15. Паризький договір 1951 року: структура та інституційний механізм.

Паризький договір про заснування ЄСВС був підписаний 1951 року і набрав чинності у 1952 р.

ЄСВС засновувалося на трьох основних принципах: спільного ринку, спільних цілей і спільних інститутів. Договір установлював спільний ринок вугілля, залізної руди, залізного брухту і сталі, заснований на принципах вільної торгівлі й регульованої конкуренції. Він переслідував мету коорди­нації й модернізації виробництва з метою його зростання, а також зниження цін шляхом відміни торгівельних мит і кількісних обмежень на рух товарів. Договір був спрямований на забезпечення рівноправного доступу для корис­тувачів до джерел виробництва і забороняв нечесні методи ведення конку­рентної боротьби, зокрема, дискримінацію за національною ознакою. Також передбачався вільний рух капіталу і робочої сили. Для досягнення цієї мети в рамках Договору були розроблені правила інвестування, фінансової допо­моги й ціноутворення.

Договір про ЄСВС засновував інституції, які стали передвісниками від­повідних структур Європейського співтовариства: Вище правління,Рада міністрів , Ассамблея, Суд.

Закріплював «наднаціональний» характер. Підписали Франція, Німеччина, Італія й країни Бенілюксу на 50 років.

16. Договір про створення єес 1957 року.

Разом з Договором про створення Євроатома становить систему Римських договорів. У преамбулі Договору країни-засновники ЄЕС заявили про своє прагнення закласти основи більш тісного союзу між європейськими народами, ліквідувавши бар'єри, які роз­діляли Європу, що, у свою чергу, дозволило б посилити захист миру й сво­боди. Договір передбачав можливість розширення ЄЕС за рахунок інших єв­ропейських держав. Головними цілями Співтовариства визначалися: забез­печення економічного і соціального прогресу країн-членів, а також постійне поліпшення умов життя й праці народів цих країн. Співтовариство прагнуло досягти зміцнення і більш тісного зближення національних економік, а та­кож забезпечення їхнього гармонійного розвитку шляхом зменшення відмін­ностей між різними регіонами й подолання відсталості менш розвинених районів.

Провідна мета інститутів Співтовариства за Римською угодою - створен­ня Спільного ринку між державами-членами - містила три принципових ас­пекти:

• формування митного союзу, що передбачав вільне переміщення то­ варів, робітників, послуг і капіталів;

• здійснення спільної торгівельної політики щодо третіх країн і запро­вадження спільного митного тарифу (СМТ);

• проведення спільної політики в галузі сільського господарства й транспорту.

Договір передбачав заснування Європейського соціального фонду (ЄСФ), який мав сприяти врегулюванню питань зайнятості, та Європейсько­го інвестиційного банку (ЄІБ).

Утілення в життя проекту Спільного ринку мало відбутися поступово і передбачало перехідний дванадцятирічний період, який складався з трьох етапів. Характеристика перехідного періо­ду в Договорі обмежувалася визначенням загальних принципів спільної по­літики, зокрема, тих, що торкалися зближення економічних політик та націо­нальних законодавств:

• гармонізація податкових систем;

• адаптація трудового законодавства, гармонізація соціальної політи­ки;

• регламентація приватних угод або державних монополій, які спри­чинюють невідповідність цін;

• координація валютної, кредитної і бюджетної політики;

• опрацювання європейського корпоративного законодавства. Наднаціональний характер діяльності ЄЕС мав формуватися поступово: рішення спочатку мали ухвалюватися одностайно, згодом - кваліфікованою більшістю голосів.

235 стаття Договору надавала країнам-членам можливість проводити спільну політику у сферах, не регламентованих Договором, що дозволяло ЄЕС здійснювати безліч різноманітних політик без внесення змін в установ­чий Договір.