43. Селянська реформа 1861 року, її основні положення і оцінка.

Однією з центральних проблем соціальної історії України в складі Російської імперії була проблема зміни економічного і правового статусу селянства, пов’язаного із скасуванням кріпацтва. Протягом тривалого часу в українській історіографії домінувала радянська точка зору щодо оцінки селянської реформи 1861 р. та її соціальних наслідків. У рамках офіційної радянської історіографії в Україні реформа 1861 р. оцінювалася як «непослідовна», «половинчата». З одного боку, вона звільняла селян від кріпосної залежності і давала їм «можливість вільно розпоряджатися своєю робочою силою». З іншого боку, розмежування поміщиками селянських земель, позбавлення селян луків, випасів, лісу, викупні платежі – усе це означало пограбування селян у результаті реформи. І після скасування кріпосництва, стверджував В.Ленін, селяни залишалися «в тій самій, безвихідній кабалі у поміщиків» На відміну від радянської історіографії, яка ці реформи визначала терміном «буржуазні», О.Субтельний використовує означення «великі реформи». Хоча ці реформи не революціонізували умов життя українців, вони спричинилися до суттєвих змін. Канадський історик визнає, що реформи мали «серйозні недоліки», але без них була неможлива «подальша соціально-економічна модернізація імперії». Увесь комплекс реформ – удосконалення системи освіти, поширення юридичного захисту, зміцнення місцевого самоврядування, все це сприяло вираженню «національних особливостей і місцевих інтересів.»

Особливу увагу дослідник звертає на оцінку передумов та значення селянської реформи. Основна причина реформи – економічна, тобто непродуктивність кріпацької праці, яка себе не виправдовувала

42.

41.

40

39

38

37

36. Органи урядової адміністрації в Галичині і Буковині, порядок їх формування, компетенції і діяльності.

а)намісник(крайовий президент)

Замість губернського правління на Галичині встановлювалось одноособове правління намісника,а на Буковині,що з 1849 р. стала окремою адміністративно-територіальною одииницею- правління крайового президента.

На чолі коронного краю став крайовий начальник, призначений імператором і підлеглий йому та його міністрам.

Крайовим начальникам підпорядковувалася поліція , крайові та повітові органи управління,управи міст.

Вони наглядали за пресою, спілками,підготовляли списки виборів,призначали більшість чиновників, боролися зі всілякими небажаних для уряду проявами.

У Буковині крайовий начальник називався крайовим президентом,а в Галичині- намісником.

майже всі галицькі намісники(11 з 17) були польськими магнатими,які вороже ставились до українського населення краю.Особливо лютим ворогом українського народу виявився намісник граф А. Потоцький, якого у квітні 1908 р вбив студент Львівського університету М. Січинський.

Першим намісником Галичини був великий польський магнат граф А. Голуховський,останнім- австрійський генерал- полковник К. Гуйн.

До праці у галицькому намісництві ,що розділявся на департаменти , які і в усьому апараті управління Галичиною приймали майже виключно представників панівної польської національності .

Наміснику Галичини і крайовому президентові Буковини підпорядковувались повітові старости.

б) повітові старости

Їх призначав міністр внутрішніх справ. До відання повітових старост, щл діяли одноособово, належало адміністративне управління у галузі економічного життя, народної освіти, охорони здоров*я, поліції. Старостатське управління було створено як орган, наділений сильною владою.

Основне його завдання пологало у придушенні навіть найменшого незадоволення австрійським пануванням.У селах такі ж функції виконували війти,яких призначали повітові старости.

Повітові старости мали широкі повноваження у вирішенні господарсько-адміністративних питань,в їх розпорядженні перебувала жандармерія,вони могли використовувати віськові частини,розташовані на території повіту. Будучи виконавчою інстанцією вищих державних установ,причому не тільки суто адміністративних, а й фінансових,військових, торгівельних, повітові старости здійснювали функції нагляду за товариствами,об*єднаннями, пресою та органами місцевого самоврядування.

Отже, старостами були створені як місцеві органи управління, наділені великою владою.Основне їх завдання полягало в придушенні будь-якого руху спрямованого проти австрійського владарювання і поміщиків та капіталістів.

Наприклад, повітовий староста міг зупинити виконання рішень повітової ради під приводом їх недоцільності,повітовими старостами затвердились бургомістри у містах і війти у селах.

35.

34.

33. У звязку з революційним духом у країні австрійський уряд видав 25 квітня 1848р. першу австрійську конституцію, яке проголошувала монархічно – конституційні порядки та деякі демократичні права та обов`язки громадян. Але вже 10 травня вона припинила свою дію. Користуючись конституційними свободами, представники галицької імперії та духовенства заснували 2.05.1848 р. у Львові ГРР на чолі з єпископом Яхимовичем. Обмежену програму Ради підтримали представники Закарпаття, які прагнули вийти зі складу Угорщини та об`єднатись з Галичиною з складі Астрії

Представники буковини вимагали відокремити Буковину від Галичини і виділити її в окремий коронний край зі своїм сеймом. Ця вимога була задоволена 1849 р., що посилило роздроблення зх.укр.земель.

32. Австрійський рейрарій прийняв 21 грудня 1867 р. Конституцію, яка діяла в Австрії, у тому числі й на західноукраїнських землях до 1918 р. Носієм вищої урядової влади у Австро-Угорщині вважався імператор, якому у питаннях що складався з двох палат верхньох палати панів, і нижної палати депутатів. Верхня палата австрійського парламенту не обиралася, а призначалася імператором з найвідоміших дворян імперії та верхівки духовенства. Кількість членів палати панів становила 150-170 осіб. Українців було менше чотирьох. Нижня палата до 1873р. обиралася непрямими виборами, а крайовими сеймами введена 1873р. куріальна система виборів обмежувала коло виборців. Українське населення, яке становило 13% населення Австрії, 1879 послало до парламенту 3-ох осіб, а в 1897р. – 11. В австрії 1907р. запроваджувалось загальне виборче право, але вилучалося жінки, військовослужбовці та молодь до 24 років. Закон, прийнятий двома палатами, вимагав санкції імператора. Але в конституції спеціальна стаття 14, давала урядові права самому видавати закони у період між сесіями парламенту. Рада міністрів на чолі з премєр міністром, якого призначав імператор, вважався вищим органом державного управління Австрії. Міністри формально відповідали перед імператором. Окрім міністрів, котрі відали окремими галузями управління, в Австрії були ще міністри без портфеля, які не курували якоюсь галуззю управління, а повинні були стежити за інтересами певного краю. Такий характрер мала створене 11 квітня 1871 міністерство для Галичини. Мінстрів для Галичини призначали тільки з числа польських магнатів цього краю. Міністрам підлягала крайова влада, а крайовій владі – місцеві органи державною адміністрації. На чолі коронного краю стояв крайовий начальник призначений імператором і підлеглий йому та його міністрам. Крайовим начальникам підпорядковувалася поліція, крайові і повітові органи управління. У Буковині крайовий начальник наназивався крайовим президентом, а в Галичині – намісником. Майже всі галицькі були (11 з 17) польськими магнатами, які вороже ставились до укр. населення краю. Намісники Галичини і підрядковані повітові старости. Їх призначав міністр внутрішніх справ. До відання повітових старост належало адміністративне управління галузі економічного життя, народної освіти, охорони здоровя. Старостатське управління було створене як орган наділений владою. Як основне його завдання полягало у придушенні навіть найменшого незадовалення австрійким пануванням. У селах такі ж функції виконували війти, яких призначали повітові старости . Відбулися зміни і в системі судових органів, до остаточного відокремлення суду від адміністрації та відмови від станового суду. Було створено 218 судових повітів й організовані повітові одноособні і колегіальні суди. (3 судді). Крайові суди і вищий крайовий суд у Львові. Найвища судова інстанція – Верховний судовий і косаційний трибунал у Відні. Для військових існували окремі військові суди 3-ох інстанцій – військовий суд, вищий військовий суд і верховний військовий трибунал. Усі судді проголошувалися незалежними і призначалися імператором довічно.

31. Австро-угорська угода і закони, що її оформили, перетворили єдину абсолютну монархію Габсбургів в дуалістичну конституційну державу. Імперія була розділена на дві частини — австрійську і угорську, кожна з яких отримала повний суверенітет у відношенні внутрішніх справ. Обидві частини повинні були мати власний парламент, що обирався і незалежний уряд, власну систему державної адміністрації, суду та юстиції. До складу Угорського королівства (Транслейтанія) увійшли крім Угорщини території Трансільванії, Хорватії та Славонії, Воєводини, Закарпатської України і місто Рієка. Вся решта території імперії утворила австрійську частину монархії (Цислейтанія). Австрійська і Угорська частини держави були пов'язані, по-перше, єдиним монархом, що мав титул імператор Австрії та король Угорщини, владні повноваження і спадкові права якого були закріплені в Прагматичній санкції, а по-друге, так званим «спільними справами». Під останніми розумілися ті сфери державної влади, які були передані на імперський рівень: зовнішня політика, оборона і військові питання, фінансова і митна система. Австро-угорська угода встановило загальні принципи управління в кожній з двох частин держави. Угорський парламент (державне збори) отримав законодавчу владу з правом прийняття обов'язкових для виконання в угорській частині держави законів. Австрійські закони були оголошені нечинними на території Угорщини. Повноваження австрійського рейхсрату були також розширені. За австрійської конституції 1867 р., прийнятій у розвиток умов австро-угорської угоди, рейхсрату став двопалатним: верхню палату становили призначені імператором депутати, а нижня формувалася ландтагами земель Цислейтанія. Уряду Австрії та Угорщині стали відповідальними перед відповідними парламентами. Монарх зберігав за собою право попереднього схвалення законопроектів, особисто призначав глав урядів і загальних міністрів, а також залишався верховним головнокомандувачем єдиної австро-угорської армії. У результаті укладення австро-угорської угоди виникла нова держава — дуалістична конституційна монархія Австро-Угорщина.

30. Виконавчим органом поміщика були мандатори (лат.mandatum– доручення), яких утримували поміщики, а на посаді затверджували окружні старости. Формально вони були державними чиновниками з повноваженнями, отриманими від окружної влади, а фактично – службовцями домінії, оскільки платню отримували від поміщика. Їхня влада мала універсальний характер – вони збирали податки, встановлювали різні повинності, доставляли рекрутів (у середині 18 ст. відбувся перехід до постійної армії), виконували поліційні функції, здійснювали судочинство у першій інстанції, застосовували тілесні покарання, які офіційно були скасовані в Австрії у 1867 р. Посада мандаторів у Галичині була ліквідована лише у 1856 р. за умов переходу Австрії на шлях конституціоналізму, та попри те, державна влада збереглась за земельною аристократією.

29. Окружні старости очолювали циркулі. До їх компетенції належали всі адміністративні та поліцейські справи, нагляд за торгівлею, промисловістю, призов на військову службу. Штат циркулю був невеликий – 10-12 осіб. До нього входили 3-4 практиканів,секретар, 2 діловоди, 3 курєри. Старостів і комісарів призначав імператор. Наприкінці XVII ст. у Галичині налічувалось близько 3 тис. службовців, але тільки 250 з них міського походження. З 18 окружних старост у 1783р. Був тільки 1 українець, 1 поляк, з 62 циркулярних комісарів – 10-16 % полякув. Усі інші за походженням були німцями,чехами,італійцями. На керівні посади призначались людей, які не тільки належали до маєтних класів, а й пройшли школу в австрійському державному бюрократичному апараті. Зберігалось чимало документів, що яскраво засвідчують стиль роботи австрійських чиновників у Галичині. Наприклад, один із перших старост Львівського циркулю – граф Стасольдо викрав велику суму державних грошей і втік за кордон.

28. Становий сейм

Інститут польських шляхетських сеймиків було замінено на створений за зразком інших австрійських земель Галицький постулатів(становий) сейм. Він діяв з 1775 по 1845 рр. Мав дорадчі права у вирішенні станових і місцевих питань. Юрисдикція станового сейму поширювалася також і на територію Буковини. Цей орган повинен був щороку згідно з патентом імператора збиратися на кількаденну сесію,щоб заявити йому свою лояльність і виявити побажання до уряду. Імператор призначав членів сейму,мав право його розпуску. До складу сейму входили представники 3-ох соціальних груп.

Перша-князі,графи,барони,архієпископи та інфулати. Друга-рицарство,тобто всі інші шляхтичі. Третя-міські депутати,по 2 від найбільших міст( фактично цим правом користувався тільки Львів).

Сейм обирав виконавчий орган,що діяв на постійній основі-становий комітет із 7 членів.Комітет складався із 4-ох відділів:шкільного,у справах управління,у справах громадських доходів,у справах шляхетських метрик.

Головою станового сейму і крайового комітету був губернатор,який в окремі роки самостійно виконував функції,що належали становому комітету.

Сейм мав право встановлювати крайові закони,зокрема в справах економіки та фінансів,питаннях громадського життя,проблемах церкви,школи,крайової агрокультури. На потреби краю дозволялося встановлювати додаткові місцеві податки в розмірі не більше 10 % від основного державного податку.Рішення сейму набирали чинності лише після затвердження їх імператором.

27

26.

25. Судова реформа в Україні 1760-1763 років як пам’ятка права Гетьманщини

другої половини XVIII століття.

У 1760 р. Була здійснена судова реформа.Гетьманщину було поділено на 20 судових повітів.У кожному повіті створили земський суд для цивільних справ і підкоморський суд для земельних.Для розгляду кримінальних справ було відновлено 10 гродських судів у кожному полковому місті.Членів земського суду обирали з представників козацької старшини.До їхнього складу входили суддя ,писар і підсудок.До складу підкоморського суду входили підкомірний і комірник.За правовим становищем підкомірний суд вважався першим після полкового.У гродські суди було перетворено полкові суди.До їхнього складу належали полковник ,міський суддя,представники полкової старшини,писар.У компетенцію гродських судів входили виключно кримінальні справи.

Найвищою судовою інстанцією був Генеральний суд,до складу якого входили два генеральні судді і 10 виборних депутатів від полків.Реформа 1760-63 мала позитивне значення,бо вона відділила судовду владу від адміністративної,передбачала дію статуту 1588.Суд очолював військовий суддя,який був другою особою після кошового отамана.До складу цього суду входили представники козацької старшини.У своїй організації та діяльності,суд Запорізької Січі користувався нормами звичаєвого права.Всі хто проживав на Січі користувалися нормами звичаєвого права.

24.

23. Суд і розправа в правах малоросійських 1750 – 1758 років як пам’ятка права

Гетьманщини другої половини XVIII століття.

Памятка середньовічного права 18ст.Складена внаслідок приватної кодифікаії проведеної писарем Генерального суду Чуйкевичему 1750-58 р.У його збірку систематизовуються правові норми ,які закріплювали право власності на землю,маєтки та покріпачення селян,а також обумовлювали необхідність створення у Гетьманщині станових шляхетських судів.Складався з таких розділів

1.про докази

2.про роки і рочки

3.про процес

4.про апеляцію

5.виконання рішень суду

6.посаг ,віно,привінок

Хоча “Суд і ....”не мала офіційного характеру,однак нею користувалися і на неї посилалися як на джерело права під час розгляду судових справ.Збірник мав вплив на розвиток правової думки в Укр.Є важливим джерелом для вивчення історії правових відносин у Гетьманщині .Під час проведення реформ 1760-63 рр. Були враховані рекомендації ,що містились у цій памятці права.

22.

21

20.

19

18

17

16

15.Право власності.

Під ним розумілося право володіння право, користування

Та право розпоряджання.Власниками вважалися вільні люди шляхецького, військового, й цивільного звання, які мали право на свої маєтки.За власниками закріплювалося право власності на нерухоме і рухоме майно , батьківську і материнську спадщину або особисто чесно, правовим способом набуте майно.Існували два головних різновиди власності на землю :вотчина і тимчасове володіння.Вотчина являла собою володіння на правах повної власності.Тимчасове володіння це коли маєтки надавалися старшині на час служби,при цьому строк не визначався.Всі способи набуття права власності цивільне право Гетьманщини поділяло на первинні і похідні.Первинний – якщо право власності на річ виникало вперше.Похідний – право власності переходило від однієї особи до іншої . Первині: Займанщина заняття вільних земель,природний приріст, знайдення загублених речей. Похідне:Державні акти, судові декрети, договори купівлі продажу ,позички , міни.