67. Данрові модифікації лірики

Терміном «лірика» позначають певний віршований твір або сукупність творів, що відповідають високим естетичним критеріям, переважно невеликих за обсягом, але містких за полісемантичним смислом, окреслюваних у своїми формотворчими гранями у багатьох жанрах: балада, елегія, псалми, епістола, ідилія, етюд, мадригал, сонет. Подекуди лірику розмежовують на пейзажну, громадянську, інтимну, філософську, хоча насправді ці групи наскрізь інтимізовані.

68. Специфіка сучасного стану літературних жанрів

Кожна доба з розвитком літератури має свої поширені жанри. У літературознавстві 20 століття склалася відносно усталена жанрова система в межах кожного з літературних родів. Однак окрім традиційного жанрового поділу в межах кожного з літературних родів, сучасне літературознавство виокремлює проміжні родо-жанрові утворення, до яких відносяться мемуари й художня біографія. Мемуари в свою чергу поділяють на такі різновиди, як нарис, щоденник, записна книжка, нотатки, есе, лист тощо. Художню біографію можна поділити на такі жанрові різновиди як оповідання, повість, есе, роман.

До того ж виокремлюються жанри ліро-епосу, до яких належать поема, байка, співомовка, балада.

69. Худ твір як складна система

Художній твір являє собою складну систему, окремі елементи якого с двома тісно взаємозумовленими категоріями змісту та форми. Зміст звичайно визначають як внутрішню суть певного явища, а форму – як його зовнішній вияв. Під формою здавна розуміли мовленнєвий склад худ твору, його ритміко-звукову, словесну та синтаксичну організацію. Форму худ твору розглядають як цілісну систему засобів змістового вираження, яка утворює єдність трьох її рівнів. Перший рівень становить сукупність засобів предметної зображувальності, другий – прийоми мовної зображувальності, третій – тип або принцип їх смислової упорядкованості. Цей рівень називають композицією. щодо елементів змістової організації твору, то варто виділяти такі, як тема (узагальнена основа змісту), фабула (родієва основа твору), ідея (думка, яка узагальнює зміст твору і містить оцінку зображеного в ньому), літературний характер (художньо «створена» особистість, що відображає певний людський тип, ідеологічно прояснює його).

70. Основи традиц аналізу віршованих творів

Оволодіти методикою традиційного аналізу – передумова опанування методологіями та методиками аналізу сучасної долі.

Шляхи засоби аналізу віршованого твору пропонуються різні. Проте більшість вчених (Ю. Лотман, М.Гіршман) висувають головним принципом філологічного дослідження художнього твору ЦІЛІСНІСТЬ (або системність), вважаючи неможливим розчленити художній текст на то ЩО написано і ЯК написано (інакше кажучи на зміст та форму). Вони вводять поняття «змістовна форма» і пропонують кожний значущий елемент літературного твору, що виділяється в процесі вивчення, розглядати як певний момент становлення та розгортання цілого, як своєрідне вираження внутрішньої єдності. М.Грішман пропонує три напрямки літературного аналізу. Формування початкового уявлення про загальну ідею твору, аналіз прояву цієї загальної ідеї в різних елементах розгортання цілого, підсумковий розгляд загального смислу художнього цілого як єдності різноманітності.

Починати аналіз віршованого твору слід з визначення, в якій метрико-ритмічній системі написаний той чи інший віршований текст. Європейський вірш, що бере свій початок від доби Середньовіччя, має 4 метричні системи.

Також аналіз віршованого твору має включати:

• Аналіз особливостей системи строфіки

• Фоніки

• Специфіки стилістичної системи тексту

• Іконіки

• Ейдології

• Тексту як формо змістовної єдності

• Жанрової специфіки тексту

• Розвитку події розповіді

• Образу ліричного героя

Віддзеркалення в поезії специфіки літературно-стильової течії, до якої належить автор

(Через специфіку як змісту, так і форми поетичного твору, тут найважче сумістити два плани аналізу: мікроскопічний та макроскопічний. З одного боку, можна замкнутися на переліку окремих особливостей вірша: метр, ритм, рима. З іншого боку, досить легко відірвати поетичний смисл від конкретних форм його виявлення в слові. Саме тому дослідники мають певні труднощі у вироблені єдиного методу аналізу віршованого твору. Одні відстоюють «всебічний аналіз твору в усіх зовн та вн зв’язках», інші вважають, що повний та всебічний аналіз поетичного втору є неможливий через « кількість елементів, котрі неможливо описати в межах однієї поезії». Одні вважають, що структура художнього тексту наскрізь змістовна, усі рівні структури віршованого твору семантичні. Інші зводять літературознавчий аналіз виключно до аналізу «смислу» твору. )