3. Принципи земельного права

В основі правового регулювання земельних відносин лежать принципи, які відображають характер і тенденції розвитку всього земельного права. Принципами права прийнято вважати основні положення, вихідні ідеї, які характеризуються універсальністю, загальною значимістю, вищою імперативністю і які відбивають істотні положення права¹.

Принципи земельного права реалізуються шляхом відтворення основних положень у земельному законодавстві, пронизують його систему та удосконалюються разом з їх розвитком. Виходячи з цього, принципи земельного права можна розділити на конституційні, загальноправові та спеціальні².

Конституційні принципи є універсальними і властивими всім галузям права. Загальноправові принципи є результатом відтворення конституційних принципів у земельному законодавстві. Земельне законодавство базується на принципах: поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення раціонального використання та охорони земель; забезпечення гарантій прав на землю; пріоритету вимог екологічної безпеки (ст. 5 Земельного кодексу). Нажаль у вказаній статті серед принципів земельного законодавства не названо такі його вихідні базові засади (принципи), як: першочергове забезпечення прав на землі громадян України; поєднання публічних і приватних інтересів у землекористуванні; пріоритетність правового режиму земель сільськогосподарського призначення; посилена охорона ґрунтів³.

Система спеціальних принципів ґрунтується на структурній організації системи земельного права. Тому до спеціальних принципів земельного права відносяться:

Принцип цільового і раціонального використання земель. Зазначений принцип пронизує зміст всіх інститутів земельного права. Цільове призначення земель – це встановлені законодавством порядок, умови, межа експлуатації (використання) земель для конкретних цілей відповідно до категорій земель, які мають особливий правовий режим.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на дев'ять категорій: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться тільки у встановленому порядку спеціально уповноваженими на це органами, а саме органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Чинне земельне законодавство чітко визначає лише поняття цільового призначення категорії земель, а не конкретних земельних ділянок, сприймаючи їх як тотожні. Цільове призначення є одним з основних принципів регулювання земельних відносин. З цільовим призначенням пов’язано багато правових норм, які регламентують різні аспекти використання земельних ділянок. Цільове призначення конкретної земельної ділянки необхідно визначити, як встановлену компетентним органом при наданні ділянки межу експлуатації (використання) земельної ділянки для конкретного призначення відповідно до затверджених планів розвитку території і зонування земель, а також правовим режимом відповідної категорії земель. Таким чином, суб'єкти земельних відносин повинні використовувати землі за своїм цільовим призначенням, і ані власник, ані користувач або орендар не вправі на свій розсуд змінити цільове призначення земельної ділянки.

Суть раціонального використання земель полягає в забезпеченні одночасно ефективного використання земель та їх охорони. Законодавством встановлені спеціальні вимоги з метою збереження ґрунтової родючості земель, підвищення їх врожайності, забезпечення збереження і відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і придбаних якостей землі. Встановлені певні вимоги до розміщення об'єктів, запобігання негативного впливу на стан земель, всього навколишнього середовища.

Принцип встановлення особливого правового режиму земель відповідних категорій безпосередньо передбачений в ч. 2 ст. 18 Земельного кодексу і виявляється в правовому забезпеченні раціонального та ефективного використання всіх земель України, виходячи з того, що земля є основним національним багатством, яка знаходиться під особливою охороною держави. “Правовий режим землі” – це теоретичне поняття, яке узагальнює правову характеристику землі як об'єкта земельних відносин і містить вказівку на коло найважливіших правових відносин, які складаються з приводу землі. Використання зазначеного терміна має важливе значення для правильного визначення встановленого порядку використання та охорони земельної ділянки. Основними елементами поняття «правовий режим землі» є: право власності на землю, інші права на землю, управління використанням та охороною земель, правова охорона земель і міри відповідальності за порушення земельного законодавства.

Практичне значення використання поняття «правовий режим» полягає в тому, що його вживання дає можливість визначити порядок використання й охорони певної категорії земель, тобто встановити особливості змісту права власності у відношенні тієї чи іншої категорії земель, можливості використання відповідних титулів прав на землю, особливості управління використанням та охороною земель¹ тощо. Таким чином, під правовим режимом земель необхідно розуміти встановлений правовими нормами порядок та умови використання за цільовим призначенням земель всіх категорій і форм власності на землі, забезпечення й охорону прав власників землі і землекористувачів, здійснення державного управління земельними ресурсами, контролю за раціональним використанням землі і дотриманням земельного законодавства, ведення земельного кадастру, проведення землеустрою, моніторингу землі, внесення плати за землю і застосування юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства².

Дозволене використання земельної ділянки являє собою використання її з урахуванням цільового призначення, встановлених обмежень та обтяжень, і визначається на основі зонування земель, містобудівної і землевпорядної документації. Перелік вимог, які включаються в дозволене використання земельної ділянки, встановлюються незалежно від прав на земельну ділянку.

Воно може містити вимоги: до способів використання земельної ділянки і заборони тих з них, які ведуть до деградації земель і зниженню родючості ґрунтів або погіршенню навколишньої природного середовища; до щільності, висоті і глибині забудови у відповідності з містобудівною документацією і будівельними нормами і правилами; до розміщення соціально-культурних, комунально-побутових, промислових та інших будинків, будівель, споруд у межах відповідної зони або земельної ділянки; до видів використання, які негативно впливають на здоров'я людини або зв'язані з підвищеною для нього небезпекою; до гранично припустимих норм навантаження на навколишню природне середовище; до збереження земельних насаджень, а також інші вимоги, встановлені чинним земельним законодавством.

Принцип пріоритету сільськогосподарського використання земель та їх охорони. Чинне земельне законодавство, як і раніше, базується на пріоритеті розвитку правового регулювання земель сільськогосподарського призначення. Це означає, що землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні даватися, насамперед, для сільськогосподарського використання. Для несільськогосподарських потреб повинні даватися землі, не придатні для ведення сільського господарства, або сільськогосподарські угіддя гіршої якості. І це справедливо, з урахуванням кількості і якості цих земель. Земельним законодавством встановлюються також спеціальні вимоги щодо охорони земель сільськогосподарського призначення з введенням стандартів і нормативів по охороні земель і відтворення родючості ґрунтів.

Принцип державного контролю за використанням та охороною земель. Згідно ст. 14 Конституції України земля знаходиться під особливою охороною держави. Зазначений принцип полягає в наявності спеціальних організаційно-правових засобів, за допомогою яких здійснюється контроль за використанням та охороною земель. Державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах, а за дотриманням вимог законодавства про охорону земель – спеціально уповноваженими органами з питань екології і природних ресурсів.

Принцип платності використання земель. Відповідно до Закону України від 3 липня 1992 р. «Про плату за землю» в редакції Закону від 19 вересня 1996 року¹ використання землі в Україні є платним. Плата за землю стягується у вигляді земельного податку або орендної плати, розмір яких визначається в залежності від грошової оцінки землі.

Принцип забезпечення захисту прав юридичних осіб і громадян на землю. Зміст цього принципу розкривається в нормах земельного законодавства, яке передбачає наступні спеціальні способи захисту: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсної; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків, а також інші, передбачені законом способи. Крім того, в земельному законодавстві передбачені спеціальні гарантії прав власників у випадку викупу земельних ділянок для суспільних потреб або відчуження (вилучення) їх з мотивів суспільної необхідності. Таким чином, під принципами земельного права варто розуміти закріплені чинним земельним законодавством основні керівні начала, які виражають сутність норм земельного права й головні напрямки в галузі правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних з раціональним використанням та охороною земель.