Новаторство прози Марка Вовчка

Питання авторства Марка Вовчка в літературознавстві. Мала проза Марка Вовчка українською мовою: специфіка оповіді, образ оповідача, художня специфіка. Марко Вовчок - продовжувачка традицій попередників (Г. Квітка-Основ’яненко, М. Гоголь, Т. Шевченко). “Народні оповідання” Марка Вовчка як якісно нове явище в українській прозі: проблематика; образ жінки-трудівниці; гнівний осуд кріпосництва. Народність художніх засобів оповідань

Твори романтично-баладного характеру, їх художні особливості. Поетика українських повістей письменниці. Жанри й тематика творів Марка Вовчка російською мовою. Творчість Марка Вовчка російською мовою, її тематично-художня специфіка. Формування принципу художнього психологізму у прозі Марка Вовчка. Значення творчості Марка Вовчка для розвитку української літератури.

Проблематика та жанрово-стильові особливості творчості Леоніда Глібова.

Основні етапи життєвого шляху письменника. Педагогічна діяльність Леоніда Глібова. Традиції та новаторство Глібова-байкаря. Художні особливості лірики письменника. Традиції та новаторство автора в жанрі загадок, акровіршів.

Проблематика та жанрово-стильові особливості творчості Анатоля Свидницького

Основні етапи життєвого шляху письменника. Характерні риси поезії Анатоля Свидницького. Художні особливості малої прози. “Люборацькі”: поетика, жанрова специфіка твору. Історія написання і видання. Композиційні особливості “Люборацьких”. Особливості типізації та індивідуалізації персонажів. Проблематика. Місце твору в спадщині А. Свидницького та в європейському і українському літературному процесі.

Художня специфіка поетичної творчості Степана Руданського.

Новаторство Степана Руданського у створенні гуморесок, у розробці фольклорних мотивів та образів. Своєрідність жанру співомовок. Франко про поетичну спадщину письменника.

Українська драматургія в середині ХІХ століття. М.Костомаров – зачинатель української історичної драматургії. Перші українські трагедії „Сава Чалий" і „Переяславська ніч". Особливості драматургії Пантелеймона Куліша. Драматичні твори Юрія Федьковича.

М.Костомаров – зачинатель української історичної драматургії. Перші українські трагедії „Сава Чалий" і „Переяславська ніч". Фольклорна основа драми „Сава Чалий", часове зміщення й довільне трактування історичного факту. Історизм твору „Переяславська ніч"; висунення на перший план особистої драми закоханих романтизованих героїв. Перший у новій українській літературі образ мужньої жінки-патріотки.

Особливості драматургії Пантелеймона Куліша. Драмована трилогія як відображення історіософських поглядів письменника. Значення перекладацької спадщини, літературно-критичної і видавничої діяльності письменника.

Драматичні твори Юрія Федьковича.

Основні тенденції розвитку української літератури 70–90-х років ХІХ ст. Соціально-економічна та культурна ситуація 70 – 90-х років ХІХ століття. Реалізм як провідний художній напрям. Розвиток української преси. характеристика літературно-критичних та загальнотеоретичних виступів. Літературно-критична діяльність Михайла Драгоманова.

Олександр Кониський. Творчість О.Кониського в оцінці сучасників. Біографія письменника. Поетична творчість О.Кониського. Пошуки митця у прозових жанрах. Тематика і проблематика малої прози («Панська воля», «Дмитро Книш», «Суддя Гарбуз», «І ми – люде!», «Народна педагогія», «Доля одного письменника», «Ранком в Алупці». стильові особливості малої прози. ідеал «нової людини» у повісті «Юрій Горовенко».

Іван Нечуй-Левицький. Творча біографія І.Нечуя-Левицького. «Перехідний» характер ранньої прози («Дві московки», «Рибалка Панас Круть», «Причепа»). Класичні твори з народного життя («Микола Джеря», «Бурлачка», «Не можна бабі Парасці вдержатись на селі», «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти»). Образ духовенства у творчості І.Нечуя-Левицького («Старосвітні батюшки та матушки», «Афонський пройдисвіт» та ін.). Твори з життя інтелігенції («Хмари», «Над чорним морем», «Навіжена», «Гастролі», «Неоднаковими стежками», «На гастролях в Микитянах», «Дивовижний похорон» та ін.). історичні твори Івана Нечуя-Левицького: проблеми поетики («Князь Єремія Вишневецький», «Гетьман Іван Виговський» та ін.). Драматургія митця. Значення творчої спадщини І.Нечуя-Левицького для розвитку українського літературного процесу.

Олена Пчілка. Життєвий шлях Олени Пчілки. Творча біографія письменниці. Своєрідність поетичного доробку. Творчі пошуки Олени Пчілки у ліро-епічних жанрах. Поетика прозової спадщини. Проблематика оповідань для дітей («Увінчаний співець», «Сосонка», «Малий музика Моцарт», «На хуторі» та ін.). Проблематика та стильова своєрідність новелістики Олени Пчілки («Збентежена вечеря (Різдвяна пригода)»). Новаторство письменниці в драматургії.

Дмитро Маркович. Біографічні відомості про письменника. Загальний огляд творчості. Образ степу у творах Д.Марковича. Тематика та проблематика оповідань. Д.Маркович-юрист і Д.Маркович-письменник: взаємодія двох іпостасей.

Розвиток українського роману у другій половині ХІХ ст.: жанрово-тематичне багатство. Новаторство Панаса Мирного у створенні жанру соціально-психологічного роману. Проблематика, жанрова своєрідність композиційно-сюжетно структура, система образів роману Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні”.

Життєвий і творчий шлях. Суспільно-політичні та літературно-естетичні погляди. Творче продовження традицій попередників (оповідання "Лихий попутав"). Повість «п’яниця» як виразний новаторський крок, виявлення художньої індивідуальності молодого письменника. «Хіба ревуть воли, як ясла повні?..» панаса Мирного як соціально-психологічний роман. повість «Лихі люди» Панаса Мирного як твір нового літературного характеру. роман «Повія» як психологічне дослідження Панаса Мирного. Проза Панаса Мирного 80 – 90-х рр. ХІХ ст.: проблематика, ідейно-тематичне спрямування, образи.

Наталя Кобринська. Творча біографія Наталі Кобринської. Еволюція образу жінки у прозовому доробку письменниці («Перша вчителька», «Душа», «Чортище», «Брати»). Жанрова та стильова своєрідність творів Наталі Кобринської. Місце творчості Наталі Кобринської у розвитку української літератури.

Трохим Зіньківський. Біографічні відомості. Особливості байкарської творчості Т.Зіньківського. Поетика малої прози письменника. Художній синтез соціології у казках («Історична казка», «Кудою йти?», «Різдвяна повістка»). Ідейно-художня своєрідність оповідань («Сидір Макарович Притика», «Сон (Мрія)»). Публіцистична спадщина Т.Зіньківського, її ідейно-художня специфіка.

Тимотей Бордуляк. Творчий і життєвий шлях письменника. Загальний огляд творчості Т.Бордуляка. Проблематика та стильова своєрідність новелістики («Дай, боже, здоровля корові!», «Бузьки», «Жебрачка»). Тема еміграції у спадщині митця (трилогія «Ось куди ми пійдемо, небого!», «Бузьки», «Іван Бразілєць»). Місце письменника у розвитку української літератури.

Борис Грінченко. Біографія митця. Загальний огляд творчості. Тема інтелігенції у повістевій спадщині Б.Грінченка («сонячний промінь», «На розпутті», «Брат на брата»). Соціальна дилогія «Серед темної ночі» і «Під тихими вербами». Пошуки Б.Грінченка у жанрі оповідання. Стильова своєрідність прозових творів. Провідні мотиви й образи поезії Б.Грінченка. Творчі пошуки митця в жанрі поеми і балади. Українська історія у ліро-епосі Бориса Грінченка (балада «Смерть Отаманова», поема «Лесь, преславний гайдамака»). Біблійна історія у народній легенді «Перша жінка». «Книга казок віршем» як обробка старовинних легенд, балад і казок. Звернення до інонаціональних тем і сюжетів («Матільда Аграманте», «Беатріче Ченчі», «Дон Кіхот», «Галіма»). Творчі пошуки Бориса Грінченка в жанрі байки.

Уляна Кравченко. Творча біографія Уляни Кравченко (Юлії Шнайдер). Стильова своєрідність поетичних творів («Люблю», «Шовк порвався», «З народних мотивів», «Забуду – не забуду», «На новий шлях», «Вагання»). Афористична проза Уляни Кравченко («Голос серця», «З афоризмів», «Розгублені листочки», «Люблю», «Моя книжка», «Замітка», «Цвіти навколо…», «Фіалка», «Маки», «Цвіт папороті», «Хризантеми», «Dianthus Diadematus», «Hedera Helix»). Місце письменниці у розвиткові української літератури.

Євгенія Ярошинська. Загальний огляд творчості Євгенії Ярошинської. Феміністичні тенденції у новелістичній спадщині письменниці («Женячка на виплат», «Гість»). Жанрова та стильова своєрідність творів Ярошинської. Місце творчості Євгенії Ярошинської у розвитку української літератури.

Дніпрова Чайка. Творчий шлях Дніпрової Чайки. поезія в прозі: своєрідність жанру («Шпаки», «Самоцвіти», «Плавні горять»). Літературна казка у творчості Дніпрової Чайки («Скеля», «Дивний ткач», «Краплі-мандрівниці», «Казка про Сонце та його сина», «Грецька казка», «Новик», «Буряк», «Казка»). Філософсько-етичний підтекст в оповіданнях-притчах («Образ великого»). Фантастика і реальність в оповіданнях-легендах («Тополі», «Морське серце», «Дівчина-чайка», «Мара»). Оповідання Дніпрової Чайки. Художній світ лірики.

Марко Кропивницький. Творча біографія драматурга. Підпорядкування традиційного сюжету новій темі у п’єсі «Дай серцеві волю, заведе в неволю». соціальна забарвленість драми «Доки сонце зійде, роса очі виїсть». Етнографізм та мелодраматизм у драмах Марка Кропивницького. Проблематика і соціальний характер конфлікту драми «Глитай, або ж Павук». Жанр водевілю у творчості драматурга («По ревізії»). Місце Марка Кропивницького в історії української драматургії.

Михайло Старицький. Творча біографія драматурга. Драми з народного життя М.Старицького: проблеми поетики («Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Не судилось», «Талан»). Жанр водевілю та оперети у драматургії М.Старицького («За двума зайцями», «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка», «По-модньому», «Чарівний сон»). Історична драма у творчості М.Старицького («Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», «Оборона Буші», «Остання ніч»). Новаторство драматургії Михайла старицького. Місце і значення творчої спадщини Михайла Старицького у розвитку української драматургії. Пошуки М.Старицького у жанрах малої прози. Визвольна війна 1648 – 1654 рр. в інтерпретації М.Старицького (роман-трилогія «Богдан Хмельницький»). Повість «Облога Буші» як підготовчий етап до написання трилогії. Спроба об’єктивного відтворення суспільної діяльності Івана Мазепи у романі «Руїна». Фольклорна стихія роману М.Старицького «Разбойник Кармелюк». Доба Коліївщини як історичне тло повісті «Останні орли». Провідні теми лірики. Вірші про завдання й покликання поета ("Поету", "До М.Лисенка", "До Шевченка», "На роковини Шевченка", "На спомин Котляревського"). Образи рідного краю й народу ("Весна", Край рака", "Швачка", "До України"). Патріотична лірика Михайла Старицького ("До молоді", "Чудова ніч", "Борвій", "Поклик до братів-слов'ян", "До борні!", "До Дунаю"). Інтимна лірика митця ("Виклик", "Нива", "На морі"). Своєрідність композиції і проблематики історичної поеми «Morituri».

Іван Карпенко-Карий (Іван Тобілевич). Творча біографія драматурга. П’єса «Мартин Боруля» – нове явище в українській драматургії. Гострота сатири у п’єсі «Сто тисяч». «Хазяїн» як зразок сатиричної комедії соціального змісту. оригінальність Івана Карпенка-Карого як комедіографа. Психологічна драма у творчості І.Карпенка-Карого («Наймичка», «Безталанна»). Новаторство у жанрі психологічної драми. Історична тема у драматургії І.Карпенка-Карого («Бондарівна», «Сава Чалий»). Новаторство у жанрі історичної драми. Дилогія «Суєта» і «Житейське море» як соціальна комедія. Естетичні погляди Івана Карпенка-Карого, втілені у дилогії.

Іван Франко. Життєвий і творчий шлях митця. Світогляд, літературно-естетичні погляди. Періодизація поетичної творчості: лірика «молодечого романтизму»; поезія пророцтва й бунту; філософія «болю існування»; трансцендентність художнього слова; поезія духовної катастрофи. Рання поетична творчість: збірка «Балади і розкази». збірка «З вершин і низин» як втілення нової «реальної» лірики. Збірка «Зів’яле листя» як лірична драма. збірка «Мій ізмарагд» І.Франка: морально-філософські пошуки поета. Парадигма світу у збірці «Semper tiro» І.Франка. Збірка «Із днів журби» як своєрідно інтермецо у поетичній творчості І.Франка. Збірка «Давнє і нове» як розширене видання збірки «Мій Ізмарагд». Цикл «Вольні вірші» як критика «молодомузівського» модернізму. Збірка «Із літ моєї молодості» як підсумок поетичної діяльності І.Франка.

Жанрова різноманітність ліро-епосу І.Франка. Жанр поеми-казки у творчості митця («Лис Микита», «Абу-Касимові капці», «Коваль Басім», «Коли ще звіри говорили») Своєрідність соціально-побутових поем ("Панські жарти", "Сурка"). Відображення боротьби українського народу проти польської шляхти в поемі "На Святоюрській горі". Продовження Франком традицій кращих поетів світової літератури (Й.-В.Гете, Дж.Г.Байрон, Т.Шевченко, О.Пушкін). Пошуки в розв'язанні проблеми позитивного героя ("Три князі на один престол", "Святий Валентій", "Цар і аскет", переклади "Фауста", "Каїна" та ін.). Історична поема "Іван Вишенський", риси неоромантизму у творі. Поема «Великі роковини»: українознавчий аспект прочитання. Психологічне розкриття трагедії невизнаного героя у поемі «Смерть Каїна». Еволюція світогляду головного героя. Каїн як романтичний чи неоромантичний герой; дискусія в літературознавстві навколо даної проблеми. Художня реалізація суспільних взаємин крізь призму давньої легенди в поемі «Похорон». проблематика поеми «Мойсей»: реалізація мотиву неволі і виходу з неволі; паралель «стародавній Ізраїль – Україна»; художнє розкриття причини трагедії Мойсея. «Пролог» до поеми та його спрямування. Образ «цілого чоловіка» у філософських поемах Івана Франка. Проблема «вождя для народу» та її вирішення у філософських поемах Івана Франка.

Погляди І.франка на драматургію. «Украдене щастя» як соціально-побутова психологічна драма. Проблема деморалізації особистості у драмі «Учитель». Барокова образність у драматичних поемах І.Франка («Сон князя Святослава», «Кам'яна душа», «Суд святого Николая»). Сучасне життя як об’єкт драматичних творів І.франка («Рябина», «Майстер Чирняк», «Учитель, «Украдене щастя», «Будка, ч. 27»).

Місце художньої прози в багатогранній літературній спадщині І.Франка. Актуальність, політична гострота, багатство тем і проблем прозових творів, їх філософське спрямування. Жанрова різноманітність прозових творів (етюд, нарис, новела, соціально-побутові, сатиричні оповідання, повісті й романи, соціальні, історичні притчі. казки, політичний фейлетон, памфлет та ін.). Романтичний характер повісті «Петрії і Довбущуки». Новаторство І.Франка в опрацюванні робітничої теми (цикли оповідань «борислав», «Рутенці»). Соціальна злободенність повістей «Boa concristor» та «Борислав сміється» Івана Франка. Оповідання й повісті з життя села: проблематика, жанрова різноманітність, образний світ. Світ дитинства в оповіданнях Івана Франка. проблематика творів з тюремного життя («На дні», «До світла», «Панталаха»). Жанрове й тематичне розмаїття сатиричних творів. Історична тема у прозі Івана Франка (повість «Захар Беркут»). Новела «Сойчине крило» Івана Франка як твір модерної літератури. повість «Основи суспільності» Івана Франка як зразок психологічної кримінальної прози. «Перехресні стежки» Івана Франка як новітній суспільно-психологічний роман. Повість «лель і Полель» як твір з життя інтелігенції. Тема жіночої емансипації в оповіданні «Маніпулянтка».

Василь Мова (Лиманський). Життєвий і творчий шлях письменника. Здобутки В.Мови в поетичній творчості. «Старе гніздо й молоді птахи» – нове слово в українській драматургії. Перекладацька діяльність Василя мови.

Павло Грабовський. Життєвий і творчий шлях письменника. Еволюція світогляду, літературно-естетичні погляди. Основні мотиви збірок "Пролісок", "З Півночі", "Кобза". Розробка теми ролі митця і мистецтва в громадському житті, завдання поета і поезії. Мотиви народної долі у поезії П.Грабовського. Своєрідність патріотичної лірики. Автобіографізм поезії. Образ природи у ліриці Павла Грабовського. Перекладацька діяльність Павла Грабовського.

Яків Щоголів. Життєвий і творчий шлях поета. Романтичні погляди Я.Щоголева. мотиви й образи ранньої поезії (збірка «Ворскло»). Еволюція поглядів Я.Щоголева у поетичній книжці «Слобожанщина». Програмні вірші «Струни» та «Багато мочі і краси» як літературно-естетичні декларації поета. Міфопоетичні сюжети епічної поезії.

Іван Манжура. Життєвий і творчий шлях поета. Жанр поеми-казки у творчості І.Манжури («Іван Голик», «Трьомсин-богатир», «Казка про хитрого Лисовина»), соціальний підтекст казок. збірка віршів "Степові думи та співи": основні мотиви, образи збірки. Тематичні та стильові особливості лірики. Жанрово-ритмічне розмаїття та сюжетно-композиційні особливості лірики. Мотиви інтимної лірики. Своєрідність пейзажної лірики. Мотиви й образи громадянської лірики. Вірші-обробки фольклору "Пан-брехун", "Зайка та жаба", "Лиха година".

Ідейно-тематичне багатство новелістики М.Коцюбинського. Поєднання реалізму та імпресіонізму в повістях “Fata Morgana”, “Тіні забутих предків”. Багатство міфопоетичного світу в повісті „Тіні забутих предків”. Новаторство Коцюбинського в зображенні життя національних меншин України (“Для загального добра”, “Пе-коптьор”, “На камені”). Тема психологічної роздвоєності митця в етюді “Цвіт яблуні”. Тема революції 1905 року (“Сміх”, “Він іде”, “Подарунок на іменини”, “Intermezzo”, “Коні не винні”).

Повість “ Fata Morgana” – твір новаторського трактування традиційної теми села. Творчий підхід у використанні фольклору, міфології у повісті “Тіні забутих предків”.

Провідні мотиви та стильові особливості лірики Лесі Українки. Жанрово-тематичне багатство, філософська, національна та морально-етична проблематика драматургії Лесі Українки (“Лісова пісня”, “Бояриня”, “Оргія”, “Одержима”, “Камінний господар”). Утвердження ролі художнього слова як зброї у визвольній боротьбі народу (“Слово, чому ти не твердая криця”, “Де поділися ви, голоснії слова”, “Поет під час облоги”). Заклик до визвольної боротьби (“Contra spem spero”, “Досвітні огні”, “Товаршці на спомин”, “Пісні про волю”). Ідейно-тематичний, зоровий, музичний принципи композиції ліричних циклів (“Подорож до моря”, “Сім струн”, “Кримські спогади”, “Весна в Єгипті”, “З подорожньої книжки”).

Утвердження духовно багатого творчого життя людини в драмі-феєрії “Лісова пісня”. Жанрові особливості, тип конфлікту драми, фольклорні джерела та образна система. Філософська ідея вірності високим ідеалам.

Філософська, феміністична, морально-етична проблематика повістей О.Кобилянської (“Земля”, “У неділю рано зілля копала”). Психологічна характеристика героїв. Проблематика повісті “Земля”. Тема трагічного становища селянства, обездоленого і залежного від влади землі. Відповідність авторської концепції, вираженої в образній формі, історичній правді, історичній тенденції свого часу. Філософський зміст твору “В неділю рано зілля копала”. Модифікація фольклорних образів. Оригінальне психологічне трактування драматичного конфлікту народної пісні. Глибока психологізація вчинків героїв повісті; поетизація краси почуттів, піднесених до рівня високої трагедії.

Ідейно-тематичне спрямування та жанрові особливості прози В.Винниченка (“Сонячна машина”, “Слово за тобою, Сталіне”, “Поклади золота”, “Федько-халамидник”, “Кумедія з Костем”). Філософська та морально-естетична проблематична драматургії В.Винниченка. Романи, їх проблематика, ідейно-тематичне спрямування. Своєрідність композиційної структури. Характер художнього узагальнення дійсності. Особливості мови. Образи дітей в оповіданнях “Кумедія з Костем”, “Федько-халамидник”.

Порушення соціальних і моральних проблем, своєрідність їх втілення у п’єсах “Брехня”, “Чорна Пантера і Білий Ведмідь”, “Пригвождені”. Драма “Між двох сил”.

Рання лірика Павла Тичини – новаторське явище в українській поезії (зб. “Сонячні кларнети”, “Замість сонетів і октав”, “Плуг”, “Вітер з України”). Особливості поетики митця. Трагізм творчої долі Тичини в епоху тоталітаризму. Проблематика ранньої лірики: індивідум і природа, реальна дійсність (імперіалістична війна, національно-визвольний рух), мистецтво і життя (“Дух народів горить”, “Розкол поетів”), ідеал гармонії всесвіту, протест проти антигуманізму воєн (“Скорбна мати”), романтичний ідеал національного визволення та свободи (“Золотий гомін”). Новаторство поетики збірки “Сонячні кларнети”. Риси символізму і імпресіонізму. Синтез традицій і новаторства. Проблеми визвольних змагань народу у поезіях збірок “Плуг”, “Замість сонетів і октав”. Суперечливість розвитку творчості поета в період сталінщини. Піднесення творчості Тичини у воєнні роки (“Похорон друга”, “Я утверждаюсь”).

Експериментальний характер творчості футуристів.

Футуризм – один із напрямів авангардизму. Представники: М. Семенко, М. Бажан, В. Поліщук, Г. Шкурупій, О. Влизько, М. Йогансен та ін. Етапи розвитку футуризму в українській літературі: кверо- (перед-)футуризм, 1914–1918 рр.; панфутуризм, 1918–1927; епоха «Нової генерації», 1927–1930. Заслуга українського футуризму в захисті національної суверенності українського художнього слова. Проголошення українськими футуристами деструкції (руйнування) форми, епатажу (скандальної витівки). Звернення до урбаністичних мотивів, творення алогічної (заумної) мови, вживання надмірно приголосних.

Михайль Семенко (1892–1937) як найпослідовніший митець-футурист, руйнівник класичних форм вірша і поетики, впроваджувач дисонансів і верлібру. Переважання у перших збірках «Прелюд» (1913), «Дерзання», «Кверофутуризм» (1914) метафоричної гри понять та образів, присутність слідів символістської поетики.

Риси футуристичної поетики в ліриці М. Семенка: культ урбанізму (авангардні прийоми стилю, так званий «телеграфний» стиль; поєднаність урбаністичної лексики з традиційною; синтаксичний максималізм; введення розмовно-побутової лексики та науково-технічної термінології); культ вітаїзму (обожнювання життя, емоційно загострений життєпафос); зумисний деілюзіонізм та підкреслено відверті еротичні мотиви, грубий прозаїзм, дошкульний і не завжди виправданий епатаж, демонстративна агресивність, декларативний патетизм програмових віршів. Пародіювання заштампованих поетичних прийомів, глузування з традиційних уявлень про поезію, «естетство навиворіт»; заклик «випустити слово на волю». Оновлення поетичної мови. Проголошення необхідності модернізації традиційного словника.

Експериментування з формою: численні формальні експерименти, динамічна естетика звукопису, лексичних новотворів, деструктивно-конструктивних метафор, прозаїзмів та вульгаризмів. Віртуозний звукопис, вибудований за семантичним, музикальним, динамічним принципом. М. Семенко – новатор у вживанні верлібру.

Улюблений прийом Семенка – маскування, маска блазня (цикли «П’єро мертвопетлює», «Осіння рана», «П’єро кохає»). Риси романтики, ліризму.

Гео (Григорій) Шкурупій (1903–1937) як одним із організаторів футуристичних угрупувань. Перша збірка «Психотези» (1922), наповнення її модерністською урбаністичною лірикою. Відбиття у другій збірці «Барабан» (1923) сподівань митця на оновлення життя, віри в духовну силу людини нової доби. Маніфестація розриву з традиціями й канонами, навмисне нагнітання прозаїзмів, епатаж читачів незвичним словом і ламанням класичних строф. Поетика збірок «Жарини слів» (1925), «Для друзів, поетів, сучасників вічності» (1929). Новаторство в жанрі мариністичної лірики («Пісня зарізаного капітана» та ін.)

Занепад футуризму: тиск радянської ідеології, переключення творчості «на конструктивний шлях функціональних мистецтв» (репортаж, памфлет, марш); свідоме ігнорування художності, політизація мистецтва; відмова від футуристичної теорії та перехід до реалістичного мистецтва.

Традиції футуристів у сучасній поезії (збірки А. Мойсієнка «Шахопоезія» (1997), «Сонети і верлібри» (1998), «Сім струн» (1998), «Віче мечів» (1999), В. Гайди «Ефемериди» (1996) та ін.

Художня своєрідність поезії неокласиків. «Неокласицизм» як філософія консервативної модернізації (М. Зеров, М. Рильський, П. Филипович, М. Драй-Хмара, О. Бургардт). Провідні мотиви і стильові особливості поезії М.Зерова (зб. “Камена”). Перекладацька та літературна спадщина митця. Традиції неокласицизму та новаторство в ранній ліриці М.Рильського (зб. “На білих островах”, “Під осінніми зорями”, “Синя далечінь” та ін.), провідні мотиви пейзажної, інтимної, філософської лірики митця. Риси неокласицизму: система світосприймання, позначена рисами «аристократизму духу» та творчого інтелекту; тяжінням до гармонії між раціональною сферою та почуттями, власне до сподіваної «калагатії», високої культури мислення та поетичного мовлення. Звідси – захоплення досконалістю античної лірики, художньою філігранністю французьких «парнасців», доробком російського «срібного віку», що поєднувалося з інтересом до української класики, розбудови національної, перейнятої «вітаїстичною» енергією культури. Спростування власними творами закидів вульгарної критики у відстороненості від дійсності..

Микола Зеров (1890–1937) – основоположник неокласичної школи поетів; тлановитий митець, неперевершений перекладач античної поезії, історик літератури, блискучий та ерудований критик і полеміст, педагог і палкий патріот. Концепція відродження української літератури М.Зерова: бережливе ставлення до класичного набутку й засвоєння культури минулого. Основні видання: перекладена з латинської «Антологія римської поезії» (1920), антології «Нова українська поезія» (1920), «Слово» (1923), збірка поезій «Камена» (1924), нариси «Леся Українка», «Нове українське письменство», збірник статей «Ad fontes» («До джерел», 1926), «Від Куліша до Винниченка» (1928) та ін. Культурологічний та історіософський характер поезії М.Зерова, дисциплінованість думки, майстерність формою; «окультуреність» емоцій, контролювання їх тонким розумом і вишуканим смаком.

Михайло Драй-Хмара (1889–1939), поет, учений-філолог, славіст, перекладач П. Верлена, С. Малларме, М. Метерлінка, А. Пушкіна та інших видатних поетів. Поетична збірка «Проростень» (1926): тема мистецтва і його роль у новій добі, національне відродження України в ХХ ст., екзистенціальні (лат. existentia – існування) мотиви буття людини, її самотності, вибору, глибока віра в людину, заклики до героїчної боротьби зі антигуманною дійсністю. Алегоричний характер сонета «Лебеді» (1928). Вплив символізму, «невпорядкована» чуттєва стихія, вторгнення емоційно «випадкового»; наявність таємничості, позараціонального залишку, прихованого життя душі. Спостерігаються елементи сюрреалізму, «позараціоналістичної» поетичної мови, мови уяви, підсвідомості та інтуїції.

Максим Рильський (1895–1964), поет, учений-філолог, перекладач, академік АН УРСР, АН СРСР. Досягнення найвищого розвитку традиційної поетики у його творчості, поєднання простоти і глибини. Дебютна збірка «На білих островах» (1910); наступні збірки «Під осінніми зорями» (1918), «Синя далечінь» (1922), «Крізь бурю й сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Де сходяться дороги» (1929), «Гомін і відгомін» (1929) та ін. Поєднання в художній системі М. Рильського при єдності загальних стильових принципів різноманітних манер і стилістичних розгалужень. Ліричний імпресіонізм ранньої творчості автора, медитативність поезії, майстерність у жанрі «побутово-конкретного описового малюнка» (Л. Новиченко). Суперечливий характер творчості М.Рильського 30-х років: збірки «Знак терезів» (1932), «Київ» (1935) та ін.

Ліро-епос М. Рильського: жанрово-тематичне багатство. Полеміка про культурну спадщину в поемі «Чумаки» (1923), драматичні контрасти поеми «Крізь бурю й сніг» (1925), соціально-національна проблематика поеми «Марина» (1938). Елегійний характер ранньої прози М. Рильського: «Бабине літо» (1967).

Павло Филипович (1891–1937). Ліризм і розкутість, елементи народнопоетичної та модерністської поетики, безпосередність у вираженні громадянських проблем, вольове начало в поезії, вплив символізму. Поетичні збірки «Земля і вітер» (1922), «Простір» (1925). Висока філологічна культура поезії, самостійність художнього мислення, щирість самовираження. Медитативність лірики П. Филиповича, особливе багатство інтимної лірики автора. Поезія «Різьбярі» як естетичне кредо автора.

Освальд Бургардт (1891–1947) – учений, поет, перекладач. Майстерність у галузі перекладу з німецької, англійської та ін. Найвизначніші твори написані на еміграції (з 1931) – поеми «Прокляті роки» (1937) та «Попіл імперій» (1943–1947); історіософський пафос спрямований проти деспотизму, політичного, національного й морального пригнічення людини і людства. Збірка «Каравели» (1944): переплетення античної героїки, європейської лицарської романтики з українською культурною традицією.

Явище стрілецької поезії. Репрезентують автори Василь Бобинський (1898–1938), Олесь Бабій (1897–1975), Роман Купчинський (1894–1978), Юра Шкрумеляк, Микола Голубець, Левко Лепкий та ін.

О. Бабій, В. Бобинський, Ю. Шкрумеляк – фундатори групи поетів-символістів «Митуса» (1922). О. Бабій, активний учасник літературно-мистецького життя Львова як письменник і журналіст. Автор збірок «Ненависть і любов» (1921), «Поезії» (1923), повісті «Перші стежі» (1937). Р. Купчинський учасник походів січових стрільців (роман-трилогія «Заметіль» – «Курилася доріженька», «Перед навалою», «У зворах Бескиду»). Пісні на його слова, інколи з йогого музикою («Зажурились галичанки…», «Човник хитається», «Накрила нічка…», «Їхав стрілець на війноньку» та ін.). Збірка поезій «Недоспівані пісні» (1983), видана в Нью-Йорку (упорядник Б.Бойчук). В. Бобинський, учасник Першої світової війни, в 1920 р. перейшов на бік Червоної Армії, став комуністом; повернення 1921 до Львова, редактор різних легальних і нелегальних видань – органів КПЗУ, з 1927 р. – редактор місячника «Вікна», навколо якого групуються письменники прорадянського спрямування. 1930 р. за рекомендацією ЦК КПЗУ переїхав до Харкова; репресований.

Прихильність поетів до символізму. Особливості: поєднання В. Бобинським витонченості версифікації європейських поетів з українською фольклорною символікою, вміння передати тонкі порухи підсвідомості; поезії споглядально-рефлексивного плану О. Бабія, порушення у віршах проблеми людської цивілізації, життя і смерті, таємниці буття, використання точної і несподіваної метафори; любов до персоніфікації природи у Р.Купчинського: або психологізація пейзажу, або матеріалізація через природні явища власного психологічного стану.

„Празька поетична школа” як естетичне явище в українській літературі. Історіософська концепція „пражан”. Ідея українського державотворення в житті і творчості О.Ольжича, Є.Маланюка, О.Теліги, Ю.Дарагана та інших. Синтез романтизму, неокласицизму та символізму як засадничі риси стилю поетів. Об’єднання у Празькій школа самобутніх і близьких за світоглядом поетів: Юрій Дараган, Євген Маланюк, Леонід Мосендз, Юрій Клен, Олег Ольжич, Наталя Лівицька-Холодна, Юрій Липа, Олекса Стефанович, Оксана Лятуринська, Галя Мазуренко, Олена Теліга, Андрій Гарасевич та інших. Володимир Державин як автор назви «празька школа» в роботі «Три роки літературно­го життя на еміграції (1945-1947)».Дискусії в літературознавстві навколо проблеми визначення естетичного феномену школи.

Участь О. Ольжича у національно-визвольній боротьбі, його провідна роль в ОУН. Мотиви героїчного життя, заглиблення в історію України, утвердження національної ідеї в поезіях збірок “Рінь”, “Вежі”, “Підзамчя”. Інтелектуалізм поезії. Синтез неоромантизму, неокласицизму, імпресіонізму. Героїчний життєвий шлях О.Теліги, участь у національно-визвольній боротьбі. Неоромантизм як визначальна риса творів О. Теліги. Вплив символізму, експресіонізму. Сплав глибоко інтимних почуттів з патріотичним обов’язком (зб. “Душа насторожі”, “Пропори духа”). Участь Є. Маланюка у боротьбі за незалежність України. Синтез символізму, неоромантизму, експресіонізму. Історіософізм поетичного мислення. Патріотичний пафос лірики зб. “Стилет і стилос”, “Гербарій”, “Земля і залізо”, “Земна мадонна”.

Новаторський характер лірики Б.І.Антонича (1909–1937) та С.Гординського (1906–1993).

Б.І. Антонич. Збірки: «Привітання життя» (1931), «Три перстені» (1934), «Книга Лева» (1936), «Зелена Євангелія» (1938), «Ротації» (1938). Кожна збірка доповнює попередню, вирізняючись своєрідною тематикою, стильовими особливостями. Головне спрямування поетичної спадщини автора: переосмислення народнопоетичних мотивів та образів у поезії Б.-І.Антонича («Село», «Яворова повість»); своєрідність інтерпретації біблійних мотивів («Різдво», «Скарга терену», «Терен співає», «Балада про пророка Йону»); «біологізм» як поетична концепція («До істот з зеленої зорі», «Сад», «Пісня про незнищенність матерії», «Вишні»); сюрреалістичні тенденції в поезії Б.-І.Антонича («Сурми останнього дня», «Страшний суд»).

С. Гординський. Збірки: «Барви й лінії» (1933), «Буруни» (1936), «Слова на каменях» (1937), «Вітер над полями» (1938), «Легенди гір» (1939), «Сім літ» (1939). Ліричний герой протистоїть убогому животінню обивателя, подеколи епатує його смаки в дусі А.Рембо, М.Семенка чи О.Влизька, при цьому ніколи не втрачає інтелігентності. Для стилю характерний своєрідний еклектизм: нагромадження романтизованих елементів футуризму, «неокласицизму» та неоромантизму. Тематика: здебільшого тема мистецтва, пейзажна лірика.

Жанрово-тематичний діапазон прози 20-30-х рр. ХХ ст.

Початок 20-х рр.: бурхливий розвиток короткої епічної форми: ескіз, етюд, шкіц, новела, оповідання, згодом — повість і роман. Паралельне функціонування багатьох стильових течій, напрямів і художніх манер письма: символізм (Г. Михайличенко, Галина Журба), експресіонізм (О. Турянський, І. Дніпровський, І. Сенченко), імпресіонізм (М. Івченко, М. Ірчан, Г. Косинка, А. Головко), орнаменталізм (М. Хвильовий, П. Панч), неоромантизм (Г. Епік, О. Досвітній, Ю. Яновський, О. Довженко) та ін. Змалювання неспокійної дійсності багатоаспектно й багатогранно: поруч із реалістичним принципом правдоподібності, відтворення життя «у формах самого життя» проза використовує романтичні засоби, умовно-асоціативні форми, фантастику, гротеск, алегорію.

Новелістика. Розквіт новели; демонстрування високої художньої майстерності у змалюванні драматизму життя і долі людини. Твори національні за духом, але модерні за формою і стилем. Збірки «Новели» (1922) Г.Михайличенка, «Сині етюди» (1923) М.Хвильового, «Дівчина з шляху» (1923), «Червона хустина» (1924) А.Головка, «Мамутові бивні» (1925), «Кров землі» (1927) Ю.Яновського, «Твори. Т. 1» (1920), «Проблема хліба» (1927) В.Підмогильного, «Переможець дракона» (1925) Гео Шкурупія та ін.

Жанрові різновиди: на початковому етапі – етюди, ескізи, акварелі, новелетки (А. Заливчий, Г. Михайличенко, В. Чумак, В. Еллан-Блакитний), у 20-х рр. – імпресіоністична (А. Головко, Г. Косинка), реалістична новела, сповнена аналізу непростих людських стосунків, нових конфліктів і перипетій, вчинків і розв’язків; новела й оповідання з філософським спрямуванням (В. Підмогильний, А. Любченко, Г. Шкурупій), пригодницько-фантастичного змісту, сатирично-гумористичного спрямування. Створення О. Вишнею нового жанру — усмішку, що синтезує у собі жанрові ознаки гумористичного оповідання й фейлетона.

Повість. Новаторський характер жанру повісті; відображення ідейних, духовних і етичних шукань людини першої третини ХХ ст. Основа – національна традиція. Розвиваються жанрові різновиди: родинно-побутова, соціально-побутова, історична, пригодницька, психологічна, фольклорно-лірична повість. Експериментування письменників, застосування ними новітніх прийомів письма: монтаж, часові зміщення, асоціативне мислення, мозаїчна композиція, «потік свідомості» та ін. Символістська повість «Блакитний роман» (1919) Г. Михайличенка: насиченість символікою, алегоричними образами, багатою кольористикою, ліризмом; моделювання у такий спосіб перебігу революційних подій в Україні. Ретроспекції, зміщення подій, пролепсис (забігання наперед) – ознаки структури повісті «Байгород» (1927) Ю. Яновського.

Лірична повість. Розповідь ведеться від імені ліричного «я». Органічне поєднання ліризму з достовірністю, конкретністю, документальністю зображуваних подій. Використання імпресіоністичної поетики. Повісті «Шуми весняні» (1919), «Горіли степи» (1923), «В тенетах далечини» (1924) М. Івченка, «Можу» (1922), «Червоний роман» (1923), «Зелені серцем» (1924), «Пасинки степу» (1924) А. Головка.

Великі аналітичні й пізнавальні можливості жанрової палітри повісті: використання детективної і сатиричної поетики (Ю. Смолич, М. Хвильовий), збагачення мотивами пригодництва (О. Досвітній, Ю. Яновський), історичного біографізму (С. Васильченко). Жанр кіноповісті: поєднання жанрових ознак епосу й кіно – сюжет і авторські описи, коментарі, відступи, характеристики героїв (ознаки повісті), розбивка дії на дрібні сценки, лаконічні діалоги, монтажний принцип поєднання й чергування епізодів тощо (ознаки кіно). О. Довженко («Звенигора», «Арсенал», «Щорс», «Земля»), А. Головко, М. Бажан, Ю. Яновський, М. Йогансен, Ю. Тютюнник та ін.

Роман. Новий рівень художнього синтезу в романі. Посідання з кінця 20-х рр. панівного місця в літературному процесі. «Американці» (1925) О. Досвітнього, «Останній Ейджевуд» (1926) Ю. Смолича, «За плугом» (1926) Варвари Чередниченко, «Бур’ян» (1927) А. Головка — перші твори цього жанру; змалювали історично правдивий і епічно широкий погляд на епоху і її людей.

Естетичні відкриття в романній формі: «Майстер корабля»(1928), «Чотири шаблі» (1930), «Вершники» (1935) Ю. Яновського, «Мати» (1932) А. Головка, «Місто» (1928), «Невеличка драма» (1930) В. Підмогильного, «Недуга» (1928) Є. Плужника, «Вальдшнепи» (1927) М. Хвильового. Традиції та новаторство: збереження традиційних засобів розкриття конфлікту (боротьба героїв, діалог, авторський коментар, ясна розв’язка тощо); застосування новаторських засобів (підтекст, позафабульні компоненти, деталі, що набувають символічного лейтмотиву, використання прийомів кіно).

Жанрові різновиди: новелістичний роман («Чотири шаблі», «Вершники» Ю. Яновського), роман-розв’язання («Майстер корабля», Ю. Яновського, «Вальдшнепи» М.Хвильового) роман-панорама («Мати» А. Головка), роман-памфлет («Сорок вісім годин» Ю. Смолича), соціально-побутовий і психологічні романи («Місто», «Невеличка драма» В. Підмогильного, «Визволення» О. Копиленка, «Чад» Я. Качури), біографічний («Аліна і Костомаров», «Романи Куліша» В. Петрова-Домонтовича), історичний («Мазепа» Б. Лепкого, «В степах» С. Божка), сатиричний («Інтелігент» М. Скрипника, «По той бік серця» Ю. Смолича, «Голландія» Д. Бузька, «Недуга» Є. Плужника), науково-фантастичний і пригодницький («Сонячна машина» В. Винниченка, «Прекрасні катастрофи» Ю. Смолича, «Чорний Ангел» О. Слісаренка, «Двері в день» Г. Шкурупія). Культивування В. Підмогильним, В. Домонтовичем («Без ґрунту», «Доктор Серафікус») інтелектуальної прози: насичення творів глибоким психологізмом, філософськими роздумами, парадоксальними судженнями, полемічністю.

Особливості стильового вираження прози. Новаторська тенденція «лівого», «модерністського» характеру, спроба «очуднення», експериментування із формою, парадоксального конструювання, демонстрування «прийому» та деконструкції, намагання поєднати психологізм з напруженою інтригою, з ігровим сюжетом (Д. Бузько, Г. Шкурупій, Л. Скрипник; М. Йогансен). Друга тенденція – творчість письменників, які не були принципово націлені на стильове новаторство, виходили з традиції класиків, але прагнули поглибити і збагатити їхній досвід (Г. Косинка, М. Івченко, В. Підмогильний, Б. Антоненко-Давидович, І. Дніпровський, А. Головко, І. Сенченко, П. Панч, А. Любченко). Відхід від описового реалізму, схиляння до орнаментальності, імпресіонізму та експресіонізму, ритмомелодійної індивідуалізації стилю.

Функціонування прозових жанрів у Західній Україні та на еміграції. У літературі Західної України та емігрантській домінували найавторитетніші представники старшого покоління: В.Стефаник, Марко Черемшина, О.Маковей, О.Кобилянська, Б.Лепкий, В.Винниченко, хоча не всі зберігали творчу активність.

Тематика: страждання та руїна в часи Першої світової війни: О.Турянський «Поза межами болю», новелістика В.Стефаника, Марка Черемшини, О.Маковея, К.Гриневичевої та ін.;

стрілецька тема: О.Бабій «Голгофа українських полків», Р.Купчинський «Заметіль»;

визвольна війна (подається в романтичних барвах): Ф.Дудко «Отаман Крук» (повість, 1924), «В заграві», «Чорторий», «Квіти і кров»; Клим Поліщук «Отаман Зелений» (роман у двох частинах, 1922), роман «Гуляйпільський батько» (1925); О.Бабій «Дві сестри» (1936); Ю.Горліс-Горський «Холодний Яр» (1937); та ін.;

історична проза: К.Гриневичева, О.Назарук, Ю.Опільський, Н.Королева (Кармен-Альфонса-Естрелья-Наталена), В.Будзиновський, В.Бірчак та ін;

психологічна проза (І.Вільде, Б.-І.Антонич та ін.).

Проза представників «Празької школи». Ю.Липа «Нотатник» (у 3 тт.), «Козаки в Московії»; Л.Мосендз «Євшан-зілля», «Останній пророк»; О.Теліга «Або-або»; Г.Мазуренко «Не той козак, що поборов, а той, що вивернеться» та ін.

Григорій Косинка – продовжувач традицій В.Стефаника, М.Коцюбинського у створенні жанру психологічної новели. Лірико-імпресіоністична поетика ранньої новелістики. Фрагментарність світобачення, імпресіоністичні риси ранньої новелістики митця. Трагічний світ протистояння “своїх” і “чужих” у новелах “Десять”, “Темна ніч”. Художня майстерність психологізму у розкритті селянської психології (“Політика”, “Змовини”). Стильова еволюція новелістики Г.Косинки: рух від імпресіонізму до психологічного реалізму.

Творчість Миколи Хвильового: жанри, проблеми, стильові особливості. Микола Хвильовий (1893-1933), справжнє прізвище М.Фітільов. Дебют 1921 р. у столичному Харкові як поета: збірки «Молодість» (1921) і «Досвітні симфонії» (1922). Збірки прози: 1923 р. – «Сині етюди», 1924 р. – «Осінь», 1927 – «Твори. Т. 1», 1928 – «Твори. Т. 2». 1930 р. – «Твори. Т. 3», 1929 р. – повість «Іван Іванович», оповідання «Ревізор» тощо. Незакінчені романи «Іраїда» (початок у 1925 р., 1930 р. видано твір під заголовком «Зав’язка»); «Вальдшнепи» (ж-л «Вапліте», 1927 р. № 5, друга частина опублікована в наступному номері, але весь наклад журналу був конфіскований). Активний учасник дискусії 1925-1927 рр. Покінчив життя самогубством 13 травня 1933 р.

Виділення дослідниками у творчій еволюції письменника (Г. Костюк, В. Агеєва та ін.) двох етапів: перший (1923–1926) – романтична, лірико-експресіоністична, в основному безсюжетна проза; другий (1926-1927) – період поступового переходу до врівноваженішої конкрет­но-реалістичної манери письма, опанування майстерністю сюжетобудови у великих прозових формах, по­силення іронічних, сатиричних інтонацій.

Мотиви творчості: амбівалентний характер революції («Життя», «Шляхетне гніздо», «Кіт у чоботях», «На глухім шляху»); «Я (Романтика)»; постреволюційний синдром «втраченого покоління» («Юрко», «Синій листопад», «Заулок», «Кімната, ч.2»); «Повість про санаторійну зону»; безвихідь як спосіб існування («Редактор Карк», «Силуети»); «Сентиментальна історія», «Вальдшнепи»; мотив смерті (загибелі) («Солонський Яр», «Бараки, що за містом»); сатира і гротеск («Колонії, вілли…», «Свиня»); пародійна модель світу («Чумаківська комуна»).

Різностильовість творчості письменника: проза переважно лірико-експресивна, з елементами неоромантизму, вплив імпресіонізму. Імпресіоністичні риси: зміни настою; потік вражень персонажа, автор не втручається в зображуване, герой – цільний, однозначний, описи передають враження, які вони справили на героя, наголошується окрема деталь. Експресіоністичні риси: незвичайні пристрасті та авантюри, увага до історичних подій, лозунг активізму, орієнтація на сильну, діяльну особистість, увага до моментів пробудження стихійної сили, поетизація стихійності, підкорення грубим чуттєвим інстинктам, персонажі – інваріанти людського типу, контраст рядового героя і незвичайних обставин, які вимагають герочних зусиль і боротьби, колорит – трагедійно-похмурий, пом’якшений авторськими ліричними репліками, контаст потворного і піднесено-прекрасного. Необарокові елементи (Ю.Безхутрий): хронотоп: поєднання різних часових шарів; простір поліцентричний, розгерметизованим для динамічних переміщень героїв; візуальний спосіб організації тексту (афіші, оголошення, записки, листівки, особливе розташування тексту); макаронічна мова; театральність (оголення прийому, образ-маска). Екзистенційні риси: самотність, внутрішній конфлікт, смерть як вирішення проблеми безвиході (браунінг), неможливість порятунку душі, безвихідь становища, трагічний фінал. Катастрофізм прози М.Хвильового.

Проза Валер’яна Підмогильного:проблематика, образи, художні засоби. Валер’ян Підмогильний (1901–1937). Прозаїк (оповідання, новели, повісті, романи), перекладач з французької класики (Вольтер, Д. Дідро, В. Гюго, О. Бальзак, А. Доде, Г. де Мопассан, П. Меріме. А. Франс). Збірки прози: «Тво­ри. Том І» (1920), «Війсь­ковий літун» (1924), «Проблема хліба» (1927), повісті «Остап Шаптала» (1921), «Третя революція» (1925), романи «Місто» (1928), «Невеличка драма» (1930), «Повість без назви» (1934).

Художні домінанти прозаїка: людина і обставини, колективне й особисте, сліпі інстинкти природи й зобов'язуюча суспільна мораль, суперечності прагнень розуму й серця.

Основна тема: людина і революція; проблема міста і села.

Художній світ прози Віктора Петрова (Домонтовича). Віктор Петров (1894–1969) (псевдоніми В. Домонтович, В. Бер) – оригінальний про­заїк, літературознавець, етнограф, фольклорист, мовознавець, філософ, історик, археолог. Перший твір – новела «Розмови Екегартові з Карлом Гоцці» (написана біля 1925 р., опублікована 1946). Романи «Дівчина з ведмедиком» (1928), «Аліна й Костомаров» (1929), «Романи Куліша» (1930). Розділи повісті «Напередодні (Гракх Бабеф)» (журнал «Життя й революція», 1934 р.); роман «Доктор Серафікус» (за свідченням автора, написаний 1927–1929 рр., опублікований 1947 р.).

Дві жанрові групи прози: романізовані історико-біографічні твори; психологічна проза. Інтелектуальний, екзистенціальний, ірраціональний, «театральний» («автори як маски, тексти як шифри»), сексуальний дискурси прози В. Петрова (С. Павличко).

Приналежність романів В.Петрова до нового для української літератури типу інтелектуального роману (переважання думки над формою; романи-дискусії). Зосередженість на універсальних проблемах людського існування.

Новаторський характер творчості Майка Йогансена. Майк Йогансен (1895–1937) – письменник, літературознавець, мовознавець. Збірки поезій: «Д’горі» (1921),«Кроковеє коло» (1923), «Революція» (1924), «Пролог до Комуни» (1924), «Балади про війну і відбудову» (1933), збірки прози «17 хвилин» (1925), «Оповідання про Майкла Паркера» (1931), «Житія Гая Сергійовича Шайби» (1931), романи «Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших» (1925), «Подорож ученого док­тора Леонардо і його майбутньої коханки Альчести у Сло­божанську Швайцарію» (1930), «Югурта» (нанадрукований, зберігся в російському перекладі П.Зенкевича), теоретичні розвідка «Елементарні закони версифікації (віршування)» (1922), «Як будувати оповідання» (), кіносценарій «Марево землі» (), книги нарисів «По­дорож людини під кепом: Єврейські колонії» (1929), «Подо­рож у радянську Болгарію» (1930), «Три подорожі» (1932), «Під парусом на дубі» (1933), «Подорож у Дагестан» (1933) та «Кос-Чагил на Ембі» (1936).

Особливості поезії: «міфологізована» поетична гра, тонкий імпресіоністичний інструментарій, спроба згармонізувати модель «людина і світ».

Найприкметніші риси прози: яскраво виражена фабульність, чітка конст­рукція і захоплюючий, гострий, незрідка авантюрний сюжет.

Побудова роману «Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших» за кращими традиціями жанру пригодниць­кого роману, яскраво виражена кінематографічність викладу, напруженість подій, змінюваність «кадрів» та місця їхнього розгортання (Амери­ка, Британія, Франція, Африка, Україна), демонстративний, подекуди епатажний, монтаж окремих епізодів.

Експериментальний характер роману «Подорож ученого док­тора Леонардо і його майбутньої коханки Альчести у Сло­божанську Швайцарію». Вигадливий тон викладу; химерний зміст, пародійно-іронічні містифікації. Ліричність викладу, наявність поетичних вставок.

Два напрямки розвитку українського театру в 20-30-х рр. ХІХ ст.: психологічний та експериментальний.

Професійний театр 20-30-х рр. розвивався у двох напрямах, які умовно можна назвати «психологічним» та «експериментальним» театром. «Психологічний» напрям пов’язаний з театром ім. І.Франка, керованим Г.Юрою. «Експериментальний» тип театру – це, насамперед, пошуки «Березолю», керівник якого Л.Курбас намагався створити так званий «театр дії», «рефлексологічний» театр, який на відміну від театру «психологічного» спирався на активну позицію глядача і був здатний втілювати найскладніші речі світового (насамперед західноєвропейського) репертуару. Характерним є те, що і театр ім. І.Франка, й «Кийдрамте», з якого виріс «Березіль», обидва походять з Молодого театру, що існував у революційні роки. Теоретичні пошуки Л.Курбаса мали в основі загальноєвропейські джерела, з якими режисер був ґрунтовно обізнаний. Водночас його концепція перетворення багато в чому випередила ідеї часу та збіглася певною мірою з науковими уявленнями сучасної психології. За Л.Курбасом, мистецтво, щоб осягти діалектику дійсності, повинне вдаватися до образного перетворення, яке засноване на законах асоціативного мислення.

У 1926 р. «Березіль» переїздить до столиці (Харків), стає централізованим українським театром. Вистави «Народного Малахія» та «Мини Мазайла» за творами М.Куліша дали привід для політичного цькування Л.Курбаса як режисера, так і М.Куліша як драматурга. Театр Л.Курбаса – М.Куліша був, по-перше, філософським, тобто охоплював трагізм нового життя, а, по-друге, він був по-європейському національним. Тому й нависла над ним загроза знищення.

Драматургію пореволюційної доби неможливо уявити без народної трагедії М.Куліша «97», постановкою якої театром ім. І.Франка (режисер Г.Юра) у 1924 р. починається славне десятиріччя українського театру, яке трагічно завершилося в 1933 р. «97» – єдина п’єса М.Куліша, щодо якої не було, як з іншими п’єсами, вбивчої карколомності в оцінках. В п’єсі побачили нове психологічне мистецтво, змістом якого є повернення до революційних ідей та загибель одного сільського комнезаму під час голоду 1921 р. Сучасники, на думку Т.Свербілової, не змогли побачити в п’єсі умовного психологізму, справжньої народної трагедії нації, осліплення чужою ідеєю.

Тематично-жанровий діапазон драматургії.

Мелодрама на тему громадянської війни: І.Дніпровський (І.Шевченко) «Любов і дим» (1925), «Яблуневий полон» (1926).

Тема ідейного фанатизму порушувалася в Західній Україні. Я.Галан – «Дон Кіхот із Еттенгайму» (1925-1927), «Вантаж» (1927-1928), «Вероніка» (1928-1929). Поетика модернізму. П’єси 30-х рр. позбавлені цих рис: памфлет «99 %», «Човен хитається» – 1930; «Осередок» (1932).

Драматичні етюди: Я.Мамонтов «Dies irae» (1922), «Третя ніч» (1922), «Захід» (1922).

Ліричні драми, п’єси романтичного, символічного спрямування: Я.Мамонтов «Дівчина з арфою» (1922), «Веселий Хам» (1926).

Фантастична п’єса, що тяжіє до антиутопії: Є.Кротевич «Син сови» (1923); І.Кочерга – п’єса-феєрія «Марко Проклятий» (1928), «Майстри часу» (1934); М.Ірчан «Радій» (1927). Іншу функцію фантастика виконує у «Думі про Британку» (1937) Ю.Яновського.

Історична драма. Найпомітніші постаті – Богдан Хмельницький і Тарас Шевченко, яких позбавлено історичної конкретики й перетворено на символ національної історії в її класовому варіанті: О.Корнійчук «Богдан Хмельницький» (1938), драматичний етюд П.Тичини «Шевченко і Чернишевський»; К.Буревій «Павло Полуботок» (1928), І.Кочерга «Алмазне жорно» (1927), «Свіччине весілля» (1930), І.Микитенко «Маруся Шурай» (1934).

Соціально-побутова комедія: Я.Мамонтов «Рожеве павутиння», І.Микитенко «Соло на флейті» (1933-1936), «Дні юності» (1931-1936).

Соціально-психологічна драма сучасної авторам тематики: М.Ірчан «Дванадцять» (1923) – реальні події (революційні виступи в Галичині 1922 р.); «Родина щіткарів» (1924), «Отрута» (1927); І.Микитенко «Диктатура», «Світіть нам, зорі» («Кадри») – 1930, «Справа честі» (1931), «Дівчата нашої країни» (1933), «Як сходило сонце» (написана 1937, надрукована 1962), «Бастилія божої матері» (1933).

Сатиричні п’єси: К.Буревій «Хами» (1925), «Овечі сльози» (1930), «Опортунія», «Чотири Чемберлени» (1931).

Жанр трагікомедії (політичної, ідеологічної, психологічної) розробляв М.Куліш.

Жанрово-тематичне багатство сатиричної спадщини Остапа Вишні. Новаторство письменника у створенні жанру усмішки. Ідейно-художня своєрідність “сільських”, “закордонних”, “мисливських” та інших усмішок. Майстерність засобів комічного зображення дійсності.

Жанрово-тематичне розмаїття сатиричної спадщини (памфлети, фейлетони, гуморески, оповідання, новели, пародії, нариси, мемуари). Новаторство митця у створенні жанру усмішки, її особливості: м’який гумор, влучність, дотепність, іронічність, обов’язкова присутність “всюдисущого автора” – усміхненого, іронічного, проникливого (в ліричних відступах, окремих репліках оповідача). Утвердження засобами “позитивного гумору” народної моралі, ідеалів добра. Тематичне багатство та художня довершеність усмішок Остапа Вишні (сільських, кримських, закордонних, автобіографічних, мистецьких, мисливських та ін.). Особливості індивідуального стилю творів Остапа Вишні. Могутній, рідкісний талант гумориста. Пошуки нових прийомів і засобів творення комічного. Глибоке знання життя, людей. Провідні засоби творення комічного. Освоєння і дальший розвиток традицій вітчизняної та світової (сатиричної) літератури й народної творчості. Розмаїття художніх форм, неповторність гумористичного письма. Тонке відчуття комічного, осягнення його природи і законів, перевага м’якого, доброго гумору, майстерні діалоги, обігравання влучних деталей. Світла сонячна тональність гуморесок Остапа Вишні. Народні витоки гумору митця (гіпербола, каламбур, парадокс, іронія, гротеск, доказ від зворотного, нанизування однотипних понять, контрасти неспівпадіння, русизми, різні прошарки розмовної лексики, риторичні фігури, звуконаслідувальні слова тощо). Словесні, ситуаційні і словесно-ситуаційні засоби гумору.

Художнє осмислення теми голодомору у творчості Уласа Самчука («Марія»), Василя Барки («Жовтий князь»). Трансформація біблійних мотивів та образів. Жанрова специфіка творів, їх стильові особливості. Роман “Марія” – трагічний життєпис українського селянства в добу тоталітаризму. Жанрові особливості твору (роман-хроніка, художня агіографія). Побудова роману в манері художнього життєпису святих і подвижників християнської церкви (агіографічний жанр). Три частини роману – хронологічне відображення основних етапів страдницького життя головної героїні – Марії (“Книга про народження Марії”, “Книга днів Марії”, “Книга про хліб”). Філософська система духовності українського селянства (Бог, земля, праця, рід, честь). Морально-етична проблематика.

Художнє осмислення трагедії голодомору в романі В.Барки “Жовтий князь”. Життєва основа твору. Жанрова своєрідність (сімейна хроніка, роман-мартиролог). Багатоплановість і композиційні особливості роману. Основні ідейно-тематичні лінії твору: реалістичне змалювання трагедії голодомору, психічний стан людини в умовах голоду на рубежі смерті, метафізичне (духовне) пояснення буттєвих, апокаліптичних процесів у суспільстві. Трагічна доля родини Катранників.

Олександр Довженко – письменник і кінорежисер. Новаторство митця у створенні жанру кіноповісті. Актуальність національної та морально-філософської проблематики у кіноповістях “Україна в огні”, “Зачарована Десна” та у “Щоденнику”. Новаторство митця у створенні жанру кіноповісті. Синтез художньої літератури і засобів кіномистецтва: модифікація класичної повісті, у якій є традиційний сюжет і розкриття характерів, монтаж окремих епізодів і картин, вирішальна роль кадру, докладно описаного епізоду-картини, детальна розробка діалогу, увага до кольорів, переміщення просторових і часових площин. “Україна в огні” – чесна і неприхована правда про гіркі уроки Другої світової війни. Зображення воєнних подій через трагедію української землі, страждання і понівечені долі окремих людей. Велич простої людини на війні. Проблема джерел патріотизму. Художні особливості, риси експресіоністичного стилю в кіноповісті. Несправедлива критика твору у добу тоталітаризму. Соцреалістичний канон та сміливий естетичний пошук у творчості митця. Національні та загальнолюдські проблеми у кіноповістях, їх філософська заглибленість, масштабність думки, романтичний пафос. Формування нового типу особистості, сім’ї, міжнаціональних відносин; гуманізм, філософічність, народнопоетична основа творів.

Проблемно-тематичне коло “Щоденника” – своєрідного літописа історії війни, справжньої енциклопедії страждань українського народу – і водночас складного філософсько-літературного твору. Гнівне викриття тоталітаризму, державного ладу антинародного СРСР, злочинної КПРС, гнилої системи керівництва червоної армії, закріпаченого українського села. Зображення денаціоналізованого учительства, низького рівня так званої радянської культури, насильства соцреалізму над мистецтвом, свавілля над його творцями, згубні наслідки русифікації. Роздуми про національну історію, її уроки; проблеми національної самосвідомості, історичної пам’яті, виховання молоді, становища вчителя. Гуманістичний пафос щоденникових записів, щире вболівання за долю української нації. Багатоликий образ України у “Щоденнику”, пророкування її трагічного майбутнього. Геніальний дар всебачення і провісництва. Роздуми про власну творчу долю і про мистецтво. “Щоденник” як джерело до вивчення історії життя митця та історії трагічної доби. Філософічність записів, їх афористичність. Стильові особливості мемуарних записів: емоційна схвильованість, пристрасність, багатство риторичних засобів, глибокий душевний біль. Історія написання, перші публікації “Щоденника”, пошуки літературознавцями повного тексту. О.Довженко – спадкоємець традицій Т.Шевченка.

Проза І.Багряного – художній документ тоталітарної епохи. Показ духовної незламності «багрянівської людини» в романах і повістях (“Сад Гетсиманський”, “Тигролови”, «Огненне коло»). Художня трансформація біблійних мотивів та образів. Майстерність неоромантичної поетики творів. Автобіографічний зміст творів. Жанрово – тематичне багатство прози митця ( романи: “Тигролови”, “Сад Гетсиманський”, “Людина біжить над прірвою”, повісті: “Огненне коло”, “Маруся Богуславка”, “Буйний вітер”. Автобіографічність, наскрізний гуманістичний пафос прозового доробку, його життєствердний мотив. Неоромантизм індивідуального стилю, образи-символи, фольклорні засоби поетики. Сильний тип української людини – головний герой прози І.Багряного. Поняття “багрянівська людина”. Екзистенційна тенденція у його творах. Своєрідність стилю І.Багряного-прозаїка. Емоційно напружений, експресивний, високохудожній стиль творів митця.

Роман “Сад Гетсиманський” як художній документ сталінської епохи. Поєднання документалізму, публіцистичності та художнього вимислу. Новаторство автора у створенні жанру “тюремно-табірного” роману. Реалістичний та містичний плани в романі. Поєднання зовнішньої детективної сюжетної лінії та внутрішньої психологічної. Роман як енциклопедія радянської політичної в’язниці. Біблійні мотиви та їх роль у розкритті ідейного задуму твору. Актуальність проблематики твору. Стильові особливості роману: синтез суворого реалізму та романтичної стихії. Викривальний пафос у змалюванні страхіття сталінських катівень. Глибокий психологізм, майстерність у використанні засобів психологічного зображення героя.

Національна ідея та її художнє втілення у романі І.Багряного “Тигролови”. Жанрова своєрідність твору - авантюрний, пригодницький роман, його риси: напружений сюжет; мотив гонитви; “розкиданість” експозиції; екзотика далекосхідної природи. Автобіографічність твору. Динаміка сюжету, його неоромантизм. Роль умовної образної символіки та фольклору у розкритті невмирущості людського духу. Риси неоромантичного світобачення в романі. “Тигролови” як новаторське явище в українській літературі: синтез пригодницького жанру, національної ідеї та сильної особистості.

Українське шістдесятництво: суспільно-естетична природа, витоки і наслідки. Національна, гуманістична та патріотична ідея та її художнє втілення у поезії В.Симоненка. Жанрово-тематичне розмаїття сатиричної спадщини митця. Синтез романтизму та неонародництва як визначальні риси світовідчуття поета. Демократизація суспільного життя у добу “хрущовської відлиги” – світоглядне підгрунтя шістдесятницького руху. Основні риси другого етапу ренесансу в українській літературі 60-х років ХХ століття. Дискусії навколо поняття “шістдесятництво” в літературознавстві. Світоглядні ідеї шістдесятників, неонародницькі тенденції в їх творчості. Активізація національно-патріотичних та гуманістичних ідей. Світоглядна роздвоєність офіційного шістдесятництва. Естетичні наслідки шістдесятницького руху в українській літературі. Український літературний процес у роки “застою”. Репресії щодо інтелігенції, їх причини та згубні наслідки для української літератури. Роль УГС у розгортанні дисидентського руху.

Неонародницькі тенденції в поетичній творчості В.Симоненка: переконаність у суспільному призначенні літератури. Гуманістичне спрямування поезії: гостре, шевченківське співчуття людям, знедоленим і покривдженим; утвердження самоцінності життя конкретної особистості. В.Симоненко – поет національної ідеї. Суперечливість образу України. Жанрово-тематичне багатство сатиричного доробку Симоненка (сатиричні вірші, байки, шаржі, інвективи, казки). Проблема національної самосвідомості у сатиричній “Казці про Дурила”. Алегоричний підтекст і притчевий зміст казки. Стильові особливості поезії В.Симоненка: народнопоетична образність, афористичність, сюжетність, традиційна версифікація тощо.

Чорнобильська тема в українській літературі другої половини ХХ ст.: жанрова специфіка, художньо-образне втілення («Чорнобильська мадонна» І.Драча, «Сім» Б.Олійника, «Чорнобиль» Ю.Щербака, «Марія з полином у кінці століття» В.Яворівського.

«Постчорнобильський синдром» в украïнськiй лiтературi 80-90-х рокiв. Жанрово – стильові пошуки у прозі та ліро-епосі, представники цих жанрів. Перспективи розвитку чорнобильської теми в українській літературі.

Ідейно-художня своєрідність поеми І.Драча “Чорнобильська мадонна”. Жанрово-композиційна специфіка твору (ліро-епічна поема; поема-фреска); роль “Пролога” у розкритті ідейного задуму автора. Синтез конкретно-реалістичного, лірико-філософського, міфологічного та сюрреалістичного планів у змалюванні образу Мадонни; проблема материнства і його втрати. Ідейно-художнє навантаження біблійно-християнської символіки у поемі І.Драча. Стильові особливості поеми: містифікація, гротеск, сюрреалістичні метафори, синтез ліричного та епічного начал.

Художньо-документальне вiдтворення чорнобильськоï трагедiï у повiстi Ю.Щербака «Чорнобиль». Спроба встановити діагноз хворому на бездуховність суспільству. Поєднання документалізму, публіцистичності та риси художнього твору.

Ідейно-художня своєрідність роману В.Яворiвського «Марiя з полином у кiнцi столiття». Жанрова специфіка твору (сімейний роман, роман-притча). Художня трансформація біблійного мотиву морального грiха i покари в романі. Проблема моральної неготовності людини до наукових відкриттів. Роль умовної символіки (чорнобиль, коріння, колесо, цвинтар, вогонь тощо); багатство етнографічного матеріалу. Фотографічність як основний композиційний прийом роману, його стильові особливості.

Творчість О.Гончара як явище лірико-романтичної прози ХХ ст. Майстерність жанру проблемно-філософського роману (“Людина і зброя”, “Собор”, “Твоя зоря”). Актуальність національної, філософської, морально-етичної проблематики. Художня майстерність О.Гончара у створенні жанру проблемно-філософського роману. Планетарність мислення як визначальна риса світосприйняття митця. Гострота й актуальність проблематики романів : історична пам’ять і національна свідомість; духовність сучасного українця; нищення українського села; охорона навколишнього довкілля; шляхи розвитку людської цивілізації; загроза атомної війни, тероризму; сенс людського буття тощо. Несправедлива критика і замовчування роману “Собор” за національну проблематику. Викриття національного нігілізму, батьковідступництва, морального убозтва в романі “Собор”. Образ гармонійної особистості як естетичний ідеал автора. Неоромантична поетика творення образу Собору, його символіка.

Риси романтичного світобачення О.Гончара. Продовження традицій О.Довженка у пристрасному прагненні до краси й ідеалу. Зображення героїв за ціннісно-смисловою установкою, рівнем духовності і моральності. Контрастне змалювання образів персонажів-творців краси і “апостолів руїнництва”. Тяжіння до символізації образів, роль символів-асоціонімів. Романтична піднесеність оповіді, ліричні та публіцистичні відступи. Роман “Твоя зоря” як вершинне досягнення автора у створенні проблемно-філософького роману. Актуальність проблематики “планетарного звучання”.

Тенденції розвитку українського історичного роману другої половини ХХ ст. Проблематика та художня майстерність історичної романістики П.Загребельного, Р.Іваничука. Показ нерозривності історичних епох. Утвердження духовного багатства народу-творця у циклі романів про Київську Русь (“Диво”, “Первоміст”, “Євпраксія”, “Смерть у Києві”). Новаторський підхід письменника у трактуванні історичного минулого українського народу, осмислення його під кутом зору соціальних, національних та загальнолюдських критеріїв. Принцип часової розімкненості, проектування минулого на сучасне. Синтез історичної достовірності і художнього вимислу у психологічному розкритті історичних постатей (Ярослава Мудрого, Євпраксії та ін.). Філософська і національна проблематика роману “Диво”. Образ Софії Київської як пам’ятки архітектури і художнього символу волелюбного духу народу, його невмирущості і нескореності. Осмислення болючої проблеми насильницького впровадження християнства у Київській Русі. Мистецтво творення людських характерів у романі. Образ художника-будівника Сивоока. Суперечливість образу князя Ярослава Мудрого. Осмислення ролі жінки в українській історії (“Роксолана”). Зображення образу Роксолани в широкому історичному контексті своєї доби. Національна проблематика та патріотичні мотиви в романі. Психологічна реконструкція історичної постаті. Художнє дослідження внутрішньої драми Роксолани.

Творчий внесок Р.Іваничука в розвиток історичної романістики. Проблема національної самосвідомості українців у романі “Мальви”. Історична основа твору, глибокий психологізм у змалюванні людських характерів. Контрастне зіставлення двох світів у романі – світу султанської Порти і втраченого українського світу. Несправедлива критика твору у добу тоталітаризму. Баладно-драматична основа сюжету роману, його фольклорні джерела. Символізація як характерна риса стилю твору. Художня трансформація біблійного мотиву Руїни в романі Орда. Синтез конкретно-аналітичного та химерного засобів у зображенні історичних та вигаданих персонажів. Історичний та міфопоетичний аспекти твору. Переосмислення міфів про вовкулаку та Діву-Лебедицю. Жанрова специфіка твору (історично-химерний, гротескно-історичний роман). Майстерність художньої символіки, гротеску та алегорії у моделюванні образу “царства Карликів”. Художня версія образу неопророка у романі. Психологічне дослідження химерності української душі.

Тематична багатоплановість та художня довершеність поезії Ліни Костенко (збірки “Сад нетанучих скульптур”, “Неповторність”, “Над берегами вічної ріки”, “Вибране”, “Інкрустації”). Художнє утвердження духовних та історичних цінностей українського народу в романі “Маруся Чурай”. Мужня життєва позиція Л.Костенко у “застійну” добу: відсутність конформізму, “внутрішнього цензора”, будь-якої заідеологізованості. Творчість поетеси – боріння людського духу, протистояння кон’юктурним віянням, утвердження морального максималізму і стоїцизму. Провідні мотиви поетичних збірок “Над берегами вічної ріки”, “Неповторність”, “Сад нетанучих скульптур”, “Вибране”, “Інкрустації”. Багатство емоційного світу в любовній ліриці. Риси творчого стилю Л.Костенко: трагедійний характер світовідчування, потужна інтелектуальна напруга, філософічність, афористичність; тяжіння до культурництва, традиційна тропіка та версифікація.

Роман “Маруся Чурай” – енциклопедія духовного життя України ХУП століття. Історична основа та фольклорні джерела твору. Жанрово-композиційні особливості. Утвердження безсмертя українського народу та його пісні. Морально-етична проблематика твору.

Творчість Григора Тютюнника як явище неореалістичної прози в українській літературі ХХ ст. Продовження традицій у створенні жанру психологічної новели. Особливості «тютюнниківського» стилю. Творчий внесок Гр.Тютюнника в розвиток української психологічної новели. Жанрові особливості новелістики митця. Несправедлива критика і замовчування творів Гр. Тютюнника за “асоціальність”, відсутність “актуальних проблем і героїв” у “застійний період”. Проблема духовного зубожіння людей у новелах “Вуточка”, “Поминали Маркіяна”, “На згарищі”. Маргінальна проблематика та її художнє освоєння (“Оддавали Катрю”, “Син приїхав”). Поетизація кохання як найвищого злету людських почуттів (“Зав’язь”, “Три зозулі з поклоном”). Мистецтво психологічного зображення у новелах про дітей (“Обнова”, “Сито, сито…”, “Перед грозою”). Художня майстерність психологічної деталі та подробиці, “ліплення” героїв виключно засобами мови. Гр.Тютюнник – представник психологічного реалізму в українській прозі ХХ сторіччя.

Лірико-химерний напрям в українській прозі 70-80-х років ХХ століття: фольклорно-міфологічні витоки. Стильові особливості жанру “химерний роман”. Дилогія В.Земляка “Лебедина зграя”, “Зелені млини” як феномен химерної прози. Нові якості "химерного роману" у творчості В.Шевчука ("Дім на горі"). Лірико-химерна проза як естетичний феномен. “Химерна проза” як можливість уникнення штампів прози “соцреалізму”. Її традиції: фольклор “низове бароко”, “котляревщина”, творчість М.Гоголя, О.Стороженка, М.Йогансена та ін. Засвоєння досвіду світової літератури (Є.-Т.-А. Гофман та ін.). Проблема існування лірико-химерної ( фольклорно-міфологічної, умовно-асоціативної, умовно-алегоричної) прози як окремого стильового напряму в літературознавстві, як міфологічної течії світової літератури. Першовитоки “химерної прози” у творчості О.Ільченка (роман “Козацькому роду нема переводу...”): поштовх до пошуків національних джерел поетики; утвердження умовних форм відображення дійсності у творі на історичну тематику. Художньо трансформована фольклорна поетика в романі: введення народних оповідань, анекдотів, небилиць безпосередньо в сюжет; дотримання принципу умовності дії, базованому на фольклорі; образ козака Мамая як утілення рис збірного героя українського казкового епосу. Суперечливі оцінки роману в літературознавстві.

Дискусії у вітчизняному та діаспорному літературознавстві навколо лірико-химерної прози (М.Павлишин, О.Ковальчук, А.Кравченко та ін.). “Химерна проза” у типологічному ряді з творами магічного реалізму (А.Карпент’єр, Ж.Амоду, М.А.Астуріас та ін.). Невиправдання “химерною” прозою тих естетичних завдань, які на неї покладалися. Жанрові модифікації “химерної” прози: міфологічно-поетичний (“Дім на горі” В.Шевчука); алегорично-поетичний ( “Сіроманець” М.Вінграновського); гротескно-фантастичний (“Хроніка міста Ярополя” Ю.Щербака); гротескно-історичний («Орда» Р.Іваничука); історико-“легендний” (“Жбан вина” Р.Федоріва); притчевий (“Старий у задумі” Ю.Мушкетика) тощо.

Естетичні та суспільні умови розвитку української “химерної” прози, основні її риси: використання фольклорних джерел, засобів міфопоетики, умовності, різноманітних засобів гумору. Жанрово-композиційні особливості дилогії В.Земляка. Необарокові риси у творі: химерність, загадковість українського національного характеру; гротеск, бурлескне зображення героїв, жартівливий тон оповіді, ідейно-смислове навантаження імен та ін. Художня трансформація біблійної символіки (Вавилон, “вавилонське стовпотворіння” тощо), міфологічних вірувань та фольклорної обрядовості. Образ філософа Фабіяна як композиційний центр роману. Античні мотиви у творі. Новаторство митця у трактуванні теми класових протиріч в українському селі 1930-х рр.

Творчість українських письменників-дисидентів (І.Світличний, М.Руденко, І.Калинець та інші) в драматичному контексті духовного життя в Україні «застійної доби» . Філософські та художні виміри "естетики страждання" Василя Стуса (збірки “Зимові дерева”, “Свіча в свічаді”, “Веселий цвинтар”, “Палімпсести”, “Дорога болю”). Амбівалентність образу України – «рідної чужини» – в поезії В.Стуса. Трагічна доля поета в добу тоталітаризму. Огляд поетичних збірок (“Птах душі”, “Зимові дерева”, “Веселий цвинтар”, “Палімпсести”, “Дорога болю”). Внутрішня суперечливість образу України - “рідної чужини”, його фольклорні та літературні джерела (“На колимськім морозі калина”, “Сосна із ночі випливла, як щогла”, “За літописом Самовидця”, “Яка нестерпна рідна чужина”, “Горить сосна” та ін.). Естетична та експресивна функція біблійних образів у ліриці В.Стуса (“Господи. Гніву пречистого”, “Немає Господа на цій землі”, “Гойдається вечора зламана віть”, “Як тихо на землі”, “О Боже, тиші дай” та ін.). Екзистенційна ідея “трагічного стоїцизму” в поезії В.Стуса. Образ ліричного героя: мотиви самоти, “самособоюнаповнення”, “невгнутої чесності”. Символіка художнього часопростору тюремної лірики (“Уже Софія відструменіла”, “Весь обшир мій – чотири на чотири”, “Тюремних вечорів смертельні алкоголі”, “Терпи, терпи – терпець тебе шліфує”, “Невже я сам – один на цілий світ”, “Церква святої Ірини”, “Сто дзеркал спрямовано на мене” та ін.). Стильові особливості лірики В.Стуса: ускладнена метафорична образність, експресивність вислову, герметизм та ін.

Творчість В.Шевчука як явище інтелектуально-філософської, психологічної прози в українській літературі ХХ ст. (стильові особливості, жанрове розмаїття). Творчість В.Шевчука як явище інтелектуально-філософської, психологічної прози в українській літературі ХХ ст. Жанрово-стильові особливості інтелектуально-філософської, психологічної прози. Творча полеміка з естетичними засадами «химерної» прози, обстоювання принципів елітарної літератури, орієнтація на культурологічні джерела епічних структур. Стильова своєрідність прози митця: тяжіння до умовно-асоціативних форм самовираження, філософічність, притчевість, «неохимерність», необароко. Творення нового типу українського роману, що синтезує модерні філософські віяння з виразним екзистенційним насиченням, глибинні джерела фольклору та міфології.

Міфологемний концепт роману В.Шевчука «Дім на горі». Жанрова специфіка твору (модернізація балади); оригінальність композиції: повість-преамбула «Дім на горі» та цикл новел-притч «Голос трави». Міфопоетика повісті-преамбули; символіка міфу «дому на горі». Барокові мотиви небесної дороги, самотності, блудного сина. Романтичний мотив творчого осяяння. Художня трансформація демонологічних образів. Барокові мотиви мандрів, ясновидінь, творчого осяяння. Фольклорно-міфологічна основа циклу «Голос трави». Умовно-химерне переплетіння реального й фантастичного у новелах «Панна сотниківна», «Перелесник», «Відьма», «Швець», «Голос трави» та ін. Притчевий дискурс циклу.

Проблематика, художні особливості історичної прози В.Шевчука. Художня трансформація притчевого модусу в романі «На полі смиренному». Джерельна основа роману-притчі – Києво-Печерський патерик. Новелістична структура, притчевий зміст роману. Проблема внутрішнього роздвоєння, складного боріння духу з плоттю. Образ героя-книжника – Семена-Затворника. Його оповідь – своєрідне психологічно-філософське дослідження

Екзистенційні мотиви у прозі В.Шевчука на сучасну тематику: самотності людини, її відчуженості від суспільства, монотонного абсурдного існування, страху, суїциду, смерті тощо. Проблемно-тематичне коло «міської» прози В.Шевчука. Екзистенційна проблема конфлікту особистості і суспільства («Середохрестя», «Юнаки з вогненної печі»). Екзистенційний мотив абсурдності людського існування, самотності людини у повістях «Дзиґар одвічний», «Камінна луна», «Двоє на березі». Проблема метафізичного страждання, зіткнення людини з абсурдним світом («Набережна, 12», «Гість удома», «Білецькі», «Середохрестя»). Екзистенційний конфлікт між демонічною жіночістю та пересічною чоловічістю («Чортиця», «Горбунка Зоя», «Місяцева зозулька з ластів’ячого гнізда», «Жінка-змія»). ґендерна проблематика прози.

Конкретно-аналітична (неореалістична) стильова течія в українській прозі 60-80-х років та її риси. Криза реалістичного роману та її причини. Рух української прози від лірико-романтичного до конкретно-аналітичного відтворення дійсності. Посилення епічного та аналітичного начала у прозі. Нові ресурси для побудови художнього образу, тяжіння до об’єктивнішого пізнання характеру. Розширення системи героїв: естетичне урівнювання позитивних і негативних героїв з метою відображення реального життя у всій повноті його суперечностей. Актуалізація психологічного роману з його орієнтацією на багатогранний характер героя, поява «незапрограмованого» героя. Утвердження концепції характеру, який саморозвивається, тобто розвивається не відповідно до авторської настанови, а завдяки своїм внутрішнім потенціям. Зображення героя у двох вимірах – внутрішньому і зовнішньому. Основні риси конкретно-аналітичного (реалістично-аналітичного, реалістично-публіцистичного) стилю: орієнтація на об’єктивність зображення, на мінімальний «ефект присутності» автора, розкриття соціальних явищ передусім з побутового їх боку; тяжіння до розгалужених, неквапливих авторських о характеристик з великою питомою вагою психологізму. Причини кризи реалістичного роману у 70-80-ті рр.

Художні пошуки у прозі А. Дімарова. Становленння епічного таланту у романах «І будуть люди», «Біль і гнів». Гострота й актуальність морально-етичної та соціальної проблематики в сільських, містечкових та міських «історіях» («Зінське щеня»,; «Сільські історії», «Містечкові історії», «Боги на продаж. Міські історії»). Образ українського містечка, подробиці й деталі у його змалюванні. Зображення провінційного життя в усій його складності і суперечностях у «Містечкових історіях». Викриття потворного єства духовних провінціалів, істот з розтрощеною духовною конституцію, які втілюють соціальні аномалії. Викриття аморальності, фальші, лицемірства. Реалістичне дослідження причин знівечених людських доль в «історіях», їх густа населеність. Моделювання сучасної дійсності з тотальним пануванням обивательщини. Художнє освоєння маргінальної та екзистенційної проблематики. Специфічна жанрова форма «історій» - своєрідних епічних бувальщин. Феномен стилю А.Дімарова: глибоко народний психоколорит і пов’язана з ним оповідність вираження через слово; просвітленість інтонаційної палітри і саркастичні нотки, роль описів із широкими соціальними узагальненнями.

Джерела та еволюція творчого мислення Б.Харчука. Жанрово-стильове розмаїття прози. Конкретно-аналітичне дослідження теми «маленької» людини на війні у повістях «Палагна», «Панкрац та Юдка», «Двоє». Тема воєнного дитинства у повісті «Теплий попіл». Тема духовної деградації та морального розтління у повістях «Світова верба», «Мар’яна», «Онук». Заглиблення автора у психологію факту, освоєнння найтонших механізмів мотивації людської поведінки. Увага автора на сенсі життя окремого героя, назвивання твору його іменем, тонкий аналіз людської психіки. Зображення драматичних подій боротьби УПА з радянською владою у повісті «Вишневі ночі». Проблематика твору: пріоритет вічного над класовим, вірності і зради, національної честі, примирення. Соціальна проникливість та прозірливість, філософська глибина, самобутність Харчукового епосу.

Жанр реалістично-психологічного роману в творчості Р.Андріяшика. Психологічна тема повоєнної спустошеності чоловічої душі у романах «Люди зі страху», «Додому нема вороття», «Сад без листопаду», «Полтва». Антимонументальний характер прози: відстутність епохальних подій, ідей-пам’ятників, руйнування псевдоепічної цілісності світу у радянську епоху. Лірико-трагічна тональність як домінанта стилю. Насичення текстів різними філософськими, поетичними ремінісценціями, цитатами. Антивоєнна тематика роману «Люди зі страху». Показ першої світової війни як абсурдної і безглуздої для українців. Проблема чоловічої долі (образ Прокопа Повсюди). Роман «Додому нема вороття» як продовження художнього дослідження теми війни. Трагедія самотнього і зіпсованого життя (образ Оксена Супора). Твори Андріяшика у типологічному ряді прози Ремарка, Гемінгвея. Проблема національного самопочуття як наскрізна у романістиці Р.Андріяшика. Історія польської окупації Галичини у романі «Полтва» («Думна дорога»).

Культурно-історичні умови розвитку сучасного літературного процесу в Україні. Альтернативні письменницькі об’єднання, дискусії поколінь. Типи дискурсів у сучасній українській літературі: неонародництво, неомодернізм, постмодернізм. Активне співіснування у літературному процесі різних мистецьких течій, шкіл, напрямів. Проблема літературних генерацій в українському письменстві. Генераційний та географічний підходи до класифікації сучасної літератури. «Києво-житомирська» та «галицько-станіславська» школи. Повна свобода творчого самовияву. Усунення будь-яких політичних чи інших обмежень. Альтернативні письменницькі об’єднання к. ХХ – п.ХХІ ст. Активне співіснування у літературному процесі різних мистецьких течій, шкіл, напрямів: Спілка письменників, Асоціація українських письменників, “Нова література”, творча асоціація “500”. Типи дискурсів у сучасній українській літературі: неопозитивізм, неомодернізм, постмодернізм як моделі національно-культурного самоусвідомлення. Активне співіснування представників різних мистецьких шкіл, течій, напрямів (романтизму, і реалізму, і імпресіонізму, і символізму, і натуралізму, і авангардизму, і необароко). Стильовий синкретизм як найвизначальніша прикмета літературної творчості 80-90-х.

Конфлікт письменницьких поколінь. Позитивні наслідки дискусії: визначення шляхів розвитку української літератури в нових історичних умовах. Співіснування в літературному процесі митці різних поколінь: шістдесятників, дисидентев-сімдесятників,письменників часів занепаду раданської імперії – вісімдесятників, дев’ятдесятників – покоління, якому властивий естетичний плюралізм – від класицизму до авангарду. Нове покоління поетів і прозаїків - дев‘ятдесятники або “третя хвиля”. Поява генерації постдев’яностівців чи „міленіумного поколінням”. Характерні риси цього покоління: скандальність, масовім, «віртуальний» пафос, заперечення традиції 90-х, побутовізм, маргінальність, філософічність.

Киïвська школа поезiï як явище українського літературного андеграунду і найбільш оригінальний модерний проект в українській літературі другої половини ХХ ст. Естетичні засади школи. Витоки «Київської школи»: внутрішній розкол «шістдесятництва» відгалуження молодих поетів, опозиційних до соцреалізму, СПУ, заангажованої літератури, формування «Київської школи». Світоглядні засади представників школи: свобода поетичного творення, свобода особистості, свобода народу, неприйняття конформізму. Кристалізація естетичних принципів іманентного мистецтва. Знищення першої збірки В.Голобородька «Летюче віконце». Вимушена «внутрішня» еміграція В.Голобородька, В.Кордуна, М.Воробйова, М.Григоріва та близьких до них В.Рубана, С.Вишенського. Проблема членства «Київської школи» в українському літературознавстві. Модерністична поетика «українських герметиків» – представників КШП. Спільні та відмінні характеристики «Київської школи», шістдесятників і Нью-Йоркської групи. «Київська школа» як найбільш радикальна модерна пропозиція в українській поезії другої половини ХХ ст. Повернення поетів у літературу у 80-ті рр.

Міфопоетичний світ В.Голобородька. Світогляд і життєва позиція митця. Своєрідність міфопоетики В.Голобородька: синтез національного і модерного начал поезії. Метафора етногенетичної пам’яті в ліриці (зб. «Зелен день», «Ікар на метеликових крилах», «Калина об Різдві»). Художня трансформація язичницької міфосвідомості та фольклору («Кривий танець», «Поріг білої папороті», «Балада про кривавих солов’їв», «Квітка на воді», «Ладо моє» та ін.). Ірраціоналізм, алогічність як естетичне підґрунтя авторського міфотворення. Мистецтво «другого плану», інакомислення («Хотів бути чоловіком», «Катерина Білокур: виготовлення пензлика», «Дорога через літо», «Соловейкове тьохкання», «Хлопчик, який стоїть через літо», «Традиційне вбрання»). Модернізація традиційної поетики у розвінчуванні міфів доби тоталітаризму («Ми вже не подібні», «Самовбивці», «Ми йдемо», «Село змінює обличчя», «Живі і мертві», «Наша мова», «Село у маю», «Хоч раз», «Шукачі могил», «Без імені», «Іванові»).

Поетична генерація вісімдесятників. Стильовi течiï у сучаснiй украïнськiй поезії. Дистанціювання поетів від суспільно історичного плину. Зорієнтованість молодих поетів на глибинні, естетично взмістовлені асоціативні пласти художнього мовлення. Проникнення поетичної думки в позачасові онтологічні етичні й суто естетичні виміри. Розрив єдиного часового плину, прощання із ідеологічною вічністю. Творення авторських поетичних міфів. Проголошення абсолютної творчої свободи митця, його незалежності від будь-якої ідеології та офіціозу. Ігнорування псевдоактуальної проблематики, звільнення поезії від неонародницьких тенденцій.

Етногенетичні мотиви епічної лірики В.Герасим’юка в масштабах цивілізаційних катаклізмів сьогодення (Збірки „Смереки”, „Потоки”, „Космацький узір”, „Діти трепети”, „Поет у повітрі”). Епічний характер поетичного мислення В.Герасим’юка. Язичницько-християнський синкретизм в осмисленні актуальних проблем сьогодення. Художня трансформація есхатологічних мотивів (“Кроки на смерековім помості”, “Дві ранкові пісні”, “Влітку, наприкінці 1980”, “Жива ватра”, “Старовинне світло” та ін.).

Міфологізм поетичного мислення „вісімдесятників” І.Малковича, І.Римарука. Національна, історична, екзистенційна проблематика їх поезії. Мистецтво інакомовлення, тяжіння до езотеричного письма. Тяжіння до асоціативно-езотеричного письма у поезії Івана Малковича (зб. “Білий камінь”, “Ключ”, “Вірші”, “Із янголом на плечі”). Міфопоетичний струмінь лірики; схильність до притчевості й алегорії; свідомо унаївленого мислення, метафорична гра; утвердження первозданної краси як першооснови пантеїстичного світу (“Риба, яка проти річки протяжно пливе”, “Я загубив свій ключ”, “Нав’язливий сон”, “Пташина буколіка”, “Коза-дереза”, “Пісенька про черешню” та ін.). Тяжіння до притчевості й алегорії, свідомо унаївленого мислення; синтез традиції та модерну в поезії І.Малковича;

Інтелектуальні медитації інакомислення Ігоря Римарука (зб. “Висока вода”, “Упродовж снігопаду”, “Нічні голоси”, “Діва Обида”). “Апокрифічні”, альтернативні до традиційної стилістики віршові форми поета. Суспільно-філософська узмістовненість Римарукових строф. Поважність вислову, позірна стриманість інтонацій, ретельна стилістична ограненість.Мотиви лірики І.Римарука: осмислення сенсу творчості, покликання митця, трагічної долі поета в тоталітарному суспільстві, роздуми про історичну памяить і національну свідомість. Риси стилю: інтелектуалізм, міфопоетика. «Апокрифічні», альтернативні до традиційної стилістики віршові форми поета. Апокрифічність поетичного мислення І.Римарука;

Світ культури, мистецтва, Біблії та кохання в поетичній творчості О. Забужко (“Феєрія про диригента свічок”, “Коментар до дій св. Апостолів”, “Клітемнестра”, “Полон Рогніди”, “Офелія та “мишоловка”, “Світ без любові”). Особливості модерністичної поетики О.Забужко. Поезія О.Забужко у контексті естетичних пошуків вісімдесятників та дев’ятдесятників. Омислення проблеми “митець і суспільство”, поетизація світу мистецтва у творчості О.Забужко. Культурологічний мотив у поезії. Синтез культурних ремінісценцій та трансформованого міфу. Особливості урбаністичної лірики. Образ Києва. “Світ без любові” в поезії О.Забужко: художня своєрідність інтимної лірики, її індивідуально-психологічний характер. Модернізація традиційних мотивів громадянської лірики.

„Афганська” тема в поетичній творчості В.Слапчука. Проблема співвідношення добра і зла; честі і безчестя; смерті і безсмертя (збірки „Мовчання адресоване мені”; „Навпроти течії трави”; „Німа зозуля”; „Трикнижжя Явіна”; „Як довго ця війна тривала”; „Укол годинниковою стрілкою”; „Сучок на костурі подорожнього”). Відкритість, інтимність у філософському осягненні таїни драматичних конфліктів свого часу

Стильовi течiï у сучаснiй украïнськiй поезії (традицiйна, модерна, авангардистська), їх естетичні засади та представники. Украïнський поетичний неоавангард кінця ХХ ст. Основнi риси поетики неоавангардистських груп (“Бу-Ба-Бу”, “Пропала грамота”). Дискусії в літературознавстві навколо неоавангардизму. Авангардистські пошуки в поетичній творчості Ю.Андруховича, В.Неборака. Необарокові риси їх поезії.

Украïнський поетичний неоавангард кінця ХХ ст. як естетичне явище. Український поетичний неоавангард. Поява авангардистських угруповань в кінці 1980-х – п. 1990-х років. Епатаційний пафос неоавангардизму кінця 80-х, укрупнення псевдохудожніх принципів “соцреалізму” в інтерпретації поетичних груп “Бу-Ба-Бу”, “Пропала грамота”, “Лугосад”. Поетика неоавангардизму “третьої хвилі”. Іронічно-саркастичне переосмислення попередніх текстів та постколоніальної культурної епохи. Різке відмежування від фальшивої патріотичної риторики, загострена зневага до ідеологічних приписів. Традиції та відмінність неоавангардизму від бароко та футуризму, використання досвіду бурлеску. Еволюція “Бу-Ба-Бу” (Ю. Андрухович, В. Неборак, О. Ірванець), її завершення акцією “Імперіал Крейслер”. Бахтінський принцип карнавальної сміхової культури – естетичне підґрунтя поезії неоавангардистів.

Неоавангардистські мотиви поезії “бубабістів”: багатоплановість бурлеску, пародіювання, карикатуризація історії у творчості Ю. Андруховича. Ретроспективний підхід в осмисленні історичних явищ. Тяжіння поета до неокласичних пошуків (“класицистичний бубабізм”, модернізація жанру сонета), до канонічних форм, надання їм авангардного епатажного звучання. Естетична гра в поетичний карнавал у поезії В. Неборака: художня трансформація барокового мотиву смерті, епатажність, іронічність, карнавалізація дійсності, барокові пошуки у формі вірша.

Гоголівські традиції у творчості поетів групи “Пропала грамота” (Юрко Позаяк, Семен Либонь, Віктор Недоступ). Використання різноманітних масок, гротеску, “чорного гумору”, ненормативної лексики, розхитаної структури вірша. Бароковий характер творчості поетів-авангардистів, її філософічність. Провідні барокові мотиви – проголошення особистої свободи і земних насолод, у єдності з перебільшеними грішними варіантами життя, часом з гіпертрофованою аморальністю; мотив марноти марнот. Реставрація котляревщини як архетипічної моделі нової української літератури. Глухі кути неоавангардизму (В.Цибулько).

Естетичний феномен Нью-Йоркськоï поетичноï групи: генеза назви, витоки, творча платформа (Віра Вовк, Богдан Рубчак, Богдан Бойчук, Юрій Тарнавський, Емма Андієвська, Патриція Килина та ін.). Модернiстичнi засади творчостi поетiв Нью-Йоркськоï групи. Сюрреалістичні візії світу; національні корені міфопоетики; культурологічна стихія лірики. Роль митців у розвитку української культури в західному світі.

Проблема витоків Нью-Йоркської групи: генеза назви, членство, оцінка діаспорним та вітчизняним літературознавством. Естетичні засади НЙГ: творча й інтелектуальна співзвучність митців; категоричне заперечення суспільної заангажованості літератури, неприйняття неонародницьких тенденцій шістдесятників; рішучий поворот до естетичних критеріїв мистецтва; антитрадиційність, відмежування від національної традиції, настанова абсолютної свободи творення, сюрреалізм мислення з його ірраціоналізмом, потоком свідомості, автоматизмом письма; герметизм лірики; відкидання канонічних літературних форм, тяжіння до вільного вірша.

Поетична творчість Віри Вовк: синтез національної традиції і новаторства. Трансформація української обрядовості та фольклорної символіки (збірки «Елегії», «Чорні акації», «Меандри»). Поєднання бразильської екзотики з фольклорними мотивами. Баладний драматизм пейзажної лірики, перейнятість її міфологічними віруваннями. Стильові особливості поезії: ускладнена рослинна символіка, сюрреалістичні образні сполуки, сонні візії, багатство музичних образів.

Модерністичні тенденції в ліриці Богдана Бойчука ( збірки «Час болю», «Спомини любові», «Вірші для Мехіко», «Мандрівка тіл», «Подорож з учителем», «Третя осінь» та ін.). Стильові особливості поезії: створення власної етичної дійсності, багатство емоційних станів, складна метафоричність, тяжіння до рельєфної метафори, увага до конкретної деталі, окремого епізоду, мистецтво поетичного малярства, культурологічна стихія, барвистість мови, нерегулярне застосування пунктуації та ін.

Поетика герметизму Юрія Тарнавського (збірки «Спомини», «Життя в місті», «Поезія про ніщо», «Без нічого», «Їх немає» та ін.). Високий рівень версифікаційної свободи, деструкція на словесно-предметному та проблемно-семантичному рівнях Деструкція на проблемно-семантичному рівні. Розширення поняття поетичного, естетизація потворного («Пісня міських дітей»). Екзистенційне поняття «Ніщо» в поезії Ю.Тарнавського («Сон», «Поклоніння ідеальній жінці ІІ», «Квіти на день народження»). Своєрідність герметичної поетики Ю. Тарнавського. Сюрреалістичне світобачення, тяжіння до містики, інтерпретації снів. Максимальне наближення до екзистенції людського «Я», багатство внутрішніх емоційних станів.

Інтелектуальний світ поезії Богдана Рубчака. Подвижницька праця митця на терені україністики (поетична творчість, видавнича, перекладацька діяльність, літературознавчий доробок). Поетична індивідуальність Богдана Рубчака як «поета культури». Культурологічна стихія лірики, образи діячів світової культури; інтертекстуальні перегуки. Тяжіння до поетики сюрреалізму, до філологічної гри у збірках «Камінний сад», «Промениста зрада», «Дівчині без країни», «Особиста Кліо», «Марену топити». Національні корені міфопоетики Б.Рубчака, трансформація фольклорних і міфологічних мотивів. Особливості поетики Б.Рубчака. Змістовність, негерметичність його лірики, модерн в межах «допустимих обмежень».

Сюрреалістичні візії світу в поезії Емми Андієвської. Завзяття словотворчого експериментаторства, пошуки несподіваних формотворчих ефектів у сюрреалістичній поезії (збірки «Поезія», «Народження ідола», «Риба і розмір», «Спокуси святого Антонія», «Літературні ансамблі», «Кав’ярня» та ін.). Тенденція до герметизації віршованого тексту. Усунення ліричного «Я» з вірша як основний засіб «закодування поезії». Сюрреалістичний світ сну у ліриці Е.Андієвської. Багатоплощинність метафори у творенні сонних візій. Елементи символізації, синтаксис і фоніка поезії. Залюбленість поетеси у традиційну форму вірша, модернізація жанру сонету; необарокові риси поетичної мови Е.Андієвської. Відсторонено-філософська, метафізична проблематика лірики.

Постмодернізм як естетичне явище, його специфіка в українській літературі. Дискусії в літературознавстві навколо постмодернізму. Своєрідність постмодерністської естетики в романах Ю.Андруховича (“Рекреації”, “Перверзія”, “Московіада”). Основні ознаки постмодернізму. Концепція “сміхової культури” М.Бахтіна (“теорія ігр”, “соціологія ролі”, “рольова функція”, “людина, що грає”, “карнавальне світовідчуття”, “метафізика маски”) – естетичні засади постмодернізму. Риси постмодернізму в літературі: інтертекстуальність, іронічність, еклектизм, елітарність, масовість, гра з мовною стилізацією, карнавалізм та ін. і будується в таких параметрах: модернізм / постмодернізм; закрита форма – відкритість дискурсу; цілеспрямованість мистецтва – мистецтво як гра, карнавал; художня майстерність – реконструкція, мовчання; закінчений твір – хепінг, перфоманс, кіч.

Специфіка українського постмодернізму як явища постколоніальної культури. Відмінність від “західного” постмодернізму. Постмодерне світовідчуття як «буття-після-сучасності», «буття-після-Чорнобиля». Український постмодерністський текст як постчорнобильський текст. Східноєвропейський постмодернізм, зокрема й український, - передусім посттоталітарне, постколоніальне мистецто. Дискусії в українському літературзнавстві навколо проблем постмодернізму.

Карнавальний напрям постмодерної літератури. Орієнтація на бахтінську карнавалізацію як основний спосіб відображення буття, його зв’язок з бурлескно-травестійною традицією І.Котляревського, з бароковою поетикою (літгурти «Бу-Ба-Бу», «ЛуГоСАд», «Пропала грамота»; проза Ю.Андруховича, В.Неборака, Володимира Діброви, Ю.Винничука, Б.Жолдака). «Низький» стиль «бубабістів» та інших «карнавалістів». Наскрізна інтертекстуальність як елемент філологічних розваг. „Споживання” чужих текстів, що створюї ефект філологічної гри.

Посткарнавальна література як друга течія постмодернізму в українській літературі (В.Діброва, Ю.Винничук, Ю.Іздрик, Б,Жолдак, О.Ульяненко, “Нова дегенерація”, “Червона фіра”, “Пси святого Юра” тошо). Деконструювання міфів, абсолютизація тексту, кінцесвітня химерність, переорієнтація людського сенсу з історії до філософії, прочитання тексту індивідуальної реальності, яка єдина ще визнається оригінальною.

Ю.Андрухович – найпомітніший творець постмодерного роману. Поетика Карнавалу у романі “Рекреації”. Вигадлива система літературних алюзій, насиченість тексту ремінісценціями й натяками, образами й сюжетними мотивами з “Енеїди” Котляревського, роману “Майстер і Маргарита” Булгакова, з М.Гоголя. Бахтінський принцип “багатоголосся” як визначальний у повіствуванні роману: нарація у формі чергування голосів персонажів, їхніх внутрішніх монологів. Символіка назви твору. Текст “Рекреацій” як гра: перехрещення реальних та карнавальних площин з використанням прийомів вертепної драми. Багатофункціональна символіка в романі. “Роман жахів” Ю.Андруховича “Московіада” – постмодерне відтворення постколоніального синдрому. Основні засоби карнавалізації щодо загиблої вже імперії. Викриття постімперського дискурсу. Мовна гра, словесні кліше та лакуни (неофіційна лексика) – поле самовираження і свободи постколоніального українського суб’єкта. Мотив кінця Карнавалу у романі “Перверзії”. Жанрова специфіка твору – постмодерний травестійний роман. Мотив мандрів героя роману. Філологічна поліфонія як наслідок перегуку текстів. Завершення епохи Карнавалу в романі. Своєрідність Станіславського феномену.

Українська жіноча проза к. ХХ – п. ХХІ ст. Нова концепція особистості жінки. Морально-етична та ґендерна проблематика прози Євгенії Кононенко («Зрада», «Імітація»), Надії Тубальцевої («Визига по-тьмутороканськи», «З нами Бог»), О.Забужко («Дівчатка», «О, сестро, сестро», «Польові дослідження з українського сексу», «Казці про калинову сопілку»): іпостасі образу жінки, зміна традиційних жіночих ролей; зубожіння патріархальної моделі суспільства, розвінчуваня ґендерних стереотипів посттоталітарної доби.

Термін “жіноча література” (“жіноча проза”, „жіноча поезія”, “жіноче письмо”). Розрізнення жіночої та феміністичної літератури. Специфіка жіночої літератури і, зокрема, жіночої прози. Відношення „жіночої літератури” до фемінізму. Проблема репрезентації жінки жіночою літературою. Основні чинники об’єднання творчості жінок-прозаїків у єдине явище – «жіноча проза». Концепція “феміністичної” критики в українському літературознавстві 1990-х років. Дискусії навколо основних засад феміністичної естетики (Т.Гундорова, Н.Зборовська, О.Ковальчук, С.Павличко, Ж.Дусова та ін.). „Нова хвиля” жіночої прози (О.Забужко, С.Майданська, С.Йовенко, О.Пахльовська та ін.).

Місце О.Забужко в “новій хвилі” жіночої прози української літератури порубіжжя. ґендерна та філософська проблематика прози О.Забужко. Проблема взаємовпливу двох світів – людського та віртуального світу телебачення у повісті О.Забужко “Я, Мілена”. Роздвоєння особистості жінки під тиском влади віртуальності. Проблема незреалізованої української жінки як проблема доби у романі О.Забужко “Польові дослідження з українського сексу”. Гострі дискусії в літературознавстві навколо твору. Проблема втраченого сестринства як наслідок конфлікту особистості з тоталітаризмом („Сестро, сестро”) та втрати духовності (“Дівчатка”). Художня трансформація традиційного сюжету про Каїна та Авеля з жіночого погляду в повісті „Казка про калинову сопілку”. Риси постмодерністської естетики у прозі О.Забужко. Синтез масового й елітарного. Утвердження жіночої цінності національного світу.

Мотив “переживання кінця” у повісті С.Йовенко “Жінка в зоні”. Образ зони як замкненого. відокремленого простору. Зображення місця жінки в чоловічому світі. Художня трансформація біблійного мотиву “Божої кари” у романі С.Майданської “Землетрус”. Екзистенційно-психологічне наповнення образу зони лихоліття. Художнє осмислення природного лихоліття як біблійного покарання за гріх. Проблема екзистенційного страждання людини в постчорнобильському світі. Морально-етична та ґендерна проблематика прози Євгенії Кононенко («Зрада», «Імітація»), Надії Тубальцевої („Визига по-тьмутороканськи”, «З нами Бог»): іпостасі образу жінки, зміна традиційних жіночих ролей; зубожіння патріархальної моделі суспільства, розвінчуваня ґендерних стереотипів посттоталітарної доби.

Особливості постмодерної естетики поетів-«дев’ятдесятників». Об’єднання митців у поетичні гурти. Естетична програма „Нової дегенерації” у контексті постмодернізму: епатаж, деструкція, саркастично-гротескне розвінчування постколоніальної свідомості; жорстке звинувачення посттоталітарному суспільству (Степан Процюк, Іван Ципердюк, Іван Андрусяк). Формування естетики, суголосної пошукам поетичної генерації 90-х, у творчості В.Махна, С.Жадана, П.Вольвача. Естетична своєрідність поезії, її провідні мотиви.

Формування нової генерації поетів-“дев’яностиків” (“дев’ятдесятники”, “люди перелому”,”покоління національної депресії”) (Іван Андрусяк, Степан Процюк, Іван Ципердюк, Юрій Бедрик, Сергій Жадан, Василь Махно, Ігор Бондар-Терещенко, Ростислав Мельників, Роман Скиба, Василь Габор, Павло Вольвач, Ліда Мельник, Олександр Гордон, Оксана Забужко, Мар’яна Савка та ін.).

Особливості естетики поетів 90-х років. Дискусії в літературознавстві навколо творчості дев’ятдесятників: формування в умовах національної депресії, свідома відмова від спрофанованого національного ідеалу, дезінтегрованість світогляду. Основні мотиви поезії 90-х. Групування поетів 90-х у творчі гурти. Художній світ поезії Василя Махна. Поетичні збірки “Схима”, “Самотність цезаря”, “Книга пагорбів та годин”, “Лютневі елегії та інші вірші”. Прийоми поетики В.Махна. Поетична творчість представників літгурту „Нова дегенерація” (Івано-Франківськ) у контексті посмодерністичних тенденцій в українській літературі кінця ХХ ст. Розвінчування постколоніальної свідомості. Спільні риси із “Бу-Ба-Бу”: елемент клоунади, створення шуму, галасу, крику (ефект “ряжених”). Інша мета гурту: не карнавальність, іронічний сміх, а нищівне розвінчування радянських ідеологем. Назва «Нова дегенерація» як епатаж, намагання констатувати дегенеративність світу і пострадянської дійсності. Поетична творчість Івана Андрусяка. (Зб.“Депресивний синдром”, “Отруєння голосом”. Риси стилю І.Андрусяка. Поетична творчість Степана Процюка (Зб. “На вістрі двох правд”, “Апологетика на світанку”. Продовження у поезії традицій українського авангарду 20-х рр. (М.Семенко, В.Поліщук, Гео Шкурупій).

Сергій Жадан – зачинатель поезії дев’ятдесятників, учасник літгурту “Червона фіра”. Поетичні збірки: “Рожевий дегенерат”, “Цитатник”, “Генерал Юда”, “НЕП”, “Динамо Харків”, “Пепсі”.Джерела поезії С.Жадана: авангард, поезія М.Семенка. Модерністське трактування традиційних в українській поезії мотивів. Насиченість збірки “Цитатник” уламками різнотипних авторських “я”; відсутність внутрішньої цілісності. Риси формально-образної поетики Жадана – прийом епатажу, екзотики, переосмислення бурлескно-травестійної традиції від авангарду. Наскрізні ремінісценції, колажність, інтертекстуальність як риси постмодерністськлї естетики. Деміфологізування дійсності..

Павло Вольвач – автор поетичних збірок „Маргінес”, „Кров зухвала”, „Південний Схід”. Перевага громадянської лірики: відродження волюнтаристичної ліричної традиції: культ честі, волі, сили. Поезія П.Вольвача як акт постмодерністської творчості к. ХХ ст.: еклектичне поєднання образів та алегорій, рим та віршованої прози; широкий асоціативний ряд поезії; поднання різних стилів, різних шарів лексики; сюрреалістичні колажі митця.

Типи новел в українській „малій прозі” к. ХХ – поч. ХХІ ст. (неореалістична і неонатуралістична); експериментальна (фантастична, міфопоетична, необарокова і неготична; психоаналітична), їх представники. Проблематика, стильові особливості новелістики (О.Лишега, В. Даниленко, Є.Кононенко, В.Шевчук, М.Рябчук та ін.). Художня своєрідність сучасної неоготичної новели, її репрезентанти (В.Портяк, В.Даниленко, В.Габор, О.Жовна).

Специфіка „малої” прози 90-х: перехід малої прози від закритого монологічного письма до відкритого монологічного, що нагадує віртуальну дійсність. Два типи новел в сучасній українській новелістиці – традиційна й експериментальна з підтипами – неореалістична і неонатуралістична (оповідання Є.Кононенко, Ю.Андруховича, Ю.Винничука, О.Ульяненка та ін.); фантастична новела, міфопоетична, необарокова і неоготична (В.Габор, В.Портяк, В.Даниленко, Ю.Покальчук, В.Шевчук). Психоаналітична новела з різновидами еротичного твору і філософсько-аналітичного (Ю.Покальчук, О.Ульяненко, В.Медвідь) з посиленою роллю потоку свідомості і гри з фраґментами традиційної психологічної новели, як і “драмоновела” зі сполученням епічно-родової якості з драматичною (Ю.Винничук, В.Даниленко, Є.Кононенко).

Сучасна експериментальна новела: її підкреслена дифузність жанрових і стильових начал, активне використання езотерики, форм суґестивного впливу, тяжіння до містики і фантазійності (В. Даниленко, Є. Пашковський, В. Медвідь).

Іронічний напрям в українській прозі к. ХХ – п. ХХІ ст. Викривальний пафос, особливості комічного у творчості представників сатиричної прози. Сплеск сатири та іронії в українській літературі порубіжжя. Використання всієї палітри комічного: іронії, сарказму, чорного гумору, карнавальності. „Суржиковий”, сленговий і „нецензурний” мовний вибух у сміховій творчості. Неоднорідний мовностильовий потік пострадянських текстів (збірник „Опудало”).

Дискурс київсько-житомирської сміхової альтернативи (В.Діброва, „Бурдик”, В.Даниленко, „Дзеньки-бреньки”; новели В.Врублевського, В.Шнайдера, М.Малюка). Класична сатира: новела М.Рябчука „До Чаплі на уродини”, тексти Ю.Винничука та Ю.Іздрика. Слабкі риси сучасної сатиричної прози: обмеженість звичайного безтурботного сміху, його безпроблемність.

Сатирична проза Юрія Винничка („Спалах”; „Діви ночі”, „Діви ночі-2”, „Житіє гаремноє”, „Вінка застиглого часу”). Поєднання лірики й іронії, прийоми постмодерніста Джойса. Політична сатира, її переплетіння з поетичною вигадкою, літературними жахами та чорним гумором ( „Ги-Ги-и!”). Обігрування буденних ситуацій з „маленькими” людьми урбанізованого суспільства („Спалах”). Сучасна «коляревщина» у романі Ю.Винничука «Мальва Ланда». Світ дитинства у книзі «Вікна застиглого часу». Повість «Ласкаво просимо у Щуроград»: сюжет і композиція твору; саркастичний погляд на суспільство-політичні проблеми;

Богдан Жолдак - автор книжок прози „Спокуси”, „Яловичина”. Представник комедійного соц-арту: деміфологізація комплексів гомосовєтікуса; трагікомічне відчуття світу. Особливості суржика, досягнення максимальної реальної мовної ситуації („Шле колє бульо красте грігх”). Сарказм як основний викривальний засіб. Відмінність гумору Б.Жолдака: відсутність смакування „брудним” гумором, властивого Ю.Винничику чи В.Врублевському.

Трагіфарс, естетична гра у романі Ю.Іздрика „Подвійний Леон”. Роман «Воццек»: відтворення «історії хвороби» головного героя. Художні особливості: високий романтизм та нащадна іронія, філософські забави і чорний гумор. Проблематика, пошуки власного «я».

Естетична концепція жіночої прози. Термін “жіноча література” (“жіноча проза”, „жіноча поезія”, “жіноче письмо”). Специфіка жіночої літератури і, зокрема, жіночої прози. Відношення „жіночої літератури” до фемінізму. Проблема репрезентації жінки жіночою літературою. Відображаження у прозі унікального життєвого досвіду переважно сучасниці.

Зміна традиційних жіночих ролей у жіночій прозі к. ХХ ст. філософствуванням про жінку в сучасному світі. Насиченість жіночої прози апокаліптичними мотивами, онтологічною проблематикою. Відгомони загальносвітової постмодерної ситуації, для якої характерне усвідомлення взаємин людини і тексту, людини і віртуальної реальності.

Місце О.Забужко в “новій хвилі” жіночої прози української літератури порубіжжя. ґендерна та філософська проблематика прози О.Забужко. Проблема взаємовпливу двох світів – людського та віртуального світу телебачення у повісті О.Забужко “Я, Мілена”. Роздвоєння особистості жінки під тиском влади віртуальності. Проблема незреалізованої української жінки як проблема доби у романі О.Забужко “Польові дослідження з українського сексу”. Риси фройдівського психоаналізу у творі; сповідальна форма викладу; утвердження жіночої цінності національного світу. Гострі дискусії в літературознавстві навколо твору. Проблема втраченого сестринства як наслідок конфлікту особистості з тоталітаризмом („Сестро, сестро”) та втрати духовності (“Дівчатка”). Художня трансформація традиційного сюжету про Каїна та Авеля з жіночого погляду в повісті „Казка про калинову сопілку”. Риси постмодерністської естетики у прозі О.Забужко. Синтез масового й елітарного. Утвердження жіночої цінності національного світу.

Мотив “переживання кінця” у повісті С.Йовенко “Жінка в зоні”. Образ зони як замкненого. відокремленого простору. Зображення місця жінки в чоловічому світі. Художня трансформація біблійного мотиву “Божої кари” у романі С.Майданської “Землетрус”. Екзистенційно-психологічне наповнення образу зони лихоліття. Художнє осмислення природного лихоліття як біблійного покарання за гріх. Проблема екзистенційного страждання людини в постчорнобильському світі. Морально-етична та ґендерна проблематика прози Євгенії Кононенко («Зрада», «Імітація»), Надії Тубальцевої („Визига по-тьмутороканськи”, «З нами Бог»): іпостасі образу жінки, зміна традиційних жіночих ролей; зубожіння патріархальної моделі суспільства, розвінчуваня ґендерних стереотипів посттоталітарної доби.

Жанрово-стильові пошуки В.Шевчука у прозі 1990-х рр. Екзистенційні мотиви у „міській” прозі на сучасну тематику („Юнаки з огненної печі”, „Дзиґар одвічний”, „Камінна луна”, „Чудо”, „Двоє на березі” та ін.): відчуження особистості від абсурдного світу; проблема морального вибору людини за умов абсурдного існування; метафізичне страждання людини, її страх перед своїм безповоротним зникненням; мотив самотності, одинокості; монотонність, механічність буття; мотив проминальності часу та ін. боротьбА за ,,автентичну людину”, заперечення ,,несправжнього буття” (соціальне й національне пристосуванство, ,,імітація щастя” та ін.). Екзистенцйний мотив втрати свого «Я» в абсурдному світі. Суперечність між «буттям у собі» і «буттям у суспільстві» («Середохрестя», «Юнаки з вогненної печі» ті ін.). Мотив метафізичного страждання (“Набережна, 12”, “Гість удома”, “Білецькі”). Екзистенційний мотив монотонності, механічності життя (“Місяцева зозулька з Ластів’ячого гнізда”).

Міфологічні мотиви у прозі В.Шевчука (”Дім на горі”). Трансформація образу демонічної жіночності у „пізній” прозі („Горбунка Зоя”, „Чортиця”, „Жінка-змія”, „Місяцева зозулька з Ластів’ячого гнізда”). Образ демонічної жіночност. Конфлікт між демонічною жіночістю і пересічною чоловічістю. Проблема гріховності жінки. Архетип Аніми, дух жінки-демона, тотальної жінки, яка підштовхує чоловіків до вчинків, неспокою, мук.

Проблема співвідношення масової та елітарної літератури в українському письменстві к. ХХ – на п. ХХІ ст. Основні риси та жанрові різновиди масової літератури. Український художній бестселер та його представники. Сучасна масова українська література: тенденції розвитку. Концепція двох полюсів української літератури – елітарності й масовізму. Жанрове розмаїття “масової літератури”. Елітарна література: ускладненість стилю, обтяженість багатоповерховими метафорами (романи Валерія Шевчука, Юрія Андруховича). Намагання зблизити елітарну й масову літературу (О.Забужко, Ю.Андрухович). Поняття “бестселер”. Специфічні умови його розвитку в українській літературі порубіжжя. Авантюрно-психологічні романи бестселери Василя Шкляра, Євгенії Кононенко та ін.

Проза Любка Дереша на перетині філософського, містичного, психоаналітичного дискурсів («Культ», «Поклоніння ящірці», «Архе»). Детективний жанр як явище масової літератури доби порубіжжя, його художні особливості та репрезентанти (Андрій Кокотюха, Леонід Кононович, Євгенія Кононенко, Ірен Роздобудько та ін.).

Проблематика, жанрові різновиди прози Марії Матіос («Щоденник страченої», «Бульварний роман»). Художнє осмислення драматичних сторінок української історії в романі Марії Матіос «Солодка Даруся». Епічно-драматична організація тексту. Філософський і психологічний художній аналіз руйнації підвалин буття української нації. Трагедія Дарусі – трагедія України. Становлення жанру політичної сатири в українській прозі к. ХХ – п. ХХІ ст. (Ю.Рогоза, М.Матіос). Роман Марії Матіос «Містер і місіс Ю-Ко в країні укрів»: роль фантастичного сюжету, майстерність засобів комічного зображення, глибокий підтекст, блискуча публіцистичність.

Методика викладання української літератури як наукова дисципліна та навчальний предмет. Шляхи розвитку методики викладання української літератури

Місце курсу методики викладання української літератури в загальноосвітньої школі в системі підготовки вчителів-словесників, його об'єкт, предмет, зміст та значення. Структура дисципліни (історія, теорія та практика), їх взаємозв'язок.

Завдання методики викладання української літератури в загальноосвітньої школі. Досягнення високої ефективності навчально-виховного процесу в школі. Посилення ідейно-виховного впливу літератури як виду мистецтва. Удосконалення методів викладання, запровадження нових ефективних методів, методичних прийомів і засобів навчання. Комплексна система керівництва позакласним читанням учнів.

Зв'язок методики викладання української літератури з іншими науками. Зв'язок методики літератури з літературознавчими дисциплінами: історією літератури, теорією літератури, літературною критикою; педагогікою, психологією, тестологією, методикою викладання української мови, методикою викладання зарубіжної літератури, зарубіжними літературами, мовознавством, естетикою, етикою, історією, соціологією, мистецтвами та ін. Філософія як методологічна основа методики викладання української літератури.

Методи наукового дослідження. Школа як експериментальна база методики літератури. Емпіричний аналіз. Методи цілеспрямованого спостереження, масового усного й письмового опитування. Педагогічний експеримент.

З історії викладання словесності у старій школі (до 1917 р.). Шкільна освіта в період миколаївської реакції. Вплив філософії та освітньої діяльності Г. С. Сковороди, думок провідних діячів мистецтва XIX ст. Т. Г. Шевченка, І. Я. Франка, X. Д. Алчевської на становлення методики викладання української літератури.

Викладання літератури в середній школі першого десятиліття XX ст. Розвиток методики літератури в радянський період. Періодизація історії нової методики викладання літератури В. В. Голубковим. Перші спроби систематизації курсу МВУЛ. „Порадник по соціальному вихованню дітей" (1921 р.) як перша спроба визначити обсяг знань учнів з літератури. Критика комплексної системи навчання, „Метод проектів", Дальтон-план та інші прожекторські нововведення, їх негативний вплив на навчання. Всеросійська конференція вчителів-словесників 1928 р. Методичні пошуки 30-х років. Питання вивчення художніх творів учнями у працях О. Дорошкевича, А. П. Машкіна, О. І. Білецького. Створення стабільних програм та підручників.

Діяльність Т. Ф. Бугайко як вчителя та видатного методиста. Активізація методичної думки в післявоєнний період. Праці П. К. Волинського, М. І. Кудряшова, Г. О. Гуковського, М. О. Корста, Л. І. Тимофеєва, В. А. Никольського, О. Р. Мазуркевича, К. М. Сторчака, П. Г. Моринця, Г. М. Литвиненка, К. П. Фролової, В. В. Лазаревського.

Стан і шляхи розвитку сучасної методики викладання української літератури.

Внесок у розвиток сучасної методики О. М. Бандури, Е. О. Шаповалової, Н. И. Волошиної, Б. І. Степанишина, Г. Л. Токмань, А. Л. Ситченко, В. І. Шуляра. Вузівські підручники Є. А. Пасічника, В. Я. Неділька. Наукова періодика методичного спрямування. Поширення передового педагогічного досвіду. Джерела та перспективи розвитку методичної думки.

Зміст і структура шкільного курсу української літератури. Навчально-виховні завдання вивчення української літератури в середній школі.

Основні принципи побудови курсу літературної освіти учнів. Система літературної освіти, чотири рівні її структури: пояснювальне читання в 1 – 4 кл., тематичний принцип побудови курсу в 5 – 7 кл., пропедевтичний у 8-му кл., послідовний історико-літературний курсу 9 – 11 кл. Етапи літературної освіти у 12-річній школі.

Завдання літературної освіти як навчально-виховний комплекс. Вирішення завдань засобами художніх творів на уроках, позакласних та позашкільних заняттях.

Концептуальне, нормативно-правове та науково-методичне забезпечення вивчення української літератури в школі

Програми з української літератури - державний документ, що визначає зміст, обсяг і структуру літературного курсу в кожному класі. Підручник як основний навчальний посібник для учнів. Хрестоматія з української літератури. Інші документи та методичні посібники.

Види планування роботи вчителя-словесника

Календарне планування - розподіл програмового матеріалу за уроками, вимоги до оформлення цього документу. Тематичне планування - планування вивчення окремої теми. Календарно-тематичне планування.

Вимоги до оформлення розгорнутого плану-конспекту уроку. Використання комплексних карток.

Учитель та його професійні навички. Вивчення, узагальнення та поширення передового досвіду вчителя літератури

Професійні якості вчителя-словесника, його роль у системі літературної освіти школярів. Критерії ефективності роботи вчителя літератури, його якості та професійні уміння, глибина знань. Мовна культура, види діяльності (дослідницька, конструкторська, організаторська, комунікативна). Проблеми педагогічного спілкування вчителя та учнів. Психологічні якості вчителя, необхідні для викладання літератури: інтелектуалізм, розвиненість емоційної сфери та комунікативних можливостей, здатність до емпатії, демократизм у спілкуванні, екзистенційне сприйняття світу, повага до особистості учня тощо. Основні рівні професійної підготовленості словесника: філософсько-методологічний – засвоєння світоглядних концепцій, які вироблені людською думкою, уміння їх застосовувати з метою осмислення духовних, мистецьких та інших проблем; культурологічний – усвідомлення глобальних проблем світової і вітчизняної культури, тенденцій та шляхів їх розвитку, художньо-естетичної багатогранності і різноплановості; літературознавчий – розуміння місця літератури в загальнокультурних процесах, її специфіки як мистецтва слова, засвоєння художнього, літературно-критичного, літературно-теоретичного комплексу знань, які сформовані в процесі духовного становлення людства; психолого-педагогічний – знання психологічних закономірностей розвитку дитини, вікових особливостей сприйняття нею літератури, уміння використовувати мистецтво слова як засіб навчального і виховного впливу, формувати з його допомогою духовні якості школярів; методичний – оволодіння сумарною кількістю знань, умінь і навичок, які допомагають організовувати процес викладання літератури, засвоєння учнями словесності, здатність їх застосовувати на практиці. Учителі-новатори як взірець педагогічної майстерності. Педагогічний досвід учителів-практиків і його роль у підвищенні професійної майстерності.

Критерії оцінювання педагогічного досвіду. Етапи вивчення й узагальнення передового досвіду. Методика вивчення та поширення досвіду.

Підвищення кваліфікації вчителів-словесників, їх самоосвіта

Підвищення кваліфікації вчителів-словесників. Види самоосвіти. Вимоги до змісту самоосвіти вчителя-словесника.

Поняття про метод навчання та методичний прийом. Проблема класифікації методів.

Поняття про метод навчання та методичний прийом. Проблематика класифікації методів. Навчальні методи в науці й у шкільній практиці. Класифікація методів за І. Я. Лернером і І. М. Скаткіним (за характером і рівнем пізнавальної діяльності учнів).

Врахування особливостей вивчення літератури М. Кудряшовим, його система класифікації. Класифікації за Т. Ф. Бугайко, О. Р. Мазуркевичем, В. В. Голубковим, Б. І. Степанишиним.

Основні методи та прийоми викладання літератури в школі: лекція, бесіда, самостійна робота

Лекція, слово вчителя, усне повідомлення та їх властивості. Педагогічна суть методу. Вступна, настановча, оглядова лекції, лекція-розповідь, лекція-уявна літературна мандрівка, асоціативна, підсумкова лекції. Позитивні сторони лекції: велика навчально-інформативна спроможність, економність у часі, прогнозованість ходу і змісту, ефективність в умовах викладу об'ємного, складного і малодоступного матеріалу. Основні вимоги до шкільної лекції. Характер взаємодії вчителя та учнів під час лекції. Можливі негативні сторони лекції: схильність до пасивності з боку школярів, гальмування зворотного зв'язку між вчителем та учнями, утруднення диференційованого підходу. Засоби активізації пізнавальної активності учнів під час сприймання лекції: яскравий фактаж, лекторська майстерність вчителя, нестандартність викладу, проблемність, поєднання наукових матеріалів з художніми (фрагментами фольклорних та літературних творів, живописом, музикою тощо). Введення до, структури лекції елементів бесіди, самостійної роботи, програвання, ілюстрування, демонстрування та ін.

Метод бесіди. Педагогічна суть методу бесіди, його мета. Вимоги до підготовки до проведення бесіди. Репродуктивна й евристична, вступна, підсумкова, порівнювальна, завершальна (узагальнююча) бесіди. Переваги й недоліки методу: високий ступінь активізації школярів; неповна прогнозованість розвитку; неефективність в умовах відсутності первинних знань; неекономність у часі.

Метод самостійної роботи. Педагогічна суть методу, роль вчителя. Види й форми самостійної роботи, її ступені (за Б. І. Степанишиним). Рівні методу. Метод самостійної роботи як засіб диференційного підходу до навчання учнів. Переваги й недоліки методу самостійної роботи: розвиток самостійності учнів, практичних умінь і навичок; недостатня передбачуваність результатів, низький ступінь контрольованості діяльності школярів під час виконання, певний розрив між результатами роботи учнів з різними пізнавальними можливостями.

Основні методи та прийоми викладання літератури в школі: репродуктивний, евристичний, дослідницький. Вибір методу вчителем

Педагогічна суть репродуктивного, евристичного, дослідницького методів і методу творчого читання. Методичні прийоми та види навчальної діяльності учнів в яких реалізуються репродуктивний, евристичний, дослідницький методи та метод творчого читання.

Вплив на вибір методу вчителем таких чинників як характер виучуваного матеріалу, дидактичні завдання уроку, вікові особливості та пізнавальні можливості учнів, бюджет часу тощо

Проблемний підхід до вивчення літератури

Обґрунтування питання проблемності в навчанні в працях вітчизняних та зарубіжних педагогів. Поняття про проблемну , ситуацію, проблемне запитання. Типи проблемних запитань за Г. Л. Токмань. Троїста функція проблемної ситуації. Шляхи створення проблемних ситуацій. Рівні й форми виявлення проблемності в навчанні.

Методичні проблеми застосування наочності та ТЗН на уроках української літератури

Місце і роль наочності в процесі літературної освіти учнів. Наочність як один з важливих принципів навчання. Доцільність використання наочності та ТЗН: поглиблення знань дітей, підсилення емоційних вражень школярів, раціональна мінімалізація їх присутності на уроках, підпорядкованість дидактичним завданням, розвиток відтворюючої та творчої уяви.

Види наочності, вимоги до неї та методика її використання. Місце наочності на уроках літератури. Наочність предметна й образна, словесно-образна, умовно-схематична зображувальна, динамічна синтетична. Виготовлення наочності учнями. Умови інтенсивного та результативного використання ТЗН і наочності.

Література й образотворче мистецтво. Мета та особливості методики використання картин та ілюстрацій на уроках літератури.

Особливості використання ТЗН. Переваги й недоліки використання ТЗН. Екранні, звукові, аудіовізуальні ТЗН. Ефективність використання екранних посібників. Навчальні, науково-популярні фільми як джерело нових знань і як засіб ілюстрації й конкретизації вивченого матеріалу. Фільми-екранізації на уроках літератури. Методика використання навчальних телепередач. Статичні екранні посібники. Діафільми. Значення художнього читання майстрами слова творів, листів, спогадів, щоденників та ін. Для поглиблення знань та формування естетичних смаків та морально-етичних ідеалів учнів.

Шкільний літературний кабінет

Навчальний кабінет літератури, його обладнання та принципи роботи. Ефективність уроку в кабінеті літератури. Наукова організація праці вчителя та учнів у кабінеті літератури. Облік навчальних посібників, підбір ілюстративного матеріалу, виготовлення тематичних папок та інше. План роботи кабінету. Самостійна робота учнів у кабінеті літератури( робота з довідковою літературою, періодичними виданнями, допомога у виготовленні дидактичного матеріалу та ін.) Бібліографічна робота кабінету літератури.

Своєрідність літератури як шкільного предмету. Сучасний урок української літератури, його типи та специфіка

Багатофункціональність, інтегральність призначення уроків літератури. Пізнавальне, виховне й розвиваюче значення літератури. Формування в учнів уявлення про специфіку словесного мистецтва. Літературний твір як вид мистецтва й об'єкт літературознавчої науки. Розвиток усного й писемного мовлення, творчої уяви, образного мислення, емоційної пам'яті, пізнавальних сил школярів. Асоціативність як одна з найважливіших особливостей літератури й пов'язані з цим навчально-виховні можливості уроків літератури.

Специфіка та ефективність сучасного уроку літератури. Форми вивчання літератури: класно-урочні, факультативні, позакласні та позашкільні. Урок літератури як найефективніша форма літературного розвитку школярів. Характеристика сучасного уроку літератури, його особливості та вимоги до нього.

Мотиваційне забезпечення уроку літератури. Поняття про мотиваційне забезпечення уроку літератури. Врахування потреб як своєрідного регулятора творчої активності учнів. Найважливіші потреби, які необхідно розвивати у дітей: потреба в самоствердженні і самовираженні, потреба в пізнанні, потреба знати, потреба вміти. Потреби в самореалізації особистості, які породжують потребу в діяльності. Формування позитивної мотивації на уроках літератури. Система взаємодіючих факторів, що стимулюють потреби дітей в самореалізації особистості.

Проблема типології уроків літератури. Визначення типу уроку відповідно до його дидактичної мети, форм та методів роботи, змісту й характеру матеріалу, що вивчається, рівнів пізнавальної активності тощо. Класифікація типів уроків за В. О. Онищуком, В. Я. Недільком та Є. А. Пасічником. Критерії оцінки уроку літератури, схема аналізу уроку.

Структура та методика уроку літератури

Урок як діалектична єдність двох видів діяльності: вчителя та учнів. Структура традиційного чотириелементного уроку, особливості кожного з елементів, їх мета й методика (перевірка вивченого матеріалу; вивчення нового матеріалу; закріплення вивченого й підсумки; повідомлення домашнього завдання).

Місце в системі уроків, педагогічна мета уроків повторювання та узагальнення знань. Фронтальна бесіда, оглядова лекція та метод самостійної роботи – найефективніші методи на цих уроках.

Особливості структури уроків розвитку зв'язного мовлення в залежності від їх навчальної мети й характеру.

Залежність загального розвитку, естетичних критеріїв учнів, їх смаків і моральних якостей від того, що вони читають. Методика вивчення читацьких інтересів і літературних запитів дітей, форми рекомендації книжки учням, керівництво процесом читання. Типи уроків позакласного читання: урок рекомендації книжок, урок бесіда за конкретним твором, уроки-конкурси, конференції, композиції, вікторини, диспути, семінари. Зміст та структура уроків позакласного читання, форми роботи ефективні на цих уроках, їх мета. Принципи організації позакласного читання учнів. Уроки літератури рідного краю.

Специфіка та методика організації й проведення уроків нетрадиційної форми.

Система розвитку зв'язного мовлення учнів на уроках літератури. Особливості структури уроків підготовки до написання творів різних типів

Джерела та основні прийоми розвитку усного та писемного мовлення учнів. Значення формування в учнів умінь і навичок усного та писемного зв'язного мовлення. Підготовка до різних видів творчих робіт, написання й редагування їх, робота над допущеними помилками. Формування в учнів понять про текст, засоби його організації, функціональні стилі, типи мовленню. Творчі письмові роботи як завершальний етап вивчення життєвого і творчого шляху письменників, окремих розділів програми. Творчий плагіат учнів як психолого-педагогічна проблема. Значення творчих робіт у формуванні теоретико-літературних понять, у виявленні рівня грамотності учнів, загальних та індивідуальних особливостей сприймання ними художньої літератури в цілому. Словникова робота у системі розвитку зв'язного усного та писемного мовлення.

Проблема класифікації письмових робіт з літератури. Питання підходу до творчих письмових робіт учнів в історії школи. Класифікація письмових творчих робіт учнів В. В. Голубковим, Т. Ф. Бугайко, Ф. Ф. Бугайком, В. Я. Недільком, Є. А. Пасічником. Твори класні та домашні, навчальні (тренувальні) та контрольні. Класифікація творів за тематикою і педагогічними цілями, за об'ємом, за формою. Вимоги до учнівських творчих робіт.

Система письмових робіт з літератури, її складники. Особливості письмових робіт учнів середніх класів. Перекази, твори з досвіду, твори за малюнком, твори типу індивідуальної характеристики персонажів. Освітньо-виховне значення письмових творів у 9-11 кл. Найпоширеніші види робіт: виклад за сюжетом літературного твору; твір типу характеристики персонажів; літературознавчий аналіз окремого художнього твору; твір узагальненого плану на літературознавчу тему; власне творчі роботи учнів (нарис, оповідання, вірш, байка); твір публіцистичного характеру; рецензії та анотації художніх творів; реферати учнів; доповіді та інші – методика їх підготовки та проведення. Письмові твори в системі факультативних занять.

Перевірка й оцінювання письмових робіт з літератури. Методика аналізу письмових творів. Загальна характеристика творів вчителем, індивідуальна робота з учнями, взаємоперевірка та взаєморецензування творчих робіт учнями. Норми оцінювання робіт.

Навчальні твори. Особливості структури та методики уроку підготовки учнів до написання твору. Тренувальні вправи для

підготовки учнів до написання творів логічного типу. Тлумачення змісту теми письмової роботи, добір епіграфів; актуалізація опорних знань школярів про вид та структуру письмової роботи, яка буде виконуватися, складання та вдосконалення плану; проблеми, порушені темою твору; обговорення кожної частини творчої роботи; запитання-відповіді школярів до літературного тексту як тренувальна вправа перед написанням твору; добір цитат та тлумачення їх змісту; повторне перечитування та коментування тих епізодів художнього твору, які в першу чергу стануть матеріалом для осмислення в письмовій роботі; аналіз літературно-критичних праць, суголосних із темами учнівських письмових робіт, складання твору в усній формі; його виголошення обговорення та вдосконалення; робота з чернетками, написання відредагованого варіанту твору.

Підготовка учнів до написання творів художнього типу. Ознайомлення учнів із жанровими особливостями художнього твору, що буде створюватися; актуалізація знань дітей про жанрові особливості; написання творів за поданим початком, кінцівкою або серединою, на основі запропонованого плану; придумування вставних фрагментів до відомих фольклорних або літературних творів; виявлення структурних схем відомих літературних текстів, написання власних творів на їх основі.

Створення вчителем пам'яток для написання різних видів творчих письмових робіт.

Роль і завдання позакласної роботи в процесі літературної освіти учнів загальноосвітньої школи. Організація позакласної роботи з літератури

Роль і завдання позакласної роботи з літератури в загальноосвітній школі. Комплексна мета позакласної роботи з літератури: удосконалення розумових сил учнів, сприяння розвитку їх здібностей, раціональне використання дозвілля дітей, вироблення у них твердих переконань та активної життєвої позиції, здійснення естетичного виховання учнів. Найпоширеніші форми позакласної роботи: літературні гуртки різних видів; позакласне читання учнів; шкільна літературна преса; колективне відвідування кінотеатру; літературні екскурсії і походи; індивідуальна робота з учнями; шкільні літературні товариства, клуби, студії; тижні літератури; тематичні вечори, конференції, диспути; творчо-пошукова робота.

Гуртки різних видів (виразного читання, етнографічно-фольклорний, літературознавчий, драматичний, творчий, юних журналістів) як найпоширеніша та найефективніша форма позакласної роботи, їх мета, напрямки роботи, особливості планування роботи. Організація позакласного читання учнями художніх творів, додаткових джерел літератури. Методика

організації і проведення літературних тижнів у школі. Роль шкільної літературної преси у позакласній роботі з літератури. Колективне відвідування театрів, перегляд фільмів – важливі заходи загальнокультурного та естетичного розвитку учнів. Поєднання літературних екскурсій з краєзнавчою роботою.

Факультативні заняття як специфічна форма літературної освіти, педагогічна мета, пізнавально-виховна, профорієнтаційна спрямованість. Наближення методики факультативних занять до методики викладання літератури у вищих навчальних закладах, спільність і відмінність у вивченні основного курсу літератури. Характеристика методів проведення факультативних занять: лекція, семінарські заняття, самостійна аналітична робота учнів над художніми творами (учнівські доповіді, повідомлення та реферати, самостійне ознайомлення учнів з текстом художнього твору та його аналіз, опрацювання літературно-критичних джерел), практичні заняття (колективні спостереження над художньою формою твору, дослідження образотворчих засобів, опрацювання теоретико-літературних проблем тощо); самостійне дослідження літературознавчої проблеми.

Підсумкові комбіновані заняття (наукові учнівські конференції, літературні вечори). Принципи диференціації навчального процесу та особливості індивідуальної роботи з

учнями в процесі факультативних занять. Планування позакласної роботи.

Позакласна та позашкільна робота з літератури як єдиний освітньо-виховний комплекс.

Стисла характеристика основних етапів текстуального вивчення художнього твору

Чотири етапи опрацювання окремого художнього твору. Підготовка учнів до сприймання твору. Психологічні основи етапу підготовки до сприймання. Інтелектуальна готовність та емоційний настрій учнів, способи їх забезпечення. Мотивація інтересу дітей до літературного матеріалу. Значення і форми проведення вступних занять. Вступні уроки. Види діяльності на етапі підготовки: актуалізація опорних знань учнів з історії та теорії літератури., інших навчальних дисциплін, про суспільно-політичні, духовно-культурні, морально-етичні проблеми, звернення до особистого досвіду школярів; озвучення інформації про історію написання, публікування, сценічну історію, літературні традиції, що впливали на митця, історичні обставини появи твору; пояснення незрозумілих для учнів моментів: значень суб'єктивно нових для них слів, важких для тлумачення словесних конструкцій, художньо-естетичних та філософських систем, застосованих автором; суспільно-політичних та історичних реалій, змальованих у тексті;

особливостей творчості; постановка проблемних завдань для дослідження сюжетно-композиційної, образної, мовностилістичної, проблемно-тематичної, ідейної, жанрово-родової структури тексту; залучення документально-публіцистичних, літературно-критичних, біографічних та інших джерел; використання творів різних видів мистецтва; проведення екскурсій до літературних, історико-краєзнавчих музеїв, бібліотек, місць, змальованих письменником у творі; зустрічі з письменниками, літературними критиками, діячами театру та кіно, свідками, картин життя зображених у творі; виконання письмових робіт.

Психологічний процес вивчення літератури, загальні закономірності. Динаміка естетичного розвитку учнів засобами художнього слова. Основні етапи літературного розвитку школярів: молодший і старший підлітковий вік, рання юність. Сприймання літератури та життєвий досвід, вікові особливості школярів. Роль уяви в інтелектуальному та емоційному освоєнні твору, умови, що забезпечують відтворюючу уяву та сприяють розвитку творчої уяви.

Закономірності формування художніх запитів, зумовлені соціальними, національними й зональними факторами. Важливість інтенсифікації художнього сприймання, творчого, активного характеру засвоєння явищ літератури.

Читання твору та його види: перше й повторне читання, мовчазне й голосне, класне й домашнє, вибіркове і суцільне, коментоване, виразне, в особах, колективні декламації, читання напам'ять. Місце виразного читання у засвоєнні змісту та під час аналізу творів, у розвитку мовлення.

Аналіз художнього твору. Аналіз художнього твору, форми, методи, прийоми його проведення. Особливості аналізу художніх творів у системі оглядового вивчення творчості письменника. Методичні прийоми з'ясування оглядових тем. Структура уроків вивчення оглядових тем.

Підсумкові заняття як завершальний етап вивчення твору чи творчості письменника. Мета і методичні форми роботи: бесіда про значення твору письменника, традиції і новаторство, літературний монтаж, літературні ігри, конкурси, вікторини як ефективні засоби проведення підсумкових занять. Особливості методики підсумкових оглядів.

Вивчення особистості письменника

Принципи вивчення біографії. Ступінь повноти біографічного матеріалу, який вивчається на уроках у 5-12 кл. Принципи вивчення біографії. Типові недоліки у вивченні життєпису письменників.

Джерела вивчення особистості письменника. Джерела вивчення біографії: художні твори автора, його листування,

щоденники, спогади сучасників, автобіографії, мемуари, твори історико-біографічного характеру, народні перекази та легенди, монографічні методичні посібники, критичні статті, альбоми, літературні плакати.

Форми і методи вивчення біографії. Лекції (монологічний виклад і монологічна розповідь), підготовка учнівських рефератів, самостійне читання книг про письменника; уроки, проведені в музеях; заочні (уявні) екскурсії, різноманітні самостійні завдання.

Принципи, прийоми, шляхи шкільного аналізу художнього твору. Методичні прийоми та форми роботи над образом-персонажем

Принципи аналізу. Питання ролі й місця аналізу художнього тексту в системі вивчення літератури в працях літературознавців і методистів. Розкриття особливості творчого почерку, творчої манери кожного письменника - одне з найважливіших завдань аналізу. Принципи аналізу твору: вимога розглядати твір у єдності змісту й форми; принцип історичного підходу; принцип єдності змісту й почуття; дидактичні принципи навчання.

Про історико-генетичний та історико-функціональний підхід до вивчення твору (за Є. А. Пасічником). Широта й багатогранність художніх узагальнень, що дає можливість

глибоко розкрити неперехідний зміст художньої літератури, який переростає рамки конкретної історичної епохи. Зміна звучання художніх образів у рамках конкретної історичної епохи. Взаємозв'язок історико-генетичного та історико-функціонального аспектів аналізу твору.

Прийоми аналізу літературного твору. Дві групи прийомів: ті, що допомагають осягнути авторську позицію в літературному творі й ті, що спрямовані на виявлення й активізацію співтворчості читача. Повторне перечитування; прийоми, що ґрунтуються на принципі зіставлення елементів художньої структури одного і того ж твору; зіставлення творів, близьких за характером, сюжетом, образними системами, проблематикою і т.п.; зіставлення змісту твору з життєвими фактами, які покладені в його основу; зіставлення фактів художніх творів із фактами нашої дійсності. Три етапи розкриття ідейно-художнього змісту літературного твору. Зіставлення художнього твору з картинами, ілюстраціями, скульптурними зображеннями, музичними творами. Зіставлення з особистим досвідом.

Прийоми аналізу, які ґрунтуються на перекладі художніх образів на мову інших мистецтв: словесне малювання, складення кіносценарію, інсценування твору та інші.

Проблема шляхів аналізу в літературознавчій та методичній науках. Поняття про шлях аналізу. Шляхи аналізу в шкільній практиці: подієвий, пообразний, проблемно-тематичний, проблемно-стильовий, цілісний, композиційний, компаративний. Чинники, що впливають на вибір шляху аналізу.

Індивідуальна характеристика героїв. Літературознавча та морально-етична оцінка образів-персонажів. Шляхи аналізу персонажів: на основі літературознавчої схеми дослідження героїв; за рисами їх внутрішнього світу; за розвитком сюжету або зовнішньої композиції; на основі окремих фрагментів твору; в контексті з проблематикою твору; крізь призму жанрово-родової специфіки тексту, морально-етичних, суспільно-політичних, ментальних, філософських та інших категорій; на основі ключових мовних деталей як засобів характеротворення.

Прийоми роботи з образами-персонажами: дослідження засобів творення персонажів (мови, вчинків, стосунків між персонажами, позасюжетних елементів та ін.); виявлення авторського ставлення до героя; зіставлення поведінки, мови, роздумів, почуттів героя, його портретних характеристик у різних епізодах; зіставлення літературних героїв з їх прототипами; порівняльна характеристика персонажів у рамках одного твору; зіставлення героїв із творів різних письменників української та зарубіжної літератур; порівняння образів-персонажів з їх втіленням в інших видах мистецтва; створення учнями ілюстрацій до образів-персонажів. Використання дитячих малюнків під час аналізу дійових осіб; з'ясування художньої ролі персонажа в тексті; визначення художнього надзавдання героя; виявлення центрального персонажа в тексті; „сповідь героя", „інтерв'ювання героя", підготовка та проведення читання в ролях; простеження етапів розвитку характеру персонажа, дослідження головних періодів життєвого шляху персонажа.; активізація особистого ставлення школярів до образів-персонажів, осмислення педагогічної функції героя; використання суджень критиків під час аналізу образів-персонажів; складання плану характеристики образу-персонажу та підготовка зв'язної розповіді про героя; підбір цитат, складання цитатного плану характеристики образу-персонажа; письмові роботи аналітичного характеру під час аналізу образів-персонажів; виявлення типового в образах-персонажах; типологічні зіставлення окремих героїв; співвіднесення внутрішнього світу літературного героя з психологією нації, прошарку, типу людей чи художніх героїв; оцінка героя як психологічного чи художнього еталона, осмислення надчасового значення образів-типів, типологічне моделювання в рамках одного або декількох творів, аналіз вічних образів. Порівняльна характеристика образів-персонажів: спільне та відмінне. Групова характеристика героїв. Аналіз системи персонажів. Особливості вивчення образів-персонажів у середніх та старших класах.

Вивчення мови художнього твору. Методичні проблеми вивчення стилю письменника

Практичні спостереження дітей – як основний шлях вивчення мови художнього твору. Особливості аналізу мови художнього твору в різних класах. Мова художнього твору як засіб творення образів-персонажів. Залежність художності твору від всієї системи слів і висловів, синтаксичних особливостей, характеру авторської інтонації. Розмежування мови автора й мови дійових осіб у творі. Дослідження художнього твору крізь призму мовно-образних деталей. Мегаобразний та структурно-стильовий аналіз. Принципи аналізу мовної тканини твору. Прийоми опрацювання художньої мови: аналіз мови в процесі виразного читання; лексичний, фразеологічний коментар до твору або його фрагментів; робота зі словниками на уроках літератури; визначення асоціативно-смислового комплексу мовного образу; аналіз смислового навантаження мовних засобів, виявлення підтексту; заміна учнями образних зворотів, взятих з літературного твору, звичайними мовними конструкціями; зіставлення різних мовних редакцій текстів, зіставлення мовно-художніх засобів літературних творів та засобів живопису, музики,; „редагування" мови авторського тексту; стилістичний експеримент О. Пєшковського; спостереження за використанням автором лексичних пластів;

дослідження синонімічних рядів у художньому тексті; складання синонімічних рядів до мовних зворотів автора; виявлення фонічної та метричної структури тексту, зіставлення художнього мовлення різних письменників; укладення словників авторських художніх висловів; письмові роботи аналітичного характеру для поглибленого вивчення мовної своєрідності творчості автора; відбір школярами мовно-художніх зворотів для використання у письмових роботах; різні види класифікацій мовних засобів ( в окремо взятому фрагменті, у творі або творчості або різних засобів). Методика „повільного читання" – основний напрямок вивчення мови художнього твору на уроках літератури.

Теоретичні засади вивчення стилю письменника. Важливість усвідомлення найхарактерніших особливостей творчого почерку письменника. Труднощі, які зустрічаються в методичній практиці під час опрацювання школярами поняття „індивідуальний стиль письменника", їх подолання. Методичні прийоми роботи над стилем письменника: виявлення чинників формування стилю окремого автора; з'ясування особливостей літературних течій і напрямків та їх впливу на індивідуальний стиль митця; зіставлення особливостей різних творів різних письменників; виразне читання та переказування епізодів, у яких найбільш яскраво проявлена мовна оригінальність стилю автора; простеження стильової еволюції в рамках індивідуального

стилю автора; зіставлення особливостей літературного стилю письменника із стилем художників інших видів мистецтва.

Педагогічної технології та їх співвідношення з методикою викладання літератури. Поняття про інноваційні педагогічні технології.

Технологізація навчання на сучасному етапі розвитку української освіти. Інновація в освіті як результат творчого пошуку оригінальних, нестандартних рішень різноманітних педагогічних проблем. Співвідношення понять «освітня технологія» і «педагогічна технологія»; «методика викладання літератури» і «педагогічна технологія». Структура педагогічної технології.

Інноваційні системи навчання та перспективи їх застосування в шкільному курсі літератури

Проблема класифікації педагогічних технологій. Сутність, основні переваги, недоліки, ефективність, класифікація інтерактивних технологій. Сутність, основні переваги, ефективність, класифікація проектної технології. Методика виконання проектів. Сутність, педагогічні завдання, основні переваги, основні недоліки, ефективність, класифікація інформаційної технології. Можливості комп'ютера на різних етапах уроку. Провідні ідеї системи особистісно зорієнтованого вивчення літератури як людинотворчого предмета Є. Ільїна,

особистісно зорієнтованого навчання І. Якиманської, А. Плигіна. Концептуальні засади технології розвиваючого навчання Д. Ельконіна і В. Давидова. Екзистенціально-діалогічна концепція методики викладання української літератури Г. Токмань. Концептуальні засади технології інтелектуальної діяльності учнів. Інформаційна технологія на уроках літератури: сутність, педагогічні завдання інформаційної технології навчання. Функції комп'ютера у навчанні. Основні переваги та недоліки інформаційної технології навчання на уроках літератури. Ефективність інформаційної технології. Правила поєднання слова вчителя та комп'ютера. Класифікація інформаційних технологій. Можливості комп'ютера на різних етапах уроку. Застосування Інтернет-технологій у процесі літературної освіти учнів. Дидактичні можливості, властивості та функції мережі Інтернет, її віщальні, інтерактивні та пошукові послуги. Особливості методики використання послуг мережі Інтернет у процесі літературної освіти учнів.

Епічні твори в шкільному вивченні

Оповідання, літературні казки, повісті, романи, новели, памфлети та інші жанри епічного роду літератури в чинних шкільних програмах. Особливості методики вивчення епічних творів. Робота над епізодом епічного твору. Аналіз окремого епізоду та взаємодія його з іншими як основа усвідомлення

сюжету й композиції твору. Етапи роботи над епізодом. Складання плану епічного твору. Роль складання плану в засвоєнні предметного змісту епічного твору. Звичайний, цитатний і комбінований плани; простий і складний план, плани переказу сюжету чи окремих його епізодів. Методичні прийоми, що сприяють удосконаленню навичок складання плану. Переказ твору та його види. Переказ як один із засобів посилення уваги учнів до змісту і форми художнього твору. Близький до тексту (детальний), стислий, творчий перекази та переказ-витяг. Усне малювання. Колективне складання уявних словесних ілюстрацій, картин до епізодів твору, створення учнями малюнків на основі тексту і їх аналіз. Складання кіносценарію. «Складання кіносценарію» як методичний прийом, який допомагає проникнути в художній текст, сприяє розвитку в учнів відтворюючої уяви, засіб осмислення особливостей мови кіномистецтва. Основні етапи «складання кіносценарію», його письмове оформлення. Інсценізація твору. Інсценізація творів різних жанрів як ефективна форма роботи, що розвиває творче бачення дітей, допомагає вловити взаємозв'язок між окремими компонентами епічного твору, сприяє розкриттю характерів літературних героїв.

Ліричні твори в шкільному вивченні

Ліричні твори в шкільних програмах. Громадянська, філософська, інтимна, пейзажна лірика в чинних шкільних програмах. Особливості сприймання та методики вивчення ліричних творів Необхідність активного спостереження як умова усвідомлення суті поезії. Рух авторських почуттів і думок у вірші. Багатозначність поетичного слова. Небезпека суб'єктивного трактування поетичного тексту читачем-школярем. Використання інших видів мистецтва при вивченні лірики. Особливості сприйняття й аналізу різних ліричних жанрів. Місце й роль навчання виразному читанню на уроках вивчення ліричних творів. Специфіка аналізу поетичного тексту, що зумовлена необхідністю зрозуміти конкретну і узагальнену суть поетичних образів.

Драматичні твори в шкільному вивченні

Драматичні твори в шкільних програмах. Драма, комедія, трагедія та інші жанри драматичного роду літератури в чинних шкільних програмах. Специфіка сприймання драматичних творів. Труднощі вияву авторської позиції при сприйнятті драми. Свобода читацької інтерпретації. Активізація діяльності уяви. Мізансценування. Особливості методики вивчення драматичних творів. Виявлення конфлікту в драмі й способи творення характерів. Використання сценічної історії вистави, наочності й ТЗН на уроках. Коментоване читання й читання в

особах на уроках вивчення драматичних творів. Постановка учнів в різні ролі (актора, режисера, гримера, костюмера, декоратора та ін.)

Твори міжродових літературних жанрів в шкільному вивченні

Байки в шкільному вивченні. Жанрово-родова специфіка народної та літературної байки, підходи до вивчення, модель аналізу, місце в чинних програмах. Балади в шкільному вивченні. Місце народної та літературної балади в чинних програмах, специфіка методики вивчення на уроках української літератури. Поеми в шкільному вивченні. Місце поеми в чинних програмах з української літератури, варіанти роботи над поемою.

Фольклор у шкільному вивченні: прислів'я, приказки, загадки

Прислів'я та приказки в шкільних програмах, особливості методики їх вивчення. Прислів'я та приказки: загальні риси, структура, різновиди, особливості методики вивчення. Загадки в шкільних програмах, особливості методики їх вивчення. Загадки: загальні риси, структура, різновиди, особливості методики вивчення.

Фольклор у шкільному вивченні: казки, історичні пісні та думи.

Народні казки в шкільних програмах, особливості методики їх вивчення. Етапи, особливості аналізу, алгоритми казкових образів, словникова робота. Народні пісні та думи в шкільних програмах, особливості методики їх вивчення. Народні пісні й думи: аналіз у єдності форми й змісту, історичні коментарі, використання міжпредметних зв'язків, інтегровані уроки.

Літературно-критичні статті в процесі шкільної літературної освіти

Літературно-критичні статті в шкільних програмах. Літературна критика в чинних шкільних програмах для класів різних профілів. Особливості роботи з літературно-критичними статтями в школі Значення вивчення літературно-художньої критики. Особливості роботи вчителя й учнів. Жанри й стилі літературно-критичних статей.

Елементи теорії літератури в школі

Елементи теорії літератури в шкільних програмах. Місце елементів теорії літератури в чинних шкільних програмах. Система вивчення теоретико-літературних понять у шкільному курсі української літератури. Цілеспрямоване, послідовне звертання до теоретико-літературних понять, формування вміння користуватися цими поняттями як засобами змістовного цілісного аналізу художніх творів. Роль теоретико-літературних

понять у вдосконаленні читацького досвіду учнів, оволодінні критеріями оцінок художніх явищ. Вивчення спеціального курсу «Основи теорії літератури» в 10-11 класах профільної школи. Аналіз програми спецкурсу. Методи й методичні прийоми вивчення елементів теорії літератури. Послідовність у формуванні теоретико-літературних понять: від спостережень до розуміння основних ознак і визначенню (формулюванню) поняття, від збагачення поняття до усвідомленого використання його в практичної діяльності, роль самостійних творчих робіт учнів в опануванні ними знань з теорії літератури.