2. Емоціями - називаються переживання людиною свого відношення.

Почуття – це вищий продукт розвитку емоцій людини. Почуття є фазою розкриття, виявлення і демонстрації емоцій, це саме ставлення.

Багатство емоційних станів виявляється у формі настроїв, афектів, стресів, фрустрацій, пристрастей.

Настрій – це загальний емоційний стан, який своєрідно забарвлює на певний час діяльність людини.

Афект – це сильне короткочасне збудження, що виникає раптово, оволодіває людиною так сильно, що вона втрачає здатність контролювати свої дії та вчинки.

• Стрес – являє собою стан надмірно сильного і тривалого психологічного напруження, що виникає в людині, коли її нервова система одержує емоційне перевантаження. Стрес дезорганізує діяльність людини, порушує нормальний хід її поведінки.

• Фрустрація – це своєрідний емоційний стан, основою якого можуть стати крайня невдоволеність, блокада прагнень, що викликають тривке негативне емоційне переживання, тобто дезорганізація свідомості і діяльності. Фрустрація може виникнути лише тоді, коли ступінь невдоволення вищий від того, що людина може витерпіти.

Пристрасті – це сильні, стійкі, тривалі форми переживання, що являють собою сплав емоцій, мотивів і почуттів, сконцентрованих навколо певного виду діяльності або предмета, об’єктом пристрасті може стати людина.

10варіант

1. Гра це форма діяльності в умовних ситуаціях, в яких відтворюються типові дії та взаємодія людей. Характерною особливістю гри є її двоплановість. З одного боку, той, хто грає виконує реальну діяльність, пов’язану з виконанням конкретних, найчастіше нестандартних задач, а з іншого – ряд моментів цієї діяльності носить умовно-символічний характер, який дозволяє відволікатися від реальної ситуації, з її відповідальністю та багатьма зовнішніми обставинами. Друга специфічна особливість ігрової поведінки полягає в тому, що її метою є сама «діяльність», яка відбувається, а не ті практичні результати, які досягаються за її допомогою.

Одним із видів ігор є ділова гра, яка являє собою форму створення предметного та соціального змісту майбутньої професійної діяльності, моделювання тих систем відносин, які характерні для цієї діяльності, моделювання професійних проблем, реальних протиріч та забруднень, що можуть бути в типових професійних проблемних ситуаціях.

2. Емоціями - називаються переживання людиною свого відношення.

Багатство емоційних станів виявляється у формі настроїв, афектів, стресів, фрустрацій, пристрастей.

Настрій – це загальний емоційний стан, який своєрідно забарвлює на певний час діяльність людини.

Афект – це сильне короткочасне збудження, що виникає раптово, оволодіває людиною так сильно, що вона втрачає здатність контролювати свої дії та вчинки.

• Стрес – являє собою стан надмірно сильного і тривалого психологічного напруження, що виникає в людині, коли її нервова система одержує емоційне перевантаження. Стрес дезорганізує діяльність людини, порушує нормальний хід її поведінки.

• Фрустрація – це своєрідний емоційний стан, основою якого можуть стати крайня невдоволеність, блокада прагнень, що викликають тривке негативне емоційне переживання, тобто дезорганізація свідомості і діяльності. Фрустрація може виникнути лише тоді, коли ступінь невдоволення вищий від того, що людина може витерпіти.

Пристрасті – це сильні, стійкі, тривалі форми переживання, що являють собою сплав емоцій, мотивів і почуттів, сконцентрованих навколо певного виду діяльності або предмета, об’єктом пристрасті може стати людина.

11варіант

1. Научіння визначається як процес і результат набуття індивідуального досвіду.

Научіння реактивній поведінці, як пасивної реакції організму на той чи інший подразник, здійснюється шляхом звикання і сенсибілізації, імпринтингу і умовних рефлексів.

Оперантна поведінка – це дія, для розвитку якої необхідно, щоб організм активно взаємодіяв з оточуючим середовищем, в результаті чого встановлюються зв’язки між різними ситуаціями. когнітивне научіння, яке вимагає участі мислительних процесів при переробці інформації, оцінки ситуації з урахуванням минулого досвіду і можливих її наслідків.

2. Дія – це свідомий, відносно завершений елемент діяльності, який має певну мотивацію і спрямований на досягнення поточної мети.

Вольова дія – свідома, цілеспрямована. Може бути простою і складною.

Здійснюючи прості вольові дії, людина без вагань наближається до поставленої мети, їй зрозуміло, що і яким чином вона досягатиме. Вибір мети, прийняття рішення щодо виконання дії певним чином здійснюється без боротьби мотивів.

Складні вольові дії потребують значного напруження сил, терплячості, наполегливості й здійснюється в певній послідовності

12варіант

1. Праця – свідома діяльність людини, спрямована на створення матеріальних і духовних благ. Вона є необхідною умовою існування людини.

Праця як функціональна психологічна система характеризується такими основними психологічними ознаками: 1) свідоме упередження соціально-цінного результату; 2) усвідомлення того, що досягнення соціально фіксованої мети є обов’язковим; 3) свідомий вибір, застосування, удосконалення або створення знарядь, засобів діяльності; 4) усвідомлення міжособистісних виробничих залежностей, відношень.

2. основні вольові якості

Цілеспрямованість виявляється у підкоренні людиною своєї поведінки певній життєвій меті; цією головною метою обумовлені більш окремі цілі, досягнення яких стає засобами на шляху до головної. 

Самостійність знаходить виявлення у вмінні людини дотримуватись власних принципів, єдиної власної лінії у діях, незважаючи на тиск суспільства, зовнішньої ситуації.

Рішучість виявляється у швидкому та свідомому обранні мети, визначенні шляхів її досягнення, у певності в прийнятому рішенні.

Настійливість стосується виконання рішень, вона виявляється у здатності людини втілювати прийняті рішення, досягати мети навіть в умовах серйозних перешкод.

Ініціативність передбачає здатність людини до започатковування змін, тобто до встановлення новаторських цілей, до прийняття гнучких рішень і дієвого втілення новацій.

Стриманість виявляється у здатності утримувати психічні та фізичні прояви, які можуть зашкодити досягненню мети. У свідомому підкоренні власної поведінки певним правилам та нормам виявляється дисциплінованість.

Сміливість - це здатність людини долати почуття страху та розгубленості. 

Мужність - складна якість, яка поєднує сміливість, настійливість, стриманість, впевненість у собі, вона допомагає людині йти до мети, не зважаючи на втрати й страждання.

13варіант

1.Спілкування – складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні інформацією, а також у сприйнятті і розумінні партнерами один одного.

 Комунікативна сторона спілкування (чи комунікація у вузькому змісті слова) складається в обміні інформацією між індивідами, що спілкуються.

Інтерактивна сторона полягає в організації взаємодії між індивідами, що спілкуються, (обмін діями).

Перцептивная сторона спілкування означає процес сприйняття і пізнання один одного партнерами по спілкуванню і встановлення на цій основі взаєморозуміння.

2. Темперамент – це ті природжені якості людини, що обумовлюють динамічні характеристики інтенсивності й швидкості реагування, ступеня емоційної збуджуваності і врівноваженості, особливості пристосування до навколишнього середовища.

Наукова основа теорії побудови темпераменту була розроблена І. Павловим у його вченні про типологічні властивості нервової системи. Він показав, що два основні нервові процеси – збудження і гальмування – відображають діяльність головного мозку. Від народження вони у всіх різні: за силою, врівноваженістю, рухливістю. Залежно від співвідношення цих властивостей нервової системи І.П. Павлов виділив чотири основних типи вищої нервової діяльності:

1) нестримний ( сильний, рухливий, неврівноважений тип нервової системи – холерик );

2) живий ( сильний, рухливий, урівноважений тип нервової системи, - сангвінік );

3) спокійний ( сильний, урівноважений, інертний тип нервової системи - флегматик );

4) слабкий ( неврівноважений, малорухливий тип нервової системи - меланхолік ).

14варіант

1. Конфлікт – виникнення складних для подолання протиріч, зіткнення протилежних інтересів на підставі суперництва, відсутності взаєморозуміння у різних питаннях, пов’язаних з гострими емоційними переживаннями.

Структура конфлікту – сукупність стійких зв’язків конфлікту, що забезпечують його цілісність, тотожність, відмінність від інших явищ соціального життя, без яких він не може існувати як динамічно взаємозалежна цілісна система і процес.

Основними його елементами є сторони (учасники, суб’єкти), об’єкт, умови перебігу, образи конфліктної ситуації (предмет конфлікту), мотиви, позиції сторін, можливі дії учасників конфлікту, наслідки конфліктних дій.

Сторони (учасники, суб’єкти) конфлікту – учасники конфліктної взаємодії, конфліктуючі або протилежні сторони, якими можуть бути окремі індивіди, група або соціальна структура.

Об’єкт конфлікту – конкретна його причина, мотивація, рушійна сила.

Умови перебігу конфлікту. На виникнення, розвиток, подолання конфлікту завжди, хоч і по-різному, впливають такі зовнішні умови:а) просторові (сфера виникнення і прояву конфлікту, умови і причини його виникнення, конкретні форми і результати, засоби і дії, до яких вдаються сторони в конфлікті); б) часові (тривалість, частота, повторюваність конфлікту, тривалість участі в конфлікті кожної із сторін, особливості етапів розвитку конфлікту); в) соціально-психологічні (психологічний клімат у групі, тип і рівень взаємодії – спілкування, ступінь конфронтації і психологічний стан учасників, діапазон і рівень залучення до суперечності інтересів різних соціальних груп – сімейних, професійних, статевих, етнічних, національних).

Образи конфліктної ситуації (предмет конфлікту) – охоплюють уявлення його учасників про себе (свої потреби, можливості, цілі, цінності та ін.), протилежну сторону (її потреби, цілі, цінності, можливості інших учасників конфлікту та ін.), а також уявлення учасників конфлікту про середовище й умови його перебігу. Аналіз образів конфліктної ситуації пов’язаний з багатьма особливостями учасників конфлікту: позитивністю/негативністю їх уявлень про себе (Я-концепцією), рівнем егоцентризму, самооцінки, домагань; ступенем тривожності, розвитком пізнавальних процесів; сформованістю рефлексії й навичок спілкування.

Мотиви конфлікту – внутрішні спонукальні сили, що підштовхують суб’єктів соціальної взаємодії до конфлікту. Фігурують вони у формі потреб, інтересів, цілей, ідеалів, переконань.

Позиції конфліктуючих сторін – зміст своїх претензій, вимог, умов їх розв’язання, бажаних результатів. Структура конфліктної ситуації складається з внутрішньої та зовнішньої позиції учасників взаємодії та об’єкта конфлікту. Внутрішню позицію учасників конфлікту утворюють мета, зацікавлення й мотиви. Зовнішня позиція учасників конфлікту виявляється в їх мовленнєвій поведінці, віддзеркалюється в їх поглядах.

Можливі дії учасників конфлікту – визначають різні боки конфлікту. Оскільки ці дії взаємообумовлені, вони стають «взаємодіями» (протидіями), визначають стратегію поведінки, яка виражається не стільки словами, скільки діями.

Наслідки конфліктних дій уплетені в контекст конфлікту. Вони включені в конфлікт на ідеальному рівні: учасники конфлікту мають певний образ можливих результатів і відповідно до цього вибирають свою поведінку.

Кожен конфлікт має свою динаміку розвитку – раптову або поступову зміну відносин між учасниками, що залежить від характерологічних особливостей, значущості переслідуваних ними цілей, факторів, що на них впливають. Розгляд динаміки конфлікту вимагає поділу його на стадії. Це виникнення об’єктивної конфліктної ситуації, усвідомлення її, здійснення конфліктної поведінки, розв’язання конфлікту.

1. Спосіб розв’язання:	— насильницькі; — ненасильницькі
2. Сфера прояву:	— політичні; — соціальні; — економічні; — організаційні
3. Спрямованість впливу:	— вертикальні; — горизонтальні
4. Ступінь виразності:	— відкриті; — приховані
5. Кількість учасників:	— внутріособистісні; — міжособистісні; — міжгрупові
6. Потреби:	— когнітивні; — конфлікти інтересів

2. Темперамент – це ті природжені якості людини, що обумовлюють динамічні характеристики інтенсивності й швидкості реагування, ступеня емоційної збуджуваності і врівноваженості, особливості пристосування до навколишнього середовища.

Гуморальна теорія, якій уже понад ХХV століть (від латинського humor -- волога) пов'язує темперамент з особливостями внутрішнього середовища організму.

Перші відомі нам спроби пояснити індивідуальні відмінності людей здійснив відомий давньогрецький лікар Гіппократ (V ст. до н. ери). Він вважав, що стан організму залежить від певного співвідношення рідин, які є в організмі - кров, лімфа, жовч. Пропорція, в якій змішуються ці рідини називають "красис". Пізніше римські лікарі позначили це поняття лат. temperamentum, що означає "необхідне співвідношення частин" > термін темперамент.

2. Соматичні теорії. (гр. soma - тіло) пов'язували якості темпераменту із будовою тіла.Французький лікар Клод Сіго (20 рр. ХХ ст.) створив типологію, за якою кожній системі організму відповідає певне зовнішнє середовище, що впливає на цю систему: повітря - джерело дихальних реакцій, їжа - реакцій травлення, фізичне середовище - моторних реакцій, соціальне середовище - мозкових реакцій. Переважання певної системи призводить до специфічних реакцій індивіда на зміни навколишнього середовища, тобто кожному типу будови тіла відповідають певні особливості темпераменту. Виходячи з цього, К. Сіго вирізнив чотири основних типи будови тіла та, відповідно, темпераменту: дихальний, травний, мускульний та мозковий.

3.Нервова теорія І.П.Павлова.

Основа темпераменту - властивості центральної нервової системи, врівноваженість і рухливість процесів збудження і гальмування. Поєднання цих властивостей створює певний тип нервової системи, який обумовлює і тип темпераменту, тобто індивідуальні особливості протікання психічних процесів. Дослідження властивостей нервової системи, здійснені в межах нервової теорії темпераменту, довели складність їх структури, зумовлену багатоаспектністю роботи мозку.

4. Конституційна теорія темпераменту - своєрідний синтез попередніх підходів до вивчення природи темпераменту. (Василевський, Русалов, Стреляу).

Згідно з цією теорією, темперамент ґрунтується на роботі цілісного організму в сукупності його біохімічного, соматичного і нейродинамічного рівнів. Серед них властивості нервової системи є характеристикою найвищого рівня і тому вони найщільніше пов'язані з властивостями темпераменту. Принаймі вплив на властивості обмінних процесів організму опосередковується впливом нервової системи.

15варіант

1. Конфлікт– виникнення складних для подолання протиріч, зіткнення протилежних інтересів на підставі суперництва, відсутності взаєморозуміння у різних питаннях, пов’язаних з гострими емоційними переживаннями.

1.Стиль ухилення використовується в ситуаціях, коли позиція нестійка і відсутня співпраця з іншими з метою розв’язання проблеми. Цей стиль доцільно застосовувати, якщо проблема не дуже важлива або коли відчувається помилковість власної позиції та правильність позиції іншої сторони конфлікту, коли сили не рівні або коли інший наділений владою.

2.Стиль пристосування означає, що ви дієте разом з іншою людиною, не намагаючись захищати власні інтереси. Цей стиль застосовується, якщо результати дуже важливі для іншої людини й не дуже суттєві для вас.

3.Стиль конкуренції використовується, коли людина завжди активна і прагне розв’язувати конфлікт власним способом. Вона не зацікавлена у співпраці з іншими, але здатна до вольових рішень, прагне передусім задовольнити власні інтереси за рахунок інших, нав’язуючи своє рішення. Даний стиль пов’язаний з агресивною поведінкою; для впливу на інших людей тут використовується влада, заснована на примусі, і традиційна влада.

4.Стиль компромісу полягає в частковому задоволенні власних інтересів. Ви частково поступаєтеся іншим учасникам, але й вони роблять те саме. Стиль компромісу найбільш ефективний тоді, коли обидві сторони прагнуть одного й того самого, хоча розуміють, що одночасно задовольнити їх інтереси неможливо.

5.Стиль співпраці. За цієї стратегії учасники визначають право один одного на власну думку і готові її зрозуміти, що дає їм можливість проаналізувати причини розбіжностей і знайти прийнятний для усіх варіант рішення проблеми. Людина, орієнтована на співробітництво, не намагається домогтися своєї цілі за рахунок інших, а шукає вирішення проблеми.

2. Темперамент – це ті природжені якості людини, що обумовлюють динамічні характеристики інтенсивності й швидкості реагування, ступеня емоційної збуджуваності і врівноваженості, особливості пристосування до навколишнього середовища.

Холерик – це людина, нервова система якої визначається переважанням збудження над гальмуванням, унаслідок чого вона реагує дуже швидко, часто необдумано, виявляє нетерпіння, різкість рухів, запальність, нестриманість. Неврівноваженість її нервової системи визначає циклічність у зміні активності і бадьорості.

Сангвінік – людина із сильною, врівноваженою, рухливою нервовою системою; вона має швидку реакцію, її вчинки обмірковані, вона життєрадісна, її характеризує високий опір труднощам. Рухливість нервової системи сангвініка обумовлює мінливість почуттів, уподобань, інтересів, поглядів, високу пристосованість до нових умов. Це товариська людина, він легко сходиться з людьми, хоча він і не відрізняється сталістю в спілкуванні і уподобаннях.

Флегматик – людина із сильною врівноваженою, але інертною нервовою системою, внаслідок чого реагує повільно, неговіркий, має високу працездатність, добре спирається сильним і тривалим подразникам, труднощам, але не спроможний швидко реагувати в несподіваних нових ситуаціях. Стійко запам’ятовує усе засвоєне, не любить змінювати звички, розпорядок життя, роботу, друзів, важко і повільно пристосовується до нових умов. Настрій стабільний, рівний.

Меланхолік – людина із слабкою нервовою системою, що має підвищену чутливість навіть до слабких подразників, а сильний подразник може викликати „зрив ”, розгубленість. Підвищена чутливість призводить до швидкого зниження працездатності. Незначний привід може викликати образу, сльози. Настрій дуже мінливий, меланхолік часто смутний, пригнічений, невпевнений у собі, тривожний, у нього може виникнути невротичні розлади.

16варіант