2. Про справжню цінність людини.

Формулює етичну ідею: головне в людині – її внутрішні якості (розум, доброта, працьовитість).

Застерігає від поверхового підходу до оцінки людини.

Не моральні абстрактні приписи, а реальні спостереження, породжені дійсністю.

“Два цінні камінці: Алмаз і Смарагд”, “Голова і Тулуб”, “Ворона і Чиж”, “Старуха і Горшечник”, “Жаворонки”, “Олениця і Кабан”.

“Олениця і Кабан”: гідність людини – не в зовнішніх, а у внутрішніх якостях, не в одязі і словах, титулах, маєтках, а в справах.

Викриваються Кабани, що, “несуться в Барани”, ганяються за титулами. Кабан мріє про титули: хоче записатися в Барани (гра слів, мається на увазі - барони) – висміюється його панська пиха, зневага його до простого народу.

“Два цінні камінці…”: сяючий при королівському дворі Смарагд у листі до Адамантія – Алмаза шкодує, що той не дбає про почесті і “погребен в попелі”. Алмазу ж нецікава пуста балаканина Смарагда: “ціна наша, і честь, завжди при нас і всередині нас”.

“Старуха і Горшечник”: Баба купує на ярмарку горщики, не перевіривши, чи вони цілі, оцінює їх не за дзвоном, а за зовнішнім виглядом.

Заклик цінувати в людях не зовнішню красу, а ділові якості.

“Голова і Тулуб”: “дурак” Тулуб величається перед Головою своїм розкішним одягом, підкреслюючи, що їй не перепадає і частини його краси.

Античний мотив про суперечку між частинами людського тіла.

3. Про “славолюбіє” і “сластолюбіє”.

Теорія Сковороди про “рівну нерівність”.

Ненависть до обивательщини, суєтного життя, висміювання згубних пристрастей (гонитва за “сластолюбієм”). Як результат – втрата незалежності, внутрішньої свободи  реальна дійсність ХVІІІ ст.

“Чиж і Щиглик”, “Сова і Дрозд”, “Щука і Рак”, “Жаби”.

“Чиж і Щиглик”: Чижа заманила в неволю смачна їжа і красива клітка.

Сила: “Краще сухар з водою, ніж цукор з бідою”.

“Щука і Рак”: Щука, позарившись на смачну їжу, проковтнула її і потрапила на вудочку.

“Жаби”: Ідея марності, зрадливості земних благ на противагу вічності і постійності благ небесних (у Сковороди – земне, “чесне ремесло”). Надає соціального змісту, знявши релігійний.

Композиція байок

Двочленна: фабула і мораль (“сила”).

До Сковороди: побутувало два типи сюжетних конструкцій байки:

1. заснований на взаємодії персонажів,

2. заснований на діалозі, на простому обміні репліками.

У Сковороди переважає другий, діалогічний. Це “голі” діалоги, сюжетна функція персонажів – подача реплік, обмін ними  система образів антитетична: один висловлює думки, протилежні ідеї байки, другий розбиває його, виходячи з позицій автора.

Розробляє обидва способи викладу, регламентовані теорією:

• стислий (коротко, без деталізації): “Колеса часовії”, “Голова і Тулуб”, “Собаки” та ін.

• розгорнутий (за рахунок введення місцевого колориту, мотивації поведінки героїв): “Чиж і Щиглик”, “Собака і Кобила”.

Мораль
Фабулярна: Чіткість, стислість, афористичність. Зустрічається найчастіше.	Параболічна: Проведення паралелей  мораль розвивається у філософський трактат з приводу висловленої думки. Зустрічається рідше.	Трактатна: Основна увага зосереджується на моралі, оповідання є ілюстрацією до ідеї. Властива лише творам Г.Сковороди.

Особливості жанру байки у творчості Г.Сковороди:

• дійові особи: тварини, птахи, речі, зрідка – люди. Всі вони набувають рис і функцій людей як представників певної суспільної групи.

• розгорнутий сюжет, часто наділений українським колоритом, насичений побутовими деталями, виразами, приказками, прислів”ями.

• народна мудрість (прислів”я, приказки) - з уст позитивних персонажів байок, які є носіями власних ідей автора.

• у перших 15-ти байках – мораль зводиться до короткого афоризма з одного-двох речень.

Друга половини циклу – “мораль” зростає, фабула “маліє” в кількісному відношенні. Мораль розвивається у цілий філософський трактат. Фабула перетворюється на функцію прикладу.

Перш за все – ідея (поза увагою – рельєфність образу, дотепність діалога).

• персонажі байок, як правило, не діють, а розмовляють.