Основні групи залежного населення Київської Русі

Верство	Особливості становища
Смерди	Переважна більшість селянства, особисто вільні селяни, які мали власне господарство, земельні наділи, виплачували данину державі й виконували на її користь певні повинності
Закупи	Тимчасово залежні селяни, які через різні обставини втратили власне господарство і змушені були працювати на землевласника за купу (грошову позичку)
Рядовичі	Тимчасово залежні селяни, які укладали із землевласником договір (ряд) про найм і відповідно до нього працювали в його господарстві
Челядь	Різні категорії залежного населення, що втратили своє господарство і працювали на землевласника. їх дозволялося продавати, дарувати, передавати в спадщину
Холопи	Особи, котрі перебували в повній власності землевласника

Форма правління

Київська Русь була ранньофеодальною монархією: київський князь зосереджував у своїх руках усю адміністративну, воєнну, судову владу і управляв державою за допомогою найближчого оточення - особистої дружини, удільних князів (управляли підлеглими їм князівствами), намісників (управляли невеликими містами). Віче існувало як орган місцевого самоуправління

Територіально-політичний устрій

Територіально Київська Русь не була єдиною і монолітною державою. Вона складалася приблизно з 15 удільних князівств, які характеризувалися значною самостійністю у внутрішньому житті. В оцінках територіально-політичного устрою Давньоруської держави існують розбіжності її називають і конфедерацією, і супер-союзом, і співдружністю князівств.

Утвердження християнства

Християнізація Русі розпочалася ще за часів Аскольда. Але вчені-історики вважають, що знайомство слов'ян з християнською релігією відбулося ще в антську епоху. Цілком достовірним є факт хрещення слов'янського князя Бравлина наприкінці VIII - поч. IX ст. у м. Сурож, описаний в "Житії св. Стефана Сурозького". Багато зусиль для поширення християнства на Русі доклала велика княжна Ольга, яка сама була християнкою. Та остаточно воно стало офіційною державною релігією після хрещення 988 р. Володимира, яке відбулося в Херсонесі.•

Історичне значення Київської Русі.

• Київська Русь відіграла велику роль в українській та світовій історії.

• Вперше обєднанала всі східносоовянські племена в одну державну організацію,а такожпоклала початок державності у багатьох народів

• Сприяла формуванню у східних словян більш прогресивеих соціально- економічних структур, розвитку культури.

• Зміцнила обороноздатність східнословянського населеня, захистивши його від фізичного знищення з боку кочовиків.

• Підняла авторитет схзідних словян у Європі про що свідчать широкі міжнародні звязки Київської русі, шлюбні союзи з королівськими династіями Західної Європи.• Захистила Європу від кочових орд Сходу.

3. Перші Київські князі їх зовнішня та внутрішня політика.

Київське князівство виникло на межі VIII-IX ст. у результаті розвитку Полянського союзу - додержавного об’єднання полян, древлян та сіверян. Владу у Київсьому князівстві належала династії Києвичів. Скупі джерела зберігають імена двох останніх представників тієї династії – Діра та Аскольда.

У 882 р. варязький князь (точніше — регент) Олег, який пра­вив у Новгороді, захопив Київ і перетворив його на центр своєї держави. Так виникла Київська Русь.

В історії Київської Русі можна виділити чотири якісно відмінних періоди.

І період

Охоплює князювання

Олега (882-912 рр.) Ігоря (912-945 рр.) Ольги (945-964 рр.) Святослава (964-972 рр.)

Це період швидкого територіального зростання Русі і поступової консолідації держави.

Князі об'єднали майже всі східнослов'янські племена, підпорядкували собі найважливішу торговельну артерію по Дніпру. Консолідації племен сприяла боротьба з ко­човиками і Візантійською імперією. Відповідно східний і південний напрямки були головними в зовнішньополітичній діяль­ності київських князів.

Олег (882—912) — засновник Київської Русі. Він виконував обов'язки регента при малолітньому Ігорі — синові першого ва­рязького князя на Русі Рюрика. Він підкорив древлян, сіверян та радимичів, а також ряд неслов'янських племен. Олег заклав модель централізованої держави замість традиційної для схід­них слов'ян федерації племен.

У 907 р. Олег здійснив переможний похід на столицю Візан­тії Константинополь (літописний Царгород, сучасний Стамбул). Результатом цього походу стало укладення русько-візантій­ського договору, за яким Візантія сплачувала контрибуцію і на­давала пільги та право безмитної торгівлі руським купцям. Піс­ля цього Олег здійснив ряд походів проти Арабського халіфату на південно-західне узбережжя Каспійського моря. Під час од­ного з цих походів він і загинув.