Редагування тексту
На відміну від попереднього стану, на якому увагу було зосереджено на загальному змісті роботи, під час редагування перевіряється і критично оцінюється її літературне оформлення. Спочатку слід скоротити другорядний матеріал, поліпшити композицію курсової роботи, перевірити, як обґрунтовано висновки, чи логічно пов'язані висловлювані ідеї, чи немає повторів, чи послідовно викладено матеріал, визначити доцільність використання й місце в рукописі таблиць і малюнків. Після цього вдосконалюється стиль, перевіряється граматика, орфографія й пунктуація, звіряються посилання. Наприкінці роботи над рукописом остаточно коригується зміст, узгоджуються заголовки в змісті й тексті, складається список використаних джерел.
Під час редагування рукопису доцільно користуватися коректурними знаками (дод. 5).
Робота над стилем
Мова наукової праці свідчить про культуру писемного мовлення її автора, отже, слід подбати про те, щоб мова курсової роботи повністю відповідала нормам сучасної української літературної мови і забезпечувала яскраве і водночас логічно точне вираження думок, суджень, положень, визначень і доказів автора.
Наукове писемне мовлення має свої особливості, які слід враховувати, працюючи над текстом курсової роботи. Це об'єктивність, точність, ясність, лаконічність вираження думок, логічність. Ці ознаки зумовлюють вибір мовних засобів.
Об'єктивності досягають високим ступенем безособовості, відсутністю суб'єктивпо – оціниих моментів у викладі, зокрема в доборі лексики, синтаксичній будові. У науковому писемному мовленні рідко використовується особовий займенник першої особи однини «я». Виклад, як прав ило, ведеться від
третьої особи. Широко представлені також безособові речення, пасивні звороти, зворотні дієслова. Допускається вживання авторського «ми», проте воно має узагальнений, а часом і умовний характер. Наведімо кілька прикладів.
/. На попередньому етапі цієї роботи було проаналізовано класифікації уроків іноземної мови, які існують у вітчизняній та зарубіжній дидактиці.
Автор умовно виділив три рівні навченості: репро дуктивний, репродуктивно-продуктивний і продуктивний.
Для проведення контрольних замірів знань з біологи було підготовлено по два варіанти контрольних робіт.
4. Оцінювання відповідей на поставлені запитання здійснювалося за...
Для контрольного заміру робилася репрезентатив на вибірка...
Зміст освіти ми розглядаємо...
Наш підхід до визначення рівня комунікативної ком петенції дає змогу...
Виразність викладу, чіткість передачі інформації забезпечуються точним добором слів, правильним використанням термінів, відсутністю суперечностей в аргументації, документацією тверджень, наявністю таблиць, схем тощо.
Інформативна насиченість, лаконічність тексту досягається добором спеціальних синтаксичних структур, часто стандартизованих. Для наукового мовлення характерним є вживання складносурядних речень, зокрема з причиновим та наслідковим зв'язком, відокремлених зворотів (особливо дієприкметникових), вставних і вставлених конструкцій.
Логічний характер наукового мовлення визначає широке вживання засобів логічного членування тексту й виділення окремих слів або їх груп. Це, з одного боку, прийоми зовнішнього оформлення тексту — поділ його на частини, розділи, параграфи, з іншого — чітко виявлені причип-но-иаслідкові зв'язки між повідомлюваними фактами (ці зв'язки можуть виражатися у межах як одного речення, так і всієї роботи), власне мовні засоби (дод. 6).
Логічні засади редагування рукопису
Наукове мовлення будується на основі послідовного й доказового мислення, тому студент, який працює над курсовою роботою, має бути обізнаний з основними законами логіки: тотожності, суперечності, виключеного третього, достатньої основи. Знання цих законів значно полегшує підготовку тексту курсової роботи, а їх порушення призводить до логіко-стилістичних помилок.
зо
Закон тотожності вимагає уникати невизначеності, не-конкретності, двозначності міркувань, які можуть стати причиною такої логічної помилки, як «підміна тези». Ця помилка виникає тоді, коли аргументи доказів не відповідають тезі, бо, почавши міркувати про одне, автор непомітно для себе переходить до чогось іншого.
Суть закону суперечності полягає в тому, що не можуть бути одночасно істинними два висловлювання, одне з яких щось стверджує про предмет, а друге заперечує те саме, про той самий предмет, у той самий час.
Закон виключеного третього передбачає, що з двох суджень про предмет, які суперечать одне одному, одне обов'язково є істинним, а друге хибним, і між ними немає і не може бути нічого середнього, тобто такого третього судження, яке також могло б бути істинним у тому самому відношенні, в той самий час. Цей закон вимагає, щоб у випадках, коли є два суперечливих судження, було з'ясовано, яке з цих суджень є істинним, а яке хибним, замість того щоб шукати істину в додатковому судженні.
Закон достатньої основи формулюється таким чином: для того щоб визнати судження про предмет істинним, необхідно вказати достатню основу. Цей закон вимагає, щоб наші думки в будь-якому міркуванні були взаємопов'язані, обґрунтовували одна одну, тобто щоб наше висловлювання було послідовним і аргументованим.
Викладені вище закони зумовлюють основні вимоги до доведення як особливої форми мислення, характерної для наукових праць. Доведення (в широкому значенні слова) — це логічна дія, в процесі якої істинність нового судження обґрунтовується судженням безумовно істинним або таким, що є безперечним. Доведення завжди складається з тези, тобто положення, яке доводиться, та аргументів, тобто суджень, які мають підтвердити тезу. Доведення має відповідати таким важливим вимогам:
теза й аргументи повинні бути чіткими, точно сформульованими судженнями; не припускається нечіткість викладу або двозначність;
в процесі доведення теза має залишатися незмінною, тобто має доводитись одне й те саме положення;
теза та аргументи не повинні бути внутрішньо суперечливими судженнями; вони не повинні також суперечити твердженням, які були висловлені раніше;
як аргументи слід використовувати положення, істинність яких не викликає сумнівів; неприпустимо шукати підстави для підтвердження думки в ній самій;
31
5) неприпустимо використовувати в ході доведення аргументи, що логічно не пов'язані з тезою, або такі, що є справедливими тільки за певних умов або в певний час.
Рубрикація тексту
Під рубрикацією тексту маємо па увазі графічний поділ тексту на складові частини — абзаци, підрозділи, розділи тощо. Рубрикація є зовнішнім вираженням композиційної структури тексту. Вона відіграє важливу роль у його сприйнятті: розкриває будову тексту, взаємозв'язок його окремих частин, попереджає, про що йтиметься, дає можливість швидко відшукати потрібний матеріал.
Найпростішою рубрикацією є абзац, тобто кілька речень, які мають спільний предмет викладу і починаються з відступу вправо на початку першого рядка. Абзац завжди є внутрішньо замкнутою смисловою одиницею. Перехід до нового абзацу — це перехід до пової думки.
Іноді абзац складається з одного речення, якщо цьому реченню надають особливого значення.
У структурі абзацу можна виокремити три частини. У першій частині, або зачині (здебільшого це перше речення абзацу), формулюється тема абзацу. Середня частина містить розвиток теми: висловлена в зачині ідея підтверджується аргументами, доказами, прикладами, цитатами тощо. В останній частині — останньому реченні абзацу — робиться висновок із сказаного.
Працюючи над абзацем, слід звертати увагу на засоби зв'язку між абзацем і попереднім або наступним текстом, між реченнями всередині абзацу. Найпоширеніші засоби зв'язку, які використовуються в науковій літературі, вміщено в додатку 6.
Більшими за абзац рубриками курсової роботи є підрозділ і розділ. їх структура подібна до структури абзаца. Вони також складаються із зачину, основної частини та висновків. Для поєднання цих складових частин тексту використовуються ті самі засоби зв'язку, що й для поєднання речень усередині абзацу.
Редагування окремих елементів курсової роботи
Редагування заголовків
Важливий засіб рубрикації тексту — заголовки і підзаголовки. Слід упевнитися в тому, що назва курсової роботи, заголовки її розділів і підрозділів адекватно пере-
32
дають зміст відповідної частини тексту і є логічно повноцінними, тобто недвозначними, несунеречливими, а в заголовках, які підпорядковуються, не повторюється те, про що вже йшлося у підпорядковуючому заголовку.
Як правило, заголовок виражається словосполученням у функції іменника. Він має бути лаконічним і містити відповіді на два запитання: про що йдеться в тексті? та що в ньому стверджується?
У кінці заголовка знаки пунктуації не ставлять.
Цитування й переказ
Цитати — дослівні уривки з використаних джерел — використовуються в курсовій роботі для обґрунтування, підтвердження або доповнення авторських аргументів, висновків або положень та для критичного аналізу літературних джерел. Для цитування, як правило, беруть уривок, який містить у собі логічно завершену думку. Рідше цитують частину фрази або окремі слова.
Текст цитати береться в лапки і наводиться без жодних змін, зі збереженням особливостей авторського написання, зокрема орфографії, пунктуації й шрифтових виділень. Відхиленнями від цього правила можуть бути:
пропуски окремих слів і фраз, за умови, що думку автора не буде спотворено, а пропуск буде позначено трьома крапками (при цьому розділові знаки, що стояли перед або після випущеного тексту, не зберігаються);
зміна відмінка слова для підпорядкування його син таксичній будові фрази, частиною якої вона є.
Не можна об'єднувати в одній цитаті кілька виписок, узятих з різних частин джерела, навіть якщо ці виписки логічно пов'язані між собою. Кожна така виписка повинна бути оформлена як окрема цитата.
Якщо цитата повністю відтворює речення тексту, який цитується, вона починається з великої букви, якщо тільки не є частиною речення автора курсової роботи. Цитата, яка є складовою частиною авторського речення, починається з маленької букви, навіть якщо у використаному джерелі вона починається з великої. Якщо цитата відтворює тільки частину речення цитованого тексту, то перед лайками ставлять три крапки.
Цитата на початку речення має починатися з великої букви, навіть якщо перше цитоване слово написане у використаному джерелі з маленької букви. Після двокрапки цитата починається з маленької букви, якщо у викорис-
33
Цитати
слід виписувати тільки з першоджерел,
а не з праць
інших авторів. Лише в тих випадках, коли
першоджерело
недоступне, можна скористатися цитатою,
опублікованою
в іншому виданні. В цьому разі слід
випередити
34
Кожна
цитата має супроводжуватися посиланнями
на використане
джерело. Студент, який нехтує цією
вимогою, ризикує
отримати незадовільну оцінку за
виконання курсової роботи.
Цитування
має бути помірним. Перевантаженість
тексту
цитатами падає роботі компілятивного
характеру і створює враження, що автор
не має власної думки. Для того
щоб не перенасичувати текст цитатами,
доцільно використовувати
переказ чужих думок. Переказ має бути
максимально
точним. Не припускається викривлення
чу-
35
Якщо
студент, наводячи цитату, виділяє в ній
деякі слова для
того, щоб посилити їх значення, він має
зробити в дужках
відповідне застереження і вказати свої
ініціали, наприклад, (виділено мною.
— В.
К.), (курсив
наш. — В.
К.), (підкреслено
мною. — В.
К.), (розрядка
моя. — В.
К.). Аналогічне
застереження роблять при самостійному
перекладі рідною мовою іншомовної
цитати: (переклад наш. —
В. К.).
бібліографічне
посилання па джерело словами: «Цитується
за:»
або «Цит. за:». Наприклад:
таному
джерелі перше слово цитати написане з
маленької букви
(у цьому випадку перед цитатою ставлять
три крапки),
із великої букви, якщо у використаному
джерелі перше слово
цитати починається з великої.
Якщо
в тексті цитати, яка береться в лапки,
є слова в лапках,
то лапки, однакові за малюнком, не
ставляться поряд
двічі.
Наведімо кілька
прикладів.
Нині для більшості лю дей цілком очевидно, що освіта в цілому, і шкільна освіта зокрема, повинна ста вити не тільки академічні цілі.
Щоб розв'язувати кон флікти цінностей, як усві домлювані, так і не усвідо млювані, молоді люди ма ють насамперед твердо за своїти відповідні цінності.
Проте освіта, в тому чис лі шкільна, має, з одного боку, допомогти знайти сенс життя, визначити свої цінності, г.з другого — ство рити можливість цілком по ринути в улюблену справу, забувши при цьому про інші інтереси.
Вчителям, батькам і май бутнім громадянам потрібно дбати саме про демокра тичні цінності, а не про те, щоб «бути мужніми».
У тексті курсової роботи
На думку Д. Уайта, «нині для більшості людей цілком очевидно, що освіта в цілому, і шкільна освіта зокрема, повинна ставити не тільки академічні цілі» [11, с. 183].
Важливість подібної роботи не викликає сумніву: «Щоб розв'язувати конфлікти цінностей, як усвідомлювані, так і не усвідомлювані, молоді люди мають насамперед твердо засвоїти відповідні цінності» [12, с. 188].
«...Освіта ... має, з одного боку, допомогти знайти сенс життя, визначити свої цінності, а з другого — створити можливість цілком поринути в улюблену справу, забувши при цьому про інші інтереси» [11, с. 193].
«Вчителям, батькам і майбутнім громадянам потрібно дбати саме про демократичні цінності, а не про те, щоб «бути мужніми» [12, с. 38].
У використаному джерелі
На думку А. Рорті, традиційно «мужність означає здатність переборювати страх, долати перешкоди, здійснювати трудні або небезпечні дії ... асоціюючись з перемогою і боротьбою» [Там само. — С. 151].
У використаному джерелі
Я вважаю, і вихователі, і вихованці повинні насамперед піклуватися про відданість демократії й підготовку до активного виконання громадянських обов'язків, замість того, щоб розмірковувати про сутність мужності і про те, наскільки вона їм притаманна.
У тексті курсової роботи
А. Рорті визначає мужність у традиційному розумінні як «здатність переборювати страх, долати перешкоди, здійснювати трудні або небезпечні дії» (Цит. за: [12, с. 37]).
У тексті курсової роботи
«...І вихователі, і вихованці повинні насамперед піклуватися про відданість демократії й підготовку до активного виконання громадянських обов'язків, замість того, щоб розмірковувати про сутність мужності і про те, наскільки вона їм притаманна» (виділено мною.— В. К.).
жих думок. Як і цитата, переказ має супроводжуватися посиланням на використане джерело:
/. Згідно з Джеймсом Уоллісом [12, с. 78], вчинок є виявом мужності, якщо особа, яка його здійснила, вважає його... ризикованим, але вартим ризику і знає, що може не ризикувати.
2. Рорті пропонує розуміти під мужністю сукупність таких рис характеру, які дають змогу активно діяти в стресовій ситуації всупереч природному інстинкту самозбереження [11, с. 151 — 152].
Як при цитуванні, так і при переказі слід потурбуватися про різноманітність мовних засобів, які використовують для введення в текст цитати або переказу чужих думок. Деякі з цих засобів наведено в додатку 7.
Бібліографічні посилання
Як було зазначено, кожна цитата або думка, запозичена з праці іншого автора, має обов'язково супроводжуватися посиланням па використане джерело. Аналогічне посилання є обов'язковим і тоді, коли використовуються цифри, факти, схеми тощо.
Посилання, вміщене поряд із описом загального змісту праці, її провідної думки, має порядковий номер відповідного джерела в списку використаних джерел. У тексті цей номер пишуть у квадратних дужках, наприклад [1], або, якщо посилання робиться на кілька праць, [1—3]. Посилання, яке супроводжує цитату або переказ конкретної думки, аргумент, цифрові дані тощо, має складатися з номера відповідного джерела і номера сторінки, з якої взято цитату або аргумент, наприклад [1, с. 54] або [1, с. 23 — 26]. Якщо на одній сторінці наводиться кілька посилань на одне й те саме джерело, тоді в другому і наступних посиланнях замість номера джерела пишуть «Там само» і, якщо потрібно, номер сторінки, па яку роблять посилання, наприклад [Там само. — С. 16]. Наведемо кілька прикладів.
/. Я. Рейковський [7] вважає, що готовність до так званої просоціальної діяльності забезпечується обсягом «Я».
2. П. Уайт визнає, що «виховання громадянської мужності не позбавляє безрозсудності» [10, с. 39].
З- Важливість навичок самоконтролю як запоруки безпомилкового мовлення неодноразово акцентувалась у методичній літературі [1, 2, 4].
4. Запропонований спосіб організації корекції помилок не тільки сприяє формуванню самоконтролю, а й дає змогу діагностувати його рівень [2].
36
5. В. О. Сухомлинський вважав, що вчитель має побачити «вогники, що кличуть до знання, до творчої праці» [З, с. 120], і з оптимізмом стверджував: «У кожної без винятку дитини розкриються її природні задатки, засяє її розум. Досягти цього високого ступеня морального й інтелектуального розвитку суспільства — наша мета» [Там само. — С. 119].
Таблиці
Таблиця суттєво полегшує сприймання тексту, насиченого однорідними відомостями, переважно цифровими показниками. В таблиці матеріал подається систематизовано, цифри висуваються па перший план, слова не повторюються, тому таблиці широко використовують у наукових текстах.
Таблиці включають такі елементи: 1) нумераційний заголовок, в якому вказується порядковий номер таблиці; 2) тематичний заголовок, в якому формулюється зміст; 3) заголовки граф таблиці (головка); 4) основну частину, яка складається з боковика (або заголовків рядків) і прографки (рис. 11). Вертикальні ряди в таблиці називають графами або колонками, горизонтальні — рядками. Усі графи й боковик повинні мати заголовки. Заголовок графи стосується всіх даних цієї графи, заголовок рядка — усіх даних цього рядка.
У правому верхньому кутку над таблицею пишуть слово «Таблиця» і вказують її номер. Знак номера (№) перед
Нумераційний
заголовок
Тематичний
заголовок
Таблиця 2.1
Рівень навченості учнів експериментальної і контрольної груп з хімії, %
Група |
Рівень навченості |
||||
Репродуктивний |
Рспродуктивно-продуктивний |
Продуктивний |
|||
Розрізнення |
Запам'ятовування |
Розуміння |
Елементарні вміння і навички |
Перенесення |
|
Експериментальна Контрольна |
9 7 |
15 14 |
44 40 |
24 29 |
8 10 |
Б оковик Графи (колонки)
37
Рис. 11. Зразок оформлення таблиці
порядковим номером не ставлять. Порядкова нумерація таблиць може бути наскрізною або в межах розділу. Якщо використовується наскрізна нумерація, порядковий номер таблиці складається з однієї цифри: Таблиця 3. Якщо ж таблиці нумерують в межах розділу, номер складається з номера розділу і порядкового номера таблиці, розділених крапкою: Таблиця 2.4 (четверта таблиця другого розділу). Нижче, посередині, розміщують тематичний заголовок. Він має бути коротким і повністю передавати зміст таблиці. Тематичний заголовок не підкреслюють, але його можна виділити напівжирним шрифтом. Текст у головках таблиць розміщують горизонтально.
Якщо в роботі одна таблиця, її не нумерують.
Заголовок таблиці й заголовки граф пишуться з великої літери. Підзаголовки, які складають одне речення з текстом заголовка, пишуть з малої літери. Підзаголовки, які мають самостійне значення, пишуть з великої літери. В кінці заголовків і підзаголовків знаки пунктуації не ставлять.
Складаючи заголовки, потрібно стежити за тим, щоб інформація у заголовках і підзаголовках не повторювалась. Якщо повторення має місце, слід повторювані слова винести у загальний заголовок.
Якщо в певній графі таблиці є текст, що повторюється, і цей текст складається з одного слова, а повторювані слова стоять одне під одним, друге і наступні слова можна замінити лапками. Якщо ж повторюваний текст складається з двох або більше слів, то при першому повторенні його заміняють словами «те саме», а далі ланками. Ставити лапки замість цифр, знаків, символів, які повторюються, не прийнято. Якщо в якому-иебудь рядку таблиці не подають цифр, у ньому ставлять прочерк.
У таблиці не повинно бути зайвих елементів. Такими у більшості таблиць є графа «Номер по порядку» і графа з нумерацією рядків. Ці графи потрібні тільки тоді, коли таблиця складна і в тексті є посилання на різні графи і рядки таблиці.
Якщо таблиця містить велику кількість рядків, її можна перенести па наступний аркуш. У цьому випадку нумераційний та тематичний заголовки вказують один раз над першою частиною таблиці, а над іншими частинами пишуть слова «Продовження табл.» і помер таблиці, наприклад «Продовження табл. 1.2».
Таблицю розміщують після першої згадки про неї в тексті так, щоб ЇЇ можна було читати, не перевертаючи роботу, або повернувши її за годинниковою стрілкою.
38
У тексті посилання на таблиці подають у скороченому вигляді: табл. 4; табл. 2.3. Винятком є роботи, в яких лише одна таблиця. В таких випадках при посиланні на таблицю в тексті слово «таблиця» подають повністю. Наведімо кілька прикладів посилань:
/. Як можна побачити з табл. 2.5, юнаки загалом краще впоралися із завданням, ніж дівчата.
У табл. 1.1 наведено приклад системи розумових операцій за Б. Блумом.
Перевіряючи дану роботу, доцільно зробити поеле- ментний аналіз відповідей учнів (табл. 2).
При виставлянні оцінок автор користувався кри теріями, зазначеними в табл. 2.1.
Повторні посилання на таблицю починаються зі слова «дивись», яке пишеться скорочено, наприклад «див. табл. 2.4».
Ілюстрації
Основні види ілюстрацій, які можуть бути використані в курсовій роботі, це рисунок, схема, діаграма, графік, малюнок. їх виконують чорною тушшю або пастою чорного кольору на білому непрозорому папері. Усі ілюстрації мають бути пов'язані тільки з основним змістом тексту, тому їх розміщують безпосередньо після того, де вони згадуються вперше або на наступній сторінці.
До кожної ілюстрації має бути зроблене відповідне пояснення у підпису до ілюстрації та в тексті. Бажано, щоб пояснення до ілюстрації в тексті роботи не було простим повторенням того, що міститься в підпису. Підпис до ілюстрації розташовують безпосередньо під нею. Перед підписом пишуть слово «Рис.» або «Мал.» і порядковий номер ілюстрації. Номер ілюстрації складається з номера розділу та порядкового номера ілюстрації, розділених крапкою, наприклад «рис. 2.3» (третій рисунок другого розділу). Якщо в роботі одна ілюстрація, її нумерують за загальними правилами. Повторне посилання на ілюстрацію починається зі слова «дивись», наприклад «див. рис. 2». Наведімо приклади:
Ця \¥еЬ-сторінка (рис. 2.4) відкриває світ грама тики.
Нарис. 2.8 одна з У/еЬ-сторінок, створених учнями цього класу.
Ці чинники впливають на показники результатів тестування не розрізнено, а у взаємодії (див. рис. 1.1).
39
Перелік
У наукових роботах часто використовується перелік. Якщо елементи переліку складаються з коротких речень або словосполучень, їх рекомендується відокремлювати крапкою з комою і писати кожний з нового рядка, наприклад:
/. Увесь матеріал підручника розділений на десять розділів, кожен з яких включає в себе: полілог з перекладом;
комунікативні завдання на тренування й практику в спілкуванні; граматичний матеріал; теми для читання. 2. Комунікативна стратегія містить такі компоненти:
утримання уваги співрозмовника;
забезпечення повного розуміння себе співрозмов ником;
забезпечення повного розуміння співрозмовника;
самовиправлення у разі помилок у слові;
підтримання розмови шляхом зміни її теми.
З- Формування й розвиток комунікативної культури школярів передбачає:
1) формування й розвиток мовної, мовленнєвої й со- ціокультурної компетенції;
2) навчання нормам міжкультурного спілкування іноземною мовою;
3) розвиток культури усного і писемного мовлення на іноземній мові в умовах офіційного і неофіційно- го спілкування.
Формули
Автор курсової роботи може включити в текст формули. Невеликі й нескладні, як правило, вписують всередині рядків тексту. Великі й громіздкі формули, які мають у своєму складі знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розміщують на окремих рядках, залишивши вище і нижче формули по одному вільному рядку. Якщо формула на вміщується в один рядок, ЇЇ можна перенести після знаків рівності, суми, добутку, множини тощо.
Формула є рівноправним членом речення, тому розділові знаки в кінці формул або перед ними ставлять відповідно до правил пунктуації.
Усі формули, на які є посилання далі по тексту курсової роботи, слід пронумерувати. Формули нумерують у межах розділу. Номер формули складається з двох цифр:
40
номера розділу і порядкового номера формули в розділі, розділених крайкою. Номери формул пишуть біля правого поля аркуша на рівні відповідної формули в круглих дужках, наприклад (2.3) (третя формула другого розділу). Номер формули-дробу подають на рівні основної горизонтальної риски формули. При перенесенні формули її номер вміщують на рівні останнього рядка. Якщо в роботі одна формула, її не нумерують. При посиланні на формулу її порядковий номер вказують у дужках, наприклад «... у формулі (1.2)».
Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів подають безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій вони в ній з'являються. Значення кожного символа і числового коефіцієнта треба подавати з нового рядка. Пояснення починають зі слова «де» без двокрапки (після формули — кома).
Скорочення
Іноді студенти використовують у курсових роботах скорочення, які вони потім самі не в змозі розшифрувати. Такі скорочення сприймаються як результат недбалості, квапливості, безсистемності, що негативно відбивається па оцінці роботи. Слід користуватися тільки загальноприйнятими скороченнями слів і словосполучень і писати їх правильно. До скорочень, що не потребують спеціальних пояснень, належать такі:
таін.* — та інші див. —дивись проф. — професор
і т. д.* — і так далі пор. —порівняй доц. —доцент
і т. ін.* — і такс інше напр. — наприклад акад. — академік і под.* — і подібне
Якщо студент користується маловідомим скороченням, він має розшифрувати його при першому згадуванні, написавши його повністю, а поряд (у дужках) скорочено. Далі воно вживається тільки скорочено.
Наприклад:
/. Мовленнєва діяльність (МД) є одним із багатьох видів людської діяльності. Теорія МД розробляється послідовниками видатного психолога і педагога Л. С. Вигот-ського...
2. Відповідно до положення Л. С. Виготського про зону найближчого розвитку (ЗНР)...
" Слова «та інші», «і так далі», «і таке інше», «і подібне» всередині речення не скорочують.
41
Скорочення мають бути однаковими впродовж усього тексту. Не можна писати слова і словосполучення в одному місці повністю, а в іншому скорочено.
Переноси тексту
При підготовці рукопису слід дотримуватися правил переносу, викладених в «Українському правописі» (див. Список рекомендованої літератури). Зокрема, не можна:
розривати буквоспослучення, яким передається на письмі один звук (ра - джу, а не рад - жу);
відривати одну букву від кореня, префікса (роз - давати, а не ро - здавати);
залишати на попередньому рядку або переносити на наступний одну букву (опи - тування, а не о - питу- вання);
розривати цифрові записи і скорочені слова при них, а також умовні графічні скорочення типу та ін. (2002 р., а не 20 - 02 р. чи 2002 - р.);
розривати односкладові частини складноскорочених слів, зокрема ініціальні й комбіновані абревіатури (АПН України, а не АПН України, пед-рада, а не педрада);
переносити прізвища, залишаючи в кінці поперед нього рядка ініціали або інші умовні скорочення (проф., акад. тощо), які до них належать;
залишати біля попередньої букви м'який знак або апостроф (розв'я-зувати, а не розв'-язувати);
залишати в попередньому рядку одно-, дво- або трибуквений прийменник (в, по, при), з якого почина ється речення.
Оформлення списку використаних джерел
Список використаних джерел є органічною частиною курсової роботи. Він свідчить про ерудицію автора в досліджуваній проблемі та про рівень сформованості навичок роботи з науковою літературою. Список складається тільки з тих праць з теми дослідження, на які є посилання в тексті курсової роботи.
Список використаних джерел укладається в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків. Бібліографічні описи праць одного автора розташовують за алфавітом заголовків праць (за наявності співавторів прізвища останніх не враховуються).
Усі літературні джерела подаються тією мовою, якою вони написані. Спочатку перераховуються праці мовами
42
з кириличною графікою (наприклад, українською, російською, білоруською, болгарською), а потім праці, написані мовами з латинською графікою (англійською, німецькою, польською тощо) (дод. 8). Бібліографічні описи у списку слід пронумерувати.
Оформлення списку ведеться згідно з правилами бібліографічного опису друкованих творів. Складаючи опис, слід дотримуватися таких вимог:
використовувати елементи опису, які відповідають міждержавним стандартам;
дотримуватися єдиної форми написання елементів опису й послідовності їх розташування;
точно відтворювати відомості про використане дже рело.
Приклади бібліографічного опису різних видів джерел наведено в дод. 4. У складніших випадках слід звернутися до спеціальної літератури (див. список рекомендованої літератури) або проконсультуватися в бібліографічному відділі бібліотеки.
Додатки
Додатки мають бути оформлені як продовження курсової роботи й розташовані в порядку згадування в тексті посилань на них.
Кожний додаток починають з нової сторінки. У правому верхньому кутку пишуть слово «Додаток» і його порядковий номер без значка №: «Додаток 1», «Додаток 2» тощо. Нижче, посередині рядка, пишуть заголовок, який є обов'язковим елементом додатка.
Якщо в роботі один додаток, його не нумерують.
Рисунки й таблиці, розташовані в додатку, нумерують арабськими цифрами у межах кожного додатку, наприклад: «Рис. Д. 1.1» (перший рисунок першого додатка).
ТЕХНІЧНЕ ОФОРМЛЕННЯ РОБОТИ
Курсова робота, яка подається науковому керівнику, має бути акуратно оформлена. Іноді студенти нехтують цією вимогою, вважаючи, що головним є зміст і літературне оформлення роботи. Проте така позиція є неправильною. Якість оформлення роботи — це перше, що помічається при читанні, і це перше враження може суттєво позначитися на загальній оцінці роботи. Змістовна, але неохайно оформлена курсова робота не може претендувати на ви-
43
соку оцінку. Тому, складаючи графік ЇЇ виконання, слід виділити досить часу на її технічне оформлення.
Текст відредагованої курсової роботи слід писати акуратним, чітким почерком або надрукувати машинописним способом чи за допомогою комп'ютера на одній стороні стандартних аркушів білого паперу форматом 203 х 288 мм або 210 х 297 мм. Якщо рукопис друкують машинописним способом, шрифт має бути чітким, стрічка чорного кольору, середньої жирності. Якщо роботу друкують за допомогою комп'ютера, використовують шрифт Тітез №\у Котап текстового редактора \Уогсї, розмір 14, з полуторним міжрядковим інтервалом. Мінімальна висота друкованого шрифту — 1,8 мм. Кожна сторінка друкованої курсової роботи має містити приблизно 1800 знаків (28 — 30 рядків по 62 — 65 знаків у рядку, враховуючи знаки пунктуації та пробіли між словами). Навколо тексту залишають поля таких розмірів: зліва — не менше ЗО мм, справа — не менше 10 мм, знизу й зверху — не менше 20 мм (рис. 12.).
и пройдемн, йиклі! каюті і проявляш
Уточнення програми дослідження
Знайомство з літературою має завершитися П попереднім аналізом, який повинен виявити повноту та глибину П дослідження, основні підійди до її вивчення, аспекти проблеми, які с предметом полеміки різних лослід-
а рекомендації щодо П розв'язання.
іяе остаточно уточнити об'єкт, предмет, мету і конкретні завдання дослідження і сформулювати попередній варіант гіпотези дослідження, який 'буде конкретизовано на наступник етапах виконання робати*. Налрнісдал, автор курсової роботи «Методика внкорнс-—-—— —Ектронної пошти для вдосконалення вмінь Іншого! загальноосвітньої школи* може
і ІН»
іикорік
електронної пошти забезпечує інтерактивну прак-іку учнів, зміну характера мотивації і формування умінь
і форм;
Піс
:ліджі
іЙкраще відповідає меті й завданням курсової роботи, аєтьсл процедура дослідження та техніка його віі-ія, готуються необхідні матеріали та.або облид-(напрнклад. анкети, бланки для відповідей, па-хнічні засоби тощо), відбираються методи оброб-
чненин варіант програми слід погодити з науковим
ЗО
210
Р ис. 12. Розташування тексту на аркуші
Рукопис слід переписувати або передруковувати суворо послідовно. Не дозволяється робити текстові вставки, писати на звороті сторінки, переносити уривки тексту в інші місця. Останнім переписують або передруковують зміст з відповідними сторінками.
Сторінки рукопису мають бути пронумеровані. Першою є титульна сторінка, але на ній номер сторінки не
44
ставиться. Нумерувати починають з другої сторінки. Цифру, яка означає номер сторінки, ставлять у правому верхньому кутку сторінки без крапки.
У виняткових випадках, якщо виникла необхідність додати сторінки вже після того як пронумеровано сторінки рукопису, слід на сторінці, яка додається, повторити номер попередньої сторінки і додати до нього індекс «а», на наступній сторінці — індекс «б» і т. д. Це дасть змогу не переробляти всю нумерацію сторінок.
Кожний розділ роботи починається з нової сторінки. Це також стосується вступу, висновків, списку літератури, додатків. На верхньому йолі сторінки обов'язково вказується назва відповідної частини роботи (вступ, висновки тощо) або порядковий номер і назва розділу.
Робота повинна мати правильно оформлені заголовки і підзаголовки. Заголовки окремих структурних частин роботи, розділів і підрозділів розміщують на окремих рядках, залишаючи між заголовками і текстом або заголовком підрозділу три міжрядкових інтервали. Заголовки структурних частин роботи і розділів пишуть з абзацу великими буквами, а заголовки підрозділів — малими (крім першої великої букви), теж з абзацу. Крапка в кінці заголовка не ставиться. Переносити слова у заголовку, підкреслювати їх не можна.
Такі структурні частини курсової роботи, як зміст, вступ, висновки, список використаних джерел не мають порядкового номера, а розділи і підрозділи, як правило, нумерують арабськими цифрами. Крапка після номера розділу ставиться тільки в тому випадку, коли далі йде заголовок. Якщо заголовок розділу пишеться з нового рядка, крапку після номера розділу не ставлять. Порівняйте:
/. Розділ 1. Психолінгвістичні особливості навчання аудіювання 2. Розділ 1
Психолінгвістичні особливості навчання аудіювання Підрозділи нумерують арабськими цифрами в межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з двох цифр: перша є номером розділу, до якого входить підрозділ, а друга — номером підрозділу. Цифри розділяють крапкою. В кінці номера підрозділу також ставлять крапку, після якої в тому самому рядку друкують заголовок підрозділу. Наприклад:
/./. Психофізіологічні механізми аудіювання Абзацний відступ у друкованому тексті дорівнює п'яти знакам.
45
Таблиці та ілюстрації розміщують на стандартних аркушах паперу або наклеюють на них. Підписи та роз'яснення розміщують поряд з ними, на цьому ж боці аркуша.
Після переписування або передруковування рукопису слід вичитати текст і виправити помилки — граматичні, орфографічні й пунктуаційні. Особливо ретельно необхідно вивірити фактичний матеріал, цитати, посилання, бібліографічні дані. Слід також упевнитися в тому, що заголовки і підзаголовки у змісті подано в тій самій послідовності й тому словесному формулюванні, в якому вони наводяться в тексті роботи, і починаються па зазначених у змісті сторінках. Знайдені помилки акуратно виправляють (підчищають або зафарбовують білилами «штрих»), після чого вдруковують або вписують новий текст ручкою відповідного кольору. Допускається не більше двох подібних виправлень на сторінці. Якщо їх більше, сторінку слід передрукувати. Остаточну вичитку рукопису краще робити після дво- або триденного відпочинку, який дає можливість побачити рукопис «свіжим поглядом». Добре, якщо крім автора роботу прочитає ще хтось.
Упевнившись, що переписаний або передрукований рукопис не має поміток, плям, а його сторінки розміщені у правильній послідовності, рукопис брошурують і подають науковому керівнику.
ЗАХИСТ КУРСОВОЇ РОБОТИ