25. Проблема буття у схоластичній філософії (за м.Хайдеггером)

Мартін Хайдеггер – фундатор німецької екзистенціальної онтології. Він порушує питання про необхідність пізнання найфундаментальнішої основи світу – буття як такого, буття само по собі. Він наполягає на різниці між сущим зовнішнім, об’єктивним даним, що визначається конкретними науками і дає знання не самих речей, а їх «конструктивного принципу», і буттям. Буття – це відкритість людині, воно завжди незавершене, незакінчене, постає як питання, а не відповідь, як можливість, а не дійсність, є існування, а не сутність. Хайдаггер визначає людину як специфічне Ось-Буття .Екзистенційне буття людини – часовий феномен.

26. Поняття «опредметнення» і «розпредметнення» у філософії к.Маркса.

Опредметнення – перетворення в процесі діяльності суб’єкта людських сил і здібностей з форми руху на форму предмета (перетворення суб’єктивного на об’єктивне)

Розпредметнення – використання людьми наслідків попередньої діяльності й освоєння надбань культури, підтримання і розвиток завдяки цьому їхнього фізичного буття, виробничих навиків і духовних здібностей.

27. Проблема буття у філософії і.Канта.

Буття і вся зв’язана з ним проблематика не цікавлять Канта. Предмет його філософії – знання і суб’єкт знання. Він відкидає принцип тотожності мислення і буття, можливість інтелектуального споглядання, зв’язок розуму людини з Логосом – Абсолютом.Затверджуючи існування апріорних форм чуттєвості і розуму, Кант додав їм функцію направляти розум (провокувати інтецінональності розуму), але не до збагнення Бога, Абсолюту, а на пізнання об’єкта, що не має автономного існування, але конституюється у світі досвіду, тобто у світі відносин предметного світу і людини як суб’єкта пізнання. А тому що воля містить завжди елементи ірраціональні, то світ, створений Богом, не може бути до кінця пізнаний розумом. Звідси і випливає основна думки гносеології Канта: розум людини обмежений у своїх пізнавальних можливостях, тому що Бог діє не по розуму, а з волі. У філософії І. Канта наявні два центри абсолютного буття — «Я» і речі в собі. При їх зіткненні (накладанні форм розуму на подразнення від речей) виникає суще — світ речей, який вивчає наука. “Речі в собі - це чисте буття, буття, яке немає визначень,(він міг вже розмежувати буття і суще), але до пізнання це не має вже ніякого відношення.