4. Цивільний та кримінальний кодекси Наполеона

після зміцнення влади великої буржуазії, в наполеонівську епоху з'явилися реальні умови для такої кодифікації. У цей період було створено п'ять основних кодексів - Цивільний, Кримінальний, Торговий, Цивільно-процесуальний, Кримінально-процесуальний.

Першим 21 березня 1804 р. прийнято Цивільний кодекс. Він розроблявся за участю Наполеона І й увійшов в історію як кодекс Наполеона. Кодекс складався з трьох книг, які поділялися на титули, глави та статті (всього 2281 стаття).

Книга перша - "Про осіб" - закріплювала правовий статус фізич­них осіб (неюридичних корпорацій).

Друга книга — "Промайне та різні видозмінювання власності" — присвячена регулюванню майнових відносин, а саме: праву власності, узуфрукту (володінню чужим майном з правом користу­вання прибутками від нього), сервітуту (праву користування чужим майном у певних межах).

Третя книга — "Прорізні способи, якими надувається власність". Вона визначала основні способи набуття права власності: спадкування, дарування, заповіт, зобов'язання.

Цивільний кодекс Франції 1804 р. став класичним зразком норма­тивно-правового акта в континентальній системі права та був повністю або частково рецептований у багатьох країнах (Бельгії, Люксембурзі, Греції, деяких латиноамериканських країнах). З числен­ними змінами він діє і в сучасній Франції. Справджується й оцінка, дана цьому актові його ідеологом - Наполеоном: "Мою дійсну славу складають не сорок виграних мною битв - Ватерлоо їх перекреслило. Та не буде забутий Цивільний кодекс".

У1810 р. був затверджений Кримінальний кодекс. Він складався з чотирьох книг. Перші дві присвячувались основним поняттям і принципам кримінального права. Третя - містила конкретний пере­лік кримінальних діянь і види та міри покарань за них. Четверта -присвячувалася поліцейським порушенням і покаранням. Залежно від характеру покарань кримінальні діяння поділялися на три групи.

1. група: найтяжчі діяння (злочини), що каралися болісними чи ганебними покараннями (смертною карою, каторжними роботами, депортацією — довічним засланням до однієї з колоній, виставлення біля ганебного стовпа в ошийнику, вигнання, громадська деградація—усунення від усіх публічних посад і служб, позбавлення деяких цивільних прав).

2. група: провини, які каралися виправним й заходам й (тюремним ув'язненням, тимчасовим позбавленням деяких політичних, громад­ ських або сімейних прав, штрафом тощо).

III група: поліцейські порушення, котрі каралися короткостроковим ув'язненням (на строк від одного до п'яти днів), грошовим штрафом (від 1 до 15 франків), конфіскацією певних предметів, на які накладено арешт. З огляду на те, що Кодекс ґрунтувався на буржуазному принципі рівності всіх перед законом і закріплював основні принципи буржуазної законності, він мав прогресивне значення не тільки для Франції, але й позначився на розвиткові кримінального права інших держав (Іспанії, Бразилії, Швейцарії та ін.).

5. . Паризька комуна 1871 р.

18 березня 1871 р. Національна гвардія та робітники підняли повстання проти антинародної й анти­національної політики уряду А. Т'єра. Владу буржуазії в Парижі було повалено. Вона перейшла до Центрального комітету Національної гвардії. Уряд А. Т'єра втік до Версаля, вивівши туди війська, поліцію та жандармерію. Були проведені вибори до Паризької комуни, котрій 28 березня 1871 р. передано всю владу — стала одночасно законо­давчим і виконавчим органом. За політичним складом вона поділялася на два угрупування - "більшість" (бланкісти й неоякобінці) та "меншість" (переважно ліві продуністи й бакуністи).

Програмним документом Паризької комуни стала декларація "До французького народу" (19 квітня 1871 р.), яка проголошувала республіку єдиною формою правління, гідною людини, а принципом політичного режиму - повну автономію комун на всій території Франції.

Паризька комуна вперше в історії зламала стару державну машину та замінила її державою нового типу. Вона знищила постійну армію, поліцію і жандармерію, а охорону громадського порядку поклала на Національну гвардію. Вищим органом у Парижі стала Виконавча комісія, котрій підпорядковувалися 10 галузевих комісій з функціями колишніх міністерств (виконавча; військова; продовольча; фінансів; юстиції; громадської безпеки; праці; промисловості й обміну; громад­ських служб; зовнішніх відносин; освіти). Скасовано привілеї посадовців і введено їхвиборність. Церкву відокремили віддержави, ввели робіт­ничий контроль над виробництвом, безкоштовну обов'язкову освіту, заборонили незаконні обшуки, арешти, реквізиції тощо. Старий суд замінили народним судом.

Комуна діяла в умовах постійної боротьби з урядом А. Т'єра, якому надавали пряму допомогу прусські інтервенти. Контрреволюційні сили, що зосередилися у Версалі, 21 травня 1871 р. вдерлися до Парижа. Падіння Комуни прискорилось її помилками (тактикою пасивної оборони, страхом роззброїти контрреволюційну буржуазію, | нерішучістю в боротьбі з агентами та поплічниками ворога та ін.). Падіння Комуни супроводжувалося розгулом білого терору.

6. Декларація прав людини та громадянина 1789 р.

26 серпня 1789 р. Установчі збори під тиском народного революційного піднесення прийняли Декларацію прав людини та громадянина - програмний документ французької буржуазної революції. Вона складалася із 17 статей, базувалася на положеннях теорії природного права і, на противагу королівському само­державству, проголошувала:

• принцип національного верховенства, згідно з яким нація — це єдине джерело влади;

• непорушність невід'ємних природних прав людини (свободи, власності, безпеки, опору гнобленню та ін.);

• рівність людей перед законом;

• принцип поділу влади (на законодавчу, виконавчу та судову);

• відповідальність і підзвітність посадових осіб;

• принцип презумпції невинуватості;

• свободу слова, совісті та преси;

• рівномірний розподіл податків між усіма громадянами відпо­ відно до їхнього матеріального становища.

Декларація прав людини та громадянина мала величезне револю­ційне значення в боротьбі проти феодально-абсолютистського ладу, за буржуазне-демократичні права і свободи. Вона зумовила під­несення революційного ентузіазму у Франції, її із захопленням сприйняли передові люди інших країн. Принципи Декларації справили величезний уплив на боротьбу всіх народів Європи проти феодального й абсолютистського гніту.