Розділ 3 Велесова книга – світова пам’ятка давньослов’янського світогляду
Основними пам'ятками культури слов’янської давнини є священні пісні, міфи, оповіді, хоча більшість вчених вважають, що тексти давньосло’вянських священних пісень, міфів загинули після християнізації Русі. Велесова книга викладає історію східних слов'ян (іменованих, зокрема, русичами) від міфологічних праотців до варяга Ерека (деякими коментаторами ототожнюваного з Рюриком). Власне історія викладається непослідовно, народи різних епох зводяться в один час, ігноруються західна і південна гілки слов'янських племен, використовуються літературні назви історичних персонажів (відомі за римсько-візантійських джерел боспорський цар Мітрідат, готський вождь Германаріх, вождь антів Мезамір). Імена давніх героїв мають пізньослов’янську етимологію, відмінну від ранньослов'янських імен (відомих з синхронних римсько-візантійських джерел), в текстах також використовуються історико-географічні терміни, що виникли в пізньому часу [12].
Історія русичів починається з IX ст. до н. е.. від праотця Богумира. Від його дітей пішли слов'янські племена древлян, кривичів, полян, сіверян і русів. Рятуючись від гунів, русичі під проводом Орея покинули свої землі. У Орея були 3 сина, Кий, Щек і Хорив, які стали родоначальниками слов'янських племен. Кий заснував Київ, російську столицю [4]. Пізніше Київ був захоплений греком Діросом. Його, у свою чергу, скинув варяг Аскольд, що прийшов в слов'янські землі з Рюриком. Після Аскольда правил Дір.
Важливим божеством був Триглав, який єдиний у трьох особах - бога Сварога, бога Перуна і бога Свентовича. Крім Триглаву в Велесовій книзі згадуються численні слов'янські божества («божки», як іменує їх С. Лісовий), а також вводиться вчення про Яви, Прави і Нави, що отримало значний розвиток у сучасному віровченні. Історія книги, присвяченої богові багатства та мудрості древніх слов'ян Велесу, або Волосу, загадкова і трагічна. У 1919 р., під час громадянської війни, вона була знайдена офіцером білої армії Ф.А. Ізенбеком недалеко від станції Великий Бурлук, поблизу Харкова, в маєтку князів Куракіних. У 1924 р. в Брюсселі книга потрапила до рук письменника Миролюбова. П'ятнадцять років він переписував і розшифровував давні записи, скопіювавши близько 75% тексту. У 1943 р. в окупованому німцями Брюсселі після смерті Ізенбека пропав весь його архів, тому числі і оригінал Велесової книги. Залишилися лише записи Миролюбова і фотографія однієї дощечки. До цих пір ведуться суперечки про сутність, згадуваних у літописах слов'янських богів. І тим не менше висловлено думку, що найдавніший пласт слов'янських міфів зберігся краще грецьких, індійських або біблійних. Причина тому - особливий шлях розвитку слов'янської культури. Міфічні оповіді інших народів спотворювалися при записі і обробці вже в стародавні часи. Слов'янський ж фольклор - це жива усна традиція, в меншій мірі перетерпіла зміни під впливом писемної культури.
Велесова книга вирішує давню суперечку про походження слов'ян і описує долі різних племен, які брали участь у слов'янському етногенезі. Найдавніша подія, представлена в ній, - результат індоєвропейських племен з Семиріччя, області поблизу озера Балхаш, і сьогодні носить таку ж назву з-за семи річок, що впадають у неї [10].
За Велесовою книгою, у древніх слов'ян архаїчна Трійця — Триглаву: Сварог — небесний бог, Перун — громовержець, Велес (Волос) — бог - руйнівник Всесвіту, хоча різні жрецькі школи слов'ян неоднаково розуміли таємницю Трійці.
З широким розповсюдженням материнських культів пов'язане шанування жіночих предків. В епоху патріархату материнські культи трансформуються в жіночі іпостасі богів і набувають якоїсь єдиної функції - стають покровительками будинку, вогнища, вогню, території, країни, людини, сім'ї, кохання у вигляді господинь, бабусь, матерів. Проте в цілому жіночі культи, в якій би модифікації вони не зустрічалися, завжди тяжіють до одного з двох своїх проявів: вони уособлюють світ любові або небесної (слов'янська Лелі), або земної (слов'янська Мати Сиру Земля).
Велесова книга говорить про велику таємницю триєдності Сварога - Перуна — Свентовіта, сила якого пронизувала всі рівні життя, множить світи богів і людей владою любові.
Ведичний світогляд слов'ян виявляє в собі риси древнього діалектичного натурфілософського вчення. Чернобог і Белобог - два слов'янські божества-антагоніста, що уособлювали в своїй боротьбі сили світла Яви і темряви Наві. Яву - «білий світ» - це поточне, те, що створено загальним справедливим законом Правди і що, у свою чергу, творить людське життя силою любові. Все, що до неї, після неї і відхід від неї, - це Нава, сила темна, пасивна, нетворча, яка зберігає і ховає досягнуте, символ «того світу» [4].
Згідно Велесовій книзі, легендарних братів Кия, Щека і Хорива - онуків Перуна - правомірно вважати не тільки засновниками Києва, якими вони подаються більш пізнім письмовими джерелами, але й міфічними прабатьками російського народу, які навчили його ковальській майстерності. Кий - давньоруський «молот».
Безперервна боротьба і почергова перемога світлих і темних сил природи найбільш зримо відображена в уявленнях слов'ян про кругообіг пір року. Його вихідною точкою було настання нового року - народження нового сонця в кінці грудня. Це святкування отримало у слов’ян греко-римську назва - «коляда».
При розкопках знайдені та ідентифіковані судини, що використовувалися для обрядів сівби-жнив, весняно-літніх водшлх обрядів, що проводилися у священних гаях у джерел та пов'язаних з богинею-дівою, покровителькою родючості.
До моменту ухвалення християнства слов'янська релігія не встигла виробити строгих форм культу і жерці ще не виділилися в особливий стан. Жертви родовим та небесним богам приносили представники родових союзів, а про контакти з нижчими демонами Землі, про позбавлення людей від їх шкідливого впливу та про отримання від них різних послуг дбали «вільнопрактикуючі» волхви. Місце жертвопринесення - капище - не перетворилося на храм навіть тоді, коли на ньому почали ставити зображення богів – ідолів [4].
При князюванні в Києві Володимира була проведена свого роду язичницька реформа. Прагнучи підняти народні вірування до рівня державної релігії, поруч зі своїми теремами на пагорбі князь наказав поставити дерев’яні кумири шести богів: Перуна зі срібною головою і золотими вусами, Хорса, Даждьбога, Стрибога, Семаргла і Мокоші. Відповідно до древніх легенд, Володимир встановив навіть людські жертвопринесення цим богам, що повинно було надати їх культу трагічний, але в той же час і дуже урочистий характер. Культ головного бога дружинної знаті - Перуна - був введений в Новгороді Добринею (вихователем Володимира). Навколо ідола Перуна горіло вісім вогнищ, а пам'ять про це вічному вогні збереглася у місцевого населення аж до XVII ст.
Велесова книга – дивовижна пам’ятка історії нашого народу. Не дивлячись на постійні суперечки, навколо неї, книга є відтворенням життя наших предків, і постає важливим джерелом історичної науки.