Компонування карти
Компонуванням карти називається розміщення самого картографічного зображення, назви карти, легенди, врізок та інших даних всередині рамки та на полях карти. Компонування вважається вдалим, якщо всі елементи карти розміщені обґрунтовано, досить компактно, але не перевантажено, що створює зручності користування – іншими словами, простір карти раціонально створений, і зображення врівноважене у зоровому сприйнятті.
Вибір компонування передбачає використання певних художніх та дизайнерських навиків. Необхідно враховувати багато чинників: проекцію карти, форму зображуваної території (акваторії) та її орієнтування всередині рамки, необхідність показу сусідніх територій, розмір легенди, розміщення карт – врізок, додаткових графіків, діаграм та ін.
Особливо багато проблем виникає при картографуванні території з складною некомпактною конфігурацією. Тоді можливе окреме зображення певної території (островів) на карті – врізці.
Або виступаючі частини території, що картографується виводяться в розриви рамки. Інколи на врізці повторюється також територія що і на основній карті, але у іншому масштабі. Зустрічається і так зване “вільне” компонування, коли на одному аркуші вільно, без рамок розміщуються кілька територій (або одна територія декілька раз). В залежності від конфігурації території обирають місце для розташування назви карти, легенди, масштабу всередині рамки або за її межами – варіанти дизайнерських рішень досить різноманітні, приклади найбільш вживаних компонувань на рис.
Картографічна семіотика
Використання умовних знаків – одна з головних властивостей карти, що відрізняє її від інших графічних моделей (аеро і космознімки, панорами, пейзажі). Знаки на карті – це елементи зображення для зорового сприйняття, що умовно подають (представляють) процеси та явища навколишнього середовища, їх місце розташування, якісні та кількісні характеристики, структури, динаміку тощо.
На стиці картографії та семіотики (лінгвістична наука, що досліджує властивості знаків та їх системи) сформувався особливий розділ картографічна семіотика (картосеміотика). В межах якої розробляють загальну теорію системи картографічних знаків як мови карти.
В цій науці вивчається доволі широке коло проблем, що стосуються походження, класифікації, властивостей і функцій картографічних знаків та способів картографічного зображення. Семіотика складається з трьох основних розділів:
- синтактики
- семантики
- прагматики.
Картографічна синтактика – вивчає правила побудови та застосування знакових систем, їх структурні властивості, граматику мови карти;
Картографічна семантика – досліджує співвідношення умовних знаків з самими реальними об’єктами та явищами;
Картографічна прагматика – вивчає інформаційну цінність знаків як засобу передачі інформації та особливості їх сприйняття читачами карти.
Деколи в межах картографічної семіотики виділяють ще картографічну стилістику, що вивчає стилі та чинники, які визначають вибір засобів зображення у відповідності з призначенням та функціями картографічних творів.