2.3. Історичні етапи становлення теорії міжнародних відносин.

Теорія міжнародних відносин своїми витоками сягає античних часів і разом з тим є молодою наукою, яка остаточно відокремилась від інших на початку XX ст.

Основні підходи класичної школи теорії міжнародних відносин почали зароджуватися ще у Стародавній Греції. Перші, хоч і уривчасті, роздуми з приводу міждержавних стосунків зустрічаються у відомих засновників філософського ідеалізму Платона та Арістотеля.

У середні віки з'являється цілий ряд більш-менш цілісних концепцій суто ідеалістичного напрямку, основною метою яких є проблема відвернення війни шляхом створення єдиної монархії в Європі або ж Конгресу чи Ради монархів Тільки після 1945 року теорія міжнародних відносин починає дійсно звільнятися від "удушення" історією і від "задавленості" юридичною наукою.

Разом з тим найбільш цілісні і логічні концепції класичної школи з'являються у філософських працях Канта та політологічних - Макіавеллі.

У 20-30-х роках в теорії міжнародних відносин починає домінувати ідеалізм, який є швидше світоглядною основою, ніж якоюсь цілісною парадигмою. У 30-х роках формулюються концепції Г. Діккенсона та Н. Анжела, які, зрештою, лише розвивають положення Канта про всезагальний громадянський стан та торгово-економічну взаємозалежність як тривалу основу мирного співіснування розвинених держав світу. Криза ідеалізму наступила після другої світової війни через явну неадекватність міжнародної реальності поглядам ідеалістів.

50-60-ті роки стають періодом розквіту реалізму, який, на відміну від свого теоретичного опонента, оперує передусім поняттями: "сила", "інтерес", "баланс сил" тощо. Паралельно з розвитком реалізму в кінці XIX- на початку XX століття формулюються і розвиваються т. зв. детерміністичні теорії, які характеризуються монофакторним трактуванням міжнародних відносин.

Новий етап розвитку теорії міжнародних відносин припадає на кінець 60-х — початок 70-х років, коли відбувається т.зв. "біхевіористична" революція. Вона призвела до поділу теорії міжнародних відносин на два протилежні напрями: традиціоналізм (класична школа) та біхевіоризм. Вже в 70-х, а особливо на початку 80-х років, цілий ряд дослідників починають піддавати критиці теоретичні основи біхевіоризму та висловлюватись на користь формулювання нової парадигми – постбіхевіористичної Теорія міжнародних відносин на сучасному етапі переживає досить цікавий парадокс, що полягає у невідповідності рівнів розвитку її теоретичних основ з методологією дослідження міжнародної реальності.

2.4. Основні наукові школи та напрямки теорії міжнародних відносин.

Різноманіття тих, що існують сьогодні в міжнародно-політичній науці теорій і поглядів кінець кінцем може бути зведено до трьом відомим парадигмам:

- реалістською (що включає класичний реалізм і неореалізм)

- ліберальною (традиційний ідеалізм і неолібералізм)

- неомарксистською .

Центральними для теорії політичного реалізму є «поняття інтересу, визначеного в термінах влади», і пов'язані з ним поняття балансу сил, геополітичній стратегії і тому подібне. У неореалізмі, основні ідеї якого сформулював в кінці 70-х років До. Уолц, ці акценти декілька зміщені. Відстоюючи структурне розуміння сили, неореалізм не зводить її до військового компоненту, а включає в неї також економічну, інформаційно-комунікативну, наукову, фінансову і виробничу складові.

Із закінченням холодної війни авторитет політичного реалізму був серйозно поколеблен. Деякі з представників неореалізму навіть почали називати себе «ліберальними реалістами», або ж «утопічними реалістами», показуючи тим самим готовність до певного перегляду ряду положень реалістичної парадигми, у тому числі і положення про анархічність природи міжнародних відносин.». Вони дотримувались думки, що західні ліберально-демократичні держави здатні грати роль гаранта міжнародній безпеці, а досягнення прогресу стають доступними для всіх, зокрема слабких держав і рядових індивідів. З критикою основних положень реалістичної парадигми виступає і неомарксизм. Його прихильники представляють мир у вигляді глобальної системи багатообразних економік, держав, суспільств, ідеологій і культур. Знатися на цьому складному різноманітті допомагають базові поняття «мир-система» і «мир-економіка». Останнє відображає не стільки суму економічних стосунків в світі, скільки найобширнішу систему взаємодії міжнародних акторів, що веде роль в якій грають економічно найбільш сильні.

2.5. Суб'єкти міжнародних відносин.

Суб'єктами міжнародних економічних відносин є учасники відносин, які можуть активно та відносно незалежно діяти для здійснення власних економічних інтересів. До них належать фізичні, юридичні особи, держава, міжнародні організації та деякі специфічні суб'єкти. Під фізичними особами, які є суб'єктами міжнародних економічних відносин, розуміють окремих правоспроможних та дієспроможнихіндивідів, котрі виступають від свого імені (тобто не є представниками ніяких фірм чи організацій), ціллю яких є задоволення індивідуальних інтересів (наймані працівники, туристи, комерсанти-індивідуали).

Під юридичними особами, які є суб'єктами міжнародних економічних відносин, слід розуміти організації, фірми, корпорації, які існують постійно, мають власне майно, мають право купувати, володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами власності, право бути позивачем та відповідачем у суді, є носіями самостійної майнової відповідальності і займаються зовнішньоекономічною діяльністю (акціонерні, командитні товариства, товариства з обмеженою та необмеженою відповідальністю, одноосібні підприємства). Держава є головним суб'єктом системи світового господарства, саме тому має безпосередній вплив на функціонування цієї системи. Головна роль держави – створення поля для діяльності інших суб'єктів різних рівнів через укладання угод та договорів про двостороннє чи багатостороннє співробітництво. До специфічних суб'єктів міжнародних економічних відносин належать багатонаціональні корпорації, міжнародні спільні підприємства та ін. На сучасному етапі головними суб'єктами міжнародних економічних відносин є національні господарства, регіональні інтеграційні угруповання країн, транснаціональні корпорації, міжнародні організації.