4. Зміцнення сили волі. Виокремлення імпульсів з поведінки ди-

тини пов`язане з силою її волі, яка означає здатність приймати розсу-

дливі і моральні рішення, а також реалізовувати прийняті рішення

незалежно від внутрішнього опору і зовнішніх перешкод. Дитина має

сильну волю, якщо виходить

переможцем з внутрішньої

боротьби, де беруть гору

позитивні соціальні цінності

(під впливом рефлексії). Сила

волі також є істотним елементом

відмови від задоволення саме в

цю хвилину, на користь більшого

задоволення (може, морального),

але відтягнутого в часі.

Є кілька головних умов формування сильної волі у дитини:

- сила волі залежить від формування світогляду і розвитку мо-

ральних почуттів, а відтак від поєднання дитини із соціальним сере-

довищем (соціальною групою). Власне, на цьому підґрунті формуєть-

ся почуття обов`язку.

- вміння приймати рішення; воно формується у процесі само- 193

стійного розв`язання складних ситуацій, що відповідають можливос-

тям вихованця; обов`язковим і доцільним є створення ситуацій, які б

давали дитині шанс осягнення позитивних життєвих успіхів;

- сильна воля формується завжди в умовах реальної оцінки на-

мірів і власних можливостей; бажання здійснити неможливе чи вису-

вання нереальних намірів не сприяє формуванню сили волі;

- щоб створити сильну волю, необхідне вміння дитини оцінюва-

ти свої дії і їх наслідки якби ззовні (інтеріоризація); необхідно фор-

мувати у дитини здатність до абстрактного мислення та об`єктивної

оцінки власного “Я”;

- для створення сили волі мусить бути присутнім постійний тре-

нінг протиставлення внутрішнім опорам і зовнішнім перешкодам; соціальний педагог може при цьому проектувати ситуації типу “збли-

ження-зближення” (вибір одного з двох бажаних варіантів) та “уни-

кання-уникання” (вибір “найменшого зла”).

Методи: 1. Особистий вплив. Він ґрунтується на інтеракціях між соціа-

льним педагогом і дитиною. Коли обоє – соціальний педагог і вихо-

ванець – не відмовляються від таких інтеракцій, є сенс говорити про

виховні соціалізуючі стосунки.

Ці стосунки можуть мати зовнішній і більш глибокий внутрі-

шній характер. Останній, власне, і є умовою успіху дії вищевказаних

методів.

2. Власний приклад. Можна розглядати його за кількох умов:

1. Дитина наслідує соціального педагога тоді, коли його пове-

дінка є загальновизнаною, а ще краще – цінованою групою, з котрою

ідентифікує себе дитина.

2. Наслідування відбувається, коли соціальний педагог подає

зразки поведінки для найбільш успішного здобування важливих для

дитини цінностей, що породжує повагу до педагога.

3. Умовою наслідування є наявність зв`язку внутрішнього рівня

між педагогом та дитиною.

3. Виховна порада. Застосування цього методу потребує наявно-

сті кількох етапів здійснення:

Ø виникнення у дитини потреби у пораді з боку соціального пе-

дагога;

Ø етап власне поради після розмови з дитиною;

Ø висновки щодо того, чи скористалася дитина поданою пора-

дою. Умовами використання такого методу є обов`язковий позитив-

ний психологічний зв`язок між соціальним педагогом та дитиною,

створення відповідних ситуацій потреби в пораді, конструктивна кри-

тична оцінка дій вихованця.

4. Переконування. Головними засадами використання цього ме-

тоду ресоціалізації є такі:

Øвіднесення до істотних, значущих потреб дитини, її зацікав-

лень і проблем;

Øвикликання у дитини конфлікту переконань і розв`язання його

згідно із соціальними очікуваннями;

Øефект застосування цього методу буде тим більш значущим,

чим більш гідною довіри є особа вихованця.

Результати застосування методу переконання залежать від чоти-

рьох чинників: особистісних рис дитини, особистісного портрета со-

ціального педагога, виду застосованих аргументів та ситуації, в якій

відбувається процес переконування (рис.34).

Рис.34. Етапи застосування методу переконування.

Для здійснення методу переконання необхідно враховувати, що

має існувати спільна площина для порозуміння, або ж визнання ди-

тиною того, що її погляди є темою для дискусії. Рисами соціального

педагога при цьому мають бути об`єктивність оцінок, ретельність у

просуванні вперед, харизматичність поведінки. Аргументація, вико-

ристана соціальним педагогом, може бути різною: раціональною і

емоційною, однобічною (“за”) чи різнобічною (“за” і “проти”). При

цьому слід зауважити, що існує два способи користування аргумен-

тацією: