3.2.2.Показники “видів” грошей

Економічна теорія визначає категорію «гроші» через їхні функції.

Гроші — це усі види фінансових активів, що можуть використовуватися як засіб оплати за товари та послуги.

Усю сукупність ліквідних активів, що використовуються як гроші, за ступенем ліквідності можна класифікувати наступним чином:

• готівка — абсолютно ліквідний актив (грошові знаки);

• безготівкові гроші (депозити);

• цінні папери;

• світові гроші (міжнародні ліквідні активи).

Вони розрізняються по ролі і значенню в грошовому обігу, швидкості обертання, джерелам одержання інформації, формам і ступенем впливу на економіку країни.

Готівковий грошовий обіг — це рух готівки в процесі обороту товарів, надання послуг і здійснення різних платежів.

У розвинутій економіці потреба в готівці пов'язана в основному з необхідністю виплати заробітної плати, а також пенсій, стипендій та інших трансфертів населенню і оплатою ними поточних витрат. При цьому готівка робить постійний кругообіг.

Емісія готівки являє собою випуск в оборот, при якому збільшується їхня маса. Рішення про здійснення емісії готівки і вилученні їх з обороту приймається Радою директорів Національного банку України.. Регулювання наявної грошової маси є найважливішим економічним важелем у руках держави.

Для розрахунку величини наявної грошової маси використовують наступні показники:

• готівка поза банківською системою;

• готівка в касах банків;

• уся готівка в обороті (сума готівки поза банківською системою і у касах банків).

З розвитком системи господарських зв'язків і банківської системи роль готівки як засобу обороту поступово скорочується.

У сучасному світі основною формою здійснення всіх розрахунків є безготівкові розрахунки.

Безготівковий грошовий обіг — це частина грошового обігу, у якому рух грошей відбувається у виді перерахування сум з рахунка платника на рахунок одержувача шляхом взаємних вимог, тобто без участі готівки. Розрахунки здійснюються через кредитні установи під їх контролем в основному за згодою платника і при наявності в нього засобів на рахунках (банківських депозитах) за фактом відвантаження продукції (надання послуг) чи попередньо (передоплата).

Грошовий мультиплікатор (Км) — це коефіцієнт, який служить мірою збільшення грошової маси в результаті безготівкової емісії (банківської емісії). Він показує, у скількох разів грошова маса більше величини готівки в банківській системі і розраховується за формулою[ 3 ,201]:

;

де М — грошова маса в обороті(грошовий агрегат М2);

Н — грошова база(готівка в обороті).

Одночасно, згідно з економічною теорією, мультиплікатор є величиною, оберненою нормі резервування:

де r - величина норми резервування.

На практиці інколи грошовий мультиплікатор розраховують за наступною формулою[ 5 ,342]:

M₂/H=(C+D)/(C+R)=(C/D+1)/(C/D+R/D),

де М₂ – грошова маса в обороті

Н – грошова база;

С – готівка;

D – депозити;

R – резерви комерційних банків.

Грошовий мультиплікатор являє собою коефіцієнт, що характеризує збільшення грошової маси в обороті в результаті росту банківських резервів.

Грошова база (Н) — самостійний компонент грошової маси, що характеризує величину коштів, які надійшли в систему комерційних банків, і обчислюється двома показниками:

• грошова база у вузькому розумінні включає готівку в обороті (випущені Національним банком України без обліку готівки в сховищах );

• грошова база в широкому розумінні включає готівку в обороті плюс кореспондентські рахунки і обов'язкові резерви комерційних банків у Національному банку України (готівка в національній валюті).

Сучасні фінансові системи включають і інші види ліквідних активів, які можна розглядати як гроші. Це високоліквідні державні чи інші ринкові цінні папери.

Державні цінні папери —це форма існування державного внутрішнього боргу, чи державного зобов'язання, емітентом якого виступає центральний уряд місцеві органи влади і державні підприємства з метою акумуляції грошових ресурсів.

Державні цінні папери є найбільш надійними цінними паперами і мають пільгове оподатковування (аж до повного звільнення від сплати податків). Як правило, це папера з фіксованою вартістю — депозитні сертифікати, банківські акцепти, державні короткострокові цінні папери й облігації. Вони менш ліквідні, чим банківські депозити, але їх можна легко поміняти на гроші або використовувати як засіб платежу.

Створення і розвиток світового ринку спричинило появу світових грошей , визнаних у якості загального універсального засобу платежу в міжнародних розрахунках. Першою формою світових грошей було золото. У XX ст. місце золота зайняли банкноти ведучих країн світу — валюта.

Золотовалютні резерви використовуються для усунення платіжних дисбалансів у зовнішньоекономічному секторі країни.

З вступом будь-якої країни в МВФ у її міжнародні резерви, крім золотовалютних запасів, включаються ще два види ліквідних активів — резервна позиція в МВФ і спеціальні права запозичення. Виникнення міжнародної резервної грошової одиниці — спеціальних прав запозичення (Special Drawing Rigts — СПЗ) обумовлено розвитком валютного клірингу. СПЗ — це емітовані міжнародним валютним фондом платіжні засоби, призначені не тільки для порівняння вартості національних валют, але і регулювання сальдо платіжних балансів і поповнення офіційних міжнародних резервів і розрахунків із МВФ. Учасники МВФ розподіляють СПЗ між собою пропорційно фінансовому внеску.

Поряд із СПЗ, що є породженням всесвітньої валютної організації, виникають регіональні розрахунково-грошові одиниці. Так, Європейська валютна система сформувала єдину розрахункову одиницю — ЕКЮ. Подальший розвиток світових зв'язків привело до появи єдиної наявної грошової одиниці в країнах Європи — євро.

В даний час запаси світових грошей в Україні обчислюються показниками міжнародних резервів (міжнародних ліквідних активів). Ці активи виступають як засіб регулювання платіжного балансу.