9. Банківська система Німеччини

Федеральний банк (Bundesbank) (центральний банк Федеральної Республіки Німеччини) складається з центрального управління у Франкфурті-на-Майні, дев'яти центральних банків земель як головних управлінь і 182 відділень, які Федеральний банк має в найбільш великих населених пунктах. Чисельність персоналу в системі Федерального банку - близько 18 000 осіб. Компетенція і завдання Федерального банку визначені спеціальним Законом про Федеральний банк від 26 липня 1957 року (Bundesbankgesetz) (далі - ЗФБ).

Німецький федеральний банк - федеральна юридична особа господарського права. Основний капітал банку, що повністю належить федерації як власнику суверенітету валюти. Проте права, яке б порушувало незалежність Федерального банку, Федерація не має.

Як і всі центральні банки інших країн, Німецький федеральний банк здійснює регулювання за допомогою валютно-грошових повноважень, даних йому законом, грошового обороту і кредитного забезпечення економіки з метою збереження стабільності валюти, а також піклується про банківське виконання системи розрахунків у країні та за кордоном (ст. З ЗФБ). У своєму розпорядженні він мас цілий ряд валютно-політичних інструментів, що використовуються банком самостійно, без втручання інших відомств.

До органів управління Федеральним банком входять Рада центральних банків, Рада директорів і Правління центральних банків земель.

Верховний орган Федерального банку - Рада центральних банків - визначає грошову і кредитну політику банку. Він випускає загальні директиви для ведення справ і адміністративного управління банком і розмежовує у межах закону компетенцію Ради директорів і Правлінь центральних банків земель, а в окремих випадках може давати їм прямі розпорядження. До його складу входять президент і віце-президент Федерального банку, члени Ради директорів і президенти центральних банків земель. Головує на засіданнях президент, а за його відсутності віце-президент Федерального банку. Таким чином, закон забезпечує представництво всіх економічних регіонів країни в найвищому органі Федерального банку. Завдяки тому, що цей орган в основному приймає рішення простою більшістю голосів (ст. 6 ЗФБ), рішення Ради центральних банків враховують інтереси не тільки центру, але і всіх регіонів країни.

Рада директорів - центральний виконавчий орган Федерального банку, що відповідає за виконання рішень Ради центральних банків. Він здійснює ділове й адміністративне управління банками, за винятком тих питань, які знаходяться в компетенції Правлінь центральних банків земель.

До компетенції Ради директорів , зокрема, віднесені:

1) операції з Федерацією та її спеціальними фондами;

2) операції з кредитними інститутами, що виконують завдання федерального значення;

3) валютні операції та операції за кордоном;

4) операції на відкритому ринку.

Завдання центральних банків земель - здійснення операцій і адміністративне управління в своєму регіоні. Зокрема, до їх компетенції входить висновок під свою відповідальність операцій із адміністраціями землі і кредитними інститутами свого регіону, якщо вони поза компетенцією Ради директорів (ст. 8 ЗФБ).

При кожному центральному банку землі створений дорадчий орган - Рада, яка обговорює з президентом центрального банку землі питання валютної і кредитної політики, а з Правлінням банку - шляхи рішення завдань, що входять до компетенції банку. До складу Ради входять 14 осіб, які володіють особливими знаннями у сфері кредитної справи. Не більше половини з них вибирають з кредитних інститутів землі, інших - із сфери промисловості, торгівлі, системи страхування, вільних професій, сільського господарства, а також із найнятих робітників.

Центральним банкам земель підпорядковані філіали, які Німецький федеральний банк має в найбільших населених пунктах країни (ст. 10 ЗФБ). Німецький федеральний банк відомий як незалежний центральний банк у світі. Федеральний банк зобов'язаний підтримувати загальну економічну політику Федерального уряду, але тільки за умови виконання своїх завдань. Під час виконання своїх повноважень Федеральний банк не залежить від вказівок Федерального уряду.

Німецький Федеральний банк виконує своє головне завдання щодо забезпечення стабільності валюти і здійснює такі основні функції центрального банку, як емісійний банк, банк банків, банк держави і керівник валютними резервами. Федеральний банк має виняткове право випускати банкноти і вилучати їх із обігу (ст. 14 ЗФБ). Він, як і Відомство з нагляду за кредитною справою, здійснює деякі функції нагляду за кредитними установами.

У Німеччині функціонує близько чотирьох тисяч кредитних установ, які можна розділити, залежно від виду їх діяльності, на універсальні і спеціалізовані банки або, залежно від їх організаційно-правової форми, на приватні комерційні банки і публічно-правові кредитні установи. Різні комерційні цілі, які в минулому були додатковим критерієм відмінності між банками, нині майже втратили це значення. Тільки приватні комерційні банки, як і раніше, ставлять перед собою мету заробляти прибуток, працюючи в промисловості. Мета кооперативних банків - обслуговування своїх членів, а публічно-правові кредитні установи формально своєю метою проголошують "суспільні інтереси" - ідея сприяння накопиченню заощаджень і забезпеченню приватних клієнтів та економіки в цілому дешевими банківськими послугами. У зв'язку із жорсткою конкуренцією між банками щодо залучення клієнтів умови на ринку банківських послуг зближуються і відмінність між окремими банківськими групами визначити важко, тобто відбувається процес універсалізації кредитних установ.

Комерційні і спеціалізовані банки надають у рік небанківському сектору (підприємствам, приватним особам, державним бюджетам різних рівнів) кредити на суму понад 1,5 блн євро, з них понад 150 млрд - шляхом придбання за свій рахунок державних облігацій і акцій промислових підприємств. Частка комерційних банків від усього кредитного обсягу становить майже 80 %, а в секторі придбання цінних паперів їх частка перевищує 90 %.