1. Цивільна оборона

Запобігання надзвичайним ситуаціям природного і техногенного характеру, ліквідація їх наслідків, проведення рятувальних та невідкладних аварійних робіт, максимальне зниження масштабів втрат та збитків від НС є загальнодержавною справою і одним з найважливіших завдань органів виконавчої влади і управління всіх рівнів. Держава як гарант права громадян на безпеку створює необхідні органи управління, формує сили та засоби, необхідні для вирішення питань техногенної та природної безпеки. В Україні цими справами займається Міністерство з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Завдання системи цивільної оборони нашої держави змінювалися залежно від потреб поточного моменту. Так, у воєнний (1941-1945 рр.) період та період "холодної війни" завдання були направлені на захист населення від зброї масового знищення та звичайних видів зброї. Сьогодні акценти у завданнях цивільної оборони особливо для України, що є першою і поки що єдиною країною, яка добровільно відмовилася від ядерної зброї, зважаючи на розвиток геополітичної ситуації, перемістилися до сфери захисту від техногенних та природних надзвичайних ситуацій.

Діяльність системи цивільної оборони України регулюється численними законодавчими актами, головним з яких є Закон України "Про цивільну оборону України". Основою для створення національних законодавчих та нормативних актів з питань захисту населення від надзвичайних ситуацій є міжнародне гуманітарне право.

2. Міжнародне законодавство з питань захисту людей.

Міжнародне гуманітарне право регулює питання захисту людини під час військових дій та інших надзвичайних ситуацій.

Гуманітарне право є гілкою міжнародного суспільного права, метою якого є полегшення страждань усіх жертв збройних конфліктів, які потрапили до рук ворога — поранені, хворі, потерпілі у корабельних аваріях, військовополонені та цивільні особи.

До середини XIX століття угоди, які були спрямовані на захист жертв війни, мали випадковий характер і накладали зобов'язання тільки на договірні сторони.

формування міжнародного гуманітарного права стало значним кроком вперед, адже тепер держави пов'язані загальною угодою, яка застосовується за будь-яких обставин.

Історія розробки міжнародного гуманітарного права розпочалась 24 червня 1859 року. Швейцарець Анрі Дюнан, проїжджаючи Ломбардію, був свідком великої битви між франко-італійськими та австрійськими військами у місті Сальферіно. Під час цієї битви полягло вбитими та пораненими понад 40 тис. вояків. Тисячам поранених солдат практично нікому було надати медичну | допомогу, що прирікало їх на смерть. Анрі Дюнан організував жителів сусідніх сіл і разом з ними надавав медичну допомогу пораненим.

Після повернення до Швейцарії Анрі Дюнан написав книгу "Спогади про Сальферіно і розіслав її своїм друзям, політичним діячам та європейським монархам того часу. Книга викликала значний резонанс.

У результаті створилась ініціативна група, до якої увійшов Анрі Діоран, президент благодійного товариства Густав Муаньє, генерал Дюфурта, лікарі Луї Аппія і Теодор Монуар. 17 лютого 1863 року ними було засновано "Міжнародний комітет допомоги пораненим", згодом став "Міжнародним комітетом Червоного Хреста" (МКЧХ). У 1864 році під егідою швейцарського уряду скликається міжнародна конференція, в якій взяли участь дванадцять держав. Результатом цієї конференції стало підписання першої Женевської конвенції "Про поліпшення долі поранених у діючих арміях", що започаткувала міжнародне гуманітарне право.

В 1899 році в Гаазі була підписана нова конвенція, яка розширила принципи Женевської конвенції від 1864 року стосовно війни на морі. У 1906 році положення конвенції було удосконалено та доповнено. У 1907 році Четверта Гаазька конвенція визначила ' категорію комбатантів , яким надається статус військовополонених та '' умови поводження з полоненими. Ці конвенції були ще раз підтверджені та доповнені у 1929 році.

ООН вважає необхідним завчасне планування національних програм дій при виникненні надзвичайних ситуацій. Вважається, щ₀ такі програми будуть ефективними лише тоді, коли матимуть силу закону.