Об'єкти авторського права

Об'єктом авторського права є твір науки, літератури чи мис­тецтва, виражений у будь-якій об'єктивній формі. Твір — це результат творчої праці автора, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. У статті 5 Закону про авторське право вмішено перелік об'єктів авторського права та загальні ознаки їх. Це можуть бути усні твори (промови, лекції, доповіді, виступи, проповіді тощо), письмові (літературні, наукові, технічні), музичні твори, пере­клади, сценарії, твори образотворчого мистецтва тощо. Закон не дає повного переліку об'єктів авторського права, оскільки життя у своєму розвитку може породжувати нові й нові форми об'єктивного вираження творчої діяльності людей.

Об'єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, який має певні, встановлені законом, ознаки: а) твор­чий характер; б) вираження в об'єктивній формі.

Об'єктом авторського права може бути лише твір, який є ре­зультатом творчої праці автора. Не вважається об'єктом автор­ського права суто технічна робота (наприклад, передрук на дру­карській машинці чужого твору або навіть його літературна об­робка — редагування, коректура тощо).

Твір може бути виражений у будь-якій об'єктивній формі, але обов'язково придатній для відтворення, сприймання. Сама об'єк­тивна форма може бути усною, письмовою (ноти, креслення, схеми, запис на платівку, магнітну плівку, фотографії тощо). За­дум письменника чи композитора, який у свідомості автора вже склався у закінчену форму, образ, певне сполучення звуків, але не виражений зовні у будь-якій формі, не визнається об'єктом авторського права.

Об'єктами авторського права можуть бути хореографічні тво­ри і пантоміми; збірники творів народних пісень, законів, судо­вих рішень тощо. Авторське право у цих випадках виникає на творчий характер добору і розміщення, але не поширюється на зміст зібраних творів.

Самостійним об'єктом авторського права є переклад твору іншою мовою, оскільки робота перекладача вважається твор­чою.

До об'єктів авторського права відносять різні види музичних творів з текстом або без нього (інструментальні — симфонії, со­нати, квартети і вокальні —пісні, романси тощо), а також му­зично-драматичні — опери, оперети, балет. Музичні твори, якщо вони не записані, об'єктом авторського права стають з моменту першого публічного виконання.

Авторське право визнається за будь-яким твором в галузі на­уки, літератури, мистецтва незалежно від його форми, готов­ності і художньої цінності. Це положення має важливе значен­ня, оскільки охороняє твори різного художнього рівня і мети, у тому числі й такі, які не призначалися автором для публікації (наприклад, листи, щоденники, особисті записи, враження).

Зміст художнього чи наукового твору також може бути вира­жений в тій чи іншій формі. Так, наукові твори можуть бути втілені у словесну науково-літературну або інші форми — карти (географічні, геологічні), креслення, ескізи, моделі, макети тощо. Ще більш розмаїтими є форми художніх творів — література, музика, живопис архітектура, графіка. Інколи художній твір як єдине ціле з'являється внаслідок використання не однієї, а двох чи більше форм, наприклад, музично-драматичні твори (музика і текст або музика і танець).

Сучасний рівень науки і техніки дає змогу створювати складні твори, в яких поєднуються кілька форм, наприклад, кіно- і телефільми (літературний текст, музика, декорації тощо). Об'­єктом авторського права виступає фільм як єдине ціле. Проте самостійними об'єктами авторського права в аудіовізуально­му творі можуть бути сценарій, музика, пояснювальний текст, робота головного оператора, художника-постановника, які увійшли складовою частиною до твору.

Отже, твір як об'єкт авторського права втілений у певну ма­теріальну форму: рукопис, ноти, скульптура, картина тощо. Проте авторське право на твір (як нематеріальний об'єкт авторського права) і право власності на річ, в яку він втілений, не залежать одне від одного. Тому не слід плутати твір як об'єкт авторського права і річ — рукопис, картину, примірник книги. На річ, в яку матеріально втілюється твір, може існувати право власності, право користування тощо, але не авторське право. Так, продаж письменником своєї книги не позбавляє його авторських прав (ст. 10 Закону про авторське право).

2.  всі результати творчої діяльності з погляду цивільно-правової охорони умовно можна поділити на три групи: одна група охороняється авторським правом, друга – правом промислової власності, третя – правом на засоби індивідуалізації учасників цивільного обігу товарів і послуг.

Авторське право - це особисті немайнові та майнові права авторів і їх правонаступників, пов’язані зі створенням і використанням здобутків науки, літератури і мистецтва.

Авторське право встановлює сприятливі правові умови для творчої діяльності, забезпечує доступність результатів цієї діяльності всьому суспільству. воно визначає і забезпечує широкий захист особистих (немайнових) і майнових прав авторів.

Суміжні права – це права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення.

Суміжні права є сукупністю цивільно-правових норм, що регулюють відносини з використання виконань творів, фонограм, відеограм та програм мовлення і які разом з нормами авторського права складають єдиний інститут права інтелектуальної власності – інститут авторського права та суміжних прав. Сама назва «суміжні права» вказує на тісний зв’язок предметів регулювання авторського права та суміжних прав, що дозволило поєднати їх в один інститут. Цей зв’язок пояснюється тим, що, по-перше, об’єкти суміжних прав – виконання творів, фонограми, відеограми та програми мовлення – з’являються в результаті використання творів науки, літератури та мистецтва, а тому є вторинними стосовно об’єктів авторського права. По-друге, використання об’єктів суміжних прав відбувається одночасно з використанням об’єктів авторського права, оскільки вони є однією з форм існування авторських прав.

Таким чином, ми бачимо, що авторське право та суміжні права поєднанні між собою в один інститут і, взаємодіючи, мають неабияке значення для суспільства, як українського окремо, так і для світового взагалі. Саме за допомогою цього інституту і отримує людство найкращі надбання світового суспільства в найрізноманітніших галузях його життєдіяльності, які відповідають світовим стандартам та не мають собі рівних.

Що стосується авторського права, то під цим поняттям розуміють особисті немайнові та майнові права авторів і їх правонаступників, пов’язані зі створенням і використанням здобутків науки, літератури і мистецтва. А під суміжними правами – права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення.

Авторське право і суміжні права охороняються Законом:

v     строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір спливає через сімдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших співавторів, крім випадків, передбачених Законом;

v     строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на виконання спливає через п’ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком здійснення першого запису виконання, а за відсутності такого запису - з 1 січня року, наступного за роком здійснення виконання;

v     строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на фонограму, відеограму спливає через п’ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її опублікування, а за відсутності такого опублікування протягом п’ятдесяти років від дати її вироблення - з 1 січня року, наступного за роком вироблення фонограми, відеограми.

v     строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення спливає через п’ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її першого здійснення.

Як бачимо, з усього вищевикладеного – авторське право і суміжні права посідають значне місце в системі інститутів інтелектуальної власності і охороняються відповідним чином за це Законом.

№3

1. Як зазначалося вище, автор пропозиції, що має ознаки винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, може стати суб'єктом патентних прав лише після відповідної кваліфікації даної пропозиції компетентним державним органом. Для цього автор пропозиції повинен надати їй об'єктивної форми, яка б робила останню можливою для сприйняття іншими особами. Пропозиція повинна бути втілена в креслення, дослідний зразок чи просто описана так, щоб її сутність була зрозумілою і доступною іншим особам і придатною для користування.

Право кваліфікації творчої пропозиції як винаходу, корисної моделі чи промислового зразка належить Держпатенту України. Лише після того як Держпатент України визнає заявлену пропозицію винаходом, корисною моделлю чи промисловим зразком, прийме рішення про внесення її до відповідного Державного реєстру і видачу патенту автору, останній офіційно визнається автором свого творіння і для нього виникають певні права та пільги, встановлені законодавством. Тільки після цього акту автор, а також інші особи можуть розголошувати сутність пропозиції шляхом публікації, усних доповідей тощо.

Право на винахід, корисну модель чи промисловий зразок охороняється державою і засвідчується патентом.

Патент — це техніко-юридичний документ, який засвідчує визнання заявленої пропозиції винаходом, корисною моделлю чи промисловим зразком, авторство на них, пріоритет і право власності на зазначені об'єкти.

Оформлення прав на винаходи, корисні моделі і промислові зразки потребує виконання ряду формальностей. Це, передусім, подання належним чином оформленої заявки до Держпатенту України.

Наступний етап — це проведення спеціальних експертиз поданої заявки в тих випадках, коли вони передбачені. Останній етап — занесення до спеціального державного Реєстру об'єктів, які відповідають умовам патентоспроможності. Після державної реєстрації видається спеціальний правоохоронний документ — патент.

Право на подання заявки на винахід, корисну модель чи промисловий зразок, передусім, має автор. Він може (але не зобов'язаний) подавати заявки до Держпатенту України через представника у справах інтелектуальної власності (патентного повіреного) або іншу довірену особу. Іноземні громадяни і юридичні особи подають заявки тільки через представників у справах інтелектуальної власності.

Право на подання заявки має також роботода

вець, якщо винахід, корисна модель чи промисловий зразок створено у зв'язку з виконанням службового обов'язку чи доручення роботодавця.

Право на подання заявки мають також правонаступники як авторів, так і роботодавців, а також Фонд винаходів України.

Заявка складається українською мовою і має стосуватися лише одного результату технічної творчості. Об'єднання в заявці двох винаходів, корисних моделей чи промислових зразків не допускається.

Заявка повинна містити: заяву про видачу патенту на винахід, корисну модель чи промисловий зразок відповідно; опис винаходу, корисної моделі чи промислового зразка; формулу винаходу, корисної моделі чи промислового зразка; креслення (якщо на нього є посилання в описі); реферат; документ про сплату встановленого збору за подання заявки.

У заяві на видачу патенту обов'язково має бути вказано прізвище заявника (заявників), його адресу, а також автора (авторів) заявленого результату.

420

За датою надходження заявки до Держпатенту України визначається пріоритет пропозиції. Якщо пропозиція була створена окремими авторами незалежно один від одного, то пріоритет визнається за тим автором, заявка якого раніше надійшла до Держпатенту України. Проте при цьому слід мати на увазі, що заявником може бути іноземна фізична чи юридична особа, яка має право на конвенційний пріоритет. Він полягає у тому, що заявник держави — учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності має право протягом 12 місяців від дати подання заявки в одній із країн — учасниць Конвенції подати цю саму заявку в іншій країні — учасниці Конвенції з пріоритетом по першій поданій заявці. Так, наприклад, якщо громадянин Франції подав у своє патентне відомство заявку 1 лютого 1994 р., а громадянин чи юридична особа України подали заявку на ту саму пропозицію до Держпатенту України 1 травня 1994 р. і тільки після цього громадянин Франції подав заявку до Держпатенту України, тобто після 1 травня, то пріоритет по цій заявці буде визнано за громадянином Франції. Заявка заявника України буде відхилена за відсутністю новизни.

Проте варто мати на увазі, що строки конвенційного пріоритету різні для різних об'єктів промислової власності, наприклад, на промислові зразки цей строк становить 6 місяців.

Після надходження заявки до Держпатенту України вона підлягає спеціальній експертизі. Усі заявки перевіряють за формальними ознаками (формальна експертиза), крім того, заявка на винахід підлягає експертизі по суті, мета якої — встановити відповідність пропозиції вимогам патентоспроможності. Заявки на корисні моделі і промислові

зразки експертизі на патентоспроможність не піддаються і патент видається під відповідальність його власника без гарантії його чинності.

Через 18 місяців після дня подання заявки на винахід Держпатент України публікує в офіційному бюлетені визначені ним відомості про заявку за умови, що вона не відхилена і не відкликана. Мета публікації відомостей про заявку в офіційному бюлетені Держпатенту України полягає в тому, щоб сповістити усіх заінтересованих осіб про заявлений винахід для якнайшвидшого його використання в господарстві України. Разом з тим, публікація проголошує надання тимчасової правової охорони заявнику на час від дати публікації до прийняття рішення про видачу патенту або про відмову у такій видачі. Нарешті, публікація має забезпечити заявнику право на одержання певної компенсації в разі використання винаходу.

2. Патент — документ, що засвідчує авторство на винахід та виключне право на використання його протягом певного строку. Патент видається державним патентним відомством винахіднику або його правонаступнику. Дія патенту розповсюджується тільки на територію держави, в якій його видано. Строк дії патенту встановлюється національним законодавством (як правило, 15-20 років). Патент може бути оскаржено і анульовано на законодавчій основі. З поняттям патенту тісно пов'язаний юридичний термін «патентна чистота», який означає, що машину, прилад, технологічний процес, матеріал, продукт тощо можна використовувати (виготовити, ввезти для продажу) в даній державі без порушення прав патентовласника.

У широкому розумінні «патент» є комплексом виключних прав на використання винаходу, корисної моделі або промислового зразка, які держава гарантує патентовласнику, тобто винахіднику або особі, якій винахідник передав виключні майнові права. Надання виключних прав державою здійснюється на заздалегідь визначений період часу в обмін на контрольоване та публічне розкриття патентовласником суттєвих ознак винаходу.

У вузькому розумінні «патент» є охоронним документом, що засвідчує пріоритет, авторство і право власності на винахід ^[1].

Термін «патент» походить від латинського слова «patere», що означає «класти на огляд» (тобто — робити доступним для широкого загалу), а також від словосполучення «letters patent», що у середньовіччі означало документ, виданий монархом або урядом на засвідчення того, що певна особа чи підприємство мають виключні права або монополію на певний вид діяльності.

№4

1. Що означає право інтелектуальної власності на комерційне найменування? Індивідуалізація товариства чи установи через комерційне найменування зумовлює необхідність надання правової охорони такому найменуванню. Без правової охорони використання комерційного найменування втрачає будь-який сенс, практичний резон. Але надання правової охорони комерційному найменуванню з боку держави можливе лише за наявності певних умов. У Цивільному кодексі України зазначено, що охорону прав на комерційне найменування може мати лише комерційна фізична чи юридична особа, зареєстрована в установленому порядку. Ще однією правовою умовою має бути чітка відмінність найменування особи від інших подібних. Не може дістати правову охорону найменування, яке повторює уже використовуване або настільки схоже з ним, що його легко сплутати з іншими. Однією з необхідних умов має бути і відповідність назви характеру діяльності цієї фірми. Ця вимога в законодавстві зарубіжних країн дістала назву принципу істотності фірми. Не може бути визнане комерційне найменування фірми "Дарунки лісу" як такої, що продає вироби з риби. Чинність права на комерційне найменування настає з дати державної реєстрації найменування в Україні. Без такої реєстрації право на найменування не настає. Чинне законодавство України передбачає норму про право попереднього користування. Відповідно до неї фірма, яка використовувала найменування до його реєстрації іншою фірмою, зберігає право на його подальше використання. Право попереднього користування стосується всіх об'єктів промислової власності, а також фірмового найменування. Право на комерційне найменування полягає в тому, що комерційна особа, яка його використовує і зареєструвала в установленому порядку, має виключне право на його використання. Це означає, що володілець комерційного найменування має право забороняти іншим особам використовувати фірмове найменування на товарах, упаковці, в рекламі, проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках та іншій документації, пов'язаній з його діяльністю, а також при демонстрації товарів на виставках і ярмарках, які проводяться на території України чи іншим чином. Комерційне найменування володілець може також використовувати в товарних знаках, які належать цьому володільцю. Використання зареєстрованого на ім'я певної юридичної особи комерційного найменування іншими особами без дозволу володільця не допускається. Володілець, безумовно, має право передати своє виключне право на використання комерційного найменування іншим особам за певну винагороду, шляхом видачі виключної або невиключної ліцензії. В ліцензійному договорі мають бути обумовлені заходи, які б виключили введення в оману споживачів. Виключне право на використання комерційного найменування не обмежується певними строками.

 

2. Стаття 160.Правомочності щодо використання географічного зазначення

1.Право на використання географічного зазначення мають лише суб'єкти господарювання, які виробляють товари (надають послуги), щодо яких здійснено державну реєстрацію відповідного географічного зазначення.

2.Використанням географічного зазначення суб'єктом господарювання вважається: застосування його на товарах, для яких зареєстровано це географічне зазначення, а та­кож на упаковці; застосування в рекламі, проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках тощо.

3.Суб'єкти господарювання, які здійснюють посередницьку діяльність, можуть ви­користовувати свою торговельну марку поряд з географічним зазначенням товару ви­робника не інакше як на підставі договору.

4.Умови надання правової охорони географічного зазначення визначаються законом.

1. Поняття «географічне зазначення» є новелою законодавства України, Тому доречно розкрити його зміст. Джерелом цього поняття як категорії міжнародного права є Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (міжнародний договір від 15 квітня .994 p., прийнятий Світовою організацією торгівлі). Відповідно до ст. 22 цієї Угоди геогра­фічне зазначення — це зазначення, що вказує на походження товару з території певної дер­жави або регіону чи місцевості на цій території, коли якість, репутація чи інша характеристи­ка товару, по суті, зумовлені цим географічним походженням.

Разом з тим, відповідно до Закону України «Про охорону прав на зазначення походження поварів» від 16 червня 1999 р. правова охорона надається кваліфікованому зазначенню похо­дження товару. Цей термін за своїм змістом є аналогічним географічному зазначенню.

Наведене визначення географічного зазначення може застосовуватися з відповідними змі­нами і щодо послуг.

Право на використання географічного зазначення випливає з його державної реєстрації, яка здійснюється в установленому законом порядку. Воно належить усім суб'єктам господа­рювання, які на обмеженій цією реєстрацією території виробляють товари (надають послуги), щодо яких здійснено реєстрацію. Використання географічного зазначення іншими суб'єкта­ми неприпустиме, оскільки у протилежному випадку споживачі будуть введені в оману, вва­жаючи, що купують істинний товар з особливими якостями і властивостями, в той час як фак-7ично це буде імітація, що не має ніякої цінності. При цьому законним виробникам будуть завдані збитки, викликані відчуженням від них цінного бізнесу та приниженням репутації їхпродукції.

2.У ч. 2 коментованої статті наводиться перелік об'єктів, застосування географічного значення щодо яких визнається фактом використання географічного зазначення. Поряд з цим, використанням географічного зазначення є дії з господарського (комерційного) обігу то­вару із застосованим на ньому географічного зазначення, зокрема зберігання такого товару з  метою пропонування його для продажу, пропонування для продажу, продаж, імпорт (вве­зення) та експорт (вивезення).

3. Існують випадки, коли для кращого просування товару на ринку доцільно, поряд з гео­графічним зазначенням товару виробника, використовувати торговельну марку суб'єкта гос­подарювання, який здійснює посередницьку діяльність. Це можливо, наприклад, коли ви­робник поставляє свій товар у великогабаритній тарі, а фасує його для продажу населенню посередник. У будь-якому разі посередник може застосовувати свою торговельну маркуне інакше як на підставі договору з виробником, укладеного з дотриманням правил, торговихта інших чесних звичаїв у підприємницькій діяльності.

4.ГК встановлює, що умови правової охорони географічного зазначення визначаються  лише законом, а не іншим актом законодавства України. Зокрема, таким законом є ЦК, гл.45 якого визначає умови набуття права інтелектуальної власності на географічне зазначення, суб'єктів цього права, його зміст і строк чинності, і Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів». Однак понятійний апарат, застосований в останньому, та де­які його норми певною мірою потребують узгодження з нормами ГК та ЦК.