4.3. Інституційна модель грошового ринку

Щоби зрозуміти інституційну модель грошового ринку, перед­усім зауважимо, що інституційна модель будь-якого механізму відбиває взаємозв'язки його структурних елементів. Нагадаємо, що структурними елементами грошового ринку є його суб'єкти (позичальники і кредитори, банки й небанківські фінансово-кре­дитні установи тощо) і об'єкти (гроші, акції, облігації, зобов'язання, вимоги тощо). Зрозуміло, що вони функціонують у різних сегмен­тах (різних видах) грошового ринку згідно з формальними прави­лами й нормативними актами. У попередніх підтемах цієї теми йшлося про доволі складну сутність грошового ринку і певну умов­ність його видів, що значно ускладнює завдання побудови його інституційної моделі й розуміння механізму функціонування. Відтак ми зробили спробу побудувати спрощену інституційну мо­дель грошового ринку, яка відбиває взаємозв'язок між суб'єктами грошового ринку (кредиторами, позичальниками й фінансовими посередниками), що реалізується через рух грошей та інших фі­нансових інструментів (рис. 4.2).

Кредиторами на грошовому ринку можуть бути будь-які еко­номічні суб'єкти, що мають грошові кошти й можуть позичити їх на певний строк і на умовах платності тим, хто їх потребує. Кре­диторами можуть бути домогосподарства, фірми, підприємства, урядові структури, іноземні фізичні та юридичні особи.

Позичальники на грошовому ринку — це по суті ті ж самі суб'єк­ти, що й кредитори, але якщо враховувати частоту й обсяги позик, то їх ранжування буде у такій послідовності: фірми, підприємства, урядові структури, домогосподарства, іноземні особи.

Рух грошей та інших фінансових інструментів, що віддзерка­люють відносини між кредиторами й позичальниками та між по­зичальниками і кредиторами, на інституційній моделі зображено стрілками. Зрозуміло, що рух грошей спрямований від кредиторів до позичальників, а рух інших фінансових інструментів — від позичальників до кредиторів.

Як уже зазначалося, за інституційними ознаками грошовий ринок можна поділити на сектор прямого фінансування і сектор опосередкованого фінансування (див. рис. 4.1).

У секторі прямого фінансування кредитори й позичальники взаємодіють безпосередньо один з одним, тобто без посередників. Щоправда, не забороняється участь брокерів і дилерів, але вони виконують технічну функцію, спрямовану на пришвидшення встановлення взаємозв'язків між продавцями та покупцями гро­шей.

У секторі прямого фінансування вирізняють два напрями (кана­ли ) руху грошей:

• канал капітального фінансування, по якому покупці залуча­ють кошти назавжди (інструментом реалізації такого механізму залучання є акції);

• канал позичень, по якому кошти залучаються на певний строк (інструментом такого механізму залучання є облігації або інші цінні папери).

Необхідно наголосити на важливій ролі сектора прямого фі­нансування, який разом із валютним ринком становить інститу­ційну основу фінансового ринку. Окрім того, перевагою прямого фінансування є надійність укладених угод, зниження ступеня їх ризикованості, оскільки угоди укладаються сам на сам. Можна також обрати більш вигідні умови купівлі коштів. Доцільно дода­ти: наявність сектора прямого фінансування загострює конкурен­цію між фінансовими посередниками, внаслідок чого вони змушені знижувати ціни на свої послуги й розширювати свій асортимент.

У секторі опосередкованого фінансування зв'язки покупців і продавців грошей здійснюються через фінансових посередників, які спочатку акумулюють ресурси, що пропонуються на ринку, а потім продають їх покупцям від свого імені. Таким чином фінан­сові посередники створюють власні зобов'язання й вимоги, які можуть бути самостійними інструментами грошового ринку, і тим самим формують сектор опосередкованого фінансування.

Від брокерів і дилерів (як технічних посередників сектора пря­мого фінансування) фінансові посередники відрізняються як за економічною роллю, так і за технологією функціонування. Пози­тивним у діяльності фінансових посередників є те, що вони вельми активно працюють у сфері мобілізації коштів та їх розміщення, сприяють залученню вільних грошей у господарський обіг і до того ж позбавляють продавців і покупців необхідності пошуку одне одного. Але при цьому фінансові посередники прагнуть одер­жати прибуток — плату за посередницьку послугу, що підвищує "ціну коштів".

Важливо наголосити, що між секторами прямого й опосередко­ваного фінансування, з одного боку, точиться конкурентна бороть­ба, а з іншого — відбуваються активні інтеграційні процеси. На­приклад, банки проникають у сектор прямого фінансування як технічні посередники і функціонують як звичайні брокери і ди­лери.