5.4. Наслідки інфляції та антиінфляційна політика

Інфляція негативно впливає на суспільство в цілому. Погіршується економічне становище: знижуються обсяги виробництва, оскільки коливання та зростання цін роблять непевними перспективи розвитку виробництва; відбувається переливання капіталу з виробництва в торгівлю та посередницькі операції, де швидший обіг капі- талу та більший прибуток, а також легше ухилитися від сплати податків; розширю- ється спекуляція в результаті різкої зміни цін; обмежуються кредитні операції; змен- шуються фінансові ресурси держави.

Виникає соціальне напруження у зв’язку з тим, що інфляція перерозподіляє на- ціональний дохід не на користь найменш забезпечених верств суспільства. Вона зни- жує реальні доходи (кількість товарів та послуг, які можна придбати за номінальний дохід), а отже, і загальний рівень життя населення, якщо номінальний дохід буде від- ставати від зростання цін.

Особливо важка інфляція для осіб з фіксованими доходами: пенсіями, стипендіями, заробітною платою працівників бюджетної сфери. Крім того, інфляція знецінює заоща- дження громадян. У зв’язку з цим, щоб стримати різке падіння життєвого рівня, держа- ва здійснює індексацію доходів та податкових пільг. Розгортання інфляційних процесів призводить до такого загострення економічних та соціальних суперечностей, що держа- ви починають вживати заходів для подолання інфляції та стабілізації грошового обігу. Основні форми боротьби з інфляцією — грошові реформи та антиінфляційна політика.

Антиінфляційна політика — комплекс заходів державного регулювання економіки, спрямований на боротьбу з інфляцією. Історично сформувалися два основних шляхи такої політики: дефляційна політика (регулювання попиту) та політика доходів.

Дефляційна політика Особливість дії дефляційної політики полягає в тому, що вона, як правило, спричинює уповільнення економічного зростання і навіть кризові явища. Тому більшість урядів при її проведенні в 60–70-х роках виявляли стрима- ність у її проведенні або навіть відмовлялися від неї.

Варіанти антиінфляційної політики обираються залежно від пріоритетів. Якщо ставилося завдання стримувати економічне зростання, то проводилась дефляційна політика; якщо метою було стимулювання економічного зростання, то перевага нада- валась політиці доходів. У разі коли кінцевою метою було стримання інфляції будь- якою ціною, паралельно використовувались обидва методи антиінфляційної політики.

Таким чином, мета антиінфляційної політики держави полягає в тому, щоб уста- новити контроль над інфляцією і досягти прийнятних її темпів для народного господарства. Важливим завданням у боротьбі з інфляцією є подолання еконо- мічного спаду, кризи неплатежів, зниження інвестиційної активності, формуван- ня стабільної ринкової інфраструктури, оздоровлення економіки, пов’язане з під- тримкою пріоритетних галузей народного господарства, стимулювання експорту продукції, виваженою протекціоністською політикою і валютною політикою, що сприяє вирішенню питань конкурентоспроможності вітчизняних товарів.