1. Загальна характеристика соціального стану суспільства.

У країні, що переживає затяжну економічну кризу, населенню конче важко адаптуватись до реалій сучасного життя. Його стан характеризується значною соціальною напруженістю та відсутністю матеріальної та психологічної безпеки. Необхідність боротися за виживання в складних умовах економічної кризи впливає на соціальне самопочуття людей та їх оцінки якості життя. За даними моніторингу соціальних змін в українському суспільстві, що його щорічно проводить Інститут соціології НАН України з 1994 року, на теперішній час незадоволені своїм життям загалом 56,4% мешканців країни, а своїм становищем у суспільстві - 61,4%. Таких, хто позитивно оцінює своє життя, набагато менше - усього 18,6%, а становищем у суспільстві задоволені лише 11,2%. Решта від оцінок утримуються.

Надії на поліпшення життя протягом найближчого року важко визначити як оптимістичні. Майже щодругий (47,4%) певен, що ніякого покращення не буде, і лише 12,4% вважають, що їх життя найближчим роком більш або менш налагодиться. Дуже висока частка осіб перебуває в утрудненні визначити навіть найближчі життєві перспективи (40,0%). В порівнянні з минулим роком матеріальні умови життя 42,2% українських сімей значно або дещо погіршилися (значно - у 21,8%, трохи - у 20,4%). Така само кількість осіб (43,0%) свідчить про погіршення гарантій зайнятості та забезпечення роботою. Про поліпшення матеріальних умов життя сім'ї згадують лише 13,5%, а гарантій зайнятості - 8,1% учасників опитування. На момент проведення моніторингового опитування не працювали і не мали ніяких джерел доходу 2.4% його учасників; не мали постійного місця роботи, але підробляли у різних місцях залежно від обставин ще 7,1%, а частка зареєстрованих безробітних становила 2,4%.

2. Ситуація на українських ринках праці в оцінках мешканців україни

Загальна ситуація на українських ринках праці оцінюється мешканцями України вкрай негативно. Три чверті дорослих жителів країни впевнені, що знайти роботу, яка відповідає їх перевагам і кваліфікації та оплачується належним чином, в Україні вельми важко. Влаштуватись на робоче місце, що вимагає від працівника рівня кваліфікації, яким володіє його пошукувач, проте не гарантує достатнього заробітку, на думку кожного другого (56,5%) також нелегко. Про труднощі працевлаштування не за фахом, однак з гарантією достатньої оплати свідчать семеро з десяти, а кожен другий мешканець країни працездатного віку (56,4%) певний, що важко знайти будь-яку роботу. На їх думку безробіття загрожує перш за все особам предпенсійного віку, інвалідам, жінкам з недолітніми дітьми та таким, хто часто хворіє.

Невизначеність ситуації на ринку праці в Україні та необхідність самостійного пошуку нових джерел доходу для своїх сімей увімкнула механізми самоорганізації. Одним з щонайефективніших способів виживання стала трудова міграція мешканців країни за її межі. Найпривабливішими для трудових мігрантів країнами є Росія та Польща, далі йдуть Німеччина Чехія, Італія, Португалія. Більше половини мешканців України працевлаштовувались там за усною домовленістю з роботодавцем, без юридичного оформлення трудової угоди. Решта складала трудовий договір ще в Україні або в країні тимчасового перебування. Половина з тих, хто вже має зарубіжний трудовий стаж, збираються протягом найближчого року знов виїхати за кордон з метою тимчасового заробітчанства.

Ті мешканці країни, що мають роботу, скоріше нею незадоволені. І трудові мігранти, і інші наші співвітчизники, які ще не були заробітчанами за межами країни, однаково рідко бувають задоволені змістом праці на своєму робочому місці. Проте щонайбільше невдоволення працівників викликають розміри їх заробітної плати, якість соціального захисту та рівень розвитку соціальної сфери за місцем роботи. Праця в ієрархії цінностей мешканців України, й зокрема цікава робота, посідає одну з найвищих позицій. Особливо високу оцінку можливості мати цікаву роботу дають співвітчизники, які вже отримали досвід зарубіжної трудової міграції (91,7%). Проте українські громадяни хотіли б не тільки бути залученими до цікавої роботи, яка б відповідала їх вимогам та очікуванням. Вони ще бажають працювати з повною віддачею, хоча така можливість трапляється дуже рідко.

Слід, проте, зауважити, що питома вага незайнятих вища в групі потенційних трудових мігрантів. Найскоріше одною з основних причин пошуку заробітків за кордонами України як раз й слугує вимушена незайнятість її мешканців. Питома вага таких, хто не має роботи, серед потенційних трудових мігрантів складає загалом 24,6%, тоді як для решти співвітчизників вона сягає лише 12,8%. До цього слід додати, що частка непрацюючих пенсіонерів в групі потенційних трудових мігрантів не перевищує 2,5%, тоді як питома вага старих людей, які живуть безвиїзне в Україні виключно на маленьку пенсію, складає 30%.

Ті, що мають роботу в Україні, працюють переважно в державному секторі (28.0%), в приватному - лише 20,3%. Проте в групі трудових мігрантів спостерігається інша тенденція. Щотретій з них (33,3%) працює в приватному секторі (тільки щочетвертий (25,6%) зайнятий на державних підприємствах, в організаціях та установах. Серед них вдвічі частіше зустрічаються люди, які визначають свій статус як "самозайнятий", маючи на увазі індивідуальну трудову діяльність або будучи представником вільної професії (11,9% проти 5,0%).

Особи, що зайняті виключно на українських ринках праці, як і ті, що вже мають робочий досвід за кордоном, як правило, зазначають, що характер їх теперішньої роботи не відповідає їх професійно-освітньому рівню (40,3% та 43,5% відповідно). Усі вони свідчать про те, що гарантії зайнятості та забезпечення працездатних мешканців країни робочими місцями значно або дещо погіршились. Потенційні трудові мігранти згадують про це дещо частіше (47,0%). І хоча розбіжності в їх оцінках не такі вже й значні, проте їх найбільша частота в групі потенційних трудових мігрантів ще раз підтверджує вплив незайнятості на вітчизняних ринках праці на вибір рішень співвітчизників шукати робочі місця за кордоном.

Потенційні трудові мігранти частіше за інших своїх співвітчизників вважають, що безробіття є для них цілком реальною загрозою, що зрозуміло: адже їх переважна більшість - це мешканці малих міст та сільської місцевості. Проте труднощі гартують характер. Потенційні трудові мігранти частіше відносять себе до людей, чиї шанси на успіх в житті вищі, аніж в їх оточення. А частка тих, хто побоюється, що не має жодних шансів на успіх, учетверо менше (7,6% проти 29,9%). Співвітчизники, які збираються на заробітки в інші країни, частіше аніж будь-хто інший, певні, що запорукою їх виживання й життєвого успіху слугують вміння ставити собі мету і добиватися її здійснення (44,1% проти 30,6%), наполегливість, працелюбність та терпіння (52,5% проти 38,8%) і звичайно ж удача (41 5% проти 35,2%).