III. Характерні ознаки фази пожвавлення:

1) масове відновлення основного капіталу, що призводить до перевищення попиту над пропозицією на ринку машин, обладнання, технологій;

2) підвищення рівня економічної активності, що призводить до розширення виробництва, пожвавлення торгівлі, зростання попиту, цін, прибутків, зайнятості населення і заробітної плати;

3) посилюються оптимістичні очікування і зростає попит на кредит, в результаті чого підвищується ставка банківського відсотка;

4) обсяг виробництва досягає найвищої точки до кризового рівня і після цього економіка переходить у фазу піднесення.

IV. Характерні ознаки фази піднесення:

1) перевищення максимального обсягу виробництва до кризового рівня і порівняно високі темпи економічного зростання;

2) економіка у розвитку виходить на повну потужність;

3) рівень безробіття скорочується до мінімуму;

4) відбувається швидке зростання пропозиції товарів, яка з часом починає перевищувати попит, що створює умови для нової кризи надвиробництва.

З прискоренням НТП та посиленням втручання держави в економічне життя суспільства економічний цикл модифікується (рис. 2).

Рис. 2. Схема сучасного середньострокового економічного циклу.

Сучасна економічна теорія визначає дві фази економічного (промислового) циклу:

– рецесія – це фаза економічного циклу, якій властиве падіння виробництва, що знаходиться між найвищою (бум) та найвищою його точками (дном). До складу рецесії входять фази кризи та депресії;

– піднесення – це фаза, якій властиве розширення виробництва, що знаходиться між найнижчою та найвищою точками циклу. Піднесення включає в себе пожвавлення та бум.

Таким чином, розвиток сучасної ринкової економіки відбувається через циклічні коливання економічної активності. В цьому плані можна розглядати тренд економічного зростання як результат дії факторів, що зумовлюють довгострокове економічне зростання, а економічний цикл – це лише тимчасове відхилення від цієї тенденції.

Особливості економічних циклів на сучасному етапі:

1) спостерігається тенденція до скорочення тривалості економічного циклу, яка пов’язана з прискоренням відновлення основного капіталу в умовах сучасного НТП;

2) державне антициклічне регулювання спрямовується на недопущення перегріву економіки, що робить, як правило, економічні кризи не такими глибокими, а для циклу не є обов’язковим проходження усіх фаз (наприклад немає фази депресія);

3) надвиробництво супроводжується не тільки зростанням безробіття, але і зростанням цін, що породжує нове явище в економіці – стагфляцію, яка являє собою поєднання кризи виробництва з інфляцією. Починаючи з світової економічної кризи 1974 – 1975 рр. підвищення цін у період кризи виробництва стало постійним явищем;

4) переплетення циклічних економічних криз з структурними кризами: енергетична, фінансова, екологічна та ін.

3. Зміст, причини виникнення та особливості визначення безробіття.

Існування економічних криз призводить до виникнення у суспільстві двох основних проблем: скорочення зайнятості населення (збільшення безробіття) і стрибкоподібна зміна цін: підвищення (інфляція) або зниження (дефляція).

Безробіття – це соціально-економічне явище, яке характеризується відносним надлишком робочої сили у виробництві товарів та послуг.

Існує декілька концепцій, що пояснюють появу безробіття:

1 – безробіття пов’язане з існуванням в економіці занадто високої заробітної плати. Якщо заробітна плата стає вищою ніж її рівноважний рівень, то виникає надлишок пропозиції робочої сили на ринку праці (класична школа політичної економії);

2 – причина безробіття полягає у надлишковій кількості населення (Т. Мальтус);

3 – причиною безробіття є науково-технічний прогрес (НТП), тобто внаслідок впровадження у виробництво більш продуктивних та ефективних техніки і технологій зменшується необхідність у робочій силі (К. Маркс);

4 – безробіття з’являється із-за недостатнього сукупного попиту на вироблену продукцію (Дж. Кейнс).

Виходячи з цих концепцій виділяють чотири основні причини виникнення безробіття:

1) деформація і негибкість (нееластичність) ринку праці;

2) структурні зміни у споживацькому попиті на вироблену продукцію;

3) структурні зміни в техніці і технологіях, що використовуються для виробництва товарів;

4) циклічність розвитку ринкової економіки.

До показників, що характеризують стан зайнятості населення та рівень безробіття відносять:

1) інституційне населення – особи, що не досягли працездатного віку (неповнолітні), та ті, які вже вибули зі складу робочої сили у зв’язку з постійною втратою працездатності (інваліди), виходом на пенсію, перебуванням у тривалій ізоляції тощо;

2) неінституційне населення – це працездатні особи, які, в свою чергу, поділяються на дві підгрупи:

а) економічно активне населення (робоча сила), до складу якого входять особи, що працюють за наймом (зайняті) та безробітні, тобто робоча сила = зайняті + безробітні;

б) економічно неактивне населення, до складу якого входять особи, що добровільно не працюють за наймом (домогосподарки, студенти, люди вільних професій, підприємці та ін.). В Україні приблизно 45 % населення вважається економічно неактивним.

3) зайняте населення – це люди, що мають роботу, яка забезпечує їм доход у грошовій або натуральній формі;

4) безробітні – це особи, що входять до складу робочої сили, які не мають роботи, яка би забезпечувала їм доход, але вони здатні і готові працювати та активно шукають роботу. Однак цей абсолютний показник не в повній мірі відображає проблему безробіття в країні. Тому ще розраховують відносний показник безробіття, який отримав назву рівень безробіття;

5) рівень безробіття – це відносний показник, який характеризує співвідношення кількості безробітних та економічно активного населення (робочої сили), виражене у відсотках;

u = U / L * 100 або u = U / (E + U) * 100

де: L = E + U

u – рівень безробіття;

U – кількість безробітних;

L – кількість робочої сили;

Е – чисельність зайнятого населення.

6) рівень зайнятості – це відносний показник, який характеризує співвідношення чисельності зайнятого населення до економічно активного населення (робочої сили), виражене у відсотках;

e = E / L * 100

7) тривалість безробіття – це середній період часу упродовж якого люди не можуть знайти собі роботу, яка їм підходить. В цьому плані, розглядаючи проблему безробіття в різних країнах можна поставити питання: що краще 3 % рівень безробіття в країні, коли кожна людина є безробітною в середньому упродовж року, або 5 – 6 % рівень безробіття, в той час як кожна людина може знайти роботу упродовж місяця.

У відповідності до законодавства України безробітними вважаються працездатні громадяни у працездатному віці (з 16 до 55 рр. – жінки, з 16 до 60 рр. – чоловіки), які з незалежних від них причин не мають роботи (трудового доходу), зареєстровані на ринку праці (у державній службі зайнятості), дійсно шукають роботу і здатні в будь-який момент приступити до роботи.

За концепцією Міжнародної організації праці (МОП, яка створена у 1983 р.) працездатними вважаються люди віком від 15 до 70 років. Саме ці вікові межі визначають чисельність робочої сили (ЧРС). Тобто визначення безробітного за положеннями МОП повинно одночасно задовольняти трьом умовам: “немає роботи”, “шукає роботу” і “готовий приступити до роботи”.

Таким чином, чисельність робочої сили (ЧРС) – це чисельність населення віком від 15 до 70 років, яке прагне реалізувати свою здатність працювати за наймом з метою отримання доходу в грошовій чи натуральній формі. Іншими словами ЧРС називають трудовими ресурсами, або економічно активним населенням.

Зазвичай коли говорять про безробіття, то мають на увазі офіційний рівень безробіття. Однак він може не завжди співпадати з реальним рівнем безробіттям. Офіційний рівень безробіття може бути, як завищений, так і занижений, що частіше буває. Це пов’язано з такими моментами:

1) при визначенні офіційного рівня безробіття враховуються тільки безробітні, які отримали статус офіційного безробітного у центрі зайнятості. Однак відомо, що не всі, хто звертаються до центру зайнятості отримають статус безробітного;

2) не всі, хто шукають роботу, звертаються до центру зайнятості, а самі здійснюють її пошук через знайомих, через об’яви, рекламу тощо;

3) є люди, які взагалі не шукають роботу.