Теоретичне обгрунтування напрямків покращення трудових показників
Нормування праці – це вид діяльності, спрямований на встановлення необхідних затрат і результатів праці, а також необхідних співвідношень між чисельністю працівників різних груп і кількістю одиниць обладнання.
Нормативну базу нормування праці складають нормативні матеріали (нормативи).
Нормативи – це вихідні величини, в яких зафіксований у кількісному виразі вплив різних факторів на тривалість часу виконання нормованої операції.
Необхідно розрізняти поняття норми праці і нормативу.
Первинним є норматив, а норма – похідна від нормативу. Норма праці визначається на підставі одного або декількох трудових нормативів. Нормативи носять універсальний характер і часто встановлюються у відносних величинах.
Виходячи з теми курсового проекту, розглянемо більш детально норми праці.
Норми праці – конкретний вираз міри праці на кожному підприємстві. Міра праці відображає величину необхідних затрат робочого часу, що складається в умовах ринку.
Норми праці, з однієї сторони, повинні бути засобом одержання прибутку, а з іншої – сприяти рішенню соціальних задач, забезпечити для найманого працівника нормальну інтенсивність праці, його матеріальну зацікавленість при роботі за обґрунтованими нормами.
Обґрунтування норми передбачає всебічний облік факторів, що впливають на її величину у певних організаційно-технічних умовах. Тому норми праці повинні враховувати технічні характеристики обладнання, застосовувану технологію, раціональну організацію і обслуговування робочих місць, умови праці та ін. При плановій економіці обґрунтування норм здійснювалось за технічними, психофізіологічними, соціальними параметрами, тобто внутрішніми параметрами виробництва.
В умовах ринкових відносин для підприємств найважливішими є зовнішні параметри – попит, його обсяги, які визначають об’єм виробництва, необхідність і можливості його збільшення. Стосовно до цих умов обґрунтування трудових норм повинно бути не тільки за внутрішніми параметрами виробництва, але і за зовнішніми характеристиками ринку. Причому останнє варто розглядати як первісне. Потреба в такому обґрунтуванні обумовлена цілями діяльності підприємства, спрямованими на формування і задоволення попиту на продукцію і вироблені послуги.
Ринкова методологія обґрунтування норм – це всебічна, системна оцінка варіантів нормативних значень в оптимізаційних процедурах пристосування внутрішніх чинників виробництва до динаміки зовнішнього середовища.
До зовнішніх параметрів обґрунтування входить:
маркетингове обґрунтування;
економічне обґрунтування.
До внутрішніх параметрів обґрунтування входить:
технічне обґрунтування
психофізіологічне обґрунтування
соціальне обґрунтування
Маркетингове і економічне обґрунтування норм базується на врахуванні параметрів зовнішнього середовища.
Маркетингове обґрунтування норм праці передбачає врахування вимог споживача до обсягу і якості продукції або послуг. Тобто визначальним фактором при встановленні норм є обсяг попиту на випуск продукції (послуг).
Економічне обґрунтування норм праці передбачає визначення доцільних пропорцій у витратах живої і матеріалізованої праці, у виборі економічно вигідних сполучень взаємозалежних параметрів режиму роботи обладнання та ін.
При ринкових умовах, оцінку варіантів установлюваної норми варто робити на принципах теорії граничної корисності: порівняння робити за двома альтернативними показниками – витрати, обумовлені підвищеним зносом обладнання і прибуток, одержуваний від більш повного задоволення попиту. Відповідно до теорії граничної корисності треба домагатися максимізації різниці між одиницею прибутку від підвищення рівня задоволення попиту й одиницею витрат від підвищеного зносу устаткування, ступеня використання матеріалів, робочого часу.
Технічне обґрунтування норм праці полягає у визначенні умов найбільш ефективного використання устаткування, машин, пристосувань. Воно включає технічні розрахунки та вибір оптимальних режимів роботи устаткування і визначення основного часу.
Психофізіологічне обґрунтування норм праці передбачає встановлення оптимальних значень із погляду фізіології праці, змісту трудового процесу, рівня інтенсивності праці, режиму праці і відпочинку працівників на виробництві, що забезпечують їхню високу працездатність і життєдіяльність.
Соціальне обґрунтування норм праці передбачає забезпечення змістовності праці, підвищення інтересу до роботи. Це може бути вирішено шляхом індивідуалізації норм праці (при зберіганні ролі базових нормативів). Застосування індивідуальних норм дозволяє кожному працівнику встановити завдання, що передбачає розширення фронту робіт або суміщення функцій. Це дозволяє реалізувати зацікавленість працівника в такому змісті і такому обсязі покладених на нього функцій і робіт, при яких забезпечується найбільш повне й ефективне використання його робочого часу. У той же час індивідуальні норми сприяють забезпеченню соціальної захищеності робітників від надмірної інтенсифікації праці.
Норми праці класифікуються за різноманітними ознаками: за змістом, за ступенем деталізації, за сферою поширення, за періодом дії, за методом обґрунтування, за кількістю людей, праця яких нормується. Основною ознакою є зміст норм. Класифікацію норм праці за змістом наведемо у вигляді рис. 2.1.
Рис. 2.1 Класифікація норм праці за змістом
Виходячи з теми курсового проекту більш детально розглянемо норми виробітку.
Норма виробітку – це кількість одиниць продукції в натуральних показниках, що повинний виробити працівник в одиницю часу (за час, зміну, місяць) при визначених організаційно-технічних умовах. Норма виробітку залежить від тривалості робочого періоду і норми часу, встановленої на одиницю продукції.
Норма виробітку за зміну розраховується за формулою:
,
(2.1)
де Тзм – час зміни, год.
На тих виробництвах, де підготовчо-заключний час, час на обслуговування робочого місця, особисті потреби і відпочинок нормується на зміну, норма виробітку розраховується за формулою:
.
(2.2)
Між нормою часу і нормою виробітку існує зворотна залежність, тобто із зменшенням норми часу норма виробітку збільшується. Однак змінюються ці величини не в однаковій мірі: норма виробітку збільшується у більшому ступеню, ніж зменшується норма часу:
;
(2.3)
.
(2.4)
Розглянемо методи нормування праці.
Розрізняють методи нормування і засоби встановлення норм.
Метод нормування характеризує методичну і розрахункову основу, прийняту для встановлення норми затрат праці тим або іншим засобом.
Засіб встановлення норми відбиває, на основі якої інформації і яким шляхом вона визначена.
Методи нормування і засоби встановлення норм представлені у вигляді рис.2.2.
Рис. 2.2 Методи нормування праці
Сумарні методи одержали свою назву від того, що норми встановлюються відразу на цілу операцію або комплекс операцій без поділу на складові частини, тобто сумарно. У залежності від об’єкта нормування, бажаної точності встановлення норм, рівня використовуваної техніки, технології й організації праці, досвіду нормувальника розрізняють три засоби встановлення норм сумарним методом:
досвідний;
порівняльний;
статистичний.
Суть досвідного засобу полягає в тому, що норма визначається на основі суб’єктивної оцінки нормувальника. Чим краще досвід і вище кваліфікація нормувальника, тим точніше він може враховувати особливості технологічного процесу, можливості устаткування, тим норма ближче до реальних затрат праці. Найбільш істотним недоліком цього методу виступає його суб’єктивність.
Порівняльний засіб передбачає добір деталі або операції аналога і зіставлення тих характеристик, які саме визначають норму часу. Існує і модернізований варіант цього засобу, при якому порівнюється декілька важливих параметрів роботи і розраховуються поправочні коефіцієнти для відповідного уточнення норми. Цей варіант називається засобом попереходної інтерполяції (порівняння за основними переходами операції). Він поширений на тих підприємствах, де використовуються типові технологічні процеси.
Статистичний засіб заснований на статистичному обліку фактичних затрат праці (часу або чисельності працівників).
Незважаючи на властиві недоліки розглянутих засобів сумарного методу, на окремих підприємствах ці норми залишаються достатньо популярними. Основна причина цього – державна власність на засоби виробництва, незацікавленість трудового колективу в підвищенні продуктивності праці. Цілком відмовлятися від таких норм також не можна. З погляду практиків, краще мати тимчасову, недостатньо обґрунтовану норму праці, чим не мати ніякої.
Аналітичні методи передбачають розподіл операцій або комплексу робіт на більш дрібні елементи, ретельний аналіз їхнього змісту, дослідження чинників, що впливають на тривалість кожного елемента.
При аналітичному методі використовуються два різноманітних засоби:
аналітично-дослідницький;
аналітично-розрахунковий.
Аналітично-дослідницький засіб застосовується для визначення затрат на кожний елемент операції і на операцію в цілому на основі дослідження цих затрат на робочих місцях і критичному їхньому аналізі. Він реалізується шляхом проведення масових фотохронометражних спостережень і створення нормативних матеріалів. Використання цього методу на підприємстві обмежено через його складність, необхідність проведення фотохронометражних спостережень, їхнього трудомісткого опрацювання, проведення спеціальних розрахунків.
Аналітично-розрахунковий засіб передбачає встановлення затрат часу не шляхом вимірів, а по заздалегідь розроблених базових нормативах різноманітного ступеня укрупнення. Він використовується на підприємствах завдяки ряду переваг перед аналітично-дослідницьким, серед яких наступні:
трудомісткість встановлення розрахункових норм значно нижче хронометражних;
точність розрахункових норм майже не поступається точності хронометражних;
розрахункові норми легше впроваджувати, чим хронометражні, тому що їхня обґрунтованість не викликає сумніву, адже вона базується на нормативних матеріалах і враховує організаційно-технічні умови виробництва.