1.2. Балетний театр кінця хіх – поч. Хх ст. В Європі та Росії.

До кінця 1880 - х - початку 1890 років балетний театр Західної Європи вступив у смугу тривалого занепаду, що тривав аж до 1920 - х років. Не тільки головним, але і єдиним зберігачем традицій високого академізму, світовим центром їх подальшого розвитку та новаторського збагачення відтепер став російський балетний театр [ 6; 227]. Життя вимагало поновлення балету, але діячі хореографії по-різному представляли собі шляхи відображення цього життя в балетному мистецтві. По-різному ставилися до традиції романтичного спектаклю, по-різному розуміли сутність новаторства. Питання музичної драматургії, питання взаємодії фольклору і сцени також означали надзвичайно багато.

Розвиток російської хореографії, чим далі, тим більше спирався в своїх найвищих проявах на досвід симфонічної музики. Принципи симфонізму вироблялися як в прямій співдружності хореографів і композиторів (Чайковський, Глазунов їх продовжувачі), так і безпосередньо всередині самої хореографії. Безперервна робота майстрів балету над постановкою танців в оперних спектаклях зміцнювала зв'язок музики і хореографії. Розважальність ставала долею балету і як самостійного жанру. Балетний спектакль перетворювався або в святковий концерт, або в ревю, в феєрію-огляд, по-своєму відгукуючу на сенсації дня. Там не могло бути мови про цільну драматургію, тим більше про симфонічно розвинутої музичної драматургії. Досягнення романтичного балету відкидалися геть.    Російський балетний театр розумів відображення життя передусім як відображення "життя людського духу», - тут умісні ці слова Станіславського, хоча сказані пізніше і з іншого приводу. Героєм російського балету залишалася людина, її внутрішній світ, його пориви, психологічні конфлікти, що відображають і перетворюють хід реальних подій [ 6; 228].

Зарубіжний театр час від часу намагався відстояти традиції серйозного балету. Але там ці спроби відступали під. натиском новомодніх жанрів. Винятки становили балетні театри деяких країн, де здорова національна традіция дозволяла стримати натиск спекулятивних часом новинок [ 6; 228].

Виразниками нових віянь, нових шляхів у балеті стають талановиті балетмейстери нового покоління: в Московському великому театрі - А. Горський, в Петербурзькому Маріїнському театрі - Фокін. Відмовившись від балетного академізму, вони звернулися до більш реалістичним основам балетного театру. Велика плеяда обдарованих артистів балету втілює творчі завдання, слідує їх художнім принципам. Серед них видатні балерини; А. Павлова, Т. Ларсавіна, В. Фокіна, С. Федорова, О.Преображенська, Е.Гельцер, танцівники: В.Ніжінскій, М.Морцкін, Л.Новіков, А.Монахов, В.Рябцев та ін. Для популяризації російського балету за кордоном багато зробив С.П.Дягілев.

Висновки до розділу 1

До кінця 19 - початку 20 ст. балет відноситься до проблемних, дискусійних мистецтв. Звернення митців до балетному театру, до особистості артиста, пов'язаної з його пластичним буттям, з найтоншої душевної субстанцією емоційних переживань, саме до тієї області, якій доступно те, що не піддається прямому і безпосередньому вираженню було закономірним для цього періоду. "Балету, належить, по-моєму, величезна майбутність, але зрозуміло, не в тому вигляді, в якому він існує тепер. Треба дати балету забарвлення сучасності, зробити його виразником наших життєвих, витончених хворобливих відчуттів, відчуттів і сподівань!. Те неясне, невиразне, невловиме, що намагається висловити теперішня література, підкоряючись кризовим потребам сучасного духу, повинно знайти і знайде, цілком ймовірно, своє існування в балеті, як і у всякій іншій галузі мистецтва такого ж умовного і смутного характеру.