23. Концепція плебісцитарної харизматичної демократії м.Вебера

М.Вебер (1864-1920)- німецький філософ, соціолог, історик.Основними його працями є «Протистанська етика і дух капіталізму» і «Політика,як покликання і професія».

Вебер водить поняття харизма, запозичуючи його з богословської літератури, де він означає божу милість чи божу благодать.

Вебером розробляється концепція плебісцитарної харизматичної демократії на чолі з вождем, який стоїть над усіма іншими центрами і силами влади. Метою цієї концепції є запобігання розвитку негативних тенденцій характерних для бюрократичної моделі управління, яка забезпечує ефективне функціонування складних організаційних систем, характерних для індустріального суспільства.

Демократична система, на його думку, може бути легітимізованою через комбінацію кількох систем відносин панування:

• професійний апарат керівництва (формально-раціональний засіб реалізації влади);

• плебісцитарний вождь (який визначає політичний курс, що здатний захопити маси);

• парламент (критично-контрольна інстанція традиційного типу).

Вирішальне значення відведено вождеві й бюрократії, другорядна роль – парламенту, що пояснюється негативною оцінкою політичних партій, які, на думку Вебера, були органами партійної ієрархії.

Недоліками бюрократії,Вебер вважав, тенденцію до корпоративізму ( тобто об’єднання політичної еліти, бізнес-еліти і профспілкових лідерів ) та нездатність приймати ефективні рішення в умовах кризи чи в умовах стохастичної (випадковість) нестабільності.

Вебер розрізняв традиційну владу (традиції і звичаї в якій ірраціональні) та раціонально-легальну (основою якої є право і закон).

Політичні дії Вебер поділяв на: цілераціональні,ціннісно-раціональні,традиційні та ефектну модель, яка під впливом зовнішніх обставин і внутрішніх.

24. Політична думка епохи Просвітництва у Франції. Ш.Монтеск’є і ж.-ж. Руссо.

Найбільшого розквіту ідеологія Просвітництва досягла у Франції в XVIII ст. Найвидатнішими представниками французького Просвітництва були Ш. Монтеск'є («Про дух законів»), Вольтер, Ж.-Ж. Руссо («Суспільний договір») та ін.

Ці мислителі вважаються теоретиками природних і невідчужених прав; теоретиками правової держави, яка функціонує на принципах стримок і противаг задля убезпечення монополізації влади кожної з її гілок (законодавчої,виконавчої і судової). Монтеск'є і Руссо є теоретиками громадянського суспільства, де суспільство розглядається як система не політичних інституцій, асоціацій,товариств, об’єднань, мета яких захищати своїх членів від посягань держави.Основою формування суспільства є наявність основи приватної власності.

Вони також виступали проти необмеженої монархії, втручання церкви в політичне життя, за скасування станових привілеїв, доводили правомірність знищення феодалізму. Вони зробили великий внесок у розвиток світової політичної думки, розробляючи питання про походження держави, її функції, типи державного правління, шляхи демократизації суспільства, про поділ влади. Їхні ідеї значною мірою сприяли утвердженню в суспільстві принципів буржуазної демократії.

У ранньому французькому Просвітництві виявилися ілюзії щодо освіченої монархії. У пізньому переважали радикальні суспільно-політичні вимоги, гостра критика абсолютистської влади поєднувалася з обґрунтуванням ідеї буржуазної демократії і громадянських свобод.