85. Підготовка та прийняття Конституції у.

Проголошення незалежності України потребувало внесення відповідних змін і доповнень до Конституції України. 14 лютого 1992 р. було прийнято Закон України "Про вне­сення доповнень і змін в Конституцію". Розділ III було перейменова­но на "Державний і територіальний устрій України", розділ V на Органи законодавчої і виконавчої влади України", розділ VII на ^Україна — незалежна держава". Стаття 68 проголосила Україну незалежною демократичною правовою державою". Згідно з Основ­ним Законом "Президент є глава держави і глава виконавчої влади України'-.

Ще в жовтні 1990 р. Верховна Рада утворила конституційну комі­сію, яка мала розробити проект концепції Основного Закону. Кон цешря нової Конституції була затверджена в червні 1991 р„ і комісія зайнялася розробкою проекту Основного Закону. Вивчалися і вико­ристовувалися Конституції багатьох демократичних держав світу, міжнародні конвенції та пакти. Враховувався історичний досвід кон­ституційного будівництва в Україні. До жовтня 1993 р. було опрацьо­вано чотири варіанти проекту Основного Закону, однак через полі­тичну кризу, Що охопила владні структур», конституційний процес загальмувався.

Після виборів Президента і нового складу Верховної Ради України почала діяти нова конституційна комісія, утворена за принципом представництва двох гілок влади.

У грудні 1994 р. Л. Кучма вще на розгляд парламеїпу проект консти­туційного Закону "Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні". Проект містив конкретні пропозиції щодо розмежування законодавчої і виконавчої влади.

Верховна Рада повинна була віддати Президенту значну частину владних повноважень. 18 травня 1995 р. парламент після тривалих і болісних дискусій простою більшістю голосів прийняв Закон України "Про державну владу і місцеве самоврядування". Згідно з ним Пре­зидент став одноосібним главою уряду, склад якого він мав формува­ти сам, без узгоджень і затверджень Верховною Радою. Він мав очо­лити й систему місцевих органів державної виконавчої влади. Ідея про місцеву владу у вигляді рад депутатів не пройшла. Органами дер­жавної влади від обласного до районного рівня (а також у районах Києва й Севастополя) ставали держадміністрації, главами яких Пре­зидент повинен був призначити обраних народом голів відповідних рад. У компетенції місцевих р;ід залишилися обмежені повноважен­ня: затвердження міського бюджету і програм територіального роз­витку, заслуховування звітів голів адміністрацій. Всі інші повноважен­ня передав;ь\ись держадміністраціям. З прийняттям цього Закону Україна перетворилася з парламснтсько-ігрезидентської держави у президентсько-парламентську республіку-

Закон України "Про державну владу і місцеве самоврядування" було прийнято простою більшістю голосів. Щоб ввести його в дію, погрібна була конституційна більшість голосів, тобто дві третини. Іс­нуючий партійний склад парламенту робив це недосяжною справою. В умовах, що склалися, залишався тільки один варіант мирного роз­в'язання конфлікту: підписання на період до прийняття пової Кон­ституції конституційної угоди між Президентом і Верховною Радою в особі більшості її членів.

Враховуючи ситуацію, що склалася, Верховна Рада як єдиний за­конодавчий орган, з одного боку, та Президент як глава держави і ви­конавчої влади — з другого, тобто сторони, які одержали свої повно­важення безпосередньо від народу, уклали Конституційний договір "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України". Цей договір набрав чинності з моменту підпи­сання його Президентом та Головою Верховної Ради України 8 черв­ня 1995 р. У статті 61 договору йшлося, що він діє до прийняття но­вої Конституції. Щодо положень чинної Конституції України 1978 р., то, згідно з Конституційним договором, вони визнавалися чинними лише в частині, що узгоджувалася із зазначеним договором. Таким чином, Конституційний договір був основним правовим актом, який на той час мав забезпечити організацію й діяльність державного апа­рату України.

На термін дії Конституційного договору обмежувалися права Вер­ховної Ради та місцевих рад і розширювалися функції виконавчої вла­ди. Прийняття цього договору стимулювало конституційний процес. У лютому 1996 р. конституційна комісія передала проект Конститу­ції на розгляд парламеїпу. Проект розглядався майже три місяці.

Найгоетрішу дискусію викликали п'ять пунктів проекту: про роз­поділ повноважень між гілками влади, проблема власності, державна символіка, статус російської мови, статус Криму. В ситуації, що скла­лася, Рада національної безпеки і Рада регіонів рекомендували Прези­денту винести затвердження проекту Конституції на всеукраїнський референдум. Л. Кучма підписав відповідний указ. Загроза розпуску Верховної Ради змусила народних депутатів в ніч з 27 на 28 червня1996 р. прийняти Конституцію України.

Основний Закон складається з преамбули і п'ятнадцяти розділів; загальні засади; права, свободи та обов'язки людини і громадянина; вибори, референдум; Верховна Рада України; Президент України; Ка­бінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади; прокуратура; правосуддя; територіальний упрій України; Автономна Республіка Крим; місцеве самоврядування; Конституційний Суд України; вне­сення змін до Конституції України; прикінцеві положення; перехідні положення.

Прийняття Конституції України мало величезне історичне зна­чення, оскільки була підведена юридична база під державність укра­їнського народу. За оцінками вітчизняних та зарубіжних експертів, Основний Закон України належить до найдемократичніших у свічі