(Курс) методичні рекомендації (завдання)

Для самостійної роботи студентів

Тема 2. Міжнародне гуманітарне право.

Заняття 1. Режим окупації та нейтралітету.

Розглянуто і схвалено

на засіданні кафедри

"_____"__________ 2010 року Протокол №_____

м Одеса.

НАВЧАЛЬНА МЕТА:

1. Поглибити теоретичні знання з міжнародного гуманітарного права та чітко з’ясувати сутність режимів окупації та нейтралітету.

Час: 1 година.

Місце проведення: клас самостійної підготовки.

Метод: самостійна робота.

І. Навчальні питання

1.Режим окупації та нейтралітету.

ІІ. Література

а) обов’язкова

1. Конституція України (ст.9).

2. Чотири Женевські конвенції від 12 серпня 1949 року та Додаткові протоколи №1і №2 від 7-го червня 1977 року.

3.Гаазькі конвенції від 18 жовтня 1907 року.

б) додаткова

1. Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (ст.15, ст.99)

1.Підручник Основи законодавства України (24.3. стор. 571-582) – Нова книга, 2002 р.

Підручник Міжнародне гуманітарне право – Київ. Варта 2000. (глава 7 стор. 92-98).

ІІІ. Методичні вказівки на самостійну роботу

Вивчити:

1.Положення конвенцій щодо визначення понять " окупація" та "нейтралітет".

2. Що заборонено під час окупації?, яким умовам повинні відповідати рухи опору?, що може реквізувати держава, яка окупувала певну територію?

3. Ст.2 3-ї Гаазької конвенції про відкриття воєнних дій, 5-а Гаазька конвенція – про основні правила нейтралітету, Лондонська декларація 1909 року про право морської війни.

Старший викладач кафедри

Військово-спеціальної підготовки

Службовець ЗС України В.В.Шурінов

РЕЖИМ ОКУПАЦ11 ТА НЕЙТРАЛИТЕТУ

ТЕРИТОР1Я ВВАЖАЄТЬСЯ ОКУПОВАНОЮ, коли вона фактично ^знаходиться під владою збройних сил ворога. Окупація поширюється тільки на територію, де така влада встановлена i може здійснюватися. Територія вважається окупованою, навіть коли окупація не зустрічає збройного опору.

Територія вважається зайнятою, але не окупованою, коли збройні сили ворога залишаються на ній або ведуть бойові дії, але влада ворога не встановлена.

Особи, що проживають на окупованих територіях, мають право за будь-яких обставин на повагу своєї гідності, честі, сімейних прав, релігійних переконань i обрядів, а також звичок i звичаїв.

До окупованого населення слід ставитися гуманно i захищати особливо жінок, оберігати від будь-яких замахів на їx честь i, зокрема, від згвалтування, схиляння до проституції або будь-якої іншої форми замахів на їx моральність.

Сторони, що знаходяться в конфлкті, повинні вживати необхідних заходів, щоб діти до 15 років, які осиротіли або розлучені зі своїми сім'ями внаслідок війни, не були кинуті напризволяще, щоб полегшити їхню долю, сприяти виконанню обов'язків, пов'язаних з їx релігією, вихованням.

ЗАБОРОНЕНО:

- заходи фізичного або морального примусу, що застосовуються до ociб, яким покровительствують, зокрема, для отримання від них або від третіх ociб відомостей;

-спричинення фізичних страждань або знищення oci6, яким покровительствують: вбивства, тортури, тілесні покарання, каліцтва або будь-які інші заходи насильства з боку військової або цивільної влади;

- колективні покарання, заходи залякування або терор;

• пограбування; Репресалії;

• взяття заручників.

Разом з тим встановлення контролю i забезпечення безпеки oci6, яким покровительствують, можуть вживатися заходи, необхідні внаслідок війни.

На окупованих територіях застосовуються загальні положення, що регулюють підготовку i проведення операцій. Оскільки всі бойові дії, здійснювані на окупованих територіях, ставлять під загрозу цивільне населения, в інтересах обох cтopiн є необхідний контроль за бойовими діями i їx можливою ескалацією,

Місцевості i зони, такі, як санітарні зони, демілітаризовані i нейтральні зони, користуються спеціальним захистом.

Присутність oci6, яким покровительствують, не може бути використана для захисту яких-небудь пунктів або районів від військових операцій.

Дії присутніх збройних сил повинні регулюватися конкретними інструкціями i заходами: очевидна різниця між військовими об'єктами i цивільними об'єктами, а також між комбатантами i не комбатантами.

Знищення будь-якого майна суворо забороняється, за винятком випадків, коли це є абсолютно необхідним для військових операцій.

Комбатанти, що проживають на окупованій території i збирають або намагаються збирати інформацію, яка має військове значения, не вважаються особами, що займаються шпигунством, якщо вони не діють обманним шляхом або навмисно не вдаються до таємних методів.

Більш того, така особа не втрачає своє право на статус військовополоненого, i з нею не можуть поводитися як з шпигуном, якщо тільки вона не захоплена в той час, коли займалася шпигунством.

"Комбатант, що не проживає на окупованій території, i збирає інформацію, діючи обманним шляхом або навмисно вдається до таємних методів, втрачає своє право на статус військовополоненого, i з ним можуть поводитися як з шпигуном, коли його схоплено до того, як він знову приєднався до збройних сил, до яких нал ежить.

Дозволяється вільний пропуск ycix посилок з медичними i санітарними матеріалами, а також предметами, необхідними для відправлення релігйних обрядів призначеними тільки для цивільного населення.

Таким же чином, без зволікання постачаються необхідними продуктами харчування, одягом, коштами для забезпечення житлом та іншими запасами, важливими для виживання цивільного населения, надаючи їx передусім дітям до 15 років, вагітним i породіллям.

Вільний пропуск таких посилок здійснюється при умові, що не має серйозних підстав побоюватися:

а ) що посилки потраплять не за призначенням;

б ) що контроль може виявитися неефективним;

в ) що може бути отримана певна перевага в розширені військових зусиль або економіки противної сторони.

При умові дотримання тимчасових i виняткових заходів, які можуть впроваджуватися з міркувань безпеки надзвичайного характеру, окуповуюча держава повинна дозволити національному товариству Червоного Хреста або Червоного Півмісяця, а також іншим визнаним гуманітарним організаціям продовжувати свою гуманітарну Діяльність.

Сторони, що знаходяться в конфлікті, повинні надати Міжнародному Комітету Червоного Хреста i Червоного Півмісяця всі засоби для забезпечення захисту i допомоги жертвам конфліктів, а також будь-якої іншоі гуманітарної

Д1ЯЛЬНОСТ1. '

Особи, що проживають на окупованій території, не повинні бути нi в якому paзi i жодним чином позбавлені своїх прав (відповідно до четвертої Женевської конвенції) з будь-якої зміни, що відбулася внаслідок oкупації або анексії цієї території.

Держава, що окуповує не може затримувати населення окупованої території в районах, що особливо зазнають від небезпек війни, якщо тільки цього не потребує військова необхідність.

Особи віком до 18 років не можуть примушуватися до роботи.

Населення окупованої території не може примушуватися до виконання будь-якої роботи, що включає в себе зобов'язання брати участь у військових операціях.

Населения окупованих територій може організовуватися в рухи опору.

Рухи опору, діючі на власній території або поза нею, повинні відповідати нижченаведеним умовам:

А ) мати у підрозділу особу, відповідальну за своїх шдлеглих;

Б ) мати визначений i чітко видимий здалека відмітний знак;

В ) дотримуватися в своїх діях законів i звичаїв війни;

Г ) відкрито носити зброю щонайменше під час воєнного зіткнення i коли противник може спостерігати за ним під час військового розгортання, попереднього нападу.

Такі члени руху можуть брати участь у бойових діях i мають право на статус військовополонених.

Демобілізовані військовослужбовці окупованої території можуть бути інтерновані. 3 ними повинні поводитися як з військовополоненими.

Потрібно виявляти повагу до peлiгійниx переконань i обрядів. Окуповуюча держава не може депортувати або переміщувати частину власного цивільного населення на територію, яку вона окуповує.

Населенню, яке бажає залишити окуповану територію, повинно бути надане таке право, якщо його виїзд не є загрозою безпеці окуповуючої держави.

Забороняються з будь-яких мотивів переміщення або депортування окремих oci6 або великої кількості oci6 з окупованої території на територію окуповуючої держави або на територію будь-якої іншої держави незалежно від того, окуповані вони чи ні.

Окуповуюча держава може зробити повну або часткову евакуацію певного району, якщо цього вимагає безпека населення.

Евакуація не може включати в себе переміщення населення за межі окупованої території за винятком випадків, коли внаслідок міркувань матеріального характеру, таких переміщень не можна уникнути.

Евакуйоване в такому порядку населення повинно бути повернено в свої будинки негайно після того, як військові дії в цьому районі будуть припинені.

Окуповуюча держава, починаючи евакуацію, повинна в максимально можливій мipi забезпечити особам, що евакуйовуються, належні приміщення; евакуація повинна здійснюватись з дотриманням задовільних умов з точки зору гігіени, здоров'я i харчування, а члени однієї сімї не повинні бути розлучені.

3 міркувань безпеки населення окупованої території у крайньому paзі може бути піддано примусовому поселенню в певному місці або інтернуванню.

Рішення, що стосуються примусового поселення або інтернування, повинні прийматися відповідно до положень Женевської конвенції від 1949 року про захист цивільного населення шд час війни.

Ці рішення можуть бути оскаржені i повинні періодично переглядатися.

Правила поводження з цивлььними інтернованими особами аналогічні правилам, що стосуються військовополонених i таборів для військовополонених, i ідентичні правилам, що стосуються іноземних цивільних інтернованих oci6 на не окупованій території.

Як правило, окуповуюча держава повинна дозволити i забезпечити функціонування на території адміністрації, як це було до окупації.

Окуповуюча держава зобов'язана забезпечити цивільне населення продовольством i санітарними матеріалами.

Окуповуюча держава повинна, зокрема, ввозити необхідне продовольство, саштарні матеріали інші предмети в тих випадках, коли ресурси окупованої території будуть недостатні.

Окуповуюча держава повинна шдтримувати на окупованій території закони, що діяли до окупації, за винятком випадків, коли: а ) їй абсолютно перешкоджають в цьому; або б ) будь-який закон не відповідає загальноприйнятим критеріям (наприклад, закон дискримінаційного характеру).

Окуповуючій державі забороняєтъся застосовувати санкції, вживати будь-які заходи примушення, дискримінації по відношенню до посадових oci6 або

Суддів тому, що вони утримуються від виконання обов'язків з міркувань совісті.

Організації цивільної оборони повинні отримувати від влади все необхідне для здійснення своїх задач.

За жодних обставин їx персонал не може примушуватися до діяльності, яка б ускладнила виконання їx задач (наприклад, не вносяться жодні зміни в структуру або склад персоналу організацій цивільної оборони, не потрібно надавати пріоритет громадянам або інтересам окуповуючої держави).

Окуповуюча держава повинна шдтримувати компетентні національні влacтi окупованої території в питаннях захисту i збереження культурних цінностей.

Окуповуюча держава повинна вживати необхідні заходи для збереження культурних цінностей, що були на окупованій території i які пошкоджено під час ведення бойових дій.

Окуповуюча держава може реквізувати тільки:

а ) послуги медичного персоналу; б ) медичні установи, транспорт; в) продукти харчування.

Це дозволяеться тільки за умови задоволення потреб цивільного населення.

Натуральні повинності повигнні бути, наскільки це можливе, оплачені. В іншому випадку повинна бути видана розписка i виплата належної суми повинна бути здійснена, як тільки це стане можливим.

Окуповуюча держава може стягувати податки, введені законним урядом, але при цьому зобов'язана відшкодовувати витрати адміністрації окупованої території.

Kpiм звичайних податків, окуповуюча держава може на окупованій території стягувати інші грошові збори, призначені тільки для потреб окупаційних військ або адміністрації окупованої території.

Карне законодавство на окупованій території залишаеєься в силі.

Разом з тим окуповуюча держава може відмінити або припинити дію карного законодавства в тих випадках, коли таке законодавство:

а ) є собою загрозою безпеки окуповуючої держави;

б ) перешкоджає застосуванню Женевської конвенції 1949 року про.захист цивільного населення шд час війни.

Окуповуюча держава може видати нові постанови, що передбачають карну відповідальність i які icтотно необхідні для:

а ) надання Держав-покровительниці можливості виконувати свої обов'язки вщповідно до Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населения під час війни; або

б ) підтримки нормального управління територією;

в ) забезпечення безпеки Держави-покровительниці.

Окуповуюча держава повинна опублікувати нові постанови, що передбачають карну відповдальність, на мові населення.

Дія цих постанов не повинна мати зворотньої сили.

3 урахуванням вищезазначених заходів, вжитих окуповуючою державою, судові органи окупованої держави повинні продовжувати виконувати свої функції стосовно вcix правопорушень, передбачених законодавством, що діяло перед окупацією.

НЕЙТРАЛ1ТЕТ -

(від латинсъкого слова "neuter"- ні той, hi інщий ) правовий статус держави, яка не бере участі у війні, що в1дбувається та утримується від надання допомоги i сприяння як одній, так и іншій cmopoніi, які воюют ь.

Стан нейтралітету створює певні правовідносини між державами, які воюють, з однієї сторони, i державами нейтральними, - з іншої. Кожна з сторін у цих правовідносинах наділяється правами й обов'язками, реалізація яких пов'язана з самим фактом виникнення війни. Тому з точки зору констатації нейтрального стану важливо, щоб сторони виємно повідомляли одна одну про

cвою позицію у цій війні.

Ст..2 З-oi Гаазької конвенції 1907 р. Про відкриття воєнних дій проголошує, що " стан війни повинен бути без затримок оповіщений нейтральним державам i буде мати для них дійсну силу лише після отримання oпoвiщeння...". Таким чином, для тих, хто воює, це оповіщення є міжнародним обов'язком. Для нейтральної країни безумовного обов'язку нотифікації міжнародне право не встановлює. Проте в інтересах цієї держави для уникнення можливих порушень i нейтрального статусу слід оповістити тих, хто воює, про позиції, які вона має намір зайняти у війні, що відбувається. Видаються декларації про нейтралітет. Такi декларації повідомляють про нейтралітет даної країнии i її бажання користуватися правами i виконувати обов'язки, пов'язані з цією позицією.

Правам i обов'язкам нейтральних держав відповідають обов'язки i права тих, хто воює. Важливо прийняти вихідне положения те, що одним з головних призначень нейтралітету е обмеження сфери війни.

5-та Гаазька конвенція 1907 р. формулює основні правила нейтралітету, виходячи з позиції безпристрасності, яку повинні зайняти в конфлікті держави, які не беруть у ньому участі. Ця позиція має на меті, з одного боку, утримання від надання допомоги i підтримки у веденні війни як одному, так i іншому з воюючих, а з іншого - здійснення активних заходів з метою перешкодити іхньому наміру використати територію i ресурси нейтральної держави для одержання військових переваг i досягнення перемоги у війні. Воюючі сторони також повинні ставитися відповідним чином до нейтральних держав.

Частина 1 5-i Гаазької конвенції оголошує територію нейтральних держав недоторканою. Воюючим сторонам забороняється проводити через нейтральну територію війська i обози з військовим спорядженням i продовольством. Воюючі сторони не можуть влаштовувати на цій території будь-які пристрої, які можна було б використовувати як засоби сшлкування iз своїми збройними силами. Ця заборона поширюється i на пристрої, встановлені виключно у воєнних цілях воюючими сторонами на нейтральній території до початку війни. 3i свого боку i нейтральні держави не повинні, a ні здійснювати, а ні допускати на своїй території якихось дій, які могли б у військовому відношенні посилити одну з воюючих сторін на шкоду іншій. Гаазька конвенція забороняє формування на нейтральній території в!йськових загонів на користь воюючих сторін як i створення закладів для вербування.

Будь-які порушення територіальної недоторканості нейтральних держав в інтересах тих, хто воює, повинні припинятися i каратися, у тому числі самими нейтралами. Згідно з ст. 10 5-ї Гаазької конвенції відсіч нейтральної держави навіть силою посягання на її нейтралітет не повинно розглядатися як ворожа дія. Це положення має на меті відсіч за допомогою сили будь-яким спробам порушити нейтралітет. Тут іде мова про напад i власне на нейтральну, i на военні кораблі того, хто воює, які перебувають в її межах, i про спроби apмii того, хто воює пройти через територію нейтральної держави, у тому числі i з метою переслідування військових сил противника Oпір будь-якій із вказаних спроб повинен розглядатися як законний акт самооборони з боку нейтральної держави, i не тільки не тягне за собою позбавлення статусу нейтралітету, а, навпаки, шдкреслює прагнення нейтрала зберегти обов'язки безсторонності.Разом з тим Гаазька конвенція не ставить під заборону перехід кордону приватними особами для вступу на службу одного з тих, хто воює.

Гаазька конвенція допускає вивезення або транзит за рахунок тих, хто воює, припасів i взагалі всього, що може бути корисно армії i флоту. Дозволяється користування в інтересах тих, хто воює, телеграфними чи телефонними кабелями, а також апаратами бездротового телеграфу. При цьому вимагається лише, щоб yci обмежувальні чи заборонні заходи, вжиті нейтральною державою щодо цих предметів, застосовувалися до вcix тих, хто воює, однаково.

Якщо на нейтральній території з дозволу властей опиняються війська, які належать до воюючих армій, нейтральна держава зобов'язана розмістити їx по можливості далеко від театру воєнних дій. Вона може їx утримувати у таборах i також ув'язнити у фортецях. У відповідності до ст.. 12 5-ї Гаазької конвенції нейтральна держава бере на себе забезпечення oci6, які входять до складу цих військ, харчуванням та одягом, а також надання їм допомоги, що вимагається милосердям. Bci витрати на утримання цих oci6 компенсуються при укладенні миру.

Військовополонені, які опинилися на нейтральній території зі згоди ii властей (у тому числі i тi, приведені військами, які шукають притулку), залишаються на свободі i зобов'язані оселитися у вказаному їм місці, якщо цього вимагають нейтральні власті.

Женевська конвенція про поводження з військовополоненими 1949 р. проголосила, що режим військовополонених буде поширюватися (за деякими винятками) на особовий склад збройних сил i прирівняних до них oci6, прийнятих нейтральними державами на своїй території i які підлягають інтернуванню, якщо ці держави не забажають надати їм сприятливішого режиму.

Нейтральна держава може. допустити перевезення по своїй території поранених i хворих, що належать до армій тих, хто воює, при умові, щоб засоби, які їx перевозять, не використовувалися одночасно для перевезення військ i військових припасів. На нейтральній державі лежить обов'язок перешкодити тому, щоб хвopi i поранені могли знову взяти участь у военних діях . Проте за змістом ст.. 14 5-ї Гаазькоі конвенцій 1907 р. про права й обов'язки нейтральних держав i oci6 у випадку війни на суші " нейтральні держави будуть за аналогією застосовувати положения ціє конвенції до поранених i хворих, які належать до збройних сторін, що перебувають у конфлікті, i прийнятих або інтернованих на їx території ".

Женевська конвенція 1949 р. про захист цивільного населення під час війни з метою гуманізації війни закликала тих, хто воює, укладати угоди як одну з можливих альтернатив, про "госпіталізацію в нейтральній країні певних категорій інтернованих i особливо дітей, вагітних жінок i матерів з немовлятами або малолітніми дітьми, поранених i хворих, а також інтернованих, які пробули довгий час в місцях інтернування ".

Гаазька конвенція 1907 р. не забороняє підданим нейтральних держав брати участь у війні на боці одного з тих, хто воює. Але з цього випливає, що той з нейтральних підданих, хто здійснює дії, ворожі до того, хто воює, або добровільно вступає на службу до лав збройних сил однієї з сторін, не може посилатися на свій нейтралітет, При цьому згідно з ст.. 17 " нейтральний не повинен зазнавати суворішого поводження з боку того, хто воює, на шкоду якому він відмовився від нейтралітету, ніж те, якого зазнав би за подібне діяння підданий іншої держави, що воює "

Питания пов'язанні з нейтралітетом у морській війні, регламентуються 13-ю Гаазькою конвенцією 1907 р. Ця конвенція вимагає від тих, хто воює, поваги прав нейтральних держав i зобов'язує тих, хто воює, утримуватися на нейтральній території або в нейтральних водах від усяких воєнних дій, які вели б до порушення нейтралітету. " Всілякі ворожі дії, включаючи захоплення i здійснення права огляду, здійснені військовими кораблями тих хто воює, в територіальних водах нейтральної держави, є порушенням нейтралітету i суворо забороняється ".

Тим, хто воює, не дозволяється створювати в нейтральних портах i водах бази для морських операцій проти ворога. Цим пояснюються обмеження в характері i строках перебування військових кораблів у нейтральних водах, що вводяться Гаазькими конвеціями, якщо в законодавстві нейтральної країни не передбачаються інші правила. Військові судна тих, хто воює, можуть залишатися в портах i на рейдах або в територіальних водах цієї країни не більше 24 годин. Продовження перебування військового судна держави, що воює, в нейтральному порту, допускається лише з причини аварії або стану моря. 3 припиненням дії вказаних причин судно повинне покинути порт. Як правило, число військових кораблів того, хто воює, які можуть одночасно перебувати в одному з нейтральних портів чи рейдів, не повинно перевищувати трьох.

У випадку, якщо в нейтральному порту одночасно виявляються військові кораблі обох сторін, що воюють, то встановлюється інтервал у 24 години між виходом кораблів кожного з тих, хто воює. Той же інтервал встановлюється між виходом з нейтрального порту торгового судна i військового корабля, які плавають під різними прапорами.

На відміну від правил, які діють стосовно війни на суші, у вшш на мopi " нейтралітет держави не вважається порушеним проходженням через и територіальні води військових суден i вантажів того, хто воює ". (ст.. 10). Проте ст.. 10 не слід тлумачити таким чином, що реалізація зафіксованого в ній права залежить лише від волі того, хто воює. Питания про прохід через територіальні води нейтральної держави повинно вирішуватися з урахуванням інших норм міжнародного права, зокрема постанов Женевської конвенції 1958 р. про територіальне море i прилеглу зону. Остання допускає в принципі без перешкод мирний прохід через територіальні води, оскільки цим не порушується мир, добрий порядок чи безпека прибережної держави. Природно, що дотримання цих умов далеко не завжди може бути забезпечене в обстановці війни. Тому, очевидно, що якщо в мирний час прибережна держава вправі здійснювати у своєму територіальному морі заходи для недопущения проходу, який не є мирним, то такі ж заходи можуть бути вжиті нею i в умовах війни. Таким чином, ст.. 10 13-ї Гаазької конвенції слід розуміти лише як правило, згідно з яким нейтрал має право, але не зобов'язаний, пропускати через територіальні води військові кораблі тих, хто воює, без того, щоб бути обвинуваченим у порушенні нейтралітету.

Гаазькі конвенції допускають надання нейтральних лоцманів військовим суднам тих, хто воюї, для проведения ix в нейтральний порт, входу в нього i проходу через нейтрал ьні води.

Військові кораблі тих, хто воює, можуть скористатися тимчасовим притулком в нейтральному порту, за винятком тих випадків, коли вони рятуються вад переслідування противника. Але саме надання притулку залежить цілком від нейтральної держави. Мабуть, надання притулку перетворюється з права нейтрального в його обов'язок ( при цьому заснованому на міжнародному звичаї) лише у випадку, якщо притулку просить судно, яке зазнає біди.

Військові судна тих, хто воює, мають право проводити ремонт після аварії у нейтральних портах i рейдах, проте, лише тією мірою, якою це необхідно для безпеки їx плавания (" відновлення їx морехідних якостей ") i без збільшення якимосъ чином їx військової сили i бойової міці. Мається на увазі, що на нейтральній території не можуть лагодитися пошкодження, завдані кораблю ворожим вогнем. Кораблям тих, хто воює, забороняється користуватися нейтральними портами, рейдами i територіальними водами для відновлення чи збільшення військових запасів, озброєнь i поповнення екіпажів. Військові судна можуть забезпечуватися в нейтральних портах тільки для поповнення нормального запасу мирного часу. Пальне може бути взяте лише для досягнення найближчого порту власної країни. Повторне забезпечення військових суден пальним у порту тієї ж нейтральної держави може мати місце лише через три

місяці.

Забороняється передача військових суден чи бойових припасів нейтральною державою тому, хто воює, прямо чи опосередковано. При цьому мiжнapoднe право порушується, якщо така допомога буде надаватися рівною мірою обом з тих, хто воює. Нейтральна держава зобов'язана вжити всіх необхідних заходів, щоб перешкодити забезпеченню та озброєнню всякого судна, яке призначене для сприяння військовим операціям проти держави, з якою вона перебуває в мирі. Вона також зобов'язана перешкодити виходу з меж його юрисдикції судна, призначеного для тих же цілей.

Нейтральна держава повинна застосовувати однаково до обох з тих, хто воює, умови обмеження або заборони, встановлені нею відносно допуску в мeжi її території військових суден тих, хто воює. Корабель, який не виконує наказів i розпоряджень властей i порушує нейтралітет, може бути не допущений в порти i рейди нейтральної держави. Якщо всупереч вимозі нейтральної держави військове судно не залишає її порту, вона може вжити bcix необхідних заходів, щоб затримати це судно, як i його екіпаж, на весь час війни.

Стан нейтралітету жодним чином не суперечить праву нейтральних за своєю ініціативою або прохання тих, хто воює, надавати допомогу хворим, пораненим чи просто військовослужбовцям, які потерпають у мopi або добралися плавом до берега.

Ст.. 21 Женевської конвенції 1949 р. про поліпшення долі поранених, хворих i oci6, які зазнали корабельної aвapiї, із складу збройних сил на мopi вказує, що " сторони, які перебувають у конфлікті, можуть звертатися із закликом до милосердя капітантїів нейтральних торгових суден, яхт i дрібних суден прийняти на борт поранених, хворих та тих, хто зазнав корабельної аварії, I доглядати їx, а також підбирати померлих ". Такі кораблі, які відповіли на заклики, не підлягають захопленню.

Якщо нейтральний військовий корабель підбирає в морі поранених, хворих та тих, хто зазнав корабельної аварії, які входять до складу збройних сил противника на території нейтральної держави, то згідно з ст.. 15 тієї ж конвенції на неї покладається обов'язок " потурбуватися про те, щоб у тих випадках, коли цього вимагає міжнародне право, вони не могли знову взяти участь у воєнних діях"

Найбільш серйозним чином інтереси нейтральних країн та країн, що воюють, зіштовхуються в галузі тopгiвлi нейтральних держав. Міжнародне право, з одного боку, проголосило свободу нейтральної торгівлі, а з іншого боку, - ввело ряд обмежень з цієї свободи. Найважливіше - заборона контрабанди. Під військовою контрабандою розуміють предмети, заборонені тим, хто воює, до перевезення на нейтральному судні, оскільки вони можуть бути використані противником для ведення війни.

Лондонська декларація 1909 р. про право морської війни відновила традиційний поділ військової контрабанди на абсолютну та відносну. До абсолютної контрабанди згідно з ст.. 22 були віднесені предмети i матеріали, які служать тільки для війни. Тим, хто воює, надавалося право додавати до встановленого списку hobi найменування шляхом нотифікації урядам інших країн (після початку воєнних дій - тільки нейтральних). Ст.. 24 Лондонської декларації оголосила умовною контрабандою предмети i матеріали, які можуть служити як для військових, так i для мирних потреб.

Разом з тим в Лондонській декларації (ст.. 28) було встановлено, що деякі предмети i матер!іали, нездатні служити для військових потреб (так звані вільні предмети), не повинні взагалі оголошуватися військовою контрабандою. Заборонено оголошувати військовою контрабандою предмети i матеріали, які служать для догляду за пораненими i хворими (з правом у разі "важливої необхідності " реквізувати їх за винагороду, якщо вони призначені ворогові), а також предмети i матеріали, призначені для самого судна, на якому вони знайдені, чи для екіпажу i пасажирів судна під час морського переходу.

Наведена вище класифікація, яка стала результатом компромісу, в практиці війн, зазнавала багатьох змін, спрямованих на всебічне розширення переліку предметів, які відносять до контрабанди.

Предмети абсолютної контрабанди шдлягають захопленню, якщо встановлено, що вони доставляються на територію ворога або на територію, зайняту ним чи його військовими силами. При цьому немає значения, доставляються вони прямо чи з перевантаженням або перевезенням сухопутним шляхом. Таким чином, сформульоване в ст.. 30 Лондонської декларації правило відновило прийняту в деяких країнах ще з кінця 18-го ст. доктрину " єдності шляху ".

Предмети умовної контрабанди можуть бути захоплені, якщо встановлено, що вони призначені для збройних сил або адміністрації ворожої держави. Згідно ст. 35 Лондонської декларації предмети умовної контрабанди не підлягають захопленню інакше, як на судні, яке прямує в місцевість, що належить ворогові чи зайнята ним або його збройнимн силами, i яке при цьому не повинне вивантажувати вказані предмети в якомусь проміжному порту нейтральної держави. Отже, до умовної контрабанди доктрина " єдності шляху " не застосовується.

Судно, яке перевозить контрабанду, підлягає захопленню у відкритому мopi або у водах ворога протягом усього шляху, також у тому випадку, якщо до досягнення пункту, який належить ворогові, воно мало намір зайти в нейтральний порт. Ст. 38 встановлює, що захоплення є правомірним лише стосовно корабля, затриманого з контрабандою на борту. За змістом статті " захоплення не може бути здійснене за перевезення контрабанди здійснене раніше i в даний час уже закінчене ".

Предмети контрабанди, які перевозяться нейтральним судном, підлягають конфіскації. У відповідності з доктриною " ворожого зараження ", яка застосовувалася у війнах минулого, ст.. 42 Лондонськоії декларації проголосила, що товари, які належать власнику контрабанди i знаходяться на одному з його суден, також конфіскуються. У даному випадку присуд визначається не характером товарів, а позицією власного вантажу.

Конфіскація судна, яке перевозить контрабанду, може здійснюватися лише за умови, що контрабанда становить або за вартістю, або за вагою, або за об'ємом, або за ціною фрахту більше половини вантажу. Якщо розмір контрабандного вантажу виключає конфіскацію судна, йому може бути дозволено, зважаючи на обставини, продовжити рух з тим, щоб капітан передав контрабанду тому, хто воює.

Нейтральне судно шдлягає конфіскації за надання суперечних нейтралітету послуг ворогові (їх називають також " квазі - контрабандою ", або "аналогом контрабанди "), а саме:

1. ) коли воно здійснює рейс спеціально для перевезення окремих пасажирів, які входять до складу збройних сил ворога, або передачі відомостей ворогові;

2. ) коли завідомо для власника або особи, яка зафрахтувала судно в цілому, або для капітана воно перевозить ворожий військовий загін або одну або кілька oci6, які під час плавання надають пряме сприяння супротивнику. В обох випадках товари, які належать власнику судна, конфіскуються.

Нейтральний корабель конфіскується i взагалі зазнає тих наслідків, якби він був торговим судном ворога:

] ) коли він бере пряму участь у воєнних діях;

2. коли він перебуває під начальством або контролем oci6, поміщених на судно ворожим урядом;

3. коли він зафрахтований повністю ворожим урядом;

4) коли він зайнятий для перевезення військ ворога або для передачі відомостей в інтересах ворога. У вcix цих випадках товари, які належать власнику судна, також підлягають конфіскації.

Згідно з ст.. 47 Лондонської декларації будь-яка особа із складу ворожих військових сил, знайдена на нейтральному торговому судні, може бути оголошена військовополоненим навіть у тому випадку, якщо немає підстав для захоплення цього судна.

ВІЙСЬКОВИЙ ІНСТИТУТ ОДЕСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО

ПОЛІТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ФАКУЛЬТЕТ ПІДГОТОВКИ ОФІЦЕРІВ ЗАПАСУ

КАФЕДРА ВІЙСЬКОВО-СПЕЦІАЛЬНОЇ ПІДГОТОВКИ

_00000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000

ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри ВСП

cлужбовець

В.П.Пилипчук

"__" 2010 р.

Для студентів___________