2.2. Співвідношення адміністративної юстиції та адміністративної юрисдикції;

Характеризуючи адміністративну юстицію необхідно звернути увагу на суміжну з нею форму вирішення адміністративних спорів — адміністра­тивну юрисдикцію. У вітчизняній юридичній науці застосовувались два критерії для виокремлення явища, що позначалося поняттям «адміністра­тивна юрисдикція» — суб'єктний склад правовідносин та складові предмета адміністративної юрисдикції.

Використання першого із цих критеріїв дозволяє виділяти два підходи у теоретичній інтерпретації адміністративної юрисдикції, які умовно можна позначити як «управлінський» (вузький) та «багатосуб'єктний» (широкий підхід). Управлінський підхід розглядає адміністративну юрисдикцію як установлену законами діяльність органів публічного управління, їх поса­дових осіб щодо вирішення адміністративних справ, у тому числі справ про застосування відповідних юридичних санкцій в адміністративному порядку (без звернення до суду), та, одночасно, як коло справ, що підлягають віданню адміністративних установ, на відміну від справ, що входять до компетенції судів. При такому підході із кола суб'єктів адміністративної юрисдикції виключаються судові органи і не допускається можливість її судової форми.

Отже, такі інститути адміністративного права як адміністративна юстиція і адміністративна юрисдикція необхідно розмежовувати.

Слід зазначити, що раніше юрисдикція частіше за все ототожнювалася із судочинством, правосуддям; з підвідомчістю, підсудністю вирішення справ. [57, С. 308]

Якщо згадати, що під юстицією завжди розуміли правосуддя (інше значення — справедливість), [40,С.608] то стає очевидною певна спорідненість термінів «юстиція» і «юрисдикція». Проте, на відміну від терміна «юстиція», термін «юрисдикція» модернізувався і сьогодні охоплює всю сукупність правомочностей відповідних державних органів вирішувати правові спори і справи про правопорушення.

При порівнянні адміністративної юрисдикції і адміністративної юстиції як суміжних видів діяльності, спрямованих на вирішення адміністративно-правових справ, у юридичній літературі слушно вказується на те, що перший вид діяльності не є аналогією або складовою частиною другого, і навпаки. На нашу думку, вказувати взагалі на однопорядковість цих явищ або просто не бачити між ними різницю є великою помилкою з точки зору врахування принципу розподілу державної влади.

Поняття «адміністративної юрисдикції» пов'язується з певного роду або виду виконавчо-розпорядчої діяльності держави, в процесі якої дійсно розв'язується (вирішується) спір про право, і, хоча ці дії не обов'язково пов'язані з покаранням, все ж «наявність системи органів каральної адміністративної юрисдикції є іншою стороною цього виду діяльності» [72,С.346]

Адміністративна юстиція — це насамперед форма правосуддя, за допомогою якої «розглядаються і вирішуються питання і спори управління». Звідси ми бачимо, що за наявності споріднених рис зазначені вище види діяльності аж ніяк не можуть бути зведені до чогось єдиного.

Таким чином, адміністративна юстиція і адміністративна юрисдикція, маючи суміжні коріння, різняться за ознаками владної природи (судової і виконавчої) цих видів діяльності і характеру правовідносин, які виникають під час діяльності їх суб'єктів.

Адміністративно-юрисдикційна діяльність ґрунтується на певних принципах, які дозволяють відобразити специфіку об'єднання в ній рис виконавчо-розпорядчої діяльності та правосуддя по адміністративних справах. Такими принципами є: законність, професіоналізм, захист інтересів держави і особи, об'єктивна істина, змагальність, офіційність, економічність та ін.

Таким чином, адміністративна юрисдикція полягає в розгляді адміністративно-правових спорів, справ про адміністративні пра­вопорушення у встановленій законом адміністративно-процесуальній формі спеціально уповноваженими на те органами (посадовими особами), які наділені правом розглядати спори та накладати адміністративні стягнення,а

також правом вирішення спорів, що виникають по скаргах громадян.

Адміністративна юстиція — це встановлений законом порядок розгляду і вирішення в судовій процесуальній формі справ, що виникають у сфері державного управління між громадянами чи юридичними особами, з одного боку, та органами державного управління (посадовими особами), —з іншого, здійснюваний загальними або спеціально створюваними для вирішення правових спорів судами. Тобто адміністративна юстиція представлена адміністративними судами. [39, С. 456]

Більша частина проваджень, які складають структуру адмі­ністративного процесу, спрямована на регулювання правовідносин позитивного характеру, що виникають у ході управлінської діяльності державних органів. Проте порушення вимог правових норм вимагають відповідного реагування з боку держави. Ця обставина обумовлює існування особливого роду правоохоронної діяльності, зміст якої складають розгляд справ про правопорушення, інші правові спори по суті та прийняття по них відповідних рішень. У процесі такої діяльності вирішується юридична справа, здійснюється правовий захист порушених або оспорюваних інтересів, виноситься державно-владне рішення про застосування відповідної правової санкції, відновлення порушеного права.

Ця діяльність, яка має назву «юрисдикція», є характерною і для адміністративного процесу. Тому частину проваджень у структурі адміністративного процесу слід охарактеризувати як адміністративно-юрисдикційні. До них належать: провадження по скаргах громадян; дисциплінарне провадження; провадження по застосуванню заходів адміністративного попередження та припинення; провадження в справах про адміністративні правопорушення. [51, С. 195]

Адміністративній юрисдикції притаманні наступні риси:

1. Наявність правопорушення (правового спору). Розгляд та вирішення юридичних справ, обумовлених позитивними обставинами, не охоплюються юрисдикційною діяльністю. Юрисдикція виникає лише тоді, коли необхідно вирішити питання про застосування заходів адміністративного примусу (адміністративної відповідальності зокрема) чи спір про право, порушення встановлених правових норм. Стосовно адміністративної юрисдикції такого роду спори виникають між сторонами суспільних відносин, що регулюються адміністративно-правовими нормами, набуваючи характеру адміністративно-правових спорів.

2. Адміністративно-юрисдикційна діяльність внаслідок своєї особливої соціальної гостроти потребує належного процесуального регулювання. Встановлення та доказ подій і фактів, їх юридична оцінка здійснюються в рамках особливої процесуальної форми, яка є важливою, обов'язковою для юрисдикції.

Адміністративно-процесуальна форма, як і інші види юрисдикційної діяльності, передбачає змагальність процедури вирішення справи. Це означає, що сторони у спорі або винні у вчиненні правопорушення не є пасивними спостерігачами вирішення справи юрисдикційним органом. Вони наділені достатньо широким арсеналом процесуальних прав, що дозволяє їм активно захищати свої інтереси, надавати докази, висувати клопотання, оспорювати пред'явлені докази у вчиненні адміністративного правопорушення. При цьому адміністративно-юрисдикційні органи, їх посадові особи зобов'язані сприяти у здійсненні цих процесуальних прав. [85, С. 25-27]

3. Обов'язковість прийняття рішення у вигляді юридичного акта становить собою ще одну важливу ознаку юрисдикційної діяльності. Будучи способом вирішення правових конфліктів, юрисдикція передбачає необхідність прийняття остаточного рішення — акта застосування норм права до конкретного випадку. [48, С. 345]

Юрисдикційний акт по конкретній адміністративній справі означає по суті вирішення правового спору. Якщо ж йдеться про правопорушення, в такого роду акті можуть бути передбачені правові санкції. їх застосування є лише одним із варіантів рішення, що приймається адміністративно-юрисдикційним органом. Іншими варіантами можуть бути рішення про припинення провадження в справі чи застосування засобів впливу до неповнолітнього.

Як відомо, провадження в адміністративній справі вважається закінченим, коли прийняте по ній рішення виконано у повному обсязі. З цієї точки зору законодавець передбачає відповідну гарантію реальності рішень, прийнятих адміністративно-юрисдикційним органом. Зокрема, постанова про накладення адміністративного стягнення є обов'язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами. Розгляд адміністративно-правових спорів здійснюється на основі відповідних нормативно-правових актів, які закріплюють порядок розгляду скарг на неправомірні дії або бездіяльність органів та посадових осіб, що порушують права і законні інтереси громадян. Що ж стосується адміністративних деліктів, то процесуальний порядок розгляду таких справ закріплений в Особливій частині КпАП. [6]

Ще однією особливістю адміністративної юрисдикції є різноманітність органів її здійснення. Це обумовлено перш за все можливістю інстанційного оскарження дій і рішень органів та посадових осіб, що порушують права громадян. Інакше кажучи, будь-який вищий відносно них орган повинен розглянути таке звернення та прийняти по ньому відповідне рішення. З іншого боку, особливості правопорушень, що вчиняються в різних галузях управління, обумовлюють наявність значного числа органів (посадових осіб), уповноважених розглядати їх та вирішувати по суті. У переважній більшості випадків розгляд справ про адміністративні правопорушення покладено законодавцем на органи, основним завданням яких поряд з виконанням юрисдикційних є здійснення управління в різних галузях. Разом з тим адміністративно-юрисдикційні функції здійснюються і органами, спеціально створеними для розгляду справ про адміністративні правопорушення, — адміністративними комісіями. [91, С. 234]

Особливе місце у системі адміністративно-юрисдикційних органів посідають суди. Стосовно предмета адміністративної юрисдикції слід зазначити, що в теорії адміністративного права існують два підходи з цього питання. Перший підхід полягає у тому, що адміністративно-юрисдикційна діяльність складається з вирішення виключно публічно-правових конфліктів — пуб­лічно-правових спорів та справ із застосування адміністративного примусу. Перша категорія конфліктів може ініціюватися громадянами чи організацією як перед судом, так і перед органом управління у порядку адміністративного оскарження. Друга категорія справ пов'язана із застосуванням публічною адміністрацією чи судами санкцій до порушників публічного правопорядку або ж із застосуванням органами публічної адміністрації заходів примусу — запобіжних, припиняючих порушення, правопоновлюючих. Другий підхід ґрунтується на тезі, що юрисдикційною є діяльність органу публічної адміністрації із вирішення будь-якої справи (як конфліктної, так і безконфліктної), що належить до його компетенції. [86,С.199]

Вважаємо, що причиною виникнення наведених двох відмінних підходів є характерне для вітчизняної науки хибне уявлення про природу акта, що приймається за результатами вирішення публічно-правового конфлікту.

Виникає запитання, а чи є взагалі підстави для відмежування рішень із вирішення публічно-правових конфліктів від решти рішень органів публічної адміністрації? На нашу думку, є. Принципова відмінність юрисдикційного акта полягає у тому, що він може бути реалізований у примусовому порядку. Таким чином, до адміністративно-юрисдикційної діяльності слід відносити не будь-яку діяльність публічної адміністрації з приводу вирішення публічно-правових конфліктів, а лише ту, яка завершується прийняттям акта, що може бути реалізований всупереч волі правопорушника у примусовому порядку. [59, С. 104]

Беручи до уваги обидва критерії — суб'єктний та за змістом діяльнос­ті, - можна стверджувати, що адміністративна юрисдикція — це, перш за все, діяльність судів із вирішення відповідних публічно-правових спорів, а крім того діяльність органів публічної адміністрації з приводу прийняття актів, які можуть бути виконані у примусовому порядку, зокрема рішення про застосування дисциплінарного стягнення до державного службовця, рішення про стягнення із підприємця фінансової санкції у позасудовому порядку. Такий підхід свідчить, що за своїм змістом адміністративна юстиція може бути цілком включена до поняття адміністративної юрисдикції, водночас обсяг адміністративної юрисдикції є набагато ширшим за обсяг адміністративної юстиції. [43, С. 345]

Незважаючи на спільну цільову спрямованість адміністративної юстиції та юрисдикції публічної адміністрації — вирішення публічно-правових спорів — їм притаманні суттєві відмінні риси. Суд, на противагу адміністративному органу, не має права із власної ініціативи започатковувати юрисдикційну діяльність, у той час, як публічна адміністрація без цього повноваження не змогла б належно виконувати свої завдання. Вирішення спорів із метою захисту прав особи не є основною функцією органу управління; його основне завдання — забезпечити особі умови для реалізації своїх прав, свобод, інтересів та обов'язків, тобто так звана «позитивна» діяльність із виконанням закону.