Фінансовий менеджмент в банку

Лекції

Тема 5

Управління капіталом банку

5.1. Власний капітал банку, його склад, структура, функції

Власний капітал банку - це спеціально створені фонди і резер­ви, призначені для забезпечення його економічної стабільності та погашення можливих збитків, які перебувають у користу­ванні банку впродовж усього періоду його функціонування.

Власний капітал банку - це величина, яка визначається шля­хом розрахунку. Вона містить ті статті власних коштів (і навіть залучених), які за економічним змістом можуть виконувати фу­нкції капіталу банку. Основні елементи власних коштів, тобто основні фонди, створені згідно із законодавством, і резерви, утво­рені за рахунок внутрішніх джерел з метою підтримання діяль­ності банку, входять у капітал банку, якщо вони відповідають таким принципам:

• стабільність;

• субординація стосовно прав кредиторів;

• відсутність фіксованих нарахувань доходів.

Власний капітал банку становить незначну частку в загаль­ному обсязі капіталу банку (до 10%), що обумовлено специфі­кою діяльності банку як установи, яка здійснює мобілізацію тим­часово вільних грошових ресурсів на фінансовому ринку та на­дає їх у кредит.

До складу капіталу банку входять:

1. статутний капітал - характеризує початкову суму влас­ного капіталу банку, інвестовану у формування його ак­тивів для початку здійснення діяльності. Його розмір ви­значається статутом банку.

Мінімально необхідний обсяг статутного капіталу банку встановлюється Національним банком України;

2. резервний фонд (резервний капітал) - являє собою зарезер­вовану частину власного капіталу банку, призначену для внутрішнього страхування його діяльності. Розмір цієї резервної частини власного капіталу визначається уста­новчими документами. Формування резервного фонду здій­снюється за рахунок прибутку банку. Мінімальний роз­мір відрахувань прибутку в резервний фонд регулюється законодавством;

3. цільові фонди - сформовані банком фонди власних фінан­сових ресурсів з метою їх наступного цільового викорис­тання. Порядок формування та використання коштів з цих фондів регулюється статутом та іншими установчими й внутрішніми документами банку;

4. нерозподілений прибуток - характеризує частину прибут­ку банку, отриману в попередньому періоді та не викори­стану на споживання власниками і персоналом. Ця час­тина прибутку призначена для капіталізації, тобто для реінвестування на розвиток банку. За своїм економічним змістом нерозподілений прибуток є однією з форм резерву власних фінансових ресурсів банку, що забезпечує його розвиток у наступному періоді.

Способи визначення розміру капіталу банку.

1. Балансова вартість капіталу банку. Визначається за фор­мулою:

де А_в - балансова вартість активів; З_в - балансова вартість зобо­в'язань банку.

Недоліком цього методу є те, що реальна вартість активів і зобов'язань банку може відхилятися від початкової балансової вар­тості (зміна курсів цінних паперів, валют, процентних ставок). Тому балансова вартість капіталу є недостатнім індикатором достат­ності капіталу для захисту банку від поточного ризику.

2. 

   Ринкова вартість капіталу банку. Визначається за фор­мулою:

де А_р - ринкова вартість активів банку; З_р - ринкова вартість зобов'язань банку.

Банки можуть щодня приблизно оцінювати ринкову вартість свого капіталу за такою формулою:

де ПВ_А - поточна курсова вартість звичайних акцій; КА_ОБ кіль­кість звичайних акцій в обігу.

Переваги даного методу:

• надає змогу здійснювати динамічну оцінку розміру капі­талу банку;

• характеризує реальну захищеність кожного банку від ри­зику банкрутства.

4. Визначення розміру капіталу банку за «регульованими принципами бухгалтерії» (регулятивний капітал банку)

Для розрахунку розміру капіталу визначаються його компо­ненти, що потім підсумовуються.

Наприклад, у СІЛА під час розрахунку капіталу за даним методом враховуються капітал акціонерів (звичайні акції, нероз­поділений прибуток, резерви), безстрокові привілейовані акції, резерви на компенсацію втрат від кредитів і оренди, субординовані зобов'язання, конвертовані потім у звичайні акції та інші складові. Капітал банку складається з основ­ного (1-го рівня) капіталу та додаткового (2-го рівня) капіталу.

Основний капітал вважається більш незмінним і таким, що не підлягає передаванню, перерозподілу та має повністю покри­вати поточні збитки. Додатковий капітал має менш поширений характер та його розмір піддається змінам.

Структура й порядок визначення розміру регулятивного ка­піталу банку визначається нормативними актами Національного банку України. . ,

Недоліком цього методу є включення до складу капіталу бан­ку компонентів, що штучно завищують його розмір і призводять ДО збільшення ризиків (наприклад, боргових зобов’язань, част­ки банку в дочірніх компаніях, резервів для компенсації проблемних кредитів І Т.П.).

Власний капітал має величезне значення для можливостей банку

1) існувати взагалі - ліцензія на здійснення банківських опе­рацій видається національним (центральним) банком тіль­ки за достатності власного капіталу;

2. здійснювати достатній спектр банківських операцій за номенклатурою - надання банкам ліцензії на окремі види банківських операцій (операції з випуску й обігу цінних паперів, здійснення валютних операцій у повному обсязі тощо) Національний (центральний) банк робить виходя­чи з розміру власного капіталу кожного банку;

3. здійснювати достатній за обсягом спектр банківських операцій - чим більший власний капітал банку, тим більший обсяг операцій він може проводити. Отже, при постійній маржі збільшуються можливості отримання прибутку. У сучасних умовах маржа має тенденцію до зниження, тому для забезпечення достатнього прибут­ку, крім усього іншого, необхідний достатній рівень власного капіталу;

4. забезпечити стабільність, застрахувати себе і клієнтів від можливих втрат - більші банки можуть проводити менш ризикові операції з меншою маржею, але з більшим обся­гом прибутку. Банки з невеликим капіталом схильні про­водити більш ризиковані операції з метою збільшення маржі. Таким чином, банки з великим капіталом стабіль­ніші та надійніші.

Власний капітал банку є тим фундаментом, на якому буду­ється вся споруда банківських операцій, тому має важливе зна­чення для ефективного здійснення банківської діяльності.

Він виконує три важливі функції:

1. Захисна функція - це створення певного запасу міцності і, відповідно, зниження ризику під час проведення банківських опе­рацій, страхування вкладів і депозитів, що гарантує певний за­хист інтересів кредиторів комерційного банку у випадку його лік­відації або банкрутства. Оскільки банк працює переважно за до­помогою залучених коштів, у нього з'являється відповідальність перед вкладниками. У випадку виникнення якихось проблем з поверненням розміщених під час проведення активних операцій коштів, банк повинен мати змогу підтримати свою ліквідність, тобто розрахуватися з вкладниками до моменту усунення відповід­них труднощів. Банк може залишатися платоспроможним доти, доки приплив ресурсів перевищує їх відплив. Тому власний капі­тал банку визначає ступінь його незалежності від залучених кош­тів в екстремальній ситуації. Чим більший власний капітал бан­ку, тим більше активів можуть бути неповоротними, перш ніж банк стане неплатоспроможним. Таким чином, збільшення влас­ного капіталу банку знижує ризик проведення банківських опера­цій. Капітал має бути достатнім для забезпечення впевненості позичальників у тому, що банк спроможний задовольнити їх по­треби в кредитах, навіть якщо економіка переживає спад.

2. Оперативна функція - полягає в авансуванні власних коштів на придбання нерухомості, землі, устаткування, відкриття філій та інші заходи, необхідні для початку роботи банку. Ці витрати особливо важливі при організації банку, оскільки вони дають змогу розгорнути банківські операції і почати залучення коштів клієнтів. Але надалі їх значення не знижується. За рахунок власних коштів банк має змогу фінансувати довгострокові прое­кти, незалежно від термінів пасивів, створювати різні резерви, а також тримати певний пакет державних боргових зобов'язань. Дохідність останніх звичайно має деяку інерційність і менше рухлива порівняно з традиційними інструментами при зміні си­туації на ринку. У той же час, за міжнародними стандартами, державні цінні папери належать до числа ліквідних активів з мінімальним ризиком і є джерелом рефінансування.

3. Регулювальна функція - полягає в принципі адекватності або достатності: обсяг власного капіталу повинен відповідати обсягу активів банку з урахуванням ступеня їх ризику. Ця функція пов'язана із зацікавленістю суспільства в підвищенні надійності банківської системи країни. Центральний (національний) банк звичайно регламентує діяльність комерційних банків, виходячи з розміру власного капіталу кожного банку. Як правило, при цьому встановлюються вимоги до мінімального розміру статут­ного фонду і власного капіталу, а також припустимі співвідно­шення між власним капіталом і активами з метою обмеження кредитних та інвестиційних операцій.

5.2. Політика формування капіталу банку

Управління капіталом передбачає реалізацію таких завдань:

• формування власних ресурсів в обсягах, що забезпечують розвиток банку;

• забезпечення ефективного використання накопиченої час­тини капіталу банку.

З метою забезпечення ефективності управління цим процесом розробляється спеціальна фінансова політика, спрямована на залучення власних фінансових ресурсів з різних джерел відповід­но до потреб його розвитку в плановому періоді.

Політика формування власного капіталу банку являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає в забезпеченні необхідного рівня самофінансування - забезпечен­ня необхідного розміру капіталу.

Розробка політики формування капіталу банку здійснюється в кілька етапів.

1. етап — аналіз формування капіталу банку в поперед­ньому періоді.

Метою такого аналізу є виявлення потенціалу формування власного капіталу та його відповідність темпам розвитку банку.

Аналізується:

• динаміка обсягу капіталу банку; відповідність темпів зро­стання капіталу банку темпам зростання його активів, кредитного портфеля та портфеля цінних паперів;

• динаміка питомої ваги капіталу банку в загальному об­сязі ресурсів у передплановому періоді;

• джерела формування капіталу банку: співвідношення вну­трішніх і зовнішніх джерел; вартість залучення власного капіталу з різних джерел;

• достатність капіталу банку в передплановому періоді.

2. етап - визначення загальної потреби в капіталі банку.

Основна проблема при визначенні доцільного для банку роз­міру капіталу - це вибір прийнятного співвідношення капіталу і зобов'язань: чим більша питома вага капіталу, тим більшою є фінансова незалежність банку, але чим більша частка запозиче­них і залучених коштів, тим більшою є прибутковість власного капіталу (ефект фінансового леверіджу).

Таким чином, це вибір між надійністю (вона тим вища, чим більший розмір капіталу) і прибутковістю (тим більша, чим мен­шою є сума капіталу).

На розмір капіталу, необхідний банку, впливають такі фактори:

1. Зовнішні — вимоги державного регулювання (насамперед, нормативні вимоги нбу).

З метою забезпечення фінансової стійкості банки України мають виконувати певні нормативи.

Мінімальний розмір регулятивного капіталу (НІ) діючих банків та знову створених банків визначається нормативними актами Національного банку України.

Норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив пла­тоспроможності Н2) відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов'язаннями, що ви­пливають із торговельних, кредитних або інших операцій гро­шового характеру. Чим вище значення показника адекватності регулятивного капіталу, тим більшою є частка ризику, що її приймають на себе власники банку, і навпаки: чим нижчим є значення показника, тим більшою є частка ризику, що її при­ймають на себе кредитори/вкладники банку.

Норматив адекватності регулятивного капіталу встановлю­ється з метою запобігання надмірному перекладанню банком кре­дитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредиторів/вкладників банку.

Значення показника адекватності регулятивного капіталу визначається як співвідношення регулятивного капіталу банку до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зва­жених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями та на суму забезпечення кредиту (вкладень у боргові цінні папери) бе­зумовним зобов'язанням або грошовим покриттям у вигляді за­стави майнових прав.

Норматив адекватності основного капіталу (НЗ) встановлю­ється з метою визначення спроможності банку захистити креди­торів і вкладників від непередбачуваних збитків, яких може за­знати банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру різно­манітних ризиків.

Показник адекватності основного капіталу банку розрахову­ється як співвідношення основного капіталу до загальних акти­вів банку.

Нормативні значення показників Н2 та НЗ встановлюються та переглядаються НБУ.

2. Внутрішні:

• розмір банку;

• загальна схильність банку до ризику;

• цілі банку на ринку;

• очікуване зростання банку, його плани і перспективи (за­воювання нових ринків; розширення мережі філій);

• передбачуване впровадження нових послуг і рівень їх ризику;

• обсяг і структура активних операцій, зокрема, питома вага ризикових активів та їх прогнозне зростання.

Розрахована загальна потреба визначає необхідну суму капі­талу банку, яка має формуватись як за рахунок внутрішніх, так і зовнішніх джерел.

З етап — оцінка і вибір оптимального джерела збільшення капіталу.

Фактори, що впливають на вибір джерела збільшення капіталу:

• відносні витрати за кожним із наявних джерел;

• загальна схильність банку до ризику;

• вплив обраного способу збільшення капіталу на прибут­ки акціонерів;

• державне регулювання.

При виборі способу збільшення капіталу рекомендується ви­ходити з принципу підвищення цінності організації (цінність ор­ганізації зростає у разі збільшення її прибутку й підвищення курсу акцій на ринку).

Оцінка вартості залучення капіталу з різних джерел здійсню­ється за основними елементами власного капіталу, що форму­ється за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел.

Оцінка вартості власного капіталу банку має низку особли­востей, основними з яких є:

• необхідність постійного коригування балансової вартості капіталу банку в процесі здійснення оцінки;

• оцінка вартості капіталу, що додатково залучається, має ймовірний і, відповідно, умовний характер. Будь-які зо­бов'язання банку з виплати засновникам не мають хара­ктеру контрактних зобов'язань, а є розрахунковими пла­новими величинами, які коригуються відповідно до ре­зультатів діяльності банку;

• суми виплат власникам капіталу банку входять до скла­ду прибутку, який оподатковується, що збільшує вар­тість власного капіталу порівняно з вартістю залучених ресурсів;

• залучення власного капіталу пов'язане з більш високим рівнем ризику для інвесторів, що збільшує його вартість на розмір премії за ризик. Це пов'язано з тим, що пре­тензії власників основної частини цього капіталу, крім власників привілейованих акцій, підлягають задоволен­ню в разі банкрутства;

• залучення власного капіталу банку не пов'язане, як пра­вило, зі зворотним грошовим потоком за основною його частиною, що обумовлює його прибутковість з позиції забезпечення платоспроможності та фінансової стійкості банку.

Результати такої оцінки слугують основою розробки управ­лінських рішень відносно вибору альтернативних джерел форму­вання капіталу банку, що забезпечують його зростання.

4 етап - забезпечення максимального обсягу залучення власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел.

Перед тим як звертатися до зовнішніх джерел формування капіталу банку, мають бути реалізовані всі можливості його фо­рмування за рахунок внутрішніх джерел.

Основним внутрішнім джерелом збільшення капіталу є чис­тий прибуток.

Переваги даного джерела збільшення капіталу:

• відсутність витрат з випуску та розміщення цінних папе­рів й обслуговування боргу;

• відсутність загрози втрати контролю існуючими акціоне­рами, тобто уникнення можливості зменшення їх частки у власності і зниження прибутковості їхніх акцій.

Недоліками цього джерела є:

• відсутність стабільності в отриманні прибутку;

• високий рівень оподаткування прибутку;

• значна чутливість прибутку банку до впливу макроеконо- мічних факторів.

де ПКБ - прибутковість капіталу банку; К_КАП - питома вага прибутку банку, що капіталізується: