Розділ III
ПЛАНУВАННЯ
РЕСУРСНОГО
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Розділ III
ПЛАНУВАННЯ
РЕСУРСНОГО
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Тема 7. МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИРОБНИЦТВА
Тема 8. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОПЕРАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВИРОБНИЧОЮ ПОТУЖНІСТЮ
Тема 9. ПЕРСОНАЛ І ОПЛАТА ПРАЦІ
Тема 10. ВИРОБНИЧА ІНФРАСТРУКТУРА
Тема 7. МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИРОБНИЦТВА
7.1. Зміст планування МТЗ та послідовність його розробки
7.2. Планування потреби в матеріальних ресурсах
7.3. Запаси і регулювання їх розмірів
7.4. Особливості визначення потреби цехів у матеріальних ресурсах в різних типах виробництва
8.1. Види виробничої потужності, чинники, що її визначають, послідовність розрахунків
8.2. Методики розрахунку виробничої потужності
8.3. Визначення максимально можливого випуску продукції за наявної потужності
8.4. Система показників виробничої потужності
9.1. Планування персоналу
9.2. Планування продуктивності праці
9.3. Планування фонду оплати праці
10.1. Особливості функціонування та планування підрозділів виробничої інфраструктури
10.2. Планування забезпечення підприємства технологічним оснащенням
10.3. Планування діяльності ремонтного виробництва
10.4. Планування енергозабезпечення підприємства
10.5. Планування транспортного обслуговування виробництва
7.1. Зміст планування МТЗ та послідовність його розробки
План матеріально-технічного забезпечення виробництва (МТЗ) є одним з основних розділів плану економічного і соціального розвитку підприємства. Розробка планів МТЗ сприяє успішному вирішенню проблем забезпечення сировиною, матеріалами, комплектуючими, паливом, енергією та іншими видами ресурсів, необхідних для здійснення процесу виробництва. Одночасно з цим в плані матеріально-технічного забезпечення визначаються постачальники і терміни поставок матеріалів. При складанні плану враховують повну потребу в матеріальних ресурсах, потрібних для: виробництва продукції, експериментальних та ремонтних робіт, виготовлення технологічних інструментів. Потребу в матеріальних ресурсах розраховує відділ матеріально-технічного забезпечення разом з відділами головного механіка, головного енергетика, технічним та планово-економічним відділами. Від якісного та своєчасного обґрунтування плану залежить виконання виробничої програми підприємства.
В ході розробки плану матеріально-технічного забезпечення повинна передбачатися максимально можлива економія ресурсів. Це досягається шляхом заміни дорогих і дефіцитних матеріалів більш дешевими, скорочення відходів за рахунок впровадження нових прогресивних технологій, більш точного розрахунку конструкцій та ряду інших методів. Економія матеріальних ресурсів сприяє прискоренню темпів росту виробництва.
Саме тому основним завданням плану матеріально-технічного забезпечення є визначення оптимальної потреби підприємства в матеріальних ресурсах для здійснення виробничо-господарської і комер-
ційної діяльності. При цьому розрізняють потребу до витрачання і потребу до постачання.
Потреба до витрачання встановлює кількість матеріалів, які необхідні підприємству для виконання плану обсягу продаж та інших робіт, пов’язаних з виробництвом і реалізацією продукції, для ремонтно-експлуатаційних потреб, капітального будівництва.
Потреба до постачання показує, скільки підприємство повинно отримати матеріалів із зовнішніх джерел.
План матеріально-технічного забезпечення складається з двох частин:
розрахунків потреби в матеріально-технічних ресурсах;
балансів матеріально-технічного забезпечення.
Розрахунок потреби в матеріально-технічних ресурсах в залежності від характеру матеріалів, що застосовуються здійснюється в наступних таблицях:
потреба в сировині і матеріалах;
потреба в паливі та енергії;
потреба в обладнанні.
Вихідними даними для розробки плану матеріально-технічного забезпечення є:
плановий обсяг випуску продукції в асортименті та номенклатурі;
прогресивні норми витрат матеріальних ресурсів;
інформація про кон’юнктуру ринку товарів;
аналіз витрат матеріальних ресурсів у звітному періоді;
зміна залишків незавершеного виробництва на початок і кінець планового періоду;
плани технічного і організаційного розвитку, технічного переозброєння і реконструкції підприємства, капітального будівництва.
У зміст планування МТЗ входить:
визначення потреби в матеріалах, устаткуванні, паливі, енергії на базі норм їх витрачання;
розрахунок норм запасів усіх товарно-матеріальних цінностей на плановий період;
облік, контроль і аналіз виконання планів забезпечення;
поточне регулювання забезпечення виробничих підрозділів підприємства.
Розраховується план матеріально–технічного забезпечення в річному, квартальному та місячному розрізах.
В річному плані визначається потреба всіх підрозділів і служб підприємства в матеріальних ресурсах та визначаються обсяги їх поставок на рік, в тому числі по кварталах.
В квартальному плані визначається потреба підприємства по розгорнутій номенклатурі та уточнюється обсяг завдань на плановий квартал. На основі цього плану складаються специфіковані замовлення постачальникам і визначається форма поставок – транзитна або складська.
Місячні плани являють собою лімітну карту відпуску матеріалів відповідному підрозділу підприємства.
Розробка річного плану МТЗ починається знизу, з підрозділів підприємства, і являє собою визначення потреби в матеріальних ресурсах, які необхідні для виконання виробничої програми, будівельних і ремонтних робіт. Вихідними даними розробки плану є виробнича програма випуску продукції, план капітального будівництва, план технічного розвитку, норми і нормативи витрат матеріалів. Підсумовуючи потребу по кожному із напрямків, визначають загальну потребу в матеріальних ресурсах, джерела її покриття та складають баланс матеріально-технічного забезпечення по визначеній формі.
В балансі матеріально-технічного забезпечення (табл. 7.1) співставляються потреби в матеріальних ресурсах з джерелами і розмірами їх задоволення та визначається кількість матеріалів, яка буде постачатися зі сторони. Баланс МТЗ складається по кожному виду ресурсів. В загальному вигляді матеріальний баланс являє собою наступну рівність:
де
– потреба в виконанні виробничої
програми, грн.;
– потреба в
поповненні незавершеного виробництва,
грн.;
.
– потреба в ремонтно-експлуатаційних
роботах, грн.;
.
– потреба на капітальне будівництво,
грн.;
–
потреба в формуванні перехідних запасів,
грн.;
–
очікуваний залишок на початок планового
періоду, грн.;
.
– залишок матеріалу в незавершеному
виробництві на початок планового
періоду, грн.;
- величина мобілізації внутрішніх
ресурсів, грн.;
ОПс – обсяг постачання матеріалів зі сторони, грн.
План матеріально-технічного забезпечення може бути представлений у наступній формі (табл. 7.2).
Розробка балансів МТЗ є передумовою для планування розподілу матеріальних ресурсів між виробничими одиницями, що входять до складу підприємства. Підприємство встановлює виробничим одиницям ліміти на матеріальні ресурси і перерозподіляє їх у встановленому порядку з врахуванням змін виробничої програми.
Таблиця 7.1.Баланс матеріальних ресурсів ____ р.
(приклад умовний)
Потреби |
Сума, тис. грн. |
Джерела покриття потреб |
Сума, тис. грн. |
1. Основне виробництво 2. Капітальне будівництво 3. Заходи по удосконаленню техніки 4. Ремонтно-експлуатаційні потреби 5. Незавершене виробництво запасів 6. Інші потреби |
5000 1000 500 200 100 |
1. Очікуваний залишок на початок року 2. Обсяг постачання матеріалів зі сторони 3. Мобілізація внутрішніх ресурсів 4. Інші джерела |
1000
5000
500 300 |
Всього |
6800 |
Всього |
6800 |
Визначення потреби в матеріально-технічних і енергетичних ресурсах проводиться як в натуральному так і в вартісному виразі з метою узгодження цього розділу плану з планами по витратах, фінансовим планом (рис. 7.1).
Рис. 7.1. Зв’язок плану матеріально-технічного забезпечення з іншими розділами плану підприємства
Таблиця 7.2. План матеріально-технічного забезпечення в ______р.
Перелік матеріальних ресурсів |
Одиниці виміру |
Поточний рік |
Залишки на 1.01._р поточний період звіту |
___р., план |
||||||
план |
факт |
основне виробниц-тво |
капітальне будівництво |
заходи плану технічного розвитку |
ремонтно-експлуата-ційні потреби |
незавершене виробництво |
інші потреби |
|||
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
10 |
11 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
____р., план
Всього потреба до витрачання |
Перехідний запас (план) |
Загальна потреба |
Джерела |
||||||||
абсолютний |
в днях |
всього |
в тому числі по кварталах |
очікуваний залишок |
мобілізація внутрішніх ресурсів |
постачання матеріалів зі сторони |
Інші потреби |
||||
1 |
2 |
3 |
4 |
||||||||
12 |
13 |
14 |
15 |
16 |
17 |
18 |
19 |
20 |
21 |
22 |
23 |
У своїй діяльності підприємство використовує різноманітні матеріально-технічні ресурси: сировину, матеріали, паливо, енергію, комплектуючі вироби тощо. В процесі виробництва вони перетворюються на продукцію (послуги) і підлягають постійному поповненню. Постачання матеріально-технічних ресурсів має бути своєчасним відповідно до витрат.
Матеріально-технічні ресурси підприємство купує на ринку, де продавцями і постачальниками є безпосередньо підприємства-виробники, або організації-посередники. Купівля матеріально-технічних ресурсів безпосередньо у виробників, тобто організація постачання за прямими зв’язками, має ті переваги, що вона забезпечує можливість оперативного врахування спеціальних вимог покупця до продукції, конкретних побажань щодо її складу, конструкції, оформлення, планування тощо. За прямими зв’язками поставляються передусім ті матеріально-технічні ресурси, які потрібні постійно та у великій кількості, а також вироби за індивідуальними замовленнями й складне устаткування. Проте вся номенклатура матеріально-технічних ресурсів, потрібних у виробництві, яка сягає іноді десятків тисяч найменувань і типорозмірів, не може поставлятися за прямими зв’язками. Ті ресурси, які потрібні в невеликій кількості, періодично або нерегулярно, економніше буває купувати у посередників – оптових фірм і магазинів. Вони комплектують певний асортимент товарів для продажу і територіально розміщуються неподалік від підприємств та організацій-споживачів. Нерегулярна або періодична купівля матеріально-технічних ресурсів, передусім з однорідними стандартизованими властивостями, може здійснюватися на товарних біржах, де концентрується інформація про продаж продукції та рівень поточних цін.
Коло основних постачальників підприємства є досить стабільним, особливо за умови масового та серійного виробництва, коли існує постійна потреба у великій кількості тих самих матеріалів. Але періодично виникають нові завдання, які потребують нових матеріально–технічних ресурсів і відповідно нових постачальників (освоєння нової продукції, заміна та вдосконалення технологічних систем, нове будівництво тощо). Проте і без цього може виявитися потреба замінити окремих постачальників, розширити їх коло. Тому важливою є проблема вибору постачальників.
Вибирати постачальників матеріально-технічних ресурсів, потрібно за такими критеріях: відповідність виробничої потужності постачальників потребам підприємства в матеріалах, якість і ціна останніх, репутація постачальника, його територіальна віддаленість та оперативність поставок, швидкість реакції на потреби покупця, умови розрахунків, можливість надання кредиту тощо. Ці характеристики постачальників ретельно аналізуються та вибирається той партнер, який забезпечує найкращі умови постачання за мінімальних витрат.
Між постачальником та споживачем матеріально-технічних ресурсів укладається договір, що регламентує всі умови постачання: кількість, якість, ціну товарів, термін доставки, форму розрахунків, відповідальність за порушення договору. До основних обов'язків постачальника входять: поставка продукції на умовах угоди. Умови постачання містять: основні обов'язки сторін, ціну продукції, що постачається, упаковку та маркування, умови транспортування, страхування та інше. Правильний вибір постачальника в умовах ринку справа досить складна, і помилка тут може дорого коштувати підприємству.
Після вивчення ринку сировини та матеріалів потрібно скласти специфікації на потрібні види матеріальних ресурсів. Специфікація повинна включати найменування і характеристику матеріалів, вимоги до них. До специфікації включають всі характеристики і стандарти потрібного матеріалу.
Після складання специфікацій складають список можливих постачальників для кожного виду матеріальних ресурсів. Джерелом інформації для складання списку постачальників є вивчення ринку сировини і матеріалів.
Ціна матеріальних ресурсів — одна із суттєвих умов договору. Ціна зазначається в угоді або в специфікації, або в окремому протоколі, який є частиною угоди.
Ціна в угоді може бути твердою (фіксованою) або змінною. В ринкових умовах постачальники матеріалів рідко погоджуються на фіксовану ціну.
Якщо на момент укладання угоди важко визначити конкретну ціну, тоді сторони можуть передбачити фіксацію вхідної ціни, яка протягом виконання угоди може змінюватись за узгодженим сторонами методом. Така ціна називається змінною, ця ціна є по суті ринковою в момент виконання угоди. В цьому випадку в розділі «Особливі умови угоди» зазначаються точні способи визначення змінної ціни.
Змінну ціну, яка враховує інфляцію можна визначити так:
,
де
–
ціна одиниці продукції на момент
укладання угоди;
– питома вага в ціні продукції матеріальних
ресурсів;
– питома вага заробітної плати в ціні
продукції;
– середня ціна одиниці матеріальних
ресурсів на момент поставки продукції;
– середня ціна матеріальних ресурсів
на момент укладання угоди;
– середня заробітна плата у постачальника
на момент поставки продукції;
– середня заробітна плата у постачальника
на момент укладання угоди;
– інші елементи ціни продукції.
Важливе значення при плануванні матеріально-технічного забезпечення є аналіз ефективності використання матеріальних ресурсів.
Ефективність використання матеріальних ресурсів визначається з метою:
об’єктивної оцінки стану споживання ресурсів в основному та допоміжному виробництві, обсягів запасів;
контролю величини витрат на їх придбання та збереження;
прийняття рішень з питань організації економії ресурсів та розробки шляхів раціонального використання.
Ефективність використання ресурсів підприємства визначається за допомогою показників використання матеріальних ресурсів, які можна умовно поділити на дві групи: загальні і конкретні. До загальних показників належать матеріаловіддача та матеріаломісткість. Ці показники визначаються у вартісних та натурально-вартісних величинах. Вони розраховуються в цілому по народному господарству, галузі та підприємствах.
Матеріаловіддача у вартісному виразі визначається на рівні галузі і підприємства, як відношення продукції в грошовому виразі до витрачених на її виробництво матеріальних ресурсів, і показує, скільки вироблено продукції в грошовому виразі на 1 гривню матеріальних ресурсів. Визначається за формулою:
,
де
– матеріаловіддача;
– вартість валової продукції, тис. грн.;
– вартість матеріальних витрат, тис.
грн.
Матеріаломісткість показує величину витрат матеріальних ресурсів на виробництво одиниці продукції (роботи). Визначають загальну і конкретну матеріаломісткість.
Загальна матеріаломісткість визначається на рівні народного господарства та галузі, як витрат матеріальних ресурсів у вартісному виразі до виробленої продукції у вартісному виразі за формулою:
,
де
– матеріаломісткість.
Матеріаломісткість визначає фактичний обсяг матеріальних витрат в розрахунку на виробництво одиниці продукції. Вона характеризує один з важливих елементів ефективності виробництва – рівень використання матеріальних ресурсів.
До конкретних показників належать: коефіцієнт використання сировини та матеріалів, коефіцієнт розкрою, коефіцієнт вилучення, витратний коефіцієнт тощо.
Коефіцієнт використання характеризує міру використання сировини та матеріалів на виробництво продукції і визначається як відношення корисних (чистих, теоретичних) витрат сировини та матеріалів до норми їх витрат на виробництво одиниці продукції.
Витратний коефіцієнт є оберненою величиною коефіцієнту використання.
Коефіцієнт виходу (вилучення) продукції із сировини визначає скільки одержано чистого продукту і який рівень відходів.
Ці коефіцієнти характеризують рівень технологій та організації виробництва певного виду продукції.
7.2. Планування потреби в матеріальних ресурсах
При плануванні потреби в матеріально-технічних ресурсах для основного виробництва використовуються різні методи розрахунку. Найбільш загальними з цих методів є метод прямого розрахунку; методи, що ґрунтуються на обліку даних про рецептурний склад продукції, нормативних строках зносу, формулах хімічних реакцій.
Методи визначення потреби в ресурсах – це способи встановлення кількості матеріальних ресурсів, потрібних для здійснення виробничої та іншої діяльності підприємства. Основні дані для визначення потреби – це погоджені з попитом пропорції підприємства щодо виробництва товарів і послуг та норм витрат на їх виготовлення. При плануванні матеріально-технічного забезпечення використовують різні методи визначення потреби в матеріалах в залежності від наявності потрібних даних, специфіки технологічних процесів виготовлення продукції, призначення матеріалів та інших особливостей виробництва і споживання матеріалів.
Метод
прямого розрахунку дозволяє одержати
науково обґрунтовані дані про величину
планових витрат матеріалів. Суть його
полягає в тому, що розрахунки
планової потреби матеріальних ресурсів
проводяться шляхом множення норми
витрат на відповідний обсяг виробництва
чи роботи у плановому періоді.
Методом прямого розрахунку визначається
потреба в сировині і матеріалах для
випуску готової продукції при встановлених
нормах їх витрат. Якщо один і той же вид
матеріалу використовується для
виготовлення кількох видів виробів,
потреба в ньому (
)
визначається за формулою:
,
де
– норма витрат матеріалу на і-й виріб;
– виробництво і-го виробу в плановому
періоді;
– кількість видів виробів, для яких
використовується даний вид матеріалу.
Цей метод має багато різновидів в залежності від норм, що використовуються (на деталь, на виріб), а також від виробничої програми. Потреба в матеріалах на вироби розраховується за нормами на кожну деталь, яка є складовою виробу, і для кожного виду матеріалів окремо. На основі подетальних норм складають зведену норму потреб матеріалів на вироби. Річну потребу в основних матеріалах визначають шляхом множення технічно-обґрунтованих норм на виробничу програму.
Планові
нормативи визначають питомі витрати
матеріалів на одиницю продукції чи
обсяг виробництва, прикладом такого
нормативу може бути коефіцієнт
використання матеріалів (
),
який визначається як відношення чистої
маси виробу (
)
до норми витрат матеріалу (
):
.
При плануванні виробництва нової продукції, для якої не встановлені норми витрат матеріалів, потреба в них визначається методом аналогії. При цьому методі нові вироби за допомогою відповідних коефіцієнтів прирівнюються до виробів, що мають обґрунтовані норми витрат матеріалів, і потреба (Пм) визначається за формулою:
,
де
– норма витрат матеріалу на аналогічний
базовий виріб;
– запланований випуск нового виробу в
натуральному виразі;
– коефіцієнт, який враховує особливості
матеріалу при виробництві нового виробу.
В якості такого коефіцієнта може бути
використане відношення маси нового до
маси базового виробу.
При багатономенклатурному виробництві (підприємства швейної, взуттєвої, радіотехнічної, підшипникової та інших галузей промисловості) потреба в матеріалах визначається за типовим представником, тобто виробом, що найбільш повно відображає витрати матеріалів на всю групу (партію) продукції, представником якої він є, за формулою:
,
де
– норма витрат на типового представника;
– програма випуску всіх виробів даної
групи.
В галузях хімічної промисловості при розрахунку потреби у вихідній сировині і матеріалах використовуються формули хімічних реакцій, молекулярна маса і норма технологічних втрат. Для цих цілей може бути використана наступна формула:
,
де
– програма виробництва готової продукції
в натуральних одиницях;
– молекулярна маса вихідної сировини
(матеріалів);
– вміст в ній чистої речовини, %;
– молекулярна маса готового продукту;
– вміст в ній чистої речовини, %;
– технологічні
втрати в процесі виготовлення продукції,
%.
Якщо в момент розрахунку на підприємстві відсутні дані про обсяг виробничої програми в натуральному виразі, а також норми витрат матеріальних ресурсів, то потреба в них визначається методом динамічних коефіцієнтів:
,
де
– фактичні витрати матеріалів за минулий
період;
– індекс зміни виробничої програми;
– індекс середнього зниження норм
витрат матеріалів в плановому періоді.
В таких галузях як металургійна, харчова, виробництві будівельних матеріалів, використовується метод рецептурного складу. Спочатку розраховується обсяг придатної продукції для виконання виробничої програми, ливарні заготівки, скломаса за формулою:
,
де
– продукція придатна для обробки;
– чорнова вага j-го виробу (деталь);
– програма виробництва j-х виробів.
Потреба в кожному конкретному компоненті, який входить до складу шихти, визначається на підставі рецептури, яка зазначає відсотковий склад кожного компонента сировини та планового виходу придатної продукції та визначається:
,
де
– і-й компонент;
– питома вага конкретного компонента
в шихті, %;
– плановий вихід придатної продукції,
%.
При визначенні потреби в сировині і матеріалах можна використовувати методи екстраполяції, математичної статистики, теорії ймовірностей, а також моделі багатофакторного регресивного аналізу. В останньому випадку аналізу підлягають фактори, які впливають на величину потреби:
y = f (
),
де y – потреба в матеріалах на плановий період;
х1, х2, хn – фактори, що впливають на цю потребу.
Факторами аналізу слугують структура і величина виробництва продукції, динаміка зміни норм витрат матеріалів, строки зносу продукції, дані про впровадження нових прогресивних матеріалів і замінників тощо.
Потреба
в матеріалах для поповнення незавершеного
виробництва (
)
розраховується з врахуванням тривалості
виробничого циклу і планового випуску
продукції і визначається:
,
де
– обсяг незавершеного виробництва на
кінець планового періоду;
– очікуваний обсяг незавершеного
виробництва на початок періоду (очікуваний
залишок);
– норма витрат матеріалу на виріб (деталь);
– кількість найменувань виробів
(деталей).
Потреба в матеріалах для поповнення незавершеного виробництва планується при зростанні обсягу виробництва і збереженні попередньої тривалості виробничого циклу, введенні в експлуатацію виробництв і цехів для виготовлення нових видів виробів.
При наявності даних про кількість окремих деталей і вузлів в незавершеному виробництві потреба в матеріалах на його зміну визначається по детальних нормах, а якщо таких даних підприємство не має – за укрупненими показниками норм витрат даного виду матеріальних ресурсів на 1 тис. грн. незавершеного виробництва. В цьому випадку використовується коефіцієнт, завдяки якому коригується обсяг незавершеного виробництва:
,
де
– обсяг незавершеного виробництва на
кінець і початок планового періоду;
– програма випуску товарної продукції.
Потреба в матеріальних ресурсах в капітальному будівництві розраховується з врахуванням джерел надходження матеріальних ресурсів для здійснення будівельно-монтажних робіт (замовники, підрядні та спеціалізовані субпідрядні організації).
Потреба в матеріальних ресурсах для дослідно-конструкторських та науково-дослідницьких робіт визначається на основі заявок конструкторських та технологічних відділів.
Для ремонтно-експлуатаційних потреб в основному використовуються допоміжні матеріали, паливо, електроенергія. Для їх розрахунку вибирається облікова одиниця, що в найбільшій мірі відображає витрати даного матеріалу: верстато- (машино)-година (для витрат змащувальних матеріалів), людино-зміна (для витрат спецодягу, спецвзуття), одиниця реалізованої продукції (для витрат тари та пакувальних матеріалів), обсяг роботи внутрішньовиробничого транспорту (для витрат палива і змащувальних матеріалів, ремонтних матеріалів).
Потребу в змащувальних матеріалах на плановий період визначають з врахуванням специфіки їх споживання:
,
де
– кількість необхідних змащувальних
матеріалів;
– норма витрат змащувальних матеріалів
на одну машино-годину роботи даного
обладнання, кг;
– число працюючих одиниць обладнання,
од.;
– планова кількість робочих днів
підприємства у рік, дні;
– коефіцієнт змінності обладнання;
– тривалість робочої зміни, год.
Методика розрахунку потреби в інструменті також відображає фактори, які визначають їх витрати. Спочатку уточнюється номенклатура необхідного інструменту, потім по кожному його найменуванню розраховується час роботи.
Річна
потреба в ріжучому інструменті (
)
розраховується за наступною формулою:
,
де
– машинний час роботи даним інструментом
для виготовлення одиниці продукції,
год.
– річна програма випуску продукції,
шт.
– довжина робочої частини інструменту,
мм;
– частина інструменту, що заточується
за одну заточку, мм;
– час роботи інструменту між двома
заточками, год.
Для діючого виробництва потребу в інструменті розраховують так: визначають його витрати для виконання певного обсягу виробництва, а також зміну величини обігового фонду протягом планового періоду. Потрібна кількість інструменту на плановий період, розраховується за формулою:
,
де
– витрати інструменту в плановому
періоді, шт.;
– потрібний обіговий фонд інструменту,
шт.;
– фактичний обіговий фонд інструменту
на початок планового періоду, шт..
Витрати оснащення визначають різними методами залежно від типу виробництва та особливостей експлуатації. В основу розрахунків мають бути покладені питомі норми витрат технологічного оснащення на кожну операцію або середні норми на одиницю випущеної продукції (чи верстато-годину роботи устаткування).
У масовому та багатосерійному виробництві норму витрат інструменту визначають, виходячи з обсягу робіт на 1000 (або 100) верстато-годин роботи певної групи верстатів.
Знаючи норму витрат певного інструменту, можна визначити витрати його на програму оброблюваних деталей.
У
багатосерійному та масовому виробництві
витрати Ір визначаються так:
,
де
– кількість деталей, оброблюваних цим
інструментом, шт.;
– норма витрат ріжучого інструменту на 100, 1000 деталей, шт.;
– кількість оброблюваних деталей, на
які визначалась норма витрат (100, 1000).
У дрібносерійному й одиничному виробництві:
,
де
– час роботи верстатів, який витрачається
на обробку даної групи деталей; год.;
– норма витрат ріжучого інструменту
на 100, 1000 год. роботи верстатів, шт.;
– час роботи верстатів, на який
розраховується норма витрат, год. (100,
1000).
Потреба в матеріалах для виготовлення інструменту розраховується виходячи з кількості інструменту, яка повинна бути виготовлена в плановому періоді, і норм витрат матеріалів на виготовлення кожного типу інструменту.
Потреба
в матеріалах на ремонт обладнання
(
)
залежить від типу і кількості обладнання,
що підлягає ремонту, і виду ремонтних
робіт.
На підприємствах машинобудування за основу розрахунку беруть норми витрат матеріалів на одну ремонтну одиницю і обсяг ремонтних робіт, виражений в одиницях ремонтної складності:
,
де
- коефіцієнт, що враховує витрати
матеріалів на огляди та міжремонтне
обслуговування;
– норми витрат матеріалів на одну
ремонтну одиницю при капітальному
ремонті обладнання;
– сума ремонтних одиниць обладнання,
що підлягає відповідно капітальному,
середньому і малому ремонтам;
- коефіцієнт, що характеризує співвідношення
між нормою витрат матеріалів при
середньому і капітальному ремонтах;
- коефіцієнт, що відображає співвідношення
між нормою витрат матеріалу при малому
і капітальному ремонтах.
Потреба
в матеріалах на ремонт будівель
(
)на
плановий період в натуральних одиницях
визначається виходячи із питомої ваги
матеріальних витрат в загальній вартості
ремонтних робіт і структури витрат:
,
де
– обсяг ремонтних робіт , грн.;
– питома вага матеріальних витрат в ремонтних роботах, %;
– питома вага даного матеріалу в
загальних матеріальних витратах, %;
– планова ціна одиниці матеріалу, грн.
Відмінні особливості визначення потреби в обладнанні витікають з різної його участі в виробничому процесі в порівнянні з матеріалами.
Обладнання переносить свою вартість на готовий виріб частково, практично не змінюючи своїх фізико-хімічних властивостей, а матеріали після їх споживання втрачають свою споживчу вартість, переходячи в новостворений продукт, і повністю переносять на нього свою вартість.
Вибір методів планування потреби залежить від призначення обладнання. Основними напрямками використання обладнання є:
укомплектування виробничих об’єктів, що будуються;
заміна фізично та морально застарілого обладнання;
поповнення парку діючих машин на підприємстві.
Визначення потреби в новому обладнанні для заміни зношеного і морально застарілого базується на розрахунку економічної ефективності та доцільності впровадження нового обладнання замість його модернізації і капітального ремонту. Рішення про таку заміну приймається керівництвом підприємства на основі висновку компетентної комісії спеціалістів. При цьому враховується можливість придбання нового обладнання на заміну списаного, залежно від фінансового стану підприємства.
Потреба в додатковому обладнанні для збільшення виробничої потужності підприємства визначається на основі розрахунку необхідної кількості обладнання для виконання виробничих планів. Якщо розрахована потреба в обладнанні більше його наявності, то підприємство повинно придбати недостатню його кількість, звідси величина потреби в придбанні визначається як різниця між потребою та наявністю обладнання на підприємстві. Однак, при цьому необхідно враховувати можливість раціонального використання наявних машин, передачі обладнання з “широких” дільниць тощо.
Потреба в запасних частинах для забезпечення роботи обладнання встановлюється на основі прогресивних норм їх витрат і кількості працюючих машин.
В залежності від конкретних особливостей роботи машин, норми витрат можуть встановлюватись в середньому на 100 машин або на основі даних про строки зносу кожної деталі машини.
Потреба в паливі частіше всього визначається шляхом множення обсягу роботи в плановому періоді на норму його витрат, при цьому норми витрат різних видів палива встановлюються в одиницях умовного палива.
Для визначення кількості палива в натуральному виразі розраховану цим методом, потребу ділять на тепловий еквівалент (відношення калорійності даного палива і калорійності умовного палива).
Потрібна кількість палива на технологічні та енергетичні цілі визначаються прямим розрахунком на підставі норм витрат умовного палива, які встановлені на одиницю продукції або робіт за формулою:
,
де
– потреба в і-у виді палива в
натуральних одиницях;
– план виробництва j-го виду продукції;
– норма витрат умовного палива на
виконання одиниці j-го виду робіт (одиниці
продукції);
– калорійний еквівалент і-го палива.
Загальну
потребу в енергії (
)
визначають таким чином (одиниця виміру
кВт. год.):
,
де
– планова норма витрат енергії на
одиницю продукції;
– плановий обсяг випуску продукції в
натуральному або вартісному виразі;
– витрати енергії на власні потреби
(опалення, освітлення та ін.);
– енергія, яка буде відпущена стороннім
споживачам;
– втрати енергії в мережах.
Потреба в енергії (парі) для опалення будівель залежить від об’єму і теплової характеристики будівлі, температури всередині приміщення і зовні, тривалості опалювального періоду і різниці між тепловмістом пари і конденсату.
Потреба в енергії на технологічні цілі визначається виходячи з норм її витрат на одиницю продукції та планового обсягу її виробництва в натуральному або грошовому виразі.
Кількість електричної енергії для технологічних цілей розраховується двома шляхами:
а) на планову програму;
б) за потужністю встановленого устаткування.
Перший
метод значно точніший. Він застосовується
при масовому та багатосерійному
виробництві, в цьому разі кількість
необхідної електроенергії (
)
визначають так:
,
де
– кількість найменувань виробів одного
типорозміру;
– потужність, яка використовується при
обробці одного виробу, кВт;
– норма машинного часу на обробку одного
виробу, год.;
– кількість виробів одного найменування, шт./рік;
– коефіцієнт, який враховує втрати
електроенергії.
Необхідна
кількість електроенергії (
)
за потужністю установленого устаткування
розраховується так:
,
де
– загальна потужність встановленого
устаткування, кВт.;
– фонд часу роботи цеху, год./рік;
– відповідно коефіцієнт використання
устаткування по потужності в часі,
машинного часу (відношення машинного
часу до штучно-калькуляційного),
враховуючи втрати енергії в мережах.
Потреба в електроенергії на освітлення визначається в залежності від площі приміщення, норми і кількості годин освітлення. На цій основі встановлюється необхідна кількість освітлювальних приладів відповідної потужності. Кількість електричної енергії, яка іде на освітлення, визначається за формулою:
де S – виробнича площа цеху, дільниці, м2;
– тривалість роботи цеху з освітленням,
год./рік;
– питома потужність освітлюваних точок
(25 Вт/м2);
– коефіцієнт втрат в електричних
мережах.
Витрати електроенергії на вентиляцію визначаються виходячи з потужності вентиляційних установок і кількості годин їх роботи в плановому періоді.