1.2 Урок як основна форма організації навчання

В умовах існуючих організаційних форм навчання застосовується різноманітний арсенал різних методичних засобів. Від форми організації навчання багато в чому залежить вибір тих або інших джерел, з яких учні одержують знання. Тому одним з найважливіших завдань методики є розробка форм організації навчання в єдності з розкриттям їхніх методичних можливостей.

Найбільше поширення, як у нашій країні, так і за рубежем одержала класно-урочна система навчання. У XVI—XVII ст. у братських школах України й Білору­сі виникла форма організації навчальних занять, яка перед­бачала певні елементи класно-урочної системи навчання. Учитель працював фронтально з усім класом за певним розкладом. На заняттях використовували пояснення, бесі­ду, самостійну роботу, диспут, взаємне навчання. Учням давали домашнє завдання, виконання якого перевірялося під час занять, що мали назву «уроки». Доцільність класно-урочної системи навчання та шля­хи її впровадження обґрунтував у XVII ст. Я.-А. Коменський.

Протягом 300 років ця система піддавалася подальшому вдосконалюванню за участю тисяч учителів, методистів і таких видатних педагогів-мислителів, як І.Ф. Гербард, І. Г. Песталоцці, К. Д. Ушинський, Я. В. Давид, Б. Наврочиньский й інших. Суть системи Я.А.Коменского заснована на поділі учнів на класи, що реалізують відповідні програми навчання. При цьому програма вивчення кожного предмета складалася з розділів, а вони у свою чергу ділилися на теми, що проробляють на 40 - 45 - хвилинних уроках під керівництвом вчителя.

Ключовим компонентом класно-урочної системи організації навчання є урок. Що ж таке урок? Однозначно відповісти на це питання важко. Дотепер у педагогічній науці переважною є думка, відповідно до якої урок - це систематично застосовувана для вирішення завдань навчання, виховання й розвитку організація діяльності постійного складу учителів й учнів у певний відрізок часу.

Загальновідомо, що в дидактиці поняття «урок» не має однозначного тлумачення. Словник дидак­тичних термінів подає таке визначення: урок — це форма організації діяльності постійного складу вчи­телів і учнів у визначений відрізок часу, що система­тично застосовується для розв'язання задач навчан­ня, виховання й розвитку учнів. Тож сутність уроку як форми організації навчання полягає в колектив­но-індивідуальній взаємодії вчителя й учнів, у ре­зультаті якої відбувається засвоєння учнями знань, формування в них умінь та навичок, а також їх роз­виток та виховання [4, с.15]. У дидактиці під уроком розуміють основну одиницю освітнього проце­су, чітко обмежену часовими рамками (45 хвилин), планом роботи та складом учнів (класом) [19, с.187]. Урок — форма організації навчання, за якої заняття проводить учитель з групою учнів постійного складу, одного віку й рівня під­готовки впродовж певного часу й відповідно до розкладу [19, с.190].

Волкова дає інше визначення поняттю урок. Урок це логічно закінчена, цілісна, обмежена в часі частина навчально-виховного процесу, яку проводять за розкладом під керівництвом учителя з постійним складом учнів [6, с.329].

Отже, основною організаційною формою навчання в сучасній школі є урок. Слід зазначити, що перевага уроку як форми організації педагогічного процесу полягає в тому, що він: дозволяє вчителеві систематично й послідовно викладати матеріал, управляти розвитком пізнавальних здібностей і формувати науковий світогляд учнів; стимулює інші види діяльності школярів, у тому числі позакласну й домашню; на уроці учні опановують не тільки систему знань, умінь і навичок, але й самі методи пізнавальної діяльності.

Незважаючи на малу тривалість, урок складний і відповідальний етап навчального процесу. Від якості окремих занять в остаточному підсумку залежить загальна якість шкільної підготовки. Тому основні зусилля теоретиків і практиків в усьому світі направлені на створення й впровадження таких технологій уроку, які дозволяють ефективно й у короткий термін вирішувати завдання навчання даного складу учнів.

Урок вимагає постійного вдосконалювання й модернізації. Тільки творчий підхід до уроку з урахуванням нових досягнень в області педагогіки, психології й передового досвіду забезпечить високий рівень викладання. Тому викласти якісний урок - справа непроста навіть для досвідченого вчителя.

У дидактиці, взагалі, існує кілька підходів до класифікації уро­ків залежно від узятих за основу ознак. За способами про­ведення виокремлюють уроки-бесіди, уроки самостійної роботи учнів, уроки-КВК, уроки аукціони, уроки-вікторини, уроки-турніри, уроки спектаклі та інші – це будуть нестандартні уроки [6, с.333]. За етапами пізнавальної діяльності виділяють: вступні уроки, уроки первинного ознайомлення з матеріалом, уроки формування понять, виведення законів і правил, уроки застосування знань на практиці, уроки повторення й узагальнення матеріалу, контрольні уроки, комбіновані уроки [19, с.191].

Найвдалішою в сучасній теорії та практиці навчання є класифікація, в основу якої покладено дидактичну мету і місце уроку в загальній системі уроків (Б. Єсипов, М. Махмутов, В. Онищук). Перебуваючи на однакових позиціях, ці автори пропонують різну кількість типів уроків. За класифікацією В. Онищука, розрізняють такі типи: 1) урок засвоєння нових знань; 2) урок формування вмінь і навичок; 3) урок застосування знань, умінь і навичок; 4) урок узагальнення і систематизації знань; 5) урок перевірки, оцінювання та корекції знань, умінь і навичок; 6)комбінований урок.

Тепер коротко можна проаналізувати кожен тип уроку.

Уроки вивчення нового навчального матеріалу. Метою цього типу уроків є оволодіння учнями новим матеріалом та новими способами діяльності. Найбільш ефективно процес засвоєння нових понять, умінь і навичок здійснюється учнями в ході активної діяльності, зумовленої застосуванням учителем різноманітних методів, засобів навчання та технологій [15, с.214]. Значну частину часу на цьому етапі може зайняти розповідь учите­ля. Якщо розповідь посідає центральне місце, то вся інша робота підко­ряється цьому способу організації пізнавальної діяльності. Розповідь будується з урахуванням віку і психологічних особливостей учнів. Так, учні 7 класів не можуть утримувати увагу на чомусь одному трива­лий час, для підтримки уваги їм потрібна зміна діяльності. Виходячи з цього, вивчення нового містить не тільки викладення матеріалу вчителем, але й активну діяльність самих учнів. Вони отри­мують знання в результаті аналізу ілюстрацій і навчальних картин, технічних засобів навчання (діафільмів, діапозитивів, відеофільмів), читання підручника і роботи з картою, аналізу документів. Як показує практика, при усному поясненні нового чи читанні під­ручника учні легше засвоюють односюжетний матеріал, ніж багатоаспектний зміст. Коректуючи підручник, учитель пояснює найбільш важливу, важку частину змісту - базові знання, доповнюючи і конкре­тизуючи їх необхідними головними фактами і яскравими, образними прикладами. Легку для засвоєння частину змісту підручника вчитель при поясненні взагалі опускає, її учні прочитають у класі чи вдома са­мостійно. Основна увага звертається на теоретичний матеріал, базові питання.

Урок засвоєння нових знань може бути вступним до нового розділу чи курсу. Такий вступний урок повинен допомогти учням відновити в па­м'яті основні знання попереднього курсу і дати загальну характеристи­ку нового курсу історії. У змісті вступного уроку важливо зосередити увагу учнів на вузлових моментах наступного курсу чи розділу, створи­ти у них узагальнене уявлення про період, епоху, що буде вивчатися. Саме на це спрямовані вступні уроки, що передбачає навчальна програ­ма з історії для загальноосвітніх навчальних закладів.

До типу уроку засвоєння нових знань можна віднести такі його форми: урок викладення матеріалу вчителем; урок-екскурсія; кіно-урок; урок з повідомленнями і доповідями учнів. Це зробить урок нестандартним. Най­частіше такі уроки проводяться при вивченні теми, не пов'язаної з по­передніми уроками, або теми, де потрібно давати і роз'яснювати бага­то складних положень і понять.

Уроки формування і вдосконалення вмінь та навичок. В основу формування структури такого уроку покладено дидактичну систему вправ і завдань, їх послідовність, яка сприяє досягненню освітньої мети [6, с.331-332].

На уроках цього типу вирішуються такі дидактичні задачі, як повторення і закріплення раніше засвоєних знань із застосування вже сформованих умінь та навичок; формування нових умінь та навичок, а також контроль за вивченням нового матеріалу і вдосконаленням знань, умінь та навичок. Зокрема такий тип уроку можна провести у формі урок-практикум з елементами евристичного дослідження.

Уроки формування умінь і навичок так само як і уроки застосування знань, умінь і навичок можуть бути різноманітними за своїми завдання­ми, якщо вони передбачають формування складних узагальнених умінь або предметних компетенцій, наприклад умінь читати історичні джерела, розробляти дидактичні матеріали до вивчен­ня історії: опорні конспекти, синхроністичні і хронологічні таблиці інші графічні та образні засоби наочності тощо. Такі уроки організаційно і методично обґрунтовані: на початку та наприкінці вивчення історичного курсу; на початку та наприкінці кожного нового навчального року; виходячи з рівня навичок і умінь учнів, що періодично змінюються [15,с.223].

Ці уроки також можуть бути представлені у різних формах, напри­клад як лабораторні, практичні заняття, екскурсії, уроки ділових ігор (історичного моделювання), дис­кусій тощо.

Уроки закріплення та застосування знань, умінь та навичок передбачають наявність в учнів певної кількості попередньо засвоєних знань, умінь та навичок, які шляхом послідовного розв’язання учнями навчальних завдань ведуть до досягнення дидактичної мети. Застосу­вання знань полягає в реалізації засвоєного на практиці. Воно є одночасно засобом і метою навчально-виховного процесу. Як засіб навчання набуті знання, уміння і навички застосовують на уроках різних типів

Уроки узагальнення та систематизації знань. За­вдання уроку полягає в упорядкуванні та систематизації засвоєних знань. Воно може мати характер емпіричних узагаль­нень і виражатись у класифікації процесів, відповідних понять. Урок цього типу передбачає розвиток від окремого до загального. Змістом цього компонента уроку є розв'язання пізнавальних задач, у тому числі проблемних і творчо-образ­них, де школярі одержують можливість застосувати нові знання й уміння в іншій навчальній ситуації, визначитися у власному відношен­ні до досліджуваних фактів, покритикувати існуючі оцінки і сформулювати власні висновки. Приводом до класної дискусії можуть стати тести з вільними відповідями і групові звіти про виконані завдання.

Значну групу уроків представляють прототипи - імітації ділових зустрічей, що відбуваються у повсякденному житті на різних рівнях і в різних сферах громадського життя: презентації, прес-конференції, брифінги, інтерв'ю, телемости, круглі столи і т. п. Імітуючи зовнішню форму організації такої зустрічі, учителі наповнюють їх навчаль­ним історичним змістом і нетрадиційно проводять уроки систематизації та узагальнення. На незвичайних заняттях школярі здобувають досвід публічних виступів, участі в дискусіях, проявляють ініціативи і прийняття рішень. Вільний обмін думками, обумовлений ігровими моментами, знімає напругу і розкриває особистісні якості й особливості учнів, розвиває комунікабельність і толерантність [15,с.225].

Уроки контролю та корекції знань призначені для контролю за рівнем засвоєння учнями теоретичного матеріалу, сформованістю вмінь та навичок, а також для корекції засвоєних учнями знань,умінь та навичок.

Залежно від мети перевірки, змісту навчального матеріа­лу, методів і засобів контролю уроки цього типу мають різну струк­туру. Передбачає перевірку знань, вмінь і навичок різних рівнів — від виявлення знання учнями фактичного ма­теріалу, формулювання понять для розкриття системи знань, до творчого застосування їх в нестандартних умо­вах [6, с.333-334].

Такий урок може бути проведений у формі урок-аукціон. Розповідаючи про предмети, виставлені на «торги», діти змагаються в знаннях про конкретну історичну епоху. За кількістю виграних лотів визначаються переможці і кращі знавці іс­торії. Наприклад, для заключного уроку «Київська Русь: VIIІ-ХІ ст.» учні виконали макети князівського меча, шолома дружинника і кінської збруї, давнього ідола, слов'янського селища, князівського замка і т. п. Щоб виграти ці реліквії на аукціоні, було потрібно повніше за всіх розповісти про їхнє походження і призначення в державі [15, с.225].

Комбінований урок традиційно переважає в навчанні, особливо в середніх класах. Такий урок поєднує дві-три дидактичних цілі (наприклад, засвоєння і застосування знань). Тому він може містити в собі елементи інших типів уроків.

Комбінованим урок має дві або декілька рівнозначних освітніх мети, тому його структура змінюється залежно від того, які типи уроків і їх структурні елементи поєднують. Йому належить 75-80% загальної кількості уроків, що проводяться. Цей тип уроку здебільшого використовується в початкових і середніх класах.

Тепер можна розкрити зміст основних етапів уроку. Для прикладу візьмемо найпоширеніший тип уроку – комбінований.

Підготовка вчителя до уроку. Цей етап передбачає: вивчення учнів класу; стилю викладання інших вчителів у цьому класі; докладне вивчення змісту навчального матеріалу; планування навчальної роботи; підготовку навчально-матеріальної бази [21, с.396].

Підготовка вчителя до конкретного уроку. В.О.Сухомлинський зазначав, що вчитель до уроку готується все своє життя [21, с.396]. Його підготовка до конкретного уроку включає: формулювання теми; визначення виховної та дидактичної цілей уроку; підбір конкретного матеріалу до теми; визначення структури вибраного типу уроку; визначення методики уроку; підготовку дидактичних засобів і матеріалів; визначення форми контролю й оцінки знань, навичок і вмінь; визначення місця й ролі спостереження, демонстрування засобів наочності і опитування в рамках уроку; перевірку своєї готовності до уроку; перевірку готовності учнів до уроку. Тематичне планування передбачає визначення типу уроку; визначення обсягу навчального матеріалу; підготовку засобів наочності, використання технічних засобів навчання й підбір фактичного матеріалу.

Початок уроку. Організація активної участі учнів в уроці є важливою методичною проблемою. Вона не повинна забирати багато часу, тому учнів бажано залучати до учнів бажано залучати до навчально-пізнавальної діяльності з першої хвилини уроку. Для цього початок уроку повинен бути динамічним, давати учням заряд енергії, бадьорості,діловитості. Урок починається так: взаємне вітання вчителів і учнів; перевірка відсутніх; перевірка зовнішнього стану приміщення; перевірка робочих місць та зовнішнього вигляду учнів; організація уваги.

Важливість повторювально-навчальної роботи зумовлена трьома причинами: 1)більш відповідальним ставленням учнів до підготовки до уроку, бо їхні знання обов’язково перевіряються; 2)актуалізацію знань учнів під час перевірки, що сприяє усвідомленню, поглибленню, систематизації та закріпленню навчального матеріалу; 3)спрямованістю повторення і перевірки знань на розвиток мовлення та мислення учнів. Тому ця робота має бути творчою і, водночас, націленою як на окремого учня, так і на весь клас [21, с.397]. З цією метою можна застосувати індивідуальне усне опитування, фронтальне та інші види опитування з поурочним оцінюванням.

Повідомлення теми, цілі й завдань уроку. Тему кожного уроку вчитель повідомляє на початку заняття або роботи над новим матеріалом. При цьому важливо чітко її сформулювати, визначити завдання уроку й основні питання, які учні мають засвоїти. Мотивування вчителем навчально-пізнавальної діяльності учнів має відбуватися протягом всього уроку. Воно спрямоване на формування і розвиток в учнів широких інтересів, потреб в різноманітних знаннях, чітких життєвих перспектив, професійної орієнтації та самовдосконалення.

Пояснення матеріалу. Цей етап повинен відповідати таким вимогам: учитель має продумати своє місце в класі, щоб його було чути і видно всім учням; не ходити по класу; говорити голосно і чітко; мова повинна бути доступною. При цьому важливо спиратися на попередній досвід учнів; виділяти істотне й головне в навчальному матеріалі; послідовно викладати тему; використовувати ілюстративний і демонстраційний матеріал.

Сприймання,осмислення і засвоєння нового матеріалу. Сприймання є першим етапом процесу засвоєння учнями нового матеріалу. Воно найбільш успішне, коли правильно поєднано виклад матеріалу, наочні посібники та самостійну роботу учнів. Осмислення знань – це заглиблення в суть явищ, процесів, які вивчаються.Воно передбачає насамперед розкриття внутрішніх закономірностей цих явищ. Основними прийомами такої роботи є аналіз і синтез, абстрагування і конкретизація, порівняння і узагальнення тощо.

Формування умінь і навичок. Разом із засвоєнням навчального матеріалу учні засвоюють різноманітні навички та вміння, що формуються на основі знань. Основні компоненти формування навичок і вмінь: розбір і засвоєння правила, яке лежить в основі навики; подолання труднощів під час набуття навички; вдосконалення й автоматизація навички. Основним методом формування навичок є вправи.

Підбиваючи підсумки уроку, вчитель коротко повідомляє цілі уроку і визначає, чи досягнуті вони, оцінює дисципліну всього класу.

Домашнє завдання. Методика передбачає чітку систему домашніх завдань: визначення і конкретизацію окремого домашнього завдання; визначення часу на ознайомлення з ним учнів; дохідливість домашнього завдання; інструктаж про його виконання.

Отже, методика організації навчання є важливою дидактичною проблемою, яка безпосередньо впливає на результативний компонент навчального процесу.

РОЗДІЛ II

методичні аспекти вивчення теми