- •1. Поняття світогляду та його суспільно-історичний характер.
- •2. Історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний, філософський.
- •3. Специфіка філософського світогляду. Основне питання філософії.
- •4. Філософія в системі культури. Функції філософії.
- •5. Загальна характеристика античної філософії. Основні філософські школи античності.
- •6. Загальна характеристика релігійної філософії Середньовіччя.
- •7. Натурфілософські та гуманістичні ідеї філософії епохи Відродження.
- •8. Загальна характеристика філософії Нового часу. Емпіризм та раціоналізм.
- •9. Основні риси класичної німецької філософії
- •10. "Докритичний" та "критичний" періоди у творчості і. Канта.
- •11. Філософська система г. Гегеля і його діалектичний метод.
- •12. Антропологічна філософія л. Фейєрбаха.
- •13. Основні ідеї марксистської філософії. Проблема відчуження людини.
- •14. Екзистенціалізм як течія в сучасній західній філософії: релігійний та атеїстичний напрямки.
- •15. Сутність позитивізму, його основні історичні форми.
- •16. Основні етапи розвитку філософської думки в Україні.
- •18. Філософська герменевтика як теорія розуміння.
- •19. Основні ідеї неотомізму, його відмінність від середньовічного томізму.
- •20. Історичні форми діалектики як вчення про універсальні зв'язки, зміни та розвиток. Діалектика й метафізика.
- •21. Взасмоперехід кількості та якості в процесі розвитку. Сутність категорії "міра".
- •22. Поняття й сутність діалектичного заперечення. Категорія "зняття".
- •23. Взаємозв'язок категорій "одиничне", "особливе" й "загальне".
- •24. Взаємозв'язок категорій "явище" й "сутність". Категорія "видимість" (позірність).
- •25. Взаємозв'язок категорій "причина" і "наслідок". Детермінізм та індетермінізм.
- •26. Взаємозв'язок категорій "форма" і "зміст". Співвідношення зовнішньої та внутрішньої форми в процесі розвитку.
- •27. Взаємозв'язок категорій "можливість" і "дійсність". Реальні й формальні можливості. Роль імовірності в реалізації можливості.
- •28. Категорії "необхідність" і "випадковість", "свобода" й "необхідність".
- •30. "Буття" як філософська категорія. Форми буття та їх діалектична єдність.
- •31. Категорія "матерія" у філософії. Сучасна наука про основні форми й структурність матерії.
- •32. Рух як спосіб існування матерії та його основні форми. Рух і розвиток. Специфіка соціального руху.
- •33. Простір і час — форми існування матерії. Соціальний простір і соціальний час як буття людини в культурі.
- •34. Поняття і сутність антропосоціогенезу. Філософія й наука про походження людини.
- •36. Постановка проблеми свідомості в історії філософії.
- •37. Роль праці, спілкування й мовлення у формуванні та розвитку свідомості.
- •38. Взаємозв'язок діяльності, мислення та мови.
- •39. Структура свідомості. Свідомість і несвідоме. Самосвідомість.
- •40. Розуміння пізнання як діалектичного й культурно-історичного процесу взаємодії людини і світу. Об'єкт і суб'єкт пізнання.
- •41. Проблема істини у філософії. Діалектична єдність абсолютної й відносної істини. Істина й омана. Істина та правда.
- •42. Буденне та наукове пізнання. Форми і методи наукового пізнання.
- •43. Специфіка буття суспільства як співбуття людей. Суспільне буття та суспільна свідомість.
- •44. Структурованість соціальної системи. Основні елементи соціальної структури суспільства та їх історичний характер.
- •45. Історична періодизація суспільного розвитку: формаційний та цивілізаційннй, осьовий і хвильовий підходи.
- •46. Матеріальні фактори функціонування суспільства. Єдність продуктивних сил та виробничих відносин.
- •47. Сутнісні риси інформаційного суспільства. Роль інформаційних і комп'ютерних технологій у сучасному суспільному прогресі.
- •48. Поняття політики та політичної системи суспільства. Основні елементи політичної системи.
- •49. Держава як основний політичний інститут. Громадянське суспільство й держава.
- •50. Поняття духовного життя суспільства. Специфіка духовних відносин і духовної культури.
- •51. Суспільна свідомість та її структура: буденна й наукова свідомість, суспільна психологія та ідеологія, форми суспільної свідомості.
- •53. Особистість як міра соціальності в людині. Особистість та особа. Роль індивідуальних якостей у процесі формування особистості.
- •55. Культура як символічний світ людського життя. Співвідношення культури й цивілізації.
- •56. Діалектика об'єктивного й суб'єктивного в історичному процесі, його рушійні сили. Співвідношення еволюційного та революційного моментів у розвитку людської цивілізації.
- •57. Історичні форми відношення суспільства до природи. Причини виникнення та шляхи розв'язання сучасних екологічних проблем.
- •58. Опозиція "модерн-постмодерн" у культурному та цивілізаційному поступі людства.
- •59. Глобальні проблеми сучасності та майбутнє людства.
- •60. Поняття та сутність глобалізації, її позитивні тенденції й проблеми.
34. Поняття і сутність антропосоціогенезу. Філософія й наука про походження людини.
Чому людина стала людиною? Чому наш ближній родич — шимпанзе, здібний навчатися мові глухонімих (для звукової мови у нього непридатна гортань) і елементарним трудовим діям, на людину не перетворюється?
Перехід від біологічного до нового, соціального, способу взаємодії з навколишнім середовищем був умовою виживання наших предків, основою для вирішення суперечностей між зміненими умовами середовища і недостатньою пристосованістю їх до цього середовища. Щодо характеру проблемної ситуації, яка привела до створення нового біологічного виду Ното sapiens (людина розумна) і водночас зумовлювала перехід до соціальної форми руху матерії, існує багато різних гіпотез. Загальна суть їх полягає в тому, що предки людини виявилися непристосованими до різкої зміни умов проживання. У процесі звичайної біологічної еволюції така ситуація могла мати лише два виходи: або загибель непристосованого виду, або сприятлива мутація його (наприклад, різке збільшення маси тіла, фізичної сили), що приводить до утворення нового виду. Однак поява людини виявилася чимось третім, що дістало назву антропосоціогенезу: виник не просто новий вид (людина — антропос), а принципово новий (соціальний, суспільний) спосіб існування.
Для такого стрибка предки людини мали необхідні біологічні передумови: унікальний мозок, який здатний не лише до умовно-рефлекторної, а й до конструктивної, творчої діяльності; прямоходіння, яке вивільнило передні кінцівки; розвинута кисть руки, здатна до здійснення трудових операцій, утворення членороздільних звуків тощо.
Праця, мислення і мова були у передлюдині у вигляді можливостей. Реалізувавшись, вони врятували її в тій проблемній ситуації, в якій вона опинилася. Образно кажучи, вона виявилась підготовленою до того, щоб взяти до рук палицю чи камінь. Продовживши у такий спосіб свої кінцівки, вона змогла перейти до посилення своїх природних можливостей штучними засобами. Від пристосування до природи вона перейшла до перетворення її, до праці.
Інстинктивна праця є й у тварин: птахи гніздять собі житло, бобри роблять греблі, бджоли - cоти. Однак все це здійснюється за спадкове заданими програмами. Бобри не можуть засвоїти мистецтва бджіл і навпаки. Людина ж вперше починає створювати не лише речі, а й ідеальні проекти цих речей, а також засоби перетворення (техніку), які не дані їй від природи.
Праця і розум людини пов'язані нерозривно, вони одночасно з'являються і потім постійно вдосконалюють один одного: від кам'яного скребка до роботів і ЕОМ. Здатність до осмисленої праці, яка постійно вдосконалюється, перетворює і характер людського споживання, воно перестає бути раз і назавжди визначеним біологічними можливостями виду. У людини задоволення вже першої потреби веде до нових потреб. Норма наших потреб не задана абсолютно природою, а має конкретно-історичний характер, визначається культурою, рівнем духовного розвитку людей, типом суспільного життя.
Спільна праця, що заснована на застосуванні необхідних знань і штучно створених знарядь, розподіл продукту цієї праці-все це змінює і характер людського спілкування. Стадні тварини, включені у природу, пристосовуються до неї один поряд з одним; інформація, якою вони обмінюються (наближення небезпеки, визначення місця в ієрархії тощо), стандартна і мінімальна. Люди ж потребують досить складних засобів упорядкування їхнього спільного життя, яке постійно розвивається. їхнє спілкування також не запрограмоване від природи. Адекватним засобом організації спільних дій, збереження і передачі знань, виявлення норм спілкування (звичаїв, норм моралі і права тощо) стає мова. Так з'являється людина — істота, здатна до праці.