13. Співвідношення норм зарубіжних конституцій та органічних законів.

Під органічними (або конституційними) законами розуміються закони, які мають особливий статус - нижчий за статус самої Конституції, проте вищий за статус звичайних законів, приймаються за прямим приписом Конституції на основі її бланкетних норм в її доповнення та розвиток і мають спеціальну процедуру прийняття та, іноді, промульгації (санкціонування закону главою держави та його оприлюднення). Конституція Франції визначає предметом регулювання органічних законів порядок призначення до Ради міністрів (стаття 13), порядок заміщення членів уряду, які мають парламентський мандат (стаття 23), повноваження палат парламенту, тривалість повноважень кожної палати, кількість її членів, їхню винагороду, умови обрання (стаття 25), порядок голосування членами парламенту (стаття 27). Органічні закони, це: Закон про Конституційну раду, Закон про Вищу палату юстиції, Закон про Суд республіки, Закон про Економічну та соціальну раду, Закон про Вищу раду магістратури, Закон про порядок виборів палат парламенту, Закон про фінансову відкритість політичного життя, тощо. В Румунії органічні закони приймаються з 25 питань. Зокрема, це питання: виборчої системи; організації та діяльності політичних партій; проведення референдумів; діяльності уряду та Верховної ради оборони; оголошення режимів надзвичайного стану та стану облоги; правопорушень, покарань та режиму їх виконання; амністії чи помилування; організації та роботи Вищої ради магістратури, судових інстанцій, прокуратури та Рахункової палати; питання щодо статусу деяких посадових осіб; загального правового режиму власності та наслідування.

14 – 15. Поняття і розвиток конституціоналізму в зарубіжних країнах.

Конституціоналізм — це теорія і практика конститу­ційного будівництва. Він становить собою особливу сис­тему конституційно-правових відносин, які опосередко­вують у загальному вигляді повновладдя народу, його суверенітет. Конституціоналізм поняття значно ширше, ніж сама конституція.

Важливою складовою конституціоналізму є теорія, доктрина, у відповідності з якою проводиться консти­туційне будівництво, формуються найважливіші суспіль­ні та державні інститути. Як специфічна форма відобра­ження об'єктивної реальності конституціоналізм справляє значний вплив на конституційну свідомість, а відтак є реальним засобом захисту і оновлення суспільних і, перш за все, конституційних відносин.

Конституціоналізм уособлює передові фінансові, по­літичні, економічні та інші ідеї, які виступають могутнім фактором суспільного прогресу.

Конституціоналізм є барометром прогресу і розвитку всього суспільства. Криза суспільства — це, перш за все, криза його конституціоналізму, головним виявом якої є істотні розходження між фактичною та юридичною конституцією, між конституційною правосвідомістю і офіційною політико-правовою доктриною.

16. Політична система і її конституційно-правове регулювання.

Політична система суспільства — це система політичних явищ, які існують у соціально неоднорідному суспільстві. Якщо характеризувати політичну системи суспільства більш повно, то необхідно зазначити, що це цілісна, впорядкована сукупність політичних інститутів, політичних відносин, процесів, принципів політичної організації суспільства, підпорядкованих певним політичним, соціальним, правовим, ідеологічним, культурним нормам, історичним традиціям і засадам політичного режиму даного конкретного суспільства. Політична система включає у себе організацію політичної влади, відносини між суспільством і державою, характеризує протікання політичних процесів, включаючи інституалізацію влади, стан політичної діяльності, рівень політичної творчості у суспільстві, характер участі у політичному житті. Юридическое верховенство конституции предполагает контроль за ее соблюдением. Существуют специализированные и неспециализированные органы, которые обязаны не допускать применения законов и других актов, противоречащих конституции. Специализированный конституционный контроль (надзор) – важнейший способ защиты конституции юридическими средствами. Органы конституционного контроля. В социалистических странах функции конституционного контроля возложены на парламент, в ряде других стран некоторые функции К.К. выполняет президент, как гарант конституции. Особое значение имеет судебный и квазисудебный К.К. В большинстве стран (Австралия, Индия, США) эту функцию выполняют общие суды, т.е. те суды.

17. Роль і функції політичних партій. Класифікація політичних партій в зарубіжних країнах.

Политичес­кие партии, как правило, выдвигают цель создания правительства или участия в нем, борются за государственную власть главным образом на выборах, а иногда и другими способами. Политическая партия — это добровольная устойчивая самоуправляющаяся организация определенной группировки общества, созданная на основе общности убеждений и целей ее членов, действую­щая на основе принципов демократии и гласности, имеющая своей глав­ной задачей не извлечение прибыли или удовлетворение профессиональ­ных, культурных и иных запросов своих членов, а участие в формирова­нии и выражении политической воли народа и в борьбе за государствен­ную власть мирными, конституционными средствами. Партии могут быть созданы только гражданами данного государства. Для создания партии созывается учредительное собрание. Оно пра­вомочно, если на нем присутствует установленное законом число граж­дан, имеющих право быть членами партии. На учредительном собрании избирают председателя и секретаря, со­ставляется учредительный протокол о создании партии. На этом же или на другом собрании принимаются устав партии, ее программный документ. Регистрация политических партий возлагается на разные органы государства: министерство юстиции, министерство внутренних дел (Франция, Бенин), городской суд столицы (Болгария). Для регистрации обычно требуется представить следующие документы: подписанное руководителями партии заявление, которое должно содер­жать название, цель, девиз, емблему.

18. Інституалізація політичних партій в зарубіжних країнах. Їх конституційно-правовий статус.

При изучении конституционного права называют также не­сколько разновидностей партий, связанных главным образом с содержа­тельными, политологическими характеристиками: 1) консервативные партии, выступающие за сохранение прежних порядков, против реформ (например, Консервативная партия в Великобритании); 2) клерикальные (религиозные) партии (Христианско-демократический союз в Германии, Мусульманская лига в Пакистане и др.), которые требуют, чтобы обще­ственная жизнь и управление государством сообразовывались с догмата­ми религии; 3) либеральные партии (Либеральная партия в Великобри­тании, Партия центра в Швеции), выступающие за свободу экономичес­кой деятельности, невмешательство государства в общественную жизнь; 4) реформистские партии, которые (особенно в развивающихся странах) выступают под лозунгами национального социализма, за социальную справедливость при сохранении частной собственности (социал-демо­кратические партии в Европе, Индийский национальный конгресс, Ин­ституционно-революционная партия в Мексике, некоторые партии соци­алистического возрождения в арабских странах); 5) радикалистские пар­тии, выступающие за коренное переустройство общества с применени­ем, как правило, насильственных мер. С точки зрения организационной структуры принято различать пар­тии кадровые, массовые и партии-движения. Кадровые партии имеют фиксированное членство, прием в них связан с определенными условия­ми, иногда даже требуется письменная рекомендация от лиц.