6. Прислівник. Семантичні, синтаксичні, морфологічні та словотвірні ознаки прислівника. Словотворення прислівників як системна особливість української мови. Правопис прислівників.

1)Прислівник – повнозначна, самостійна, незмінювана частина мови, яка виражає ознаку дії, стану, ознаку якості. Відповідають на питання як? коли? де? звідки? чому? з якою метою? За значенням та роллю в реченні прислівники бувають обставинні, предикативні і модальні.

Обставинні прислівники вказують на різні обставини. Вони поділяються на дві великі групи: якісно-кількісні і власне обставинні.

До якісно-кількісних належать прислівники способу дії, міри й ступеня.

Прислівники способу дії уточнюють значення дієслова, характеризуючи дію з погляду її перебігу, способу, якості, і відповідають на питання як? яким способом? (добре, вдало);

Прислівники міри й ступеня уточнюють значення дієслів, прикметників та прислівників, указуючи на різний якісний і кількісний вияв дії або ознаки, і відповідають на питання скільки? наскільки? якою мірою? як багато?: настільки, дуже, надзвичайно, трохи, ледве. Сюди слід віднести й прислівники, вжиті у формі вищого й найвищого ступенів порівняння, та прислівники із значенням безвідносної міри - ознаки: краще, страшенно.

До власне обставинних належать прислівники, які характеризують дію з погляду місця, часу, причини, мети, умови.

Прислівники місця вказують на місце дії або напряме руху і відповідають на питання де? куди? Звідки? - яким шляхом?: там, кругом, угорі, згори, вниз, праворуч, попереду, додому, здалеку, манівцями.

Прислівники часу позначають час дії, її початок, межу в часі, тривалість, повторюваність і відповідають на питання: вранці, учора, напередодні, щоразу, дотемна, зроду, з давніх-давен, довіку.

Прислівники причини вказують на причину дії і відповіда­ють на питання чом у? з якої причини?: тому, зосліпу, спересердя, зопалу, знестямки, спрожогу, хоч-не-хоч.

Прислівники мети вказують на мету дії і відповідають на питання навіщо? з якою метою?: навмисне, напе­рекір, напоказ, жартома, на зло, у гості.

Прислівники умови вказують на умову дії і відповідають на питання за якої умови?: принагідно, безнадійно, безперечно, безумовно, закономірно, випадково.

Предикативні прислівники виступають у ролі присудка в безособових реченнях. Вони можуть виражати:

а) стан природи: тихо, вітряно, морозно, хмарно, сонячно,

б) стан людини: соромно, душно, страшно, байдуже, радісно, приємно, лінь, гріх;

в) потребу: треба, потрібно, слід, необхідно, можна, важливо,

г) відсутність: ніде, ніколи, нема, не видно.

Модальні прислівники слугують для виявлення ставлення мовця до сказаного й у реченні виступають у ролі вставних слів. Сюди належать: мабуть, очевидно, безперечно, може, на жаль, на щастя, по-моєму, по-перше, по-друге тощо. Поділ прислівників на обставинні, предикативні й модальні великою мірою умовний. Іноді ті самі прислівники можуть належати і до обставинних, і до предикативних, залежно від їхніх синтаксичних функцій.

За походженням прислівники бувають:

а) первинні (їх ще називають займенниковими): де, куди, тут, там, туди, сюди, коли, тоді;

б) похідні (утворені від первинних): деінде, подекуди, по­всюди, звідки, звідти, відколи;

в) відіменникові: згори, завчасу, вночі, щодня, гуртом, бігом, нишком, жартома, жаль;

г) відприкметникові: тихо, далеко, здалека, нашвидку, досита, знову, по-старому;

ґ) від числівникові: вперше, вчетверо, надвоє, двічі, тричі, по-перше;

д) від займенникові: нізащо, потім, зовсім, надто, по-моєму;

є) віддієслівні: навстоячки, навприсядки, перегодя, хвилю­юче, нехотячи;

є) складні (утворені складанням кількох основ): праворуч, обіруч, нашвидкуруч;

ж) складені (у вигляді словосполучень): плече в плече, день ) у день, раз у раз, раз по раз, раз за разом, час від часу, , нога за ногою, сам на сам, кінець кінцем, ні в сих ні в тих;

Правопис прислівників досить складний. Більшість із них пишеться разом, проте є й такі, що пишуться через дефіс, через два дефіси, двома та більше словами тощо: удосвіта, додо­му, по-іншому, рано-вранці, коли-не-коли, віч-на-віч, з давніх-давен, на світанку, з дому, раз у раз, з дня на день.

7. Морфологічні категорії дієслова. Категорія виду. Значення доконаного і недоконаного виду. Способи творення видових пар. Парновидові, двовидові, одновидові дієслова. Явище вербалізації.

. Дієслово-частина мови, яка означає дію або стан предмета і відповідає на питання що робити? що зробити? що робиться з предметом? у якому стані він перебуває? (ходив, співатиме, займатися, буду їсти, заробляю).У реченні дієслово найчастіше виконує функції присудка або частини складеного присудка (він розповів все, що знав; ніч здавалася днем). Категорії: загально-дієслівна категорія аспектуальності.(відношення дії до внутр.-ії межі при наявності тотожних дієслівних форм.Виявляється у катег.виду, грам кат.родів дієсл.дії.ЗДК персональності, імперсональності: виражає лексико-грам. семантику, наявності,відчутності діяча.Зазнач.дієсл. категорія виявл. У системі субкат.: особи,роду,числа,часу,способу.ЗДК перехідності, неперехідності.Виражає семантику співвідношення, або не співвідношення. дії і с прямим об’єктом. Перехідними є ті форми дієслів, які вираж.дію спрямив прямо на об’єкт.Не перех…..(не) прямо…Вид- одна з найважливіших ознак дієслова. За цією ознакою дієслова поділяються на доконані і недоконані:Дієслова доконаного виду означають завершену дію і відповідають на питання що зробити? що зробив? що зроблю?Дієслова недоконаного виду означають незавершену дію і відповідають на питання що робити? що роблю? що буду робити? Дієслова доконаного виду утворюються із дієслів недоконаного виду за допомогою::префіксів (писати- написати, грати- зіграти);суфіксів (зітхати- зітхнути, кричати- крикнути);наголосу (розкидaти- розкuдати);чергування звуків: сидіти- сісти (и- і), скакати- скочити (к- ч);різних основ (ловити- піймати, брати- взяти).Дієслову одного виду переважно відповідає дієслово іншого виду. Такі дієслова утворюють видові пари. Одновидові дієслова - це дієслова, які можуть бути або лише доконаного, або лише недоконаного виду. Так, напр., дієслова надивитися, розгніватися, розговоритися, натерпітися, напрацюватися мають лише доконаний вид; дієслова прагнути, гордувати, імпонувати- мають лише недоконаний вид.Двовидові дієслова- це окремі дієслова, переважно іншомовного походження, що поєднують у собі значення як доконаного, так і недоконаного виду (телеграфувати, гарантувати, воєнізувати, веліти, женити). Більшість дієслів входять до видових пар: виконувати — виконати; стукати — стукнути, Деякі дієслова не мають видових пар. Вживаються вони у значенні: доконаного виду: розговоритися, натішитися; недоконаного виду: розмовляти, сподіватися, вимагати; обох видів (переважно слова іншомовного походження з суфіксом -ува-): форсувати, атакувати.