- •1. Понятійно-правовий категоріальний апарат в праві єс: право єс, право єСп, європейське право.
- •2. Співвідношення понять правова система єс, система права єс, система джерел права єс.
- •3. Правопорядок єс та його закріплення в рішеннях Суду єс.
- •5. Поняття та структура права єс.
- •10. Дія норм права єс в часі, просторі та за колом осіб.
- •11. Правова природа права єс.
- •12. Основні етапи розвитку права Європейських Співтовариств.
- •13. Розвиток економічної та політичної концепції уніфікації Європи.
- •14. Ідея Єдиної Європи в історичному контексті.
- •15. Паризький договір 1951 року: структура та інституційний механізм.
- •16. Договір про створення єес 1957 року.
- •17. Єдиний європейський акт: передумови прийняття та напрямки реформ.
- •18. Договір про створення єс 1992 року: основні положення та зміни в інституційному механізмі.
- •19. Амстердамський та Ніццькі договори і їх роль у розвитку права єс.
- •20. Конституція
- •21. Лісабонський договір: порядок прийняття, основні положення та нововведення.
- •24. Поняття, ознаки, особливості джерел права єс.
- •25. Первинне право.
- •26. Регламент як джерело права єс.
- •27. Директива як джерело права єс: пряма і непряма дія.
- •28. Рішення, рекомендації та висновки як джерела права єс.
- •29. Прецедентне право та його місце в системі джерел права єс.
- •30. Міжнародні договори та їх місце в системі джерел права єс.
- •31. Поняття, ознаки та система принципів права єс.
- •34. Суб’єкти права єс.
- •35. Принципи субсидіарності та пропорційності у праві єс.
- •36. Міжнародна правосуб’єктність єс та Лісабонський договір.
- •39. Рада єс. (законодавча)
- •40. Європарламент (законодавча)
- •41. Комісія єс (виконавча)
- •44. Європейська рада.
- •45. Європейський центральний банк.
- •46. Рахункова палата
- •47. Допоміжні органи.
- •59. Асоціація єс з заморськими країнами і територіями.
- •60. Міжнародні угоди єс
13. Розвиток економічної та політичної концепції уніфікації Європи.
- першопочатково економіка;
- згодом політика;
14. Ідея Єдиної Європи в історичному контексті.
У 1946 р. частина національних рухів за федеративну Європу об'єдналася у Європейський союз федералістів під головуванням Хендріка Брюгмана і Генрі Фрінея. Союз об'єднував прихильників децентралізованого народного федералізму. У 1947 р. Р. Куденхове-Калергі заснував Союз європейських парламентарів, прихильників Пан'європи, які підтримували ідею створення європейської асамблеї з федеративною конституцією і єдиною грошовою одиницею. Під час важких дебатів між "федералістами" і "уніоністами'', лібералами й прихильниками регульованої економіки голова Союзного європейського руху Великобританії лорд Д. Сандіс запропонував заснувати Міжнародний комітет координації рухів за Європейський Союз з метою мобілізації суспільної думки й урядових кіл на користь ідеї європейської асамблеї, який було створено у листопаді 1947 р. У травні 1948 р. в Гаазі під головуванням В. Черчілля зібрався Конгрес європейських рухів.
Під час Конгресу було запропоновано створити Європейський рух, який би координував діяльність прихильників об'єднаної Європи всіх напрямків і тенденцій (федералістів, уніоністів, лібералів, соціалістів тощо), які працювали на користь європейського союзу. Європейський рух був заснований у Брюсселі в жовтні 1948 р.
Зростання напруженості між Францією й Німеччиною з приводу Саару в 1948-1950 роках, а також політична слабкість Ради Європи змушували прихильників об'єднаної Європи шукати нові шляхи інтеграції. З іншого боку, посилення конфронтації між Сходом і Заходом (блокада Берліну в травні 1949 р., початок війни в Кореї в серпні 1950 р.) зумовлювало відмову Франції від жорсткої позиції щодо відродження Західної Німеччини і її економічної незалежності. Саме франко-німецьке порозуміння, підтримане США, стало ключовим фактором європейської консолідації.консолідація Західної Європи мала пом'якшити міжнародну напругу, спричинену майбутньою ремілітаризацією Німеччини.
Біля витоків сучасної західноєвропейської інтеграції знаходилися видатні особистості, які ввійшли в історію як "батьки Європи": Ж. Монне, Робер Шуман, К. Аденауер, А. де Гаспері. Саме ці особистості змогли надати імпульс європейському починанню конкретним проектом, здатним змінити курс європейської історії, визначити зміст і напрямки європейського будів-
Оскільки інституціональний метод європейської інтеграції, який передбачав опрацювання й прийняття європейської конституції з метою дати "згори" імпульс формуванню політичного союзу, виявився неможливим, "функціоналісти" запропонували розпочати пошуки шляхів співробітництва "знизу", в обмежених секторах, що представляли спільні інтереси європейських країн (секторальна інтеграція). Функціональний метод інтеграції передбачав, що європейські держави, які щойно відновили свій національний суверенітет після Другої світової війни, не мусили від нього одразу ж та повністю відмовлятися на користь федерації європейських держав. їм лише треба було відмовитися від догми неподільності і цілісності суверенітету та від певних частин суверенітету у визначених областях.