9. Охарактеризувати міжнародні відносини періоду війни північноамериканських колоній Англії за незалежність. Дипломаті сша. Відміна рабства.

Завершення промислового перевороту відбувається лише після закінчення Громадянської війни (1861 —1865 рр.). Суперечності, які викликали війну, з'явилися не раптом, а мали досить глибоке коріння. Ураховуючи те. що Південь залишався рабовласницьким, плантаційним, там практично не було власної промисловості, суперечності, які виникли між Півднем та Північчю виявлялися передусім у розбіжності інтересів представників цих двох регіонів. Наявність рабства звужувала внутрішній ринок, вузька (бавовняна) спеціалізація Півдня, пристосована передусім до потреб промисловості Англії, надавала економіці США колоніального характеру. Плантатори Півдня були заінтересовані у зниженні митних тарифів на сировину, що вивозиться, та на готову продукцію, що завозиться, тоді як підприємці Півночі були заінтересовані у встановленні високих митних тарифів, здатних захистити їх продукцію від конкурентів, передусім англійських. Ці та подібні суперечності посилювались протистоянням цих двох регіонів щодо вирішення питання про заселення земель на Заході, на які претендували як фермери Півночі, так і плантатори Півдня. Усе це посилювало протистояння і призвело врешті-решт до Громадянської війни.

Поразка Півдня у Громадянській війні була наперед вирішена його економічною відсталістю, яка обумовила економічну поразку вже в перші роки війни. Відсутність власної промисловості, морська блокада, яка закрила шляхи імпорту озброєння та боєприпасів на Південь, украй загострили ситуацію, і тривалість війни була зумовлена лише недостатньо активними воєнними діями Півночі. Досить важливу роль у перемозі Півночі відіграло й розв'язання питання щодо земель на Заході. У травні 1862 р. ви-ходить закон про Гомстеди, за яким кожний Громадянин США отримав право на 160 акрів (65 га) землі за умови сплати і 0 дол.: якщо ці землі продуктивно використовувалися упродовж п'яти років, вони переходили у власність фермера. Це сприяло ВІДПЛИВУ з армії Півдня, адже для отримання землі необхідно було визнач й себе громадянином СІІІА. а. як відомо. Південь оголосив себе Конфедерацією, яка не входить до складу США. Отже, завдяки Громадянській війні та Гомстед-акту аграрне питання було вирішене на користь фермерів. Ще одним важливим наслідком Громадянської війни було скасування рабства, що значно розширило внутрішній ринок та ринок робочої сили в країні.

Таким чином. Громадянська війна створила надзвичайно сприятливі умови для прискореного економічного розвитку і завершення промислового перевороту, зробила перший крок до перетворення США у провідну індустріальну державу світу.

Рабство в США - система рабовласництва та використання праці рабів, що існувала в США з 1619 року. Більшість рабів були африканцями, насильно вивезеними з місць проживання, і їх нащадками. Праця рабів широко використовувався в плантаційне господарстві, дозволяючи отримувати американським рабовласникам високі прибутки. У першій половині XIX століття національне багатство Сполучених Штатів значною мірою було засновано на експлуатації рабської праці. За період з XVI століття по XIX століття в країни Америки було завезено близько 12 мільйонів африканців, з них близько 645 тис. - на територію сучасних США. 18 вересня 1850 Конгрес США прийняв закон про втікачів рабів, що дозволяв пошук і затримання втікачів рабів на територіях, де рабство було вже скасовано. Закон зобов'язував населення всіх штатів активно брати участь в затриманні рабів-утікачів і передбачав суворе покарання для рабів, тих, хто їх переховував і тих, хто не сприяв затриманню раба. У всіх південних і північних штатах засновувалися особливі уповноважені з ловлі рабів, яким слід надавати сприяння. Спійманих рабів поміщали у в'язницю і під озброєною охороною повертали рабовласникові. Щоб раб був визнаний збіглим, достатньо було, щоб будь-який білий заявив і підтвердив під присягою, що цей негр є рабом, який втік від нього.

Тобто і кріпацтво і рабство перш за все були економічно вигідними. Сільська праця у полі, або на плантації не потребувала кваліфікаційних навичок, тому відповідно цьому можна було навчити кого завгодно не вплативши за працю.

До скасування рабства в США призвела довгоочікувана перемога промислової Півночі над рабовласницьким Півднем у ході Громадянської війни 1861-1865 років. Війна була логічним наслідком протистояння двох систем — рабства та вільної праці. Першу систему підтримували південні штати, політичною елітою яких були великі плантатори-рабовласники. Для суспільства Півдня характерними були расистські переконання. Ті види робіт, які виконували темношкірі, вважалися негідними білої людини, навіть бідняка. Північні штати навпаки: в їх конституціях рабство було заборонено. Основою сільского господарства там були вільні фермери. Увесь довоєнний час характеризувався намаганням південних штатів розширити територію рабовласництва за рахунок нових штатів. Так, наприклад, у 1820 р. був прийнятий, так званий, Міссурійський компроміс, що поділив территорію на захід від ріки Міссісіпі за паралеллю на дві частини — рабовласницька до півдня й вільна до півночі. На півночі прогресивна спільнота намагалася допомагати рабам: видавала антирабовласницьку літературу, організовувала нелегальну втечу рабів до вільних штатів. Рабська невільнича праця приводила до того, що земля погано оброблялася і швидко бідніла, і плантаторам, щоб діставати прибуток зі свого господарства, приходилося постійно розширювати території своїх володінь.Тобто знову конфлікт ґрунтувався на відставанні та прибутках.

10. ВЕЛИКА ФРАНЦУЗЬКА РЕВОЛЮЦІЯ - буржуазно-демократична революція 1789-94 у Франції. Була результатом кризи феод.-абсолютистської системи. Виявом її стали глибокі суперечності між третім станом (буржуазія, селянство, робітники мануфактур, міська біднота) і пануючими привілейованими станами - дворянством та духівництвом. Провідною силою третього стану виступала буржуазія, яка була на той час революц. класом. Осн. суперечності суспільства поглибилися фінансовою, торг. і пром. кризою, а також неврожаєм і голодом попередніх років. У 1788-89 в країні склалася революц. ситуація. За цих умов монархія змушена була піти на поступки: скликати збори нотаблів (представників вищого дворянства, духівництва і чиновництва), а 5.V 1789 - Генеральні штати. Депутати третього стану, обрані в Генеральні штати, і ті, що приєдналися до них від перших двох станів, 17.VI оголосили себе Національними зборами, а 9.VII - Установчими зборами. Відкрита підготовка реакційних кіл на чолі з королем Людовіком XVI до розгону Установчих зборів стала приводом до революц. виступу нар. мас 13-14.VII у Парижі. Перший етап револю-ц і ї (14. VII 1789-10.VІІІ 1792). 14.VII 1789 повсталі маси столиці штурмом оволоділи Бастілією - держ. тюрмою-фортецею. Незабаром революція охопила всю країну. В містах народ замінював старі органи влади новими, бурж. муніципальними органами. В Парижі та ін. містах буржуазія створила свої збройні сили - Національну гвардію. Результатом революц. піднесення в країні стала Декларація прав людини і громадянина, прийнята 26. VIII 1789 Установчими зборами. Перший етап революції - період панування великої буржуазії та її партії - партії конституціоналістів (керівники - О.-Г. Мірабо, М.-Ж. Лафайєт, Ж.-С. Байї) і ліберал. дворянства. Однак ряд декретів, проголошених Установч. зборами, виражав інтереси всього третього стану, мав прогресивний характер (про скасування поділу населення на стани, про передачу церк. майна нації, про контроль д-ви над церквою, про поділ країни на 83 департаменти, про знищення цехів, про ліквідацію обмежень пром. виробництва і торгівлі). Установчі збори 1791 прийняли конституцію, за якою Франція стала конституційною монархією. Проте буржуазія не ліквідувала осн. феод. повинностей, прагнула стримати розмах революц. руху, усунути нар. маси від участі в політ. житті (декрети про запровадження цензової виборчої системи і поділ громадян на "активних" і "пасивних"). Ле Шапельє законом (1791) заборонялось проведення страйків і створення робітн. спілок. Антидемократична політика великої буржуазії викликала невдоволення широких нар. мас. Все більшу роль відігравали політ. клуби (якобінців, кордельєрів та ін.). Зростав вплив демократичних газет, зокрема газ. "Друг народу", яку видавав Ж.-П. Марат. Людовік XVI, не маючи змоги власними силами придушити революцію, вступив у таємні переговори з монархами єв-роп. д-в, які готувалися до інтервенції проти Франції. 17.VII 1791 на Марсовому полі в Парижі відбулася демонстрація трудящих, які вимагали встановлення республіки. За наказом Установчих зборів Нац. гвардія розстріляла демонстрантів. Це свідчило про те, що велика буржуазія перетворилася на контрреволюц. силу. 1.Х 1791 зібралися Законодавчі збори, обрані замість Установчих зборів на основі нової конституції. Більшість місць у цьому органі належала фельянам (конституціоналістам), меншість - якобінцям, із складу яких незабаром виділилися жірондисти. Між цими угрупованнями розгорнулася боротьба особливо в питанні війни проти єв-роп. коаліції монарх. д-в. У 1792 у війну проти революц. Франції вступили Австрія, Пруссія і Сардінське королівство, 1793 - Великобританія, Нідерланди, Іспанія, Неаполітанське королівство та ін. д-ви. В єдиний табір об'єдналася внутр. і зовн. контрреволюція. Патріотичне піднесення франц. народу вилилося у повстання 10.VIII 1792, яке повалило тисячолітню монархію і усунуло від влади велику буржуазію та ліберальне дворянство. Другий етап революції (10.VШ 1792 - 2.VІ 1793) характеризувався дальшим піднесенням В. ф. р. Респ. франц. армія здобула перемогу над австро-прусськими військами під Вальмі (20.ІХ 1792) і біля Жемапе (6.ХІ 1792). 21.IX 1792 на основі заг. виборчого права (для чоловіків) був обраний Конвент, який прийняв рішення про ліквідацію монархії, а 22.IX проголосив Францію республікою. В Конвенті розгорнулася боротьба між жірондистами (Ж.-П. Бріссо, П. Верньйо та ін.), які прагнули не допускати дальшого розвитку революц. процесу, і якобінцями (М.-М. Робесп'єр, Ж.-П. Марат, Ж.-Ж. Дантон, Л.-А. Сен-Жюст та ін.), що відображали прагнення серед/ і нижчих прошарків буржуазії, селянства і плебейства до поглиблення і розширення революції. Якобінці домоглися віддати Людовіка XVI до суду і винести йому смертний вирок. 21.І 1793 короля було страчено. Навесні 1793 погіршало екон. і воєнне становище країни; посилилися сел. рух і виступи міської бідноти. Це привело до дальшого загострення класової боротьби у Франції. Виразниками інтересів плебсу виступили "шалені", які вимагали встановлення максимумів (твердих цін на продукти харчування) і боротьби проти спекуляції. Враховуючи вимоги мас і політ. обстановку, якобінці пішли на союз з "шаленими". В цей час франц. війська зазнали поразки в Бельгії. Командуючий Центр, армією ген. Ш. Демур'є, який був тісно зв'язаний з жірондистами, зрадив революцію. Роялісти організували контрреволюц. повстання у Вандеі (див. Вандейські війни), яке поширилось на всю Бретань. За цих умов якобінці, незважаючи на опір жірон-дистів, домоглися, щоб Конвент 4.V 1793 прийняв декрет про максимуми. Жірондисти посилили репресії проти нар. рухів, зблизилися з відкрито контрреволюц. елементами. Така політика жірондистів викликала нар. повстання 31.V - 2.VI 1793, яке завершилося переходом влади до рук якобінців. Третій етап революції (2. VI 1793-27/28.VII 1794) - найвищий в її розвитку, етап революц.-демократичної диктатури якобінців. Останні прийшли до влади в критичний для країни момент. Бл. 2/3 тер. Франції було охоплено контрреволюц. повстаннями. Війська інтервентів вторглися з Пн., Сх. і Зх. Країна зазнавала голоду. Якобінці, розв'язавши революц. ініціативу мас і очоливши їх, відстояли завоювання народу, відбили сили інтервентів, підготували перемогу республіки. Якобінський Конвент передав селянам общинні землі та землі емігрантів, повністю ліквідував феод. права й привілеї, розв'язавши тим самим агр. питання на демократич. основі. Завдяки цьому сел. маси стали на бік якобінців. 24.VI 1793 Конвент затвердив нову конституцію, за якою Франція проголошувалась демократичною республікою. Але критичне становище республіки примусило якобінців відкласти запровадження конституції і. встановити режим революц.-демократичної диктатури. Влада була зосереджена в руках Конвенту, Комітету громадського порятунку (гол. орган революц. уряду) та Комітету громадської безпеки, які спиралися на орг-ції революц. нар. мас. У відповідь на контрреволюційні виступи і терористичні акти внутр. реакції (вбивство Ж.-П. Марата, Ж. Шальє та ін.) якобінська диктатура запровадила терор і репресії проти контрреволюціонерів, спекулянтів і саботажників. У серпні 1793 якобінці розгромили "шалених", які вимагали задоволення соціальних вимог найбідніших верств населення, введення в дію конституції 1793. Але під тиском плебейських мас 29.IX 1793 Конвент прийняв декрет про заг. максимум. За короткий час якобінці створили масову армію, налагодили воєнне виробництво, на командні посади в армії висунули талановитих людей з низів. 26.VI 1794 в битві поблизу Флеруса франц. армія завдала поразки інтервентам. З поч. 1794 в якобінському блоці розгорнулася внутр. боротьба. В березні - квітні 1794 робесп'єристи, що очолювали революц. уряд, розгромили ебертистів (ліві якобінці), в квітні - дантоністів (праве крило якобінського блоку, представники нової буржуазії). Внутр. боротьба ослабила якобінську диктатуру. 9 термідора (27/28.VII 1794) внаслідок контрреволюц. перевороту її було повалено (див. Термідоріанський переворот). До влади знову прийшла велика буржуазія.