Промисловість збірних залізобетонних і бетонних конструкцій та деталей.
Підприємства по виробництву залізобетонних і бетонних конструкцій та деталей розміщуються переважно в районах інтенсивного будівництва: переважаючим чинником розміщення цієї галузі є споживчий. Якщо виробництво цементу тяжіє до сировинних баз, то промисловість збірного залізобетону -до місць споживання готової продукції (9/10 усього обсягу виробництва).
Тому центрами виготовлення даної продукції є практично всі великі міста і центри зосередженого будівництва, а також райони проведення крупного гідромеліоративного, гідротехнічного та дорожнього будівництва. Для виробництва залізобетону необхідна велика кількість заповнювачів (щебеню, піску), а також стальної арматури й цементу: так, для виробництва 1 м3 залізобетону необхідно 0,9 м3 щебеню, 0,5 м3 піску, 300 - 400 кг цементу та 70 кг металу.
В Україні працює понад 800 підприємств по виробництву залізобетонних виробів. Значна частина підприємств по виробництву збірних залізобетонних і бетонних конструкцій та деталей є спеціалізованими. Крупними центрами, що виробляють комплекси збірних залізобетонних і бетонних конструкцій виробничого і цивільного призначення є: Львів, Харків, Луганськ, Київ, Суми, Бровари, Черкаси, Калуш, Донецьк, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Кременчук.
Домобудівельні комбінати, що спеціалізуються на випуску залізобетонних деталей для спорудження великопанельних житлових будинків, розташовані практично в усіх областях. Найкрупніші з них, потужністю 100 - 150 тис. м куб. розміщені в Києві, Харкові, Донецьку, Запоріжжі, Луганську, Одесі. Заводи по виробництву залізобетонних і бетонних конструкцій для гідротехнічного та гідромеліоративного будівництва знаходяться в Джанкої, Каховці, Новомосковську, Красноперекопську, Ізмаїлі, Арцизі, Борисполі та в деяких інших регіонах їх використання. Для мостобудування і шляхового будівництва залізобетонні конструкції виробляють у Києві, Житомирі, Львові, Вінниці. Найбільшими центрами виробництва залізобетонних опор для ліній електропередач є Біла Церква, Тернопіль, Світловодський і Власівський заводи в Кіровоградській області.
Центри виробництва залізобетону та бетону часто не збігаються з розміщенням видобутку наповнювачів і центрами зосередженого будівництва. Це породжує дальні і зустрічні перевозки як сировини, так і готової продукції. Тому найактуальнішим завданням в розвитку галузі є вдосконалення її територіальної організації.
Промисловість в'яжучих матеріалів
Найважливішими місцевими в'яжучими матеріалами на території України є вапно і гіпс. Будівельне вапно широко застосовується в процесі будівництва. Воно є основним компонентом для розчинів, що використовуються при кладці, штукатурних і побілочних роботах. У промисловості будівельних матеріалів на основі вапна одержують силікатну, вапняково-шлакову і вапняково-попелову цеглу, силікатні, піносилікати! і газосилікати! вироби. Щорічно в Україні виробляється понад 3 млн т. вапна. Починаючи з 1990 року виробництво в'яжучих матеріалів щорічно зменшується.
Виробництво вапна переважно наближують до споживача, тому воно розвинуте в усіх областях. Сировина для виробництва вапна (вапняк, крейда) видобувається в 20 областях України з 25, а найбільше на заході.
Виробництвом будівельного і технологічного вапна зайнято понад 80 підприємств потужністю вище 5 тис.т. Крім того, існує ще понад 100 дрібніших підприємств по випалюванню вапна. Розміщені підприємства по території України відносно рівномірно. Найкрупнішим є Шидловський крейдяновапняковий завод, єдиний, що має потужність понад 100 тис т. Для крупних споживачів вапна, особливо технологічного, при відсутності місцевої сировинної бази доцільніше поставляти сировину (вапняк або крейду); а виробництво організовувати на місці. За таким принципом крупними виробниками вапна стали Житомирський, Пустомитовський, Краснолиманський, Рубежанськии заводи силікатної цегли і Кушугумський силікатний завод та деякі інші. При виробництві силікатної цегли вирішальне значення має наявність піску, а вапна використовується тільки 8%. Це дає можливість виробляти її на місці з девізної сировини.
Обсяги виробництва гіпсу значно менші від виробництва вапна. Раніше гіпс використовувався переважно для внутрішньої обробки приміщень. В останній час він став застосовуватись значно ширше для виробництва будівельних матеріалів, зокрема стінових перегородок, сухої штукатурки, акустичних плит та ін: На основі нового трьохкомпонентного в'яжучого, що називається гіпсоцементопуццолан, і завдяки його властивостям до гідравлічного твердіння у вологому середовищі, можна виготовляти широку номенклатуру виробів: панелі, зовнішні стіни, перегородки, основи під підлогу, архітектурні деталі, дренажні труби та інших крупнорозмірні вироби і конструкції для повнозбірного домобудування.
Будівельний гіпс виробляється в 10 областях України. Найбільш крупні підприємства знаходяться в Донецькій області. У значних розмірах виробляють гіпс у Київській, Харківській, Львівській і дещо в менших у Хмельницькій, Чернівецькій, Тернопільській та Івано-Франківській областях і Криму. Основне виробництво зосереджене на 16 підприємствах потужністю від 10 до 200 тис т. Чотири найкрупніші з них -Артемівський і Микитівський алебастрові комбінати, Деконський комбінат буддеталей, Київський завод будівельних матеріалів - випускають понад 70% всього будівельного гіпсу. Крім цього, гіпс випалюють і на дрібних заводах. Суха гіпсова штукатурка випускається тільки в трьох областях: Київській, Харківській і Донецькій, а різні збірні блоки та плити - у 18 областях.
Аналіз розміщення сировинної бази, підприємств по виробництву вапна та гіпсу і районів їх споживання дає підстави стверджувати про необхідність науково обґрунтованої територіальної організації видобутку, виробництва і виробничих зв'язків.
Стінові та покрівельні матеріали
Місцеві стінові матеріали в загальному обсязі виробництва будівельних матеріалів України займають за кількістю підприємств, вартістю основних виробничих фондів, обсягом продукції понад 15%, а чисельністю працюючих - біля 25%. Це свідчить про важливість галузі, що нараховує більше 1200 підприємств, майже 1000 з яких виробляє цеглу і черепицю. Зауважимо, що заводи глиняної цегли і черепиці значно відрізняються один від одного за показниками обсягів виробництва, механізації та автоматизації виробничих процесів, рівнем концентрації і спеціалізації. Найбільшу частку цегли і черепиці
ш
виробляють крупні заводи потужністю 15 - ЗО і більше млн шт. умовної цегли в рік. Третина всіх підприємств - це заводи потужністю від 5 до 15 млн.шт. умовної цегли, що виробляють біля 20% загального обсягу продукції. Четверту частину підприємств складають малопотужні заводи з виробничими можливостями до 5 млн. шт. цегли в рік які дають всього 5 % продукції. Існування заводів різної потужності в цілому оправдане. Цегельні заводи розміщуються біля сировинних ресурсів: цегельне виробництво відзначається високою матеріаломісткістю: на виробництво 1000 шт. цегли витрачається 2,5 м3 глини. Сама продукція теж малотранспортабельна. Тому для районів з розосередженим будівництвом і при малопотужних родовищах сировини вигідно споруджувати невеликі підприємства. Це зменшує залежність місцевого будівництва від привізної продукції. Значно скорочуються радіуси міжобласних і внутріобласних перевезень. Проблема полягає в забезпеченні цих заводів високоефективною технікою та передовою технологією. На жаль, у сільській місцевості ще існують малопродуктивні сезонні заводи з використанням переважно ручної праці, що не оснащені навіть сушильним обладнанням.
Виробництво цегли в Україні різко зменшилось. Якщо на 1990 рік виробництво умовної цегли досягло 15936 млн шт., то, починаючи з 1996 року, воно зупинилось на рівні 3-3.5 млрд. шт.
Підприємства по виробництву будівельної цегли є у всіх областях і розміщуються достатньо рівномірно. Найбільшими виробниками цегли є Донецька, Дніпропетровська, Київська, Львівська, Івано-Франківська, Полтавська, Чернівецька та ін. області. В усіх цих областях крупні заводи перейшли на переважне виробництво укрупнених керамічних порожнистих блоків, що дало незаперечний економічний ефект за рахунок економії сировини, зменшення ваги і підвищення теплоізоляційної якості тощо.
В значної частини цегельних заводів є цехи по виробництву глиняної черепиці. Вони переважно технічно слабо оснащені і мало перспективні. На відміну від них крупні спеціалізовані заводи, що добре обладнані, виробляють більше 1 млн шт. черепиці в рік. До таких відносяться Бережанський, Львівський, Берегівський, Керченський, Балаклавський та інші заводи.
Значна частина покрівельних матеріалів виробляється на цементно-шиферних комбінатах та інших комбінованих підприємствах різних галузей промисловості.
Розвиток виробництва силікатної цегли дозволяє більш повно використовувати відходи паливної промисловості і розширити асортимент продукції за рахунок випуску пустотілої, кольорової та облицювальної силікатної цегли і силікатних стінових панелей і об'ємних блоків.
Значне місце в структурі стінових матеріалів займає виробництво блоків з природного каменю. Щорічний їх видобуток з родовищ вапняків, пісковиків, вулканічних туфів, гранітів, базальтів, лабрадоритів знизився з 2 млрд шт. умовної цегли до 122 млн шт. і складає біля 18 % її випуску. Будівельний камінь видобувають в усіх областях України.