5. Поняття громадянства України

Громадянство – це структурний елемент правового статусу особи, який розкриває головний зміст зв’язку людини і держави, взаємовідносин громадянина з державою та суспільством. У визначенні громадянства України, яке дається в преамбулі Закону “Про громадянство України”, підкреслюється правовий характер зв’язку особи й Української держави. Громадянство – правовий, а не фактичний стан. Громадян держави не можна розглядати як сукупність осіб, що проживають на її території, оскільки за цією ознакою останні утворюють населення країни – категорію демографічну. Терміном “населення” охоплюється не тільки громадяни певної держави, а й іноземці та особи без громадянства, які проживають в країні. Громадянином держави є особа не в силу того, що проживає на її території, а внаслідок існування між особою і державою певних правових зв’язків. Підставами і умовами набуття громадянства України. Ст. 11 Закону про громадянство України зазначає, що підставами набуття громадянства є:  1) народження; 2) походження;  3) прийняття до громадянства України;  4) поновлення громадянства України;  5) інші підстави, передбачені міжнародними договорами України, які ратифіковано Верховною Радою України.  Даний перелік підстав для набуття громадянства є вичерпним. Це означає, що жодні інші заокнодавчі чи підзаконні акти не можуть встановлювати додаткових підстав набуття громадянства, або ж скасувати чи обмежувати їх дію.

6. Зміст майнових прав громадян визначається ст. 26 Цивільного кодексу України («Обсяг цивільної правоздатності фізичної особи»). Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені актами цивільного законодавства. З майновими правами також пов'язане право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності.  Зміст майнових прав юридичної особи визначається змістом цивільної правоздатності юридичної особи (ст. 91 Цивільного кодексу України). Юридична особа здатна мати такі самі цивільні права і обов’язки, як фізична особа, крім тих, які можуть належати лише людині.  Юридична особа набуває майнових цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.  Підставами виникнення майнових цивільних прав та обов'язків у юридичних та фізичних осіб є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.  Фізичні та юридичні особи здійснюють свої майнові цивільні права:  - вільно, на власний розсуд;  - можуть відмовитися від свого майнового права;  - можуть за договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом;  - мають право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу;  - мають право на відшкодування збитків, яких їм завдано у результаті порушення їх цивільного права.  Об'єктами майнових цивільних прав фізичних та юридичних осіб є речі, у тому числі гроші (грошові кошти) та цінні папери, інше майно (окрема річ, сукупність речей), майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація.  Об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування.  Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Тварини є особливим об'єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом.  До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.  Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.  Майном як особливим об'єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.  Зміст майнових прав фізичної та юридичної особи конкретизується також у таких положеннях Цивільного кодексу України:  - фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати;  - закріплюється статус підприємницьких товариств, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та подальшого його розподілу між учасниками — господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи:  - підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності,  - юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном;  - юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам — правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

7.

ТЕОРІЇ ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ
ТЕОЛОГІЧНА (Фома Аквінський)	Держава створена Богом
ПАТРІАРХАЛЬНА (Арістотель, Р.Фільмер)	Держава утворюється з патріархальної родини і є продовженням влади батька в сім’ї
ДОГОВІРНА (Горацій, Б.Спіноза, Т.Гоббс, Ж-Ж. Руссо)	Держава утворюється на основі суспільного договору внаслідок об’єднання людей задля спільної мети
НАСИЛЬСТВА (Л.Гумплович, Є.Дюринг, К.Каутський)	Держава утворюється внаслідок завоювання з метою закріплення панування над завойованими
ПСИХОЛОГІЧНА (Л.Петражицький)	Поява держави зумовлена різними психологічними властивостями людей: одні є лідерами від народження, а інші здатні лише підкорятися
ЕКОНОМІЧНА (МАРКСИСТСЬКА) (К.Маркс, Ф.Енгельс)	Держава виникла внаслідок розшарування суспільства на групи з протилежними інтересами
ОРГАНІЧНА (Г.Спенсер)	Держава подібна до біологічного організму: вона народжується, розвивається, старіє і гине
ГЕОГРАФІЧНОГО ДЕТЕРМІНІЗМУ (Л.Мечніков, Є.Хонтінгтон)	Головну роль у виникненні держави відіграє клімат і ландшафт

Теологічна (релігійна) теорія пояснює появу держави і права божественною волею. Основним у ній є ідея звеличення держави, обґрунтування її вічності та недоторканості. Її автором був середньовічний вчений Фома Аквінський (1225 – 1274).

Згідно з теологічною теорією, існує вищий божественний закон, який має лежати в основі права, створюваного державою. Прихильники цієї теорії пов’язують розвиток держави і права з діяльністю релігійних діячів, дотриманням релігійних канонів або орієнтацією держави і права на божественні начала.

Патріархальна теорія визначає виникнення держави і права як результат історичного розвитку сім’ї, тобто держава є наслідком об’єднання сімей у роди, родів у племена, племен у союзи племен і так аж до держави. А державна влада, зароджуючись від влади батька в сім’ї, переростає у владу монарха. Основними представниками цієї теорії є Аристотель, Фільмер, Михайловський. В Україні її прихильником був відомий вчений М.Драгоманов.

Договірна теорія пояснює виникнення держави і права внаслідок об’єднання людей шляхом суспільного договору для захисту власності, життя і свободи людей. Згідно цієї теорії – члени суспільства уклали між собою договір – створити чітко визначені правила поведінки, обов’язкові для всіх, що одні будуть управляти, а інші будуть виконувати їхні управлінські рішення. Прихильниками цієї теорії були Горацій, Спіноза, Руссо, Гоббс, ректор Київського університету св. Володимира К. Неволін.

Теорія насильства, згідно з якою держава і право виникли як результат завоювання одних племен іншими, для утримання яких у покорі і створювався особливий апарат насильства – держава. Яскравим представником цієї теорії був австрійський вчений – правознавець Л. Гумплович, її прихильниками також були Є. Дюринг, К. Каутський.

Психологічна теорія обґрунтовує появу держави властивостями психіки людини – потребою підкорятися волі сильнішого. За цією теорією психіці переважної частини людей притаманна потреба підкорятися видатним особистостям, залежати від еліти суспільства. Народ є інертною масою і не здатний приймати рішення, а тому на чолі держави мають стояти особистості, наділені особливою волею і талантом керівництва. Представником цієї теорії був професор Київського університету св. Володимира Л. Петражицький.

Економічна теорія (марксистська) ґрунтується на тому, що держава і право виникають з економічних причин – удосконалення знарядь праці, три поділи праці, поява надлишкового продукту і приватної власності та поділом суспільства на класи з непримиренними суперечностями і класовою боротьбою. А тому виникає потреба захищати інтереси економічно панівного класу і розв’язувати складні суперечності в суспільстві, яку здатна була задовольнити лише держава.

Органічну теорію обґрунтував англійський вчений Г.Спенсер. Він стверджував, що держава подібно до біологічного організму, народжується, розмножується, старіє і гине. Як біологічний організм, держава має політичне тіло: руки, ноги, голову, тулуб, що виконують відповідні функції.

Теорія географічного детермінізму головну роль у виникненні держави відводить клімату і ландшафту (Л.Мечніков, Є.Хонтінгтон).

Серед інших теорій походження держави заслуговують на увагу космічна і технократична. Прихильники космічної теорії пояснюють виникнення держави завезенням на землю політичної організації суспільства з космосу іншими цивілізаціями. Суть технократичної теорії виникнення держави начебто полягає в необхідності здійснювати управління технічними засобами та знаряддями праці.

8. Обов'язки є невід'ємною складовою частиною (елементом) конституційно-правового статусу людини і громадянина. Обов'язки тісно пов'язані з правами та свободами. Це підтверджує і закріплення прав, свобод і обов'язків людини і громадянина в єдиному розділі Конституції України. Як і права людини, конституційні обов'язки людини стосуються найважливіших сфер життєдіяльності особи, суспільства і держави.

1. Обов'язок дотримуватися Конституції і законів України. Це один із найважливіших обов'язків людини і громадянина, передбачений ст. 68 Конституції України. Цей обов'язок має загальне значення і не має винятків. Він стосується всіх осіб, які знаходяться на території України, як громадян, так і негромадян України.

Цей конституційний обов'язок передбачає дотримання, насамперед, Конституції України як акта прямої дії, тобто дотриман­ня конституційної законності. Водночас він поширюється і на виконання інших законів України, які складають систему чинного законодавства.

При цьому незнання законів не є підставою і не звільняє нікого від юридичної відповідальності при їх невиконанні чи порушенні.

2. Обов'язок захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів. Цей обов'язок передбачений ст.65 Конституції України. Захист Вітчизни, насамперед, регулюється Законом України від 6 грудня 1991 року «Про оборону України». Ним передбачається, що кожний громадянин України, незалежно від національності, расової приналежності, віросповідання, ідеологічних переконань, трудової чи іншої діяльності зобов'язаний захищати Україну від посягань, підтримувати громадський порядок та інше.

Проходження військової служби громадянами України відбувається відповідно до Закону України від 25 березня 1992 р. «Про загальний військовий обов'язок та військову службу».

3. Обов'язок охорони культурної спадщини, відшкодовування завданих збитків передбачений ст. 66 Конституції України.

Цей конституційний обов'язок спрямований насамперед на збереження матеріальних і духовних цінностей українського народу, його культурний розвиток.

«Основи законодавства України про культуру» (ст. 11) та Закон Української РСР від 13 липня 1978 р. «Про охорону та використання пам'яток історії та культури» передбачають вимоги дбати про збереження культурної спадщини, охороняти пам'ятки історії та культури.

4. Обов'язок не заподіювати шкоди природі передбачається ст. 66 Конституції України. Необхідність забезпечити охорону довкілля є одним з найголовніших завдань як держави, так і кожної людини. Це пов'язано зі значними негативними наслідками, до яких призводить невиконання екологічних вимог. Прикладом таких явищ є забруднення територій України та деяких інших країн, яке сталося внаслідок Чорнобильської катастрофи. Обов'язок дотримання вимог екологічної безпеки, раціонального природокористування й охорони екологічного середовища став загальнонаціональним завданням.

5. Обов'язок поважати честь і гідність інших людей, не посягати на їхні права і свободи. Цей конституційний обов'язок є найважливішою умовою дотримання законності і правопорядку в суспільстві та державі. Він закріплений у ст. 68 Конституції України і передбачає обов'язок кожного не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Дотримання цього обов'язку значною мірою унеможливлює конфлікти між окремими особами або мінімізує їх.

6. Обов'язок набуття повної загальної середньої освіти. Нарівні з визначенням права кожної особи в Україні на освіту, ст. 53 Конституції України передбачає обов'язок кожного мати повну загальну середню освіту. Цей обов'язок забезпечується насамперед державою та батьками неповнолітніх дітей.

7. Обов'язок піклування про дітей та про непрацездатних батьків передбачений у ст. 51 Конституції України. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Кодексом законів про шлюб та сім'ю передбачається обов'язок батьків у вихованні дітей (ст. 61), обов'язок утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги.

Водночас, конституційним обов'язком є піклування повнолітніх дітей про своїх непрацездатних батьків. Утримання непрацездатних батьків, якими визнаються інваліди 1 і 2 групи та пенсіонери, які потребують допомоги, є обов'язком їх повнолітніх дітей, які досягли 18-річного віку. Цей обов'язок здійснюється добровільно. При потребі кошти на утримання батьків стягуються в судовому порядку.

8. Обов'язок сплати податків і зборів вперше передбачений у ст.67 Конституції України. Конституція зобов'язує кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Крім того, усі громадяни зобов'язані щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майнов

Обов'язки є невід'ємною складовою частиною (елементом) конституційно-правового статусу людини і громадянина. Обов'язки тісно пов'язані з правами та свободами. Це підтверджує і закріплення прав, свобод і обов'язків людини і громадянина в єдиному розділі Конституції України. Як і права людини, конституційні обов'язки людини стосуються найважливіших сфер життєдіяльності особи, суспільства і держави.

1. Обов'язок дотримуватися Конституції і законів України. Це один із найважливіших обов'язків людини і громадянина, передбачений ст. 68 Конституції України. Цей обов'язок має загальне значення і не має винятків. Він стосується всіх осіб, які знаходяться на території України, як громадян, так і негромадян України.

Цей конституційний обов'язок передбачає дотримання, насамперед, Конституції України як акта прямої дії, тобто дотриман­ня конституційної законності. Водночас він поширюється і на виконання інших законів України, які складають систему чинного законодавства.

При цьому незнання законів не є підставою і не звільняє нікого від юридичної відповідальності при їх невиконанні чи порушенні.

2. Обов'язок захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів. Цей обов'язок передбачений ст.65 Конституції України. Захист Вітчизни, насамперед, регулюється Законом України від 6 грудня 1991 року «Про оборону України». Ним передбачається, що кожний громадянин України, незалежно від національності, расової приналежності, віросповідання, ідеологічних переконань, трудової чи іншої діяльності зобов'язаний захищати Україну від посягань, підтримувати громадський порядок та інше.

Проходження військової служби громадянами України відбувається відповідно до Закону України від 25 березня 1992 р. «Про загальний військовий обов'язок та військову службу».

3. Обов'язок охорони культурної спадщини, відшкодовування завданих збитків передбачений ст. 66 Конституції України.

Цей конституційний обов'язок спрямований насамперед на збереження матеріальних і духовних цінностей українського народу, його культурний розвиток.

«Основи законодавства України про культуру» (ст. 11) та Закон Української РСР від 13 липня 1978 р. «Про охорону та використання пам'яток історії та культури» передбачають вимоги дбати про збереження культурної спадщини, охороняти пам'ятки історії та культури.

4. Обов'язок не заподіювати шкоди природі передбачається ст. 66 Конституції України. Необхідність забезпечити охорону довкілля є одним з найголовніших завдань як держави, так і кожної людини. Це пов'язано зі значними негативними наслідками, до яких призводить невиконання екологічних вимог. Прикладом таких явищ є забруднення територій України та деяких інших країн, яке сталося внаслідок Чорнобильської катастрофи. Обов'язок дотримання вимог екологічної безпеки, раціонального природокористування й охорони екологічного середовища став загальнонаціональним завданням.

5. Обов'язок поважати честь і гідність інших людей, не посягати на їхні права і свободи. Цей конституційний обов'язок є найважливішою умовою дотримання законності і правопорядку в суспільстві та державі. Він закріплений у ст. 68 Конституції України і передбачає обов'язок кожного не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Дотримання цього обов'язку значною мірою унеможливлює конфлікти між окремими особами або мінімізує їх.

6. Обов'язок набуття повної загальної середньої освіти. Нарівні з визначенням права кожної особи в Україні на освіту, ст. 53 Конституції України передбачає обов'язок кожного мати повну загальну середню освіту. Цей обов'язок забезпечується насамперед державою та батьками неповнолітніх дітей.

7. Обов'язок піклування про дітей та про непрацездатних батьків передбачений у ст. 51 Конституції України. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Кодексом законів про шлюб та сім'ю передбачається обов'язок батьків у вихованні дітей (ст. 61), обов'язок утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги.

Водночас, конституційним обов'язком є піклування повнолітніх дітей про своїх непрацездатних батьків. Утримання непрацездатних батьків, якими визнаються інваліди 1 і 2 групи та пенсіонери, які потребують допомоги, є обов'язком їх повнолітніх дітей, які досягли 18-річного віку. Цей обов'язок здійснюється добровільно. При потребі кошти на утримання батьків стягуються в судовому порядку.

8. Обов'язок сплати податків і зборів вперше передбачений у ст.67 Конституції України. Конституція зобов'язує кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Крім того, усі громадяни зобов'язані щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за кожен минулий рік у порядку, визначеному законодавством.