МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Головне управління змісту освіти

ПРОГРАМИ

ДЛЯ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

5 – 7

класи

Затверджено

Міністерством освіти і науки України

Електронна версія

Інститут засобів навчання АПН України

Затверджено Міністерством освіти і науки України

Програми для загальноосвітніх навчальних закладів

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

5—7 класи

(Лист Міністерства освіти і науки України № 1/11-3580 від 22.08.2001 р )

Програми підготували

Образотворче мистецтво. 5—7 класи- Л. Любарська,

М Резніченко, О Протопопова, Л. Вовк

Додатки: О. Потапчук, Н. Кьон

Образотворче мистецтво. 5—7 класи; Л Фесенко

Відповідальні за випуск: провідний спеціаліст Головного управління змісту освіти

Міністерства освіти і науки України О. Корнілова;

завідувачка сектору суспільствознавчих наук і культурознавства

Науково-методичного центру середньої освіти Міністерства

освіти і науки України М Демчишин

© Міністерство освіти і науки

У

країни, 2001 © Л Любарська, О Прогопопова, Н. Кьон,Л Фесенко та ін., 2001

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО 5–7 КЛАСИ

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

В умовах розбудови держави, демократизації та до­корінної трансформації суспільства у загальному русі за гуманізацію системи освіти неухильно зростає роль мис­тецтва.

Виховний потенціал мистецтва полягає в самій його суті. Це пояснюється тим, що емоційна сторона свідо­мості, естетичні ідеали особистості первинні стосовно ін­телекту у формуванні духовних інтересів, ставлення до світу взагалі.

З-поміж інших видів мистецтва образотворче є уні­кальним у розв'язанні завдань як художнього, так і осо-бистісного розвитку, громадського і духовного станов­лення підростаючого покоління. Це зумовлено не тільки природою сприймання образотворчого мистецтва, а й тим, що вже в ранньому віці образотворча діяльність ста­новить одну з найдоступніших і емоційно-захоплюючих форм творчості.

О

3

тже, проблема радикального поліпшення емоційно-естетичного і духовно-морального виховання зумовлює такий розподіл акцентів завдань у викладанні образо­творчого мистецтва, серед яких виховні та художньо-розвивальні були б провідними стосовно навчальних. Адже саме вирішення художньо-розвивальних завдань формує рівень художньо-творчої свідомості індивіда, що й визначає ступінь включення учнів у глобальні культу-рогенні процеси. З огляду на викладене, мету художнього виховання засобами образотворчого мистецтва в стислій, сконцентрованій формі можна визначити як розвиток у ді­тей високих естетичних ідеалів, формування потреб і здіб­ностей до образотворчого мистецтва в процесі художнього осмислення світу.

ГОЛОВНІ ЗАВДАННЯ ВИКЛАДАННЯ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

1. Формувати в дітей художньо-естетичне ставлення до дійсності як здатність до неспоживацького худож­нього пізнання світу та його образної оцінки. Це перед­бачає наявність таких особистісних якостей, як відчуття краси та гармонії, здатність емоційно відгукуватися на різноманітні прояви естетичного у навколишньому світі, вміння помічати прекрасне у спостережуваних явищах та усвідомлювати його, потреба в спогляданні та милуванні.

2. Розвивати специфічні для художньо-творчого про­цесу універсальні якості особистості як основу для роз­витку її творчого потенціалу, художньо-творчу уяву, ори­гінальне, нестереотипне асоціативно-творче мислення, художньо-образні якості зорового сприйняття, спостереж­ливість, зорову пам'ять тощо.

3. Формувати знання і уявлення про образотворче мистецтво, його історію та роль у житті людей, навички розуміння мови різних видів образотворчого мистецтва, усвідомлення ролі художнього образу в мистецтві; розви­вати навички його сприйняття та емоційно-естетичної оцінки, культуру почуттів.

4. Формувати потребу до продуктивної художньої творчості, вміння створити виразний художній образ, оригінальну композицію мовою того чи іншого виду об­разотворчого мистецтва; оволодівати основами худож­ньо-образної мови і виражальними можливостями художніх матеріалів та різних видів художніх технік, що дасть змо­гу досягти свободи вираження у творчості.

5. Розвивати сенсорні здібності дітей, що сприятиме повноцінності художньо-естетичного сприймання та по­ліпшенню якісного боку практичної художньо-творчої діяль­ності

Успішний художньо-творчий розвиток дітей забезпе­чується дотриманням методичних принципів, адекватних специфіці мистецтва:

— організація художньо-творчого розвитку передбачає врахування вікових, індивідуальних, національних, куль­турних, регіональних особливостей і традицій; останнє зумовлює звертання до глибоких коренів народної твор­чості, переймання національним духом, а не сліпе ко­піювання взірців і канонів національного декоративного мистецтва;

4

• залучення до розуміння змісту та сутності мис­тецтва повинно здійснюватися шляхом особистісно-емо­­­ційного сприйняття художньої інформації. Саме через це досягається духовно-моральне й естетичне виховання особистості, пробудження в її душі добрих почуттів, чуй­ності, здатності до співпереживання;

• художній образ — це основа, на якій будується ху­дожньо-образне сприймання мистецтва і власна художня ді­яльність. Через це опору на художній образ необхідно передбачити у всіх видах художньої діяльності – і в роз­ділі “Практична робота”, і в розділі “Сприймання”;

• опанування мовою мистецтва і формування нави­чок практичної роботи доцільні лише в художньо-образ­ному ключі як освоєння засобів виразності художнього образу. Інакше набуті знання й уміння будуть поза­художніми (тобто марними);

• ефективність занять мистецтвом істотно залежить від зацікавлення художньою працею, від одержуваних діть­ми під час занять емоційного задоволення, радості. За­безпечення цієї умови досягається дотриманням вищеза­значених положень і характером організації занять (уроків);

• заняття образотворчим мистецтвом повинні бути організовані за законами мистецтва, що передбачають:

а) нестереотипність, структурну різноманітність, сце­нарну режисуру;

б) залучення учнів до співпереживання, створення від­повідного темі уроку емоційного настрою, чому сприя­тиме включення до сценарію уроку ігрових, казкових мо­ментів, використання інших видів мистецтва (художнього слова, музики, елементів театрального дійства, кінофрагментів);

в) наявність трьох основних структурних елементів уроку (відповідно до законів будь-якої художньої твор­чості): сприймання, формування творчого задуму, його посильна творча реалізація.

ЗМІСТ І СТРУКТУРА ПРОГРАМИ

Пропоновану програму з образотворчого мистецтва розроблено відповідно до державної програми “Освіта (Україна XXI ст.)”.

Програма забезпечує належні умови розвитку особис­тості учнів засобами образотворчого мистецтва з ураху-

5

ванням вікових особливостей, формування знань, умінь і навичок на рівні державних стандартів у галузі художньої культури.

Структура програми, послідовність виконання зав­дань, зміст уроків визначені відповідно до вікових зако­номірностей у галузі образотворчої діяльності і поділені на три великі блоки, що дає змогу найповніше врахову­вати вікові особливості дітей: 1—4*, 5—7 і 8—11 класи.

Програму подано в табличній формі, що забезпечує комплексний підхід до планування уроків, враховуючи як тематику творчої роботи, так і навчальні завдання та техніку виконання.

Відповідно до методичних принципів, мети і завдань предмета програма з образотворчого мистецтва склада­ється з двох основних розділів:

1. Сприймання;

2. Практична (творча) художня діяльність.

Розділ “Сприймання” включає в себе два взаємопов'яза­них види діяльності.

1. Естетичне сприймання дійсності. Передбачає її ху­дожнє освоєння: формування вміння бачити, емоційно відгукуватися та усвідомлювати красу, естетичні якості різноманітних явищ і об'єктів довкілля — природи і тва­ринного світу, міст і сіл, будинків і квартир, зовнішнього вигляду людини (відбитих в одязі, прикрасах, зовнішніх рисах і пластиці тіла).

2. Сприймання мистецтва. Передбачає формування на­вичок сприймання й оцінки художнього образу в творах образотворчого мистецтва (по можливості — і в інших видах). Розділ “Сприймання” здійснюється на матеріалі шедеврів світового образотворчого мистецтва, творів су­часних авторів як українських, так і зарубіжних, і пови­нен вирішувати три основні завдання:

1) формувати уявлення про особливості образної мови різних видів образотворчого мистецтва, розуміння ролі виражальних засобів у створенні художнього образу (пев­ного стану, настрою, характеру тощо) твору мистецтва;

2) розвивати вміння висловлювати своє ставлення та емоційне переживання щодо твору, який аналізується: а) у формі словесного відгуку на рівні емоційно-есте­-

_ _____________

* Програми для 1—4-х класів уперше вийшли друком у 1996 р. (К.: Перун).

т

6

ичної оцінки, художнього аналізу (порівняння, зістав­лення, виявлення загальних рис тощо), розгорнутої ху­дожньої оповіді, що передає естетичні погляди, смаки, ідеали учнів; б) у формі “графічної мови”, тобто пере­давання враження про твір за допомогою зображення (миттєво виконані начерки і замальовки з пам'яті); в) мож­ливо — в інших формах художньої творчості (музика, те­атр, художня фотографія, анімація тощо);

3) формувати знання та уявлення про мистецтво і ху­дожників, специфіку їхньої праці, спеціальні художні тер­міни.

Розділ “Практична (творча) художня діяльність” пе­редбачає максимально широкий спектр художніх технік і матеріалів, включає роботу на площині і в об'ємі.

У кожному з розділів робота виконується за чотирма основними навчальними проблемами: 1) форма (силует, частина і ціле, пропорції, конструкція тощо); 2) простір і об'єм; 3) питання композиції і композиційна діяльність; 4) колір.

Головні напрями і завдання роботи з реалізації пере­лічених проблем з урахуванням вікових особливостей ді­тей наведені в таблиці 1.

Освоєння навчальних проблем програма пропонує здійснювати у трьох аспектах художньо-творчого розвит­ку (реалістичному, декоративному, виражальному), які передбачають посильне створення художнього образу на основі передачі різноманітних якостей і властивостей фор­ми, кольору, простору та композиції відповідно.

1. У реалістичному художньому ключі. Методи і форми роботи: з натури, з пам'яті, за уявою; індивідуальна ро­бота.

2. У декоративній манері. Методи і форми роботи: за уявою; індивідуальна, групова і колективна робота.

3. У різних стильових напрямках від абстрактних до асоціативно-виражальних. Методи і форми роботи: за уявою.

Реалізація трьох аспектів художньо-творчого розвитку учнів у практичній роботі на площині і в об'ємі перед­бачає створення основних продуктів художньої діяльнос­ті, наведених у таблиці 2.

Таким чином, зміст практичної діяльності орієн­товано на ознайомлення учнів з особливостями худож­ньо-образної мови різних видів образотворчої діяльності, з різноманітними пластичними техніками і доступною

7

технологією створення художнього образу у власних твор­чих роботах.

У програмі вказані лише навчальні завдання. Зав­дання, спрямовані на розвиток художньо-образного мис­лення й уяви не вказані, але повинні реалізуватися вчи­телем на кожному уроці.

Основне навчальне завдання уроку завжди вказане першим, супровідні завдання — у порядку значущості.

Подана в програмі орієнтовна тематика завдань роз­рахована на дитяче сприйняття і не може використо­вуватись учителем як календарний план. Якщо кількість завдань перевищує кількість навчальних годин, учителю надається можливість вибрати варіант завдання або замі­нити його за власним бажанням, але з урахуванням на­вчальних проблем програми.

Таблиця 1

ОСНОВНІ НАВЧАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПРАКТИЧНОЇ (ТВОРЧОЇ) ХУДОЖНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Головні напрями роботи	Примітки
1	2
ПИТАННЯ КОМПОЗИЦІЇ ТА КОМПОЗИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
1 . Формування емоційно-смислового заду­му композиції повинно здійснюватися в художньо-образному ключі з акценту­ванням уваги на чуттєво-естетичному сві­тові людини, предметів або подій, можна зробити припущення щодо їх настрою, характеру, взаємин тощо. Передбачається також формування свідомого ставлення до вибору елементів композиції, які “працюють” на образ.	Це відповідь на запитання “що?” (що зображатиметься, виражатиметься ?). Працюючи з молодшими школярами, слід враховувати їхню підвищену емоційну чутливість.
2. Втілення задуму художніми засобами являє собою структурно-пластичний (декоративний, зовнішній) бік ком­позиції і засіб досягнення доступності смислової ідеї зображення. Передбачає також освоєння компо­зиційних властивостей і засобів (єд­ність, розмірність, підпорядкованість, динамічний і статичний стани, ритм, симетрія та асиметрія, контраст і нюанс, масштаб і пропорції тощо).	Це відповідь на запитання “як?” (як, якими засобами передати задумане?) Конкретні завдання щодо засвоєння композиційних властивостей, засобів і по­нять з урахуванням віку уч­нів запропоновані в Про­грамі (див. далі).

8

1	2
КОЛІР
1. Розвиток кольорочутливості ока, вміння бачити багатство кольору в навко­лишньому світі, здатності розпізнавати барви середовища. Наслідком цього має стати подолання стереотипних колірних уявлень, формування в учнів художньо-естетичного ставлення до навколишньої дійсності, потреби втішатися красою природи і творами мистецтва; в практич­ній роботі — вміння передавати розмаїття і виразність кольору в малюн­ках, пов'язаних із відображенням явищ довкілля.	Перші три напрямки роботи здійснюються в емоційно-естетичному ключі і є стра­тегічними; реалізовуються впродовж усього періоду на­вчання. Під час виконання конкрет­ного завдання той чи інший напрямок розвитку дитячого кольоросприймання висту­пає провідним щодо інших.
2. Формування відчуття декоративної виразності кольору, що передбачає: а) розуміння умовності декоративного кольору; б) розуміння гармонії кольо-росполучень. У власних творчих робо­тах — уміння використовувати колір з декоративною метою і за законами ко­лірної гармонії.	_
3. Усвідомлення учнями виражальних мож­ливостей кольору і розвиток у них (на рівні синтезу розуміння і почуття) вміння використовувати колір для відтворення власних емоцій, певного стану, настрою в різних видах художньої діяльності.	_
4. Освоєння основ кольорознавства; формування вмінь і технічних навичок.	Реалізується впродовж усьо­го періоду навчання; конк­ретні завдання з урахуван­ням віку учнів кожного кла­су запропоновані в Програмі (див. далі).
ФОРМА
1. Розвиток, емоційно-естетичного сприйняття і відтворення форми: а) навчати сприйняттю й передаванню характерних особливостей обрисів за­гальної силуетної форми предмета; б) навчати декоративної трансформації реальних форм у роботі на площині і в об'ємі; освоювати прийоми декоративної розробки й збагачення форми (деталя­ми, фактурою, текстурою тощо).	Робота виконується “віль­но”, без так званої “побудо­ви”, на око. Реалізується в площинному зображенні (малювання, ап­лікація, рельєф). На усвідомленому рівні на­вчання декоративної транс­формації реальних форм можливе приблизно з 3-го класу.
2. Формування навичок модифікації (видозміни) форм:	Робота здійснюється протя­гом усього періоду навчання

9

1		2
а) в межах загальної основної побудови шляхом зміни пропорції (як загальної форми, так і складових її частин), видо­зміни деталей і декору; б) шляхом перетворення статичного стану предмета чи явища в динамічний, наприклад: зображення людини і тва­рини в русі; дерева, рослини, хвилі то­що під дією різних природних явищ (ві­тру, температури та ін.); в) під час створення фантастичних образів і конструкцій, що є результатом розвитку в учнів комбінуючої здатності уявлення.		(з урахуванням рівня віково­го розвитку учнів).
3. Формування навичок аналізу й від­творення предмета з точки зору розмірів, пропорцій, конструкції; оволодіння знаннями закономірностей побудови реальної форми предметів.		У початкових класах увагу учнів слід зосереджувати го­ловним чином на відтворенні фактичних пропорцій і конс­трукцій силуетної форми предметів, на співвідношенні величини предметів у групі, ознайомленні з такими зако­номірностями побудови фор­ми, як симетричність, взає­мозв'язок частин в єдиному об'єкті (предметі). Можливе введення елементів побудо­ви: під час малювання об'єм­них форм предметів (при­близно з 5-го класу). Корисно застосовувати “наскрізну” побудову (коли відтворюють­ся не тільки видимі, але й не­видимі межі перетину повер­хонь більш тонкими, легкими лініями).
ПРОСТІР ТА ОБ'ЄМ
1. Навчання відтворенню умовної гли­бини простору на площині доперспек­тивними методами, взаємне розташу­вання предметів один відносно одного і спостерігача: освоєння просторових орієнтацій і уяв­лень за фризової побудови простору; освоєння глибини (плановості) простору; формування понять про точку зору, що перебуває поза зображуваним.		Здійснюється під час на­вчання у початкових класах
2. Навчання відтворенню третього ви­міру (об'єму) в зображенні поодиноких предметів на площині.		Перехід до освоєння перс­пективних явищ і перспек­тивної побудови предметів можливий приблизно з кін­ця 4-го — на початку 5-го класу.
1	2
3. Вивчення перспективних методів по­будови простору: законів лінійної перспективи; альтернативних способів просторової побудови зображення.	Освоєння навчальних за­вдань повинно базуватися на цілеспрямованому спостере­женні й аналізі просторових явищ навколишньої дійснос­ті (таблиці і схеми, вивчення правил і послідовності побу­дови не сприяють усвідом­леному засвоєнню матеріалу, орієнтуючи дітей на меха­нічне наслідування, відтво­рення готових зразків перс­пективної побуди простору і об'ємної форми предметів). Останнє можливе у старших класах на рівні аналізу різних художніх систем і у власній художній творчості.

Таблиця 2

ПРОДУКТИ ХУДОЖНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Аспекти художньо-творчого розвитку	На площині	В об'ємі
Реалістич­ний.	Графіка, живопис.	Скульптура, архітектура і дизайн.
Декора­тивний.	ДПМ; декоративно-орнамен­тальна композиція (станкового характеру, за мотивами ху­дожніх промислів); декоративно-графічна робота (передбачає включення шриф­ту до композиції: макет книж­ки, поштова марка, листівка, плакат тощо); монументально-декоративна композиція (ескіз; імітація мозаїки, вітража тощо).	Архітектура, дизайн, ДПМ.
Абстракт­ний (без­предмет­ний, не фігуратив­ний).	Прикладна графіка, живопис.	Скульптура, архітектура, фронтальна композиція (фасад, абстрактний ре­льєф тощо); об'ємна композиція (монумент, абстрактна кругла скульптура тощо); глибинно-просторова композиція.

11