5. Система земельного права

Під системою земельного права розуміється сукупність правових інститутів, кожний з який складається з групи юридичних норм, які регулюють однорідні земельні відносини, що володіють відомою єдністю. Так, правові норми, які регулюють правовий режим окремих категорій земель, утворюють правові інститути земель сільськогосподарського призначення, земель лісового фонду тощо. Два і більше інститути можуть бути об'єднані в один більш складний інститут. Прикладом є інститут державного управління земельними ресурсами. В нього входять інститут державного контролю за використанням і охороною земель, а також інститут державного земельного кадастру і землевпорядження. Таким чином, під правовим інститутом необхідно розуміти систему взаємозалежних правових норм, які регулюють відносно відособлену групу однорідних суспільних відносин.

Земельно-правові норми являють собою регулюючі суспільні відносини норми, об'єктом яких є земля, яка виступає одночасно як нерухоме майно, як природний об'єкт і як об'єкт господарювання. Більшість норм земельного права відносяться до матеріальних норм. Одночасно земельне право містить ряд процесуальних норм, які створюють спеціальний механізм реалізації матеріальних норм.

Кожен окремий правовий інститут в залежності від його співпідпорядкованості з іншими в структурі земельного права займає визначене місце. Найбільш важливі інститути, які відбивають сутність земельного права, утворюють загальні інститути, а ті земельно-правові норми, які покликані регулювати окремі сторони або види земельних відносин, - спеціальні інститути. Така диференціація земельно-правових норм, які складають зміст земельного права як галузі права, відповідає сталій традиції розподілу галузі права на загальну й особливу частини.

Інститути, які містять відправні, загальні положення, принципи, дія яких поширюється на всі або більшість врегульованих земельним правом відносин, складають у своїй сукупності загальну частину земельного права. До неї звичайно включаються: інститут права власності на землю (земельні права громадян і юридичних осіб, що є власниками земельної ділянки, підстави виникнення, зміни і припинення земельних прав суб'єктів), інститут права землекористування тощо. Ці правові інститути впливають на формування змісту і складу інститутів особливої частини.

Особлива частина земельного права виконує конкретизуючи функції. Правові інститути особливої частини підлеглі інститутам загальної частини і їх зміст стосується визначеного виду земельних відносин. В особливій частині в основному групуються правові інститути, які визначають правовий режим окремих категорій земель в залежності від їх цільового призначення.

Кожен правовий інститут має свої особливості і характерні риси, обумовлені своєрідністю врегульованих ним суспільних відносин. Він поєднує всі правові норми, які мають причетність до цих відносин, що має велике практичне значення. Інститути галузі права повинні бути основою для розвитку та удосконалювання того чи іншого законодавства. В земельному праві так само, як і в будь-який іншій самостійній галузі права, не може бути ізольованих один від одного інститутів. Незважаючи на різноманіття форм прояву, безліч видів і підвидів земельних відносин, вони знаходяться в тісному взаємозв'язку. Тому різні правові інститути, хоча і мають свої специфічні риси і характерні ознаки, тісно взаємозв’язані між собою¹.

Як наука земельне право вивчає суспільні процеси і проблеми, які виникають у зв'язку з регулюванням земельних відносин. Як наукова галузь земельне право покликане забезпечити підвищення ефективності земельно-правових норм, сприяти удосконалюванню земельного законодавства з метою організації більш раціонального використання й охорони земель. Ця наукова дисципліна виявляє проблеми, протиріччя, пробіли і тенденції в регулюванні земельних відносин правовими нормами, пропонує заходи для удосконалення законодавства, розробляє наукові основи його класифікації і систематизації.

Досліджуючи закономірності розвитку національного законодавства наука земельного права разом з тим не залишає без уваги земельне законодавство дорадянського періоду, проводить порівняльний аналіз правового регулювання земельних відносин і виявлення тенденцій його розвитку в іноземних країнах.

Система науки земельного права має істотні особливості в порівнянні із системою земельного права як галузі права. Ці особливості обумовлені в першу чергу розходженнями предмета науки і предмета галузі права. Предметом науки земельного права є комплекс суспільних відносин, що служить об'єктом пізнавальної діяльності людей і об'єктом вивчення. Тому за своїм змістом і структурою система науки значно різноманітніше і складніше системи галузі права. Вона охоплює відповідні знання не тільки про законодавство, але і про правові погляди, у тому числі і про саму науку.

Співвідношення предмета науки і галузі земельного права виражається в тому, що, по-перше, наука земельного права займається вивченням предмета земельного права, виявляє його специфіку і розробляє рекомендації з удосконалювання земельно-правових норм; по-друге, наука земельного права займається вивченням самих земельно-правових норм, виявляючи недосконалість і пробіли, і виробляє відповідні рекомендації; по-третє, наука земельного права вивчає практику застосування норм земельного права, виробляючи рекомендації з її удосконалення.

Земельно-правовій науці притаманний і свій метод. Якщо метод земельно-правового регулювання завжди забезпечений примусовою силою закону, то метод земельно-правової науки є, з одного боку, вираженням загальнонаукового методу пізнання (об'єктивність, системність, створення нових знань тощо), а з іншого боку - вираженням специфічного методу, властивому тільки земельному праву, що припускає вивчення землі як об'єкта правовідносин і всіх питань, які випливають з цього.

Система науки земельного права знаходиться в тісному зв'язку із системою земельного права як навчальної дисципліни. Земельне право як навчальна дисципліна являє собою систему знань, зведень і інформації про основні положення і зміст земельного права, які викладаються з метою підготовки професійних кадрів. Вона може відрізнятися від системи галузі земельного права за обсягом інформації, яка викладається, виходячи з навчальних планів.

В навчальній дисципліні поряд з основними положеннями загальної частини земельного права звичайно розглядаються такі питання, як предмет, метод, система земельного права, поняття й особливості земельних правовідносин, історія земельного права та його джерела, методологічні і теоретичні основи земельного права в його розвитку. Може бути також включена і спеціальна частина, яка висвітлює законодавчі основи й особливості правового регулювання земельних відносин в іноземних країнах.