Тема 6. Механізм управління залученням позикового капіталу з різних джерел
План
1. Управління залученням банківського кредиту
2. Управління фінансовим лізингом
3. Управління облігаційною позикою
4. Управління залученням товарного (комерційного) кредиту
5. Управління внутрішньою кредиторською заборгованістю (рахунками нарахувань)
1. Управління залученням банківського кредиту
У складі фінансового кредиту, залученого підприємствами для розширення господарської діяльності, пріоритетна роль належить банківському кредиту. Цей кредит має широку цільову спрямованість і залучається в найрізноманітніших видах. В останні роки в кредитуванні підприємств беруть участь не тільки вітчизняні, але й закордонні банки (особливо в кредитуванні спільних підприємств за участю іноземного капіталу).
Під банківським кредитом розуміються кошти, що надаються банком у борг клієнтові для цільового використання на встановлений термін під певний відсоток.
Банківський кредит надається підприємствам на сучасному етапі в таких видах (рис. 1).
Бланковий (незабезпечений) кредит під здійснення окремих господарських операцій. Як правило, він надається комерційним банком, що здійснює розрахунково-касове обслуговування підприємства. Хоча формально він носить незабезпечений характер, але фактично забезпечується розміром дебіторської заборгованості підприємства і його коштів на розрахунковому й іншому рахунках у цьому ж банку. Крім того, цей вид кредиту є звичайно «самознищуваним», тому що здійснена при його посередництві господарська операція генерує при її завершенні грошовий потік, достатній для його повного погашення. Цей вид кредиту надається, як правило, тільки на короткостроковий період.
Рис. 1. Основні види банківських кредитів, що надаються підприємству
Контокорентний кредит («овердрафт»). Цей вид кредиту надається банком звичайно під забезпечення, але ця вимога не є обов'язковою. При наданні цього кредиту банк відкриває підприємству контокорентний рахунок, на якому враховуються як кредитні, так і розрахункові його операції. Контокорентний рахунок використовується як джерело кредиту в обсязі, що не перевищує встановлене в кредитному договорі максимальне негативне сальдо (контокорентний ліміт). За негативним залишком контокорентного рахунку підприємство сплачує банку встановлений кредитний відсоток; при цьому договором може бути визначено, що при позитивному залишку цього рахунку банк нараховує підприємству депозитний відсоток. Сальдування надходжень і виплат за контокорентним рахунком підприємства відбувається через установлені договором проміжки часу з розрахунками кредитних платежів.
3. Сезонний кредит із щомісячною амортизацією боргу. Цей вид кредиту надається звичайно на формування змінної частини оборотних активів на період їхнього зростання у зв'язку із сезонними потребами підприємства. Його особливість полягає в тому, що поряд із щомісячним обслуговуванням цього кредиту (щомісячною виплатою відсотка по ньому) кредитним договором передбачається й щомісячна амортизація (погашення) основної суми боргу. Графік такої амортизації боргу за розмірами пов'язаний з обсягом зниження сезонної потреби підприємства в коштах. Перевага цього виду кредиту полягає в ефективному використанні отриманих фінансових ресурсів у розмірах, обумовлених реальними потребами підприємства.
4. Відкриття кредитної лінії. Через те, що потреба в короткостроковому банківському кредиті не завжди може бути передбачена із прив'язкою до конкретних термінів його використання, договір про нього підприємство може оформити з банком попередньо у формі відкриття кредитної лінії. У цьому договорі обумовлюються строки, умови й гранична сума надання банківського кредиту, коли в ньому виникає реальна потреба. Як правило, банк установлює розмір комісійної винагороди (комісійний відсоток) за свої фінансові зобов'язання з надання кредиту в обсязі не використовуваного ліміту кредитної лінії. Для підприємства перевага даного виду кредиту полягає в тому, що воно використовує позикові кошти виключно відповідно до своїх реальних потреб в них. Звичайно кредитна лінія відкривається на термін до одного року. Особливістю цього виду банківського кредиту є те, що він не носить характер безумовного контрактного зобов'язання й може бути анульований банком при погіршенні фінансового стану підприємства-клієнта.
Револьверний (автоматично поновлюваний) кредит. Він характеризує один із видів банківського кредиту, що надається на певний період, протягом якого дозволяється як поетапна «вибірка» кредитних коштів, так і поетапне часткове або повне погашення зобов'язань по ньому (амортизація суми основного боргу). Внесені в рахунок погашення зобов'язань кошти можуть знову запозичитися підприємством протягом періоду дії кредитного договору (у межах установленого кредитного ліміту). Виплата непогашеної суми основного боргу й відсотків, що залишилася, по ньому провадиться після закінчення терміну дії кредитного договору. Перевагою цього виду кредиту в порівнянні з відкриттям кредитної лінії є мінімальні обмеження, що накладаються банком, хоча рівень процентної ставки по ньому звичайно вище.
Онкольний кредит. Особливістю цього виду кредиту є те, що він надається позичальникові без зазначення терміну його використання (у рамках короткотермінового кредитування) із зобов'язанням останнього погасити його на першу вимогу кредитора. При погашенні цього кредиту звичайно надається пільговий період (за діючою практикою - до трьох днів).
Ломбардний кредит. Такий кредит може бути отриманий підприємством під заставу високоліквідних активів (векселів, державних короткострокових облігацій і т.п.), які на період кредитування передаються банку. Розмір кредиту в цьому випадку відповідає певній (але не всій) частині вартості переданих у заставу активів. Як правило, цей вид кредиту носить короткостроковий характер.
Іпотечний кредит. Такий кредит може бути отриманий від банків, що спеціалізуються на видачі довгострокових позик під заставу основних коштів або майнового комплексу підприємств у цілому («іпотечних банків»).
Підприємство, що передає в заставу своє майно, зобов'язано застрахувати його в повному обсязі на користь банку. При цьому закладене в банку майно продовжує використовуватися підприємством. В умовах різкого скорочення видачі підприємствам незабезпечених банківських позик іпотечний кредит стає основною формою довгострокового банківського кредитування.
9. Роловерний кредит. Він являє собою один з видів довгострокового кредиту з періодичною процентною ставкою, що переглядається (тобто з перманентним «перекредитуванням» у зв'язку зі зміною кон'юнктури фінансового ринку). У європейській практиці надання роловерних кредитів перегляд процентної ставки здійснюється один раз у квартал або півріччя (в умовах високої інфляції й частої зміни дисконтної ставки центрального банку періодичність перегляду процентних ставок за кредит може бути більш частою).
10. Консорціумний (консорціальний) кредит. Кредитна політика банку, система встановлених нормативів кредитування або високий рівень ризику іноді не дають змогу йому повною мірою задовольнити високу потребу підприємства-клієнта в кредиті. У цьому випадку банк, що обслуговує підприємство, може залучити до кредитування свого клієнта інші банки (союз банків для здійснення таких кредитних операцій зветься «консорціум»). Після укладання з підприємством-клієнтом кредитного договору банк акумулює кошти інших банків і передає їх позичальникові, відповідно розподіляючи суму відсотків при обслуговуванні боргу. За організацію консорціумного кредиту ведучий (обслуговуючого клієнта) банк одержує певну комісійну винагороду.
Різноманіття видів і умов залучення банківського кредиту визначають необхідність ефективного управління цим процесом на підприємствах з високим обсягом потреби в цьому виді позикових фінансових коштів. У цьому випадку цілі й політика залучення позикового капіталу конкретизуються з урахуванням особливостей банківського кредитування, виділяючись при необхідності в самостійний вид фінансової політики підприємства.
Політика залучення банківського кредиту являє собою частину загальної політики залучення позикових коштів, що конкретизує умови залучення, використання й обслуговування банківського кредиту.
Розробка політики залучення банківського кредиту здійснюється за наступними основними етапами (рис. 2):
1. Визначення цілей використання залученого банківського кредиту. Через те, що різні види банківського кредиту повною мірою можуть задовольнити весь спектр потреб підприємства в позикових коштах (у цьому проявляється універсальність банківського кредиту), цілі його використання випливають із загальних цілей залучення позикового капіталу.
2. Оцінка власної кредитоспроможності. Політика залучення банківського кредиту, що розробляється підприємством, повинна кореспондувати за основними своїми параметрами з відповідними параметрами кредитної політики банків. У складі параметрів кредитної політики банків одне з основних місць належить оцінюванню рівня кредитоспроможності позичальників, що визначає диференціацію умов кредитування клієнтів. Для того, щоб підприємство могло визначити базу переговорів з банками про умови кредитування, воно повинно попередньо оцінити рівень своєї кредитоспроможності.
Рис. 2. Основні етапи формування політики залучення підприємством банківського кредиту
У сучасній банківській практиці оцінювання рівня кредитоспроможності позичальників при диференціації умов їхнього кредитування випливає з двох основних критеріїв: 1) рівня фінансового стану підприємства; 2) характеру погашення підприємством раніше отриманих ним кредитів - як відсотків по них, так і основного боргу.
Рівень фінансового стану підприємства оцінюється системою фінансових коефіцієнтів, серед яких основна увага приділяється коефіцієнтам платоспроможності, фінансової стабільності й рентабельності.
Характер погашення позичальником раніше отриманих кредитів передбачає три рівні оцінки:
- гарний, якщо заборгованість за кредитом і відсотки по ньому виплачуються у встановлений термін, а також при пролонгації кредиту не більше одного разу на строк не більше 90 днів;
- слабкий, якщо прострочена заборгованість за кредитом і відсотками по ньому становить не більше 90 днів, а також при пролонгації кредиту на строк більше 90 днів, але з обов'язковим поточним його обслуговуванням (виплатою відсотків по ньому);
- недостатній, якщо прострочена заборгованість по ньому й відсотків по ньому становить більше 90 днів, а також при пролонгації кредиту на строк понад 90 днів без виплати відсотків по ньому.
Із цих позицій підприємство повинно оцінювати рівень своєї кредитоспроможності при необхідності одержання кредиту у вітчизняних банках.
Зарубіжні банки оцінюють кредитоспроможність позичальників за більш складною системою характеристик і показників. У цих цілях використовуються системи «6С» і «COMPARІ», що засновані на оцінках репутації позичальника; розміру й складу капіталу, що ним використовується; суми й мети залучення кредиту; рівня забезпеченості кредиту; терміну використання позикових коштів; умов кон'юнктури ринку, на якому позичальник здійснює свою господарську діяльність, і інших характеристиках, що містяться в складі кредитного меморандуму конкретного банку.
Результати оцінювання кредитоспроможності одержують своє відображення в присвоєнні позичальникові відповідного кредитного рейтингу (групи кредитного ризику), відповідно до якого диференціюються умови кредитування. Рівень цього кредитного рейтингу підприємство може попередньо визначити самостійно, керуючись відповідними методами його оцінювання комерційними банками.
3. Вибір необхідних видів залученого банківського кредиту. Цей вибір визначається в основному такими умовами:
цілями використання кредиту;
періодом намічуваного використання позикових коштів;
визначеністю термінів початку й закінчення використання залучених коштів;
можливостями забезпечення залученого кредиту.
Відповідно до встановленого переліку видів залученого кредиту підприємство проводить вивчення й оцінювання комерційних банків, які можуть надати йому ці види кредитів. Оцінювання таких банків проводиться лише за привабливістю їхньої кредитної політики; рейтинг банку, розрахований за іншими показниками його діяльності, у цьому випадку не є визначальним і може бути лише допоміжним орієнтиром при його оцінюванні.
4. Вивчення й оцінювання умов здійснення банківського кредитування в розрізі видів кредитів. Цей етап формування політики залучення банківських кредитів є найбільш трудомістким і відповідальним у силу різноманіття оцінюваних умов і здійснення численних розрахунків. Склад основних кредитних умов, що підлягають вивченню й оцінюванню в процесі формування політики залучення підприємством банківського кредиту, наведений на рисунку 3.
Рис. 3. Склад основних кредитних умов, що підлягають вивченню й оцінюванню в процесі залучення банківського кредиту
Граничний розмір кредиту комерційні банки встановлюють відповідно до кредитного рейтингу клієнта й діючої системи обов'язкових економічних нормативів, що затверджуються центральним банком. При здійсненні кредитної політики комерційні банки керуються в цьому питанні наступними видами обов'язкових економічних нормативів:
максимальний розмір ризику на одного позичальника (або групу пов'язаних позичальників);
максимальний розмір великих кредитних ризиків;
максимальний розмір кредитів, що надаються банком своїм акціонерам або пайовикам;
• максимальний розмір кредитів, що надаються банком своїм інсайдерам.
Крім цих обов'язкових економічних нормативів кредитної діяльності кожний комерційний банк установлює звичайно власну систему лімітів суми окремих видів кредиту.
Граничний строк кредиту кожний комерційний банк установлює відповідно до своєї кредитної політики у формі лімітних періодів надання окремих видів кредиту.
Валюта кредиту має для підприємства-позичальника значимість тільки в тому випадку, якщо воно проводить зовнішньоекономічні операції. При здійсненні таких операцій підприємство може мати потребу в кредитах в одній із необхідних йому іноземних валют. Мультивалютні форми кредиту (його надання одночасно в декількох видах іноземних валют) у практиці кредитування підприємств зустрічаються вкрай рідко.
Рівень кредитної ставки є визначальною умовою при оцінюванні кредитної привабливості комерційних банків. У його основі лежить вартість міжбанківського кредиту, що сформована на базі дисконтної ставки центрального банку країни й середньої маржі комерційних банків (у зарубіжній практиці в цих цілях використовується ставка LIBOR, що щодня фіксується об одинадцятій годині за Гринвічем учасниками Лондонського міжбанківського ринку), прогнозованого темпу інфляції, виду кредиту і його терміну, рівня премії за ризик з урахуванням фінансового стану позичальника й забезпечення позички, що ним надається.
Форма кредитної ставки відображає рівень її динаміки протягом кредитного періоду. Так, банківський кредит може надаватися на умовах фіксованої або плаваючої кредитної ставки. Фіксована кредитна ставка використовується звичайно при короткостроковому кредитуванні підприємств; вона дає змогу більш точно визначати вартість банківського кредиту, прогнозувати потік платежів з його обслуговування.
Вид кредитної ставки відіграє істотну роль у визначенні вартості банківського кредиту. За видами розрізняють процентну (для нарощення суми боргу) і облікову (для дисконтування суми боргу) кредитні ставки. Якщо розмір цих ставок однаковий, то перевага повинна бути віддана підприємством процентній ставці, тому що в цьому випадку його платежі з обслуговування боргу (а відповідно й вартість кредиту) будуть меншими. Це можна простежити за даними таблиці 1.
Таблиця 1