1.2 Мистецтво Середнього царства (21 століття до н.Е. Початок 18 століття до н.Е.).

Мистецтво Середнього царства являло собою складне явище. В умовах відзначеної політичної боротьби й фараони й номархи, природно, використовували також мистецтво. Ще перші фараони – з Фів, бажаючи підкреслити законність володіння престолом, прагнули наслідувати пам'ятників могутніх владик Древнього царства. Важливим моментом з'явилося поновлення будівництва царських гробниць знову у вигляді пірамід. Першим почав споруджувати свою усипальницю у вигляді піраміди той же Аменемхет I, що зважився при цьому помістити її вже на півночі, порвавши зв'язок із гробницями предків, - крок досить важкий, якщо врахувати світогляд древніх єгиптян. Прагнення фараонів початку XII династії наслідувати пам'ятників Древнього царства змусило єгипетських зодчих повернутися до зразків цього періоду. Планування пірамід і заупокійних храмів початку XII династії, і їх взаємозв’язок повністю збігаються з розташуванням усипальниць фараонів V-VI династій.

Однак внаслідок економічних умов, що змінилися, спорудження гігантських кам'яних пірамід було вже неможливо, що й відбилося на масштабах і техніку пірамід XII династії. Розміри цих пірамід значно зменшилися, наприклад, піраміда Сенусерта I мала 61 м у висоту. Будівельним матеріалом служив тепер в основному цеглу-сирець, причому різко змінився спосіб кладки піраміди. Основу її становили вісім капітальних кам'яних стін, яки насходились радіусами від центра піраміди до її кутів і до середини кожної сторони. Від цих стін під кутом в 45 градусів відходили інші вісім стін, проміжки ж між ними заповнювалися уламками каменю, цеглою або піском. Піраміди облицьовувалися вапняними плитами, що з'єднувалися один з одним дерев'яними кріпленнями. Таке облицювання в основному тільки й стримувала будинок піраміди Середнього царства; не дивно тому, що ці піраміди в цей час являють собою купи руїн. Зрозуміло, у момент спорудження пірамід недоліки техніки були сховані облицюванням, і зовні піраміди початку Середнього царства точно відтворювали тип усипальниці царів Древнього царства. Так само як і раніше, до східної сторони піраміди примикав невеликий у порівнянні із самою пірамідою заупокійний храм, від якого йшов прохід до храму в долині.

В епоху середнього царства ( 21-18 вв. до н.е.) з'являється новий тип заупокійного храму. Яркий зразок-храм Ментухотепа I долині Деир - ель - Бахари (західний берег Нила).

Перше, що кидається в очі нововведення, зміна місцевості: не в пустелі, а в скель Лівійського нагір'я.

Друге - ускладнення композиції заупокійного храму, що складає із двох терас, розташованих одна над іншою й завершувалась невеликою пірамідою. Горизонтальне розташування терас, підкреслені пологим пандусом, як би з вертикальними портиками, що йдуть по фасаду й з боків храму. За основним ядром комплексу йде невеликий відкритий двір, оточений колонадою. Додатковими елементами цього архітектурного комплексу були кам'яні розфарбовані статуї пануючи, що стояли на дорозі, і сад із двома басейнами перед першим залом.

Від заупокійного комплексу Менхотепа I тягнеться ниточка до храмової архітектури Нового царства, одним з найбільш ранніх зразків якого, був заупокійний храм цариці Хатшепсут (нач. 15 ввека до н.е.). Він зведений уже в знайомій нам долині Деир - ель - Бахари архітектором Сенмутом, поруч із храмом Ментухотепа I.

Сама головна новація - поховання окремо від храму. Царська мумія захована десь у схованці, у горах. Ансамбль же складається в цілому з тих же елементів, що й храм «сусіда», але з тенденцією до більшої грандіозності: три тераси, що піднімаються одна над іншою, мають більші масштаби; найбагатше розфарбування, широкі використання скульптур (понад 250 статуй), достаток колонад, дерева й штучні ставки, що розміщалися й на терасах.

Ідея просторово розвиненого храмового комплексу, підлеглого принципу центральної осі, найбільш повне й зроблене вираження одержала в ансамблях Карнака й Луксора на східному березі Нила у Фівах, присвячених богові Амону - Ра (16-15 ст. до н.е.). Основними елементами складного й гармонійного цілого були наступні об'ємні й просторові компоненти: молитовня, коронний зал, відкритий двір. Вони вибудовувалися по одній осі, що тривала за стінами довгою алеєю зі сфінксами. Чергування їх акцентувалося величезними пілонами - входами, що представляють собою плоскі трапецієподібні форми, що піднімаються над іншими архітектурними обсягами храмового комплексу. Перед пілонами розміщалися величезні скульптурні статуї фараонів і обеліски (т.зв. «голки фараона»).

Одним з найбільш зроблених храмових ансамблів серед єгипетських архітектурних пам'ятників є Луксорский храм, що називався Іпет - Рес. У більшій своїй частині побудований архітектором Аменхотепом-Молодшим в 15 ст. до н.е.

1.3. Мистецтво Нового царства ( 16-11 ст. до н.е.)

Період Нового Царства складався з декількох великих етапів, що характеризують складні шляхи розвитку культури цього часу.

Близько 17 в. до н.е. Єгипет був завойований гіксосами - прибульцями з Передньої Азії, через сторіччя іноземні завойовники були вигнані, а Єгипет знову об'єднаний у потужну державу фараонами з Фів, що перетворили Єгипет у найбільш могутню державу середини 2 тисячоріччя до н.е. Єгиптові була подвластна величезна територія, у тому числі частково Передня Азія й Нубія. Столицею знову стають Фіви, де ведеться колосальне будівництво. Основне храмове будівництво присвячується заупокійному культу й богові Амону.

Найбільше поширення в період Нового царства одержав тип храму із чітким прямокутним планом. Його ансамблевий характер був розрахований на постійну зміну вражень у численних учасників урочистих релігійних процесій. Фасад храму звертався до Нила, від якого йшла дорога, обрамлена по сторонах кам'яними сфінксами. Мірне повторення їхніх фігур створювало спокійний ритм. Алея сфінксів приводила до входу - кам'яному пілону - грандіозної, сужающей догори у формі трапеції стіні, розділеної вузьким проходом усередині. Перед пілоном споруджувалися колосальні статуї, обеліски. За пілоном відкривався прямокутний у плані відкритий двір, обнесений колонами. У Фівах були зведені колосальні присвячені богові Амону храмові ансамблі Карнака й Луксора.

Першим будівельником храму в Карнаке в16 в. до н.е., був - Аменхотеп Молодший, котрий уперше ввів в архітектуру колонаду двору. Завершальною ланкою ансамблю храму був грандіозний Гіпостільної залі розміром 103 х 52метра, споруджений в 14-13 вв. до н.е., зодчими Іупа й Хатіаі. Він являв собою цілий ліс потужних колон. Центральний, більше високий ряд колон, пропускав сонячне світло, що поступово поглинався сутінком бічних рядів. Колони Карнака й Луксора мали потужні капітелі й уподібнювалися гігантським квітам лотоса й папірусу, відтворюючи кам'яний ліс, де людин почував себе билиною. У той же час завдяки теплому золотавому тону, ніжним фарбам розписів, красі рельєфів, єгипетські храми Нового царства не робили відчуття гнітючої моці каменю. Новий характер придбали гробниці царів і заупокійні храми. Гробниці фіванских царів розташовувалися в схованках скелястих ущелин, а храми зводилися на рівнині в підніжжя гір.

Заупокійний храм цариці Хатшепсут (початок 15 в. до н.е.), вибудуваний біля Фів, у Дейр-Ель-Бахри, у тій же долині, що й храм Ментухотепов, являв собою грандіозний ансамбль, що складається із трьох колосальних терас, об'єднаних пологими пандусами. Поступово піднімаючись, храм вростає в товщу скель. Мірний ритм колон і стовпів, що оточують кожну терасу, знаходить відзвук у дивній красі пустельної й дикої природи, що доповнила утвір Сенмута - будівельника цього ансамблю. Рельєфи стін храму цариці Хатшепсут оповідають про подорожі, іноземних послів, тури, що пускаються в плавання. Жіночі статуї й портрети приватних осіб стають більше пластичними, м'якими по пропрацьованості обсягів. У живописі майстра Нового царства також шукали сміливішого й складного зображення навколишнього світу. Побут знаті, полювання, бенкети, виїзди показані надзвичайно барвисто. Ускладнилася композиція, різноманітніше стали руху фігур, колорит збагатився бузковими, рожевими відтінками. У розфарбування фігур уводиться золотаво-рожевий цвіт. Жінки в прозорих одягах представлені танцюючими. (Розпис гробниці Нахта у Фівах, кінець 15 ст. до н.е.).

Кінець XVIII династії (кінець XV - початок XIV в. до н. ер.) - це період, що мав виняткове значення в історії єгипетського мистецтва.

Прагнучи підірвати авторитет жрецтва, що опирався на культи древніх богів, Аменхотеп IV висунув нове навчання, оголосивши єдиним щирим божеством сонячний диск під ім'ям бога Атона. Храми старих богів були закриті, їхні зображення знищені, а храмове майно конфісковане. Фараон покинув Фіви й побудував собі в середньому Єгипті, на тім місці, де перебуває зараз селище Амарна, нову столицю, назвавши її «Ахетатон», що значить «Небокрай Атона». За назвою місця розкопок столиці Аменхотепа IV весь період його царювання часто називається «амарнським». Сам він також прийняв нове ім'я - Ехнатон - «Дух Атона».

Природно, що не менш різкий перелом повинен був відбутися й у мистецтві, настільки тісно зв'язаному в Єгипті з релігією. І дійсно, уже пам'ятники, створені на початку правління Ехнатона, дуже сильно відрізняються від усього попередньою свідомою відмовою від канонічних форм. Розкопки Ахетатона дали можливість установити загальний характер основних його будинків. Храми, як і раніше, були орієнтовані зі сходу на захід, їхні території обнесені стінами, вхід оформлений у вигляді пілона із щоглами. Однак вони мали ряд нових рис, які були обумовлені особливостями нового культу, що відбувався під відкритим піднебінням, і необхідністю спорудження храмів, як і всього міста в найкоротший строк. Храми Атона не мали характерних для Єгипту колонних залів і, побудовані наспіх, в основному із цегли, з невисокими пілонами, вони не відрізнялися ні монументальністю, ні художньою якістю. Колонади були зведені лише до павільйонів перед пілонами. Чергування ж пілонів і величезних відкритих дворів, позбавлених портиків і наповнених рядами незліченних жертовників, додало храмам сухість і одноманітність. Розквіту, мистецтва Ахетатона раптово був покладений кінець. Реформи Ехнатона не могли закріпитися, Тутанхамон, був змушений піти на примирення зі знаттю й жрецтвом, відновивши колишній порядок, а через чверть століття після смерті Эхнатона, жерці повідомляють його єретиком, руйнують його місто, а викреслюють його ім'я зі списків «законних» фараонів - в офіційних єгипетських хронічках після Аменхотепа III значиться Хоремхеб. Значення мистецтва Амарны не обмежилося часом найближчих спадкоємців Ехнатона; воно зіграло істотну роль і в додаванні мистецтва періоду XIX династії, а тим самим і всього мистецтва другої половини Нового царства в цілому.

ВИСНОВОК

Таким чином, простеживши розвиток мистецтва Древнього Єгипту, ми можемо зробити деякі висновки щодо його культури.

Найдавніша цивілізація Сходу була єгипетська - на Нилі. Тут уперше з'явилися різні науки, література, філософська думка, образотворче мистецтво, і, нарешті, писемність.

Культура Древнього Єгипту пройшла ряд послідовних стадій розвитку. Особливого розквіту вона досягла в епохи Древнього, Середнього й Нового царства. Ці три періоди визначають своєрідність і особливості давньоєгипетської культури.

Самобутня культура Древнього Єгипту з незапам'ятних часів залучала до себе увага всього людства. Вона викликала подив у гордого своєю цивілізацією вавилонського народу. У єгиптян училися мудрості філософи й учені Древньої Греції. Великий Рим схилявся перед стрункою державною організацією країни пірамід. У Єгипті всі види образотворчого мистецтва можна назвати породженими від архітектури. Зодчество Єгипту - провідний вид мистецтва, багато в чому визначальний характер пластики й живопису. Скульптура й настінний живопис, підкоряючись архітектурі, становлять із нею єдине й органічне ціле.

Мистецтво Древнього Єгипту вражає своєю грандіозністю, незвичайними масштабами, величчям і красою. Єгипетське мистецтво з'явилося зразком для крито-микенской культури в Древній Греції. Єгипетська культура дуже вплинула й на древніх римлян.

Давньоєгипетська культура й цивілізація заклали основу для наступного культурного розвитку багатьох народів.