- •1. Поняття світогляду та його суспільно-історичний характер.
- •2. Історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний, філософський.
- •3. Специфіка філософського світогляду. Основне питання філософії.
- •4. Філософія в системі культури. Функції філософії.
- •5. Загальна характеристика античної філософії. Основні філософські школи античності.
- •6. Загальна характеристика релігійної філософії Середньовіччя.
- •7. Натурфілософські та гуманістичні ідеї філософії епохи Відродження.
- •8. Загальна характеристика філософії Нового часу. Емпіризм та раціоналізм.
- •9. Основні риси класичної німецької філософії
- •10. "Докритичний" та "критичний" періоди у творчості і. Канта.
- •11. Філософська система г. Гегеля і його діалектичний метод.
- •12. Антропологічна філософія л. Фейєрбаха.
- •13. Основні ідеї марксистської філософії. Проблема відчуження людини.
- •14. Екзистенціалізм як течія в сучасній західній філософії: релігійний та атеїстичний напрямки.
- •15. Сутність позитивізму, його основні історичні форми.
- •16. Основні етапи розвитку філософської думки в Україні.
- •18. Філософська герменевтика як теорія розуміння.
- •19. Основні ідеї неотомізму, його відмінність від середньовічного томізму.
- •20. Історичні форми діалектики як вчення про універсальні зв'язки, зміни та розвиток. Діалектика й метафізика.
- •21. Взасмоперехід кількості та якості в процесі розвитку. Сутність категорії "міра".
- •22. Поняття й сутність діалектичного заперечення. Категорія "зняття".
- •23. Взаємозв'язок категорій "одиничне", "особливе" й "загальне".
- •24. Взаємозв'язок категорій "явище" й "сутність". Категорія "видимість" (позірність).
- •25. Взаємозв'язок категорій "причина" і "наслідок". Детермінізм та індетермінізм.
- •26. Взаємозв'язок категорій "форма" і "зміст". Співвідношення зовнішньої та внутрішньої форми в процесі розвитку.
- •27. Взаємозв'язок категорій "можливість" і "дійсність". Реальні й формальні можливості. Роль імовірності в реалізації можливості.
- •28. Категорії "необхідність" і "випадковість", "свобода" й "необхідність".
- •30. "Буття" як філософська категорія. Форми буття та їх діалектична єдність.
- •31. Категорія "матерія" у філософії. Сучасна наука про основні форми й структурність матерії.
- •32. Рух як спосіб існування матерії та його основні форми. Рух і розвиток. Специфіка соціального руху.
- •33. Простір і час — форми існування матерії. Соціальний простір і соціальний час як буття людини в культурі.
- •34. Поняття і сутність антропосоціогенезу. Філософія й наука про походження людини.
- •36. Постановка проблеми свідомості в історії філософії.
- •37. Роль праці, спілкування й мовлення у формуванні та розвитку свідомості.
- •38. Взаємозв'язок діяльності, мислення та мови.
- •39. Структура свідомості. Свідомість і несвідоме. Самосвідомість.
- •40. Розуміння пізнання як діалектичного й культурно-історичного процесу взаємодії людини і світу. Об'єкт і суб'єкт пізнання.
- •41. Проблема істини у філософії. Діалектична єдність абсолютної й відносної істини. Істина й омана. Істина та правда.
- •42. Буденне та наукове пізнання. Форми і методи наукового пізнання.
- •43. Специфіка буття суспільства як співбуття людей. Суспільне буття та суспільна свідомість.
- •44. Структурованість соціальної системи. Основні елементи соціальної структури суспільства та їх історичний характер.
- •45. Історична періодизація суспільного розвитку: формаційний та цивілізаційннй, осьовий і хвильовий підходи.
- •46. Матеріальні фактори функціонування суспільства. Єдність продуктивних сил та виробничих відносин.
- •47. Сутнісні риси інформаційного суспільства. Роль інформаційних і комп'ютерних технологій у сучасному суспільному прогресі.
- •48. Поняття політики та політичної системи суспільства. Основні елементи політичної системи.
- •49. Держава як основний політичний інститут. Громадянське суспільство й держава.
- •50. Поняття духовного життя суспільства. Специфіка духовних відносин і духовної культури.
- •51. Суспільна свідомість та її структура: буденна й наукова свідомість, суспільна психологія та ідеологія, форми суспільної свідомості.
- •53. Особистість як міра соціальності в людині. Особистість та особа. Роль індивідуальних якостей у процесі формування особистості.
- •55. Культура як символічний світ людського життя. Співвідношення культури й цивілізації.
- •56. Діалектика об'єктивного й суб'єктивного в історичному процесі, його рушійні сили. Співвідношення еволюційного та революційного моментів у розвитку людської цивілізації.
- •57. Історичні форми відношення суспільства до природи. Причини виникнення та шляхи розв'язання сучасних екологічних проблем.
- •58. Опозиція "модерн-постмодерн" у культурному та цивілізаційному поступі людства.
- •59. Глобальні проблеми сучасності та майбутнє людства.
- •60. Поняття та сутність глобалізації, її позитивні тенденції й проблеми.
37. Роль праці, спілкування й мовлення у формуванні та розвитку свідомості.
Здатність людини творити суб'єктивний образ об'єктивного світу, тобто бути свідомою істотою, з необхідністю спонукає її до пізнання і перетворення світу — до діяльності. Особливим проявом діяльності є праця. Саме праця, з погляду еволюційної теорії Ч.Дарвіна, є однією з найважливіших передумов виникнення свідомості у людини. Трудова діяльність людини мала два вирішальні наслідки:
• організм предків людини почав пристосовуватися не просто до умов середовища, а до трудової діяльності. Специфічні, особливості фізичної організації людської істоти — пряме ходіння, диференціація функцій передніх і задніх кінцівок, розвиток руки (згадаймо відомий вислів Гегеля — "знаряддя знарядь"), головного мозку виробились у процесі тривалого пристосування організму до виконання трудових операцій:
• праця, яка з самого початку була спільною діяльністю, стимулювала виникнення і розвиток видів спілкування, членороздільної мови як засобу спілкування, нагромадження і передавання трудового, соціального досвіду,
Людська праця відрізняється від діяльності навіть найрозвинутіших тварин тим; що являє собою активний вплив людини на природу, а не просте пристосування до неї, характерне для тварин. Вона передбачає систематичне використання і, найголовніше, виробництво знарядь виробництва Праця є цілеспрямованою свідомою діяльністю людини, вона з самого початку має суспільний характер І немислима поза суспільством
Отже, за еволюційною теорією, хоча вона, зараз уточнюється й школи ставиться під сумнів, думка і руки, розум і знаряддя праці почали творити нову істоту, яка отримала назву розумної, тобто людини. Цього факту не заперечують ні космічні гіпотези походження людини, ні релігійна (про що вже була мова), бо всюди є акт цілеспрямованої діяльності по створенню благ, необхідних для задоволення людських потреб.
Оскільки ж праця органічно пов'язана із застосуванням мускульної сили й сили розуму, то відповідно до цього виділяються два основні види праці — фізична і розумова.
Цей поділ праці виник ще за доби рабовласництва і зберігся донині.
Унікальність свідомості як особливої здатності людини творити образи оточуючого її світу виявляється не тільки у характері її функціонування і розвитку, а й у способі виникнення самої свідомості. Однією із основ виникнення феномена свідомості є спілкування і мова.
Говорячи про спілкування, ми насамперед, підкреслюємо, що цей феномен притаманний лише людині, воно виникає як особливий стан відношення, взаємозв'язку людей. У найширшому розумінні слова, спілкування — це процес взаємозв'язку, взаємовідношення, взаємодії між людьми, людськими спільнотами, у якому відбувається обмін діяльністю, інформацією, досвідом, здібностями, вміннями та навичками, а також результатами діяльності, тобто процес передачі, опрацювання і використання інформації в широкому розумінні. Спілкування — одна з необхідних і загальних умов формування і розвитку особистості і суспільства. Адже основою розвитку свідомості нині, як і раніше, залишається живий контакт, який містить у собі все багатство людських стосунків і дає змогу засвоїти не тільки думки інших людей, а й почуття, і не лише побачити, а й відчути чужу суб'єктивність, ЇЇ наявність, отримати не тільки знання, а й моральні навички.
Особливим способом, засобом спілкування є мова, особливістю якої є те, що вона водночас і універсальний засіб спілкування, і найдосконаліша форма спілкування (адже у процесі безпосереднього спілкування величезну роль відіграють міміка, жести, посмішка тощо). Мова — це такий засіб спілкування, особливим та основним елементом якого є слово, речення. Але найголовніша функція мови, причому двоєдина, — вона є знаряддям мислення і способом спілкування. Загальновідомо, що слово — велика сила, здатна і "вбити" людину, і "піднести" її. Мова — це вся система культури, це спеціалізована, інформаційно-знакова діяльність; це безпосередня діяльність думки, мислення, свідомості. Одиниця ж мови — слово — є єдністю значення і звучання, адже ми розрізняємо усну, писемну та внутрішню мову. Мова відображає стан розвитку інтелекту людини, її душу. Мова — це та сила, за допомогою якої людська спільність не тільки здатна саморозвиватись, а й плекає, творить свою власну культуру, організовує життя у ціннісних межах його існування. Слово є дороговказом не тільки до оптимізму, воно може сіяти недовіру, песимізм, вести людину до деградації її як особи, так і як істоти суспільної. Тому людина і людство з необхідністю мають пам'ятати, що мова — це оберіг, творець людини, тому її необхідно плекати.
Отже, варто зупинитися окремо на тезі, що мова є засобом розуміння світу. Тобто спосіб життя людей зумовив формування мови, котра в свою чергу зумовлює формування певного типу свідомості (те, що ми називаємо ментальністю), яка знову ж таки відображає світ відповідним набором понять.