§ 2. Зовнішні ефекти та їх корекція. Теорема Коуза.
На зміст інституціональної системи суттєво впливає існування зовнішніх ефектів (екстерналій) функціонування мікроекономічних суб’єктів, тобто витрат або вигод від ринкових операцій, що не отримали відображення в цінах (побічні наслідки будь-якої діяльності, що стосуються не безпосередніх її учасників, а третіх осіб).
Залежно від сфери прояву розрізняють зовнішні ефекти функціонування мікроекономічних суб’єктів:
у сфері виробництва, коли один виробник впливає на діяльність іншого;
у сфері споживання, коли один споживач впливає на рівень корисності іншого;
між виробництвом та споживанням, коли господарська діяльність виробника впливає на добробут споживачів;
між споживанням та виробництвом, коли споживання індивідів впливає на господарську діяльність фірм.
Залежно від характеру впливу одних мікроекономічних суб’єктів на інших розрізняють негативні і позитивні зовнішні ефекти функціонування мікроекономічних суб’єктів. Якщо діяльність економічного агента призвела до витрат у інших виробників чи споживачів товарів і послуг, то в цьому разі має місце негативний зовнішній ефект. Яскравими прикладами таких ефектів є шум аеродрому, що порушує спокій жителів навколишніх будинків, дим із заводських чи фабричних труб, що отруює повітря на сусідніх фермах та яким змушені дихати люди, забруднення річок стічними водами тощо. Ринкові агенти, обираючи тип технології і визначаючи обсяг виробництва, не враховують шкоду, яку вони завдають іншим. Позитивний зовнішній ефект виникає тоді, коли діяльність одного економічного агента принесла вигоду іншим. Прикладами позитивних зовнішніх ефектів може виступати освітянська діяльність, приватний квітник чи газон, який милує око перехожих, встановлення індивідуального ліхтаря у дачному провулку, світлом якого можуть користуватися усі перехожі тощо.
Оцінюючи зовнішній ефект, визначають різницю між суспільними витратами (вигодами) та індивідуальними витратами (вигодами):
MSC = MPC + MEC, (14.1)
де MSC - граничні суспільні витрати; MPC - граничні індивідуальні витрати; MEC - граничні зовнішні витрати.
На рис. 14.1 та 14.2 відображені види зовнішніх ефектів (MSB, MPB - відповідно граничні суспільні та граничні індивідуальні вигоди). Варто звернути увагу на те, що позитивні зовнішні ефекти обертаються недовиробництвом (для тих, хто обумовлює їх своєю діяльністю, результати стають неадекватними затратам), а негативні зовнішні ефекти – перевиробництвом (тенденція до надмірного витрачання ресурсів).
Рис. 14.1. Негативний зовнішній ефект функціонування мікроекономічних суб’єктів
Рис. 14.2. Позитивний зовнішній ефект функціонування мікроекономічних суб’єктів
Позитивні екстерналії обумовлені відсутністю прав власності, які б дозволяли виробнику блага з позитивним зовнішнім ефектом перешкоджати безкоштовному споживанню блага. До тих пір, поки споживач блага може користуватися ним задарма, він навряд чи буде добровільно відшкодовувати витрати, пов’язані з його виробництвом. Якщо допустити, що виробництво такого блага треба фінансувати за рахунок добровільних внесків, то обсяги його, з народногосподарської точки зору, були б надто малими. У випадку виробництва блага з негативною екстерналією винний у нанесенні шкоди не несе відповідальності за всі наслідки свого виробництва, а особа, яка внаслідок цього постраждала, не може захистити себе від неї (відсутність відповідних прав).
Щоб зменшити перевиробництво товарів з негативним зовнішнім ефектом або збільшити виробництво, що має позитивний зовнішній ефект, необхідно трансформувати зовнішні ефекти у внутрішні. З цим завданням ринок не може справитись, і виправляти становище повинна держава.
В арсеналі економічної політики є різні засоби щодо усунення небажаних зовнішніх ефектів (інтерналізація екстерналій). Використання цих засобів сприяє наближенню обсягів виробництва із зовнішніми ефектами до ефективних.
Основні підходи до корекції зовнішніх ефектів функціонування мікроекономічних суб’єктів:
1. Адміністративне регулювання – встановлення з боку держави заборони чи різних обмежень на випуск продукції з негативними зовнішніми ефектами;
2. Економічні заходи, що ведуть до оптимального вирішення проблеми (так званий „найкращий підхід”):
а) введення державою податків чи інших платежів (ліцензій, штрафів), а також субсидій на виробництво благ (податки і субсидії Пігу);
б) встановлення права приватної власності на зовнішні ефекти (теорема Коуза);
3. Економічні заходи, що ведуть до квазіоптимального вирішення проблеми (так званий „другий кращий підхід” – second best); вони зводяться до регулювання державою чи самими господарськими суб’єктами цін на інших ринках, а не на тому, де спостерігаються зовнішні ефекти:
а) шляхом введення податку чи надання субсидії на благо, що формально відновить оптимальну пропорцію цін на ринках;
б) шляхом встановлення монополії на ринку, що призведе до зміни ціни і може формально відновити оптимальність економіки.
Проте дані підходи тому й називають квазіоптимальними, що за їх реалізації умова оптимальності економіки відновлюється лише формально, насправді ж внаслідок цих заходів відбудеться скорочення виробничих можливостей економіки і зниження рівня суспільного добробуту.
Мета використання зазначених інституцій (за винятком державного володіння цими благами) полягає у включенні додаткових суспільних витрат (вигоди) благ із зовнішніми ефектами до індивідуальних витрат (вигод). У цьому випадку йдеться про інтерналізацію зовнішніх ефектів. Теоретичними методами інтерналізації негативних зовнішніх ефектів є податок Пігу та субсидія Пігу, ідея яких полягає у доведенні приватних граничних витрат до рівня суспільних. Англійський економіст Артур Пігу розрізняв два поняття: “суспільна вартість” (PbV) і “приватна вартість” (PrV). Якщо, наприклад, викиди якогось заводу забруднюють воду річки, то суспільна вартість його діяльності вища за приватну, яку оплачує власник заводу, купуючи сировину, утримуючи персонал, амортизуючи основні фонди тощо, отже:
PbV = PrV + En, (14.2)
де En – негативний зовнішній вплив.
Вираз 14.2 означає, що прибуток, який отримує суспільство від цієї діяльності (суспільний прибуток), буде нижчим за приватний прибуток власника заводу, який враховує лише приватну власність, яку оплачує. Оскільки усі власники заводів є раціональними суб’єктами і міркують однаково, то результатом максимізації їх приватних інтересів стане масштабне забруднення.
Розглянемо дію податку Пігу на прикладі забруднення річки паперовою фабрикою, що створює негативні екстерналії для жителів міста, яке розміщене нижче по течії (рис. 14.3). До запровадження будь-яких заходів державного регулювання обсяги виробництва паперу фабрикою становитимуть Х, а ціна на продукцію – Р (D – попит на товар, S – пропозиція товару). Однак при цьому матимуть місце негативні екстерналії для жителів міста, тобто загальносуспільні затрати на проведення такої діяльності становитимуть Р + Е (певний розмір екстерналій). Припустимо, що із врахуванням зовнішніх ефектів, загальносуспільні витрати на виробництво одиниці паперу становили б Р*. Ідея Пігу полягає в тому, щоб запровадити податок на підприємство-забруднювач, який би включався в ціну товару та відповідав розміру завданих екстерналій (у розмірі Р* – Р). Запровадження додаткового податку на паперове виробництво спричинить наступні ефекти: а) відбудеться зростання ціни до Р* та зниження попиту на папір; б) обсяги виробництва паперу знизяться до Х*; в) дещо зменшаться масштаби забруднення води на користь альтернативному використанню водних ресурсів.
Ситуація на ринку після введення податку Пігу буде ближчою до Парето-оптимуму. Одночасно створяться передумови для розв’язання соціальних проблем, які породжені забрудненням (суми вилучених коштів можна спрямувати на відшкодування втрат населення, викликаних екстерналіями). Проте в умовах демократії запровадження цього податку залежить від суспільної підтримки: підтримку запровадження податку отримає від працівників сфери відпочинку та місцевого населення, а проти будуть працівники паперової галузі.
Однак не завжди інтерналізація зовнішніх ефектів потребує втручання
У випадку визначеності прав власності і можливості обміну цими правами покращенню ситуації сприяють приватні рішення, а ринок може самостійно справитись з проблемами зовнішніх ефектів. Коли приватні сторони мають можливість досягти згоди і не несуть надмірних додаткових витрат з розподілу ресурсів, то вони здатні укласти взаємовигідну угоду і досягти ефективного результату. Це твердження, як вже було зазначено в параграфі 14.1, одержало назву теореми Коуза. Головною передумовою застосування такого механізму є визначеність права приватної власності на об’єкт, що перебуває під впливом виробничого процесу, який індукує негативний зовнішній ефект.
Економічний механізм інтерналізації зовнішніх ефектів, що пропонується теоремою Коуза, може виявитися дієвим лише за певних умов: незначна кількість сторін, що мають справу з зовнішнім ефектом, та чітка визначеність їхніх ролей (хто виробляє зовнішній ефект і хто зазнає втрат); незначні трансакційні кошти (витрати часу та грошей на ведення переговорів). Теорема Коуза підкреслює значення встановлення приватної власності на локальні природні блага, відсутність якої спричиняє неефективність їх використання внаслідок появи “ефекту витискання”.
Отже, розбіжності між приватною та суспільною вартістю обґрунтовують втручання держави, яка прагне відновити доброчесну гру “невидимої руки”. Це й відбувається через податок або субсидію Пігу. Основна ідея податку Пігу полягає в тому, що економічні суб’єкти, діяльність яких призводить до виникнення зовнішніх витрат, необхідно оподатковувати таким чином, щоб за оптимального, з народногосподарської точки зору, випуску суспільні витрати дорівнювали приватним. Ідея субсидії Пігу – виплата дотацій виробникам, які сприяють появі позитивних зовнішніх ефектів з метою доведення приватної вартості до рівня суспільної.