74. Експансія арабів у vіі- vііі ст.(довгий юра)

Експансія арабів у VII-VIIIст.

Прийняття ісламу об’єднало арабські племена в теократичну державу на чолі з халіфом-головою правовірних,заступником пророка Мухаммеда.

Переставши воювати один проти одного арабські племена перекинули свої сили на завоювання земель за межами Аравійського півострова.у другій половині VII-на поч.VIIIст.,араби завоювали весь Магріб-візантійську Африку(суч.Туніс,Алжир,Марокко)

І вийшовши в 709р.на узбережжя Атлантичного океану.завойовані ними терторії перйли на іслам.Розпочався період розквіту арабської цивілізації.активність,яку раніше араби проявляли в битвах,була тепер спрямована на розвиток літератури науки,промисловості.

Одним з таких цетрів став Піренеський півострів де араби загоном в 500 чол.під командуванням Абу Зура Таріка,слуги омейядівського еміра Муси, з’явились в710р на заклик вестготських вельмож противників короля Родеріха.в 711р. був наступний похід що складався з 300арабів і 7000 береберів,під проводом беребера Таріка ібн Зіяда,під час цієї битви було вбито короля і отримана перемога.наступного року на півострів висадилось основне військо і захопило вестготську столицю-Толедо.

Населення покинуло столицю,араби стали володарями становища.частина знаті і духовенства стала переходити на бік завойовників,напр.вдова Родеріха,одружилась з сином Муси.Граф Фортуній та єпископ Севільї,не лише перейшли на бік завойовників а й зреклись віри.активну допомогу,мусульманським військам надавали евреї,проти яких попередня влада здійснюваля постійні репресії.

Араби захопили більшу частину півострова аж до гірського пасма,що проходить на захід від Толедо до ріки Дуеро.

75. Внутрішня політика Карла Великого.(юля медведєва)

Внутрішня політика Карла.

"Найважливішою причиною всіх успіхів Карла Великого була підтримка, якої він користувався у знаті . Карл продовжив роздачу бенефіцій, почесних посад, подарунків. Політична система, створена при Карлі, основою якої було посилення васальних зв'язків, сприяла посиленню знаті. Обов'язок васалів служити королю оформлялася договорами і клятвами вірності; присягу на вірність повинні були давати і прості вільні, з 789 року складалися списки присягнули. Зборів знаті були перенесені з березня на травень і називалися тепер "травневими полями". Бюрократичний зберіг ті ж функції, що він мав при Меровингах, але його члени стали більш численними і більш освіченими - хоч державні акти у переважній більшості були усними, писемність все більше заохочувалася; взагалі, при Карлі грамотність досягла досить високого для того часу рівня. Існували письмові засоби управління - капитулярии, що регламентували становище або в окремих районах, або в державі в цілому [7]. Виконання державних указів на місцях контролювалося "Державними посланцями", які час від часу направлялися для перевірки справ, ведених графами, які всередині ввіреній їм території користувалися суверенної військової, судової та фіскальної владою. " Державні посланці "мали право змінювати призначуваних графами посадових осіб, переглядати графські рішення, керувати придушенням повстань. Про результати перевірки" посланці "повідомляли на" травневих полях ". Так само, графи повинні були бути до короля і доповідатипро діяльність" посланців ".

У капитулярии Карла Великого 811 року говориться, що "бідняки скаржаться на позбавлення їх власності, однаково скаржаться на єпископів, і на абатів, і на піклувальників, на графів і на їх сотників". Селяни розорялися із-за церковної десятини, важких податків, високих судових штрафів . Крім того, після проведеної Карлом військової реформи, четверо селян повинні були в складчину виставляти одного воїна. Подібна практика була не тільки сама по собі руйнівна для селянства, але і надовго відривала його від господарства, а так як Карлом Великим велася активна завойовницька політика, то подібна військова практика була постійною. Розорилися селяни віддавали свої володіння земельним магнатам в обмін на заступництво і захист, особливого поширення отримує почалася ще за Меровингах практика передачі землі в прекарий - земельне володіння, яке магнат передавав розорився селянинові за умови виконання певних повинностей: несення військової служби, виконання панщини або виплати оброку - це сприяло посиленню земельних магнатів, самез цим пов'язано те, що, як пише Ле Гофф, "З 811 року Карл Великий скаржився на те, що деякі відмовляються від військової служби під тим приводом, що їх сеньйор не покликаний на неї і вони повинні залишатися при ньому ". Ситуація погіршувалася і таким явищем, як імунітет, яка полягала в тому, що магнат на належних йому територіях отримував права збору податків і податей, користувався верховної судовою владою і був ватажком скликуваного на його території військового ополчення. Не в силах перешкодити цьому процесу, держава легалізував його особливими грамотами, згідно з якими іммунітетние землі виходили з підпорядкування графам. Подібна практика, що одержала велике поширення при Каролингах, почалася, проте, ще за часів Меровингах. До того ж, після судової реформи Карла Великого вільні селяни були позбавлені активної ролі в суді, тому не могли перешкодити посиленню магнатів через державні судові органи. "Свобода цих людей перестає розуміти повноправність". Нерідко вони об'єднувалися і піднімали заколоти, втім, це було неефективно, і зупинити "наступ" магнатів вони не могли. Карл у багатьох своїх капитуляриях наказував не допускати утиски селян, втім, це не справляло належного впливу [11]. Якщо говорити про пов'язаної з описаними вище процесами економіці, то під час правління карла - з кінця VIII до середини IX століття превалюючою була тенденція економічного підйому, про що говорить існування у великих маєтках надлишку продукції, який реалізовувався на ринку, підтвердженням чого є деяке відродження мали римські корені міст, в порівнянні з їх занепадом в часи Пізньої Римської імперії. У кілька разів збільшується число монетних дворів, що спонукало Карла обмежити право міст на карбування монети. Зростання грошової маси свідчить про великому масштабі торгівлі