41. Православний культ: богослужіння, таїнства, свята, пости

Таїнство хрещення — символізує прийняття людини в лоно Церкви. Воно відбувається також і на згадку про те, як і сам Ісус Христос прийняв хрещення в річці Йордан від Іоанна Хрестителя (Мт. 3:13-17; Мк. 1:9— 11). У Православній Церкві дитину тричі занурюють або обливають водою. За допомогою таїнства хрещення, як вчать богослови, людині прощається первородний гріх (а якщо хреститься доросла людина, то й гріхи, що вона зробила до моменту хрещення): подібно до того, як вода омиває тіло, так і покаяння очищає душу. Саме після здійснення цього таїнства л юдина стає християнином. За традицією людина у хрещенні одержує ім’я святого, котрому присвячений день, у який вона народилася або хрестилася. Таїнство хрещення здійснюють тільки священики.

Таїнство миропомазання

Таїнство миропомазання відбувається в Православній Церкві одразу після хрещення і складає з ним, власне, один обряд, корені якого досягають часів Мойсея (Вих. 30:22—33). Священик помазує новохрещеного миром (особливою ароматичною оливою, що складається із суміші кількох запашних речовин), роблячи знак хреста на різних частинах тіла з проголошенням слів "Печать Дару Духа Святого. Амінь". Вважається, що в цьому таїнстві людині "невидимо подаються дари Св. Духа, за допомогою яких вона росте і зміцнюється в житті духовному"*53, тобто якщо у хрещенні людина стає християнином, то таїнство миропомазання допомагає людині залишатися ним.

Таїнство причастя (або свята євхаристія), за християнським віровченням, було встановлено самим Ісусом Христом на Таємній Вечері: "Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє. А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!" (Мт. 26:26—28).

На згадку про це Церква установила таїнство причастя, що полягає в тому, що віруючі причащаються хлібом і вином на головній службі Православної Церкви-літургії. Літургія структурно складається з трьох частин.

1. Перша частина літургії — проскомідія. На ній священик готує речовини для причастя: нарізає квасний хліб (просфори), вливає вино у чашу і розбавляє водою ["один з вояків списом бока Йому проколов, і зараз витекла звідти кров та вода" (І н. 19:34)]. Проскомідія відбувається у вівтарі і миряни не бачать і не чують її.

2. Друга частина літургії — Літургія оголошених. Оголошеними в перші століття християнства називали людей, що готуються прийняти хрещення, їм не дозволялося бути присутніми на причасті. Підчас літургії оголошених відбувається читання Євангелія, закінчується ця частина літургії словами "Оголошені вийдіть, всі оголошені вийдіть". У цей час всі оголошені поспішно залишали храм. Звідси і походить вираз "біжить, як оголошений".

3. Третя частина літургії називається Літургія вірних, на ній і відбувається перетворення вина й хліба на Тіло і Кров Ісуса Христа. Спочатку причащаються у вівтарі священнослужителі, потім миряни, які були присутні на літургії і приготували себе до причастя (обов’язковою сповіддю, постом і молитвою). Православна Церква вважає, що тільки на основі цього таїнства людина може зберігати нерозривний зв’язок з Ісусом Христом.

Таїнство покаяння

Таїнство покаяння (сповіді) — обов’язковий атрибут релігійного життя православного християнина. Здійснення таїнства покаяння складається з двох важливих актів. Перший—сповідання гріхів. Воно являє собою розкриття перед священнослужителем своїх помилок, порушень заповідей Божих і церковних розпоряджень. Вважається, що щире сповідання гріхів духовно очищає людину, знімає з неї тягар гріхів, утримує її надалі від усякого роду прогріхів. Тому другою важливою складовою частиною таїнства є відпущення гріхів, що може дати лише священик або єпископ. Спочатку, у ранньому християнстві, покаяння носило публічний характер. Пізніше з’явилася таємна сповідь, зміст якої священик повинний зберігати в таємниці.

Процес богослужіння

Католицизм і православ’я відрізняються і процесом богослужіння. У православному храмі підчас богослужіння треба стояти. У католицькому храмі віруючі сидять і встають тільки при співі певних молитов. У православному богослужінні не використовується музика, тільки читання і сій в, у католицькій службі до цього додається ще і музичний супровід (орган, фісгармонія). У православному храмі святе місце — вівтар—відгороджений від власне храму іконостасом, у католицьких храмах іконостасів немає. В оформленні інтер’єра православного храму переважають ікони, у католицьких храмах—скульптурні композиції.

Якщо православ’я в організаційному плані являє собою сукупність автокефальних Церков, що об’єднані спільною догматикою, культом, але дещо розрізняються в обрядах і визнають тільки духовний авторитет константинопольського патріарха, то Католицька Церква являє собою єдину організацію на чолі з Папою Римським.

Саме слово "папа" походить від грецьк. полюс, — батько. Так перші християни називали своїх керівників. З кінця ІІІ ст. так стали шанобливо величати й римського єпископа. В офіційних документах і церковному праві Папа Римський іменується не інакше, як "Pontifex maximus" - "Верховний Первосвященик". Серед інших офіційних титулів найважливішим є "Вікарій (намісник) Ісуса Христа". Офіційна церковна історія Католицької Церкви нараховує 262 папи і кілька десятків "антипап". Із загальної кількості пап більше 200були за національністю італійцями, решта представниками інших націй (переважно греки, а пізніше французи). Найдовший понтифікат (правління) тривав 32 роки, найкоротший—три дні. Папа Стефан II (752 p.) помер, навіть не встигнувши "заступити на посаду", тому його ім’я в офіційному реєстрі пап не фігурує. Наймолодшому папі на момент обрання було 12 або 15 років (Бенедикт IX, 1032— 1044) найстарішому - 80 (Климент X, 1670-1676). За майже в дохтисячолітню історію серед римських первосвящеників зустрічаються: і засуджені за кримінальні злочини, і прикуті до ліжка упродовж всього правління, автори кулінарних книг, відомі вчені, письменники, незаконнонароджені, геніальні фінансисти, заядлий більйярдист і навіть, за переказами, одна жінка (папесса Іоанна, Іоанн IX).

Папа Римський — глава всієї католицької ієрархії, що має, як і в православ’ї, три ступені священства: дияконів, священиків і єпископів. Обирається Папа Римський з XII ст. на конклаві, спеціальних закритих зборах, двома третинами голосів вищих посадових осіб Католицької Церкви — кардиналів (латин. cardinalis — головний). Дотепер формально зберігається право вибору на цю посаду будь-якого католика—чоловіка (фактично з 1378 р. папами обиралися тільки кардинали). У1978 р. на папський престол був обраний поляк — кардинал Кароль Войтила, який прийняв ім’я Іоанн Павло ІІ (1920 — 2005). Після його смерті Католицьку церкву очолив Йозеф-Ратугенгер, який прийняв ім’я Бенедикт XVI.

Наочною ознакою папської влади з X ст. служила тіара, яку папа донедавна надягав в особливо урочистих випадках. Вона являла собою головний убір у вигляді стогоподібного шолома з білої цупкої тканини і щедро прикрашалася золотою вишивкою. Згодом на тіарі з’явилися три корони, що символізували духовну і світську владу папи, владу над усім світом. Останню тіару Папа Римський Павло VI (1963— 1978) продав в один з американських музеїв, а виручені мільйони передав на благодійні цілі.

Разом з Папою Римським діють збори кардиналів — Свята Колегія. Спочатку вона складалася з пресвітерів міста Рима та його околиць і не перевищувала за чисельністю 25 чоловік. Згодом, коли в колегію стали включатися всі кардинали, кількість її членів почала постійно зростати. На сьогоднішній день в католицизмі налічується приблизно 200 кардиналів з більше як 50 країн, з яких 120 мають право голосу при виборі Папи. Велика частина кардиналів виконує "службові обов’язки" у країнах проживання, менша — здійснює загальне керівництво Католицькою Церквою. За службу вони одержують платню—2000-2500 євро на місяць.

Для керування Церквою Папа має власну систему органів влади - Святий Престол. Вона включає в себе єпископський синод—дорадчий орган при Папі; вже згадану Святу Колегію; Римську Курію. Римська Курія - центральний церковний апарат, за посередництвом якого здійснюється керівництво Католицькою Церквою. В цілому Курія сформувалась у XVI ст., була зреформована у середині XX ст. Курія складається з таких підрозділів:

• Секретаріату (200співробітників), який координує діяльність інших підрозділів Курії і є своєрідним "оком, серцем і рукою Папи";

• Ради у зовнішніх справах Церкви, якій підвідомча вся папська дипломатія;

• 10 конгрегації, своєрідних "міністерств", що керують різними напрямками церковної діяльності;

• 3 секретаріатів (з єдності християн, у зв’язках з нехристиянськими релігіями, у справах зносин з невіруючими);

• трибуналів, у ведені яких знаходяться питання відпущення гріхів і покарання за різноманітні релігійні провини; служб (в основному фінансового характеру); різних папських комісій і трьох судів.

Існував в церковній організації Католицької Церкви і свій репресивний апарат—це була Свята Інквізиція.

Крім верховного керівництва Церквою, Папі Римському належить вища законодавча, судова і виконавча влада в кордонах його резиденції — Ватикану. Це порівняно невелика територія (44 га) з населенням 1 тис. чол. — все, що залишилося від Папської держави, що колись займала значну частину Північної і Центральної Італії. Ватикан включає в себе собор Св. Петра і прилеглу площу, Ватиканський і Латеранський палаци із садами і кілька церков, розташованих на Капітолійському пагорбі в Римі, а також заміську папську резиденцію за 25 км від Риму. Ватикан має всі атрибути незалежної держави - громадянство, герб жовто-білого кольору, прапор, гімн, армію із сотні швейцарських гвардійців, жандармерію, пошту, телеграф, гроші і нагороди, власних спостерігачів практично у всіх значних міжнародних організаціях, включаючи ООН, своїх представників (нунціїв) у 125 країнах світу. Однак в ньому годі зустріти світлофори, громадський транспорт, перукарні, пральні, школи, сміттєзбиральники. Річний бюджет Ватикану перевищує кілька мільярдів доларів.

Окрім Римо-Католицької Церкви, до католицизму відносяться ще 13 уніатських Церков, що визнали адміністративну владу і духовний авторитет Папи Римського, почасти католицькі особливості віровчення, хоча зберегли культову практику і внутрішній устрій. Найбільшою чисельністю серед них вирізняється Українська Греко-Католицька Церква.

Піст — це особливий час, що людина присвячує Богові. Дні посту віруючі присвячують молитвам, читанню Священного Писання, міркуванням над своїми гріхами, сповіді, відвідуванню церкви. У ці дні віруючі повинні утримуватися від уживання м’ясної і молочної їжі; уникати веселощів і розваг, очищаючи себе фізично і духовно: "Що таке піст, як не покарання для того, щоб утихомирити тіло здорове і зробити його немічним для пристрастей, за словом Апостола: "Коли бо я слабий, тоді сильний"

У православ’ї існують багатоденні й одноденні пости.

Багатоденні пости:

• Великий піст, що починається за 40 днів до свята Входу Господнього в Єрусалим і до нього додається ще Страсна седмиця (тиждень перед Великоднем);

• Різдвяний піст, що починається за 40 днів до свята Різдва Христова в день пам’яті апостола Пилипа;

• Петровський піст, що починається через тиждень після свята Трійці і закінчується вдень пам’яті апостолів Петра та Павла 12 липня;

• Успенський піст, що починається 14 серпня і закінчується в день свята Успіння Божої Матері 28 серпня.

Одноденні пости — середа (спогад про Іудину зраду Ісуса Христа) і п’ятниця (спогад про розп’яття Ісуса Христа), а також пости в такі дні, як Усікновення глави Іоанна Хрестителя, Воздвиження хреста Господнього та деякі інші.

Загалом, у Православній Церкві налічується не менше 250пісних днів на рік.

Існує і певний цикл богослужіння, що поділяється на річний, тижневий і добовий. Центральне місце в ньому приділяється літургії, під час яко? відбувається таїнство причастя.

Важливою формою богослужбової діяльності в Православній Церкві є також треби. Треби — це молитви і священнодійства, що виконуються священнослужителем на прохання віруючих (найчастіше це молебні за здоров’я і панахиди за упокій). Останніми роками стало можливим замовляти треби й по Internet.

Богослужіння можна проводити тільки у храмі. Усі православні храми, хоч і різні за архітектурою, мають однаковий план.

Усі вони зорієнтовані із заходу на схід. Храм поділяється на три частини: притвор, власне храм і вівтар. Вівтар відгороджений від власне храму іконостасом. Іконостас – це стіна, на якій у визначеному порядку висять або намальовані ікони. Іконостас має троє дверей. Царські двері розташовані посередині, через них можуть проходити тільки священнослужителі у певні моменти богослужіння. У вівтарі знаходяться жертовник і престол. На жертовнику зберігаються різні церковні речі, необхідні для літургії, на ньому відбувається проскомідія — приготування хліба й вина для причастя. Перед престолом править службу священнослужитель.