Підстави виникнення та припинення права власності на житло

Основою забезпеченості та гарантованості житлових прав влас­ника жилого будинку є право приватної власності на нього. Кожна особа має право вільно володіти своїм майном. Термін "власність" поширюється на всі "безумовні" права, які може набувати особа, що пов'язані з приватним і публічним правом. Його можна набути різними шляхами, серед яких найпоширенішим є будівництво, ку­півля (викуп) або отримання будинку у власність у процесі прива­тизації, спадкування. Закон дозволяє придбання жилого будинку за договорами міни, дарування, довічного утримання тощо.

Можна передбачити, що найближчим часом існуючий приват­ний житловий фонд поповниться жилими будівлями, зведеними під­приємцями за свій кошт, для здавання житла в найом з метою отри­мання прибутку. Це стане одним з видів здійснення підприємницької діяльності, що відповідатиме умовам розвитку ринкової економіки.

1) Будівництво.

Будівництво жилого будинку пов'язано з наявністю земельної ді­лянки. Порядок надання земельних ділянок регулюється Земельним кодексом України та нормативно-правовими актами з питань зе­мельного законодавства.

Для зведення жилого будинку в місті або селищі міського типу необхідні такі документи: рішення виконавчого органу відповідної ради про виділення земельної ділянки під індивідуальне будівницт­во, акт про надання земельної ділянки та визначення її меж у нату­рі, затверджений проект забудови, нотаріально завірений договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки під будівництво індивідуального жилого будинку або свідоцтво на право приватної власності на земельну ділянку, дозвіл органів архітектур­но-будівельного контролю на проведення робіт.

У сільській місцевості для будівництва необхідно мати рішення про виділення земельної ділянки, рішення виконавчого органу ра­йонної ради про згоду на будівництво, затверджений проект, сві­доцтво на право на забудівлю присадибної ділянки.

Після закінчення будівництва жилий будинок має бути зареєст­рований в бюро технічної інвентаризації. Власник жилого будинку може за своїм уподобанням проводити його переобладнання та пе­репланування.

Особи, які брали участь у будівництві жилого будинку не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає зако­нодавству, мають право вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх витрат на будівництво, якщо допо­могу забудовнику вони надавали не безоплатно. Недоведення ними розміру цих витрат може бути підставою для відшкодування остан­ніх у розмірі, встановленому судом, а не для відмови в задоволенні позову.

Так, у березні 1995 р. Л. звернулася до суду з позовом до Л. П.

та Л. М. про відшкодування витрат на будівництво будинку.

Позивачка зазначала, що під час її шлюбу з Л. П. вона й відповідачі

; у період 1988—1994 рр. збудували жилий будинок і підсобні приміщен­ня. Дозвіл на будівництво цього будинку отримала Л. М. Оскільки від­повідачі відмовляються сплатити їй компенсацію за участь у будівницт­ві, позивачка просила суд задовольнити її вимоги.

Рішенням Богуславського районного суду від 13 листопада 1995 р. в позові було відмовлено.

Президія Київського обласного суду від 13 грудня 1996 р. дійшла висновку, що необхідне скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, оскільки:

Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що позивачка не довела розміру понесених нею витрат на будівництво спірного будинку. Пого­дитися з такими доводами суду як з підставою для відмови в позові не можна. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 4 Постанови "Про практику застосування судами за­конодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок" від 4 жовтня 1991 р. за № 7 (зі змінами, внесеними Постановою Пле­нуму від 25 грудня 1992 р. за № 13), особи, котрі брали участь у бу­дівництві жилого будинку на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати визнання пра­ва власності на будинок.

Рішенням районного суду встановлено, що позивачка Л. та відпові­дач Л. П. надавали Л. М. допомогу в будівництві спірного будинку. Проте суд не з'ясував, чи не надавалася ця допомога безоплатно.

Щодо розміру витрат позивачка вказувала на те, що спірний буди­нок споруджувався в той час, коли вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з Л. П. Останній витрачав їхні спільні кошти на придбання бу­дівельних матеріалів, оплату праці робітників, а вона брала участь у будівництві особистою працею. Саме у зв'язку із цим позивачка проси­ла відшкодувати їй половину понесених ними витрат на будівництво будинку.