- •Филипович Павло :: "Заклинаю вітер і хмари..."
- •Маланюк Євген :: з різних збірокАнгел смерти (I)
- •Стус Василь :: "Бiля метро “Хрещатик” ..."
- •Стус Василь :: "Терпи, терпи - терпець тебе шліфує..."
- •Стус Василь :: "у порожній кімнаті..."
- •Стус Василь :: "Сховатися од долі - не судилось..."
- •Стус Василь :: "Посоловів од співу сад..."
- •Стус Василь :: "Церква святої Ірини..."
- •Бургардт Освальд (Юрій Клен) :: сковорода
- •Рильський Максим :: есмеральда
- •Рильський Максим :: моя царівна
- •Рильський Максим :: мова
- •Рильський Максим :: "Яблука доспіли, яблука червоні..."
- •Сосюра Володимир :: Взяла Орися кошеня...
- •Тичина Павло :: ви знаєте, як липа шелестить...
Филипович Павло :: "Заклинаю вітер і хмари..."
Заклинаю вітер і хмари, Заклинаю, земле, тебе! І бринять найміцніші чари - Заклинаю сонце сліпе. Пролетіли огненні бджоли Між зелених полів людських. Заклинаю вас, тихі доли, Не пускайте до себе їх! А глухі снігові градини, Смілий вітре, хоч ти розвій, - Хай живуть і квіти й рослини У країні бідній моїй! Ясний світе, степе без краю, Срібна пісне, роси й трави, Вас кохаю, вас заклинаю, Хочу бути таким, як ви!.. ЗЕМЛЯ І ВІТЕР. Київ, 1922.
Маланюк Євген :: з різних збірокАнгел смерти (I)
Буває мить — хтось вимовить ім’я (А тиша ще шумить безмежним морем). Ніхто не гляне і не заговорить, Лише діткне плеча. І раптом я Відчую — хто, відчую і побачу: То Ангел смерти. Простий, мовчазний, Поважно зосереджений. Неначе Виконує щоденний труд тяжкий. Тоді він очі стомлено зведе, І я побачу запит в них, і вирок, І смуток, що в незнане поведе Нечутною ходою потаймиру. І аж тоді здригнуся і збагну, І не тому, що буде суд и кара. Схиляючись в останню тишину, Пролебедію: зачекай, не зараз! ***
Стус Василь :: "Бiля метро “Хрещатик” ..."
Бiля метро “Хрещатик” щоранку зупиняється дитячий вiзок. Двiрничка вибирає з чавунних урн накиданий мотлох — старi газети, ганчiр'я, коробки з-пiд сiрникiв, недокурки, навантажить ними вiзок i сквером каштанiв рушає далi. А сьогоднi, напередоднi свята, вона вбрала найкращу спiдницю з сатину, новенькi черевики й фуфайку, навiть вiзок прикрасила штучними квiтами з поролону. Усмiшка й задума на її обличчi творить рiвновагу щастя.
Стус Василь :: "Терпи, терпи - терпець тебе шліфує..."
Терпи, терпи - терпець тебе шліфує, сталить твій дух - тож і терпи, терпи. Ніхто тебе з недолі не врятує, ніхто не зіб'є з власної тропи. На тій і стій, і стій - допоки скону, допоки світу й сонця - стій і стій. Хай шлях - до раю, пекла чи полону - усе пройди і винести зумій. Торуй свій шлях - той, що твоїм назвався, той, що обрав тебе навіки-вік. До нього змалку ти заповідався до нього сам Господь тебе прирік.
Стус Василь :: "у порожній кімнаті..."
У порожній кімнаті біла, немов стіна, притомившись чекати, спить самотня жона. Геть зробилась недужа — котру ніч, котрий день ані чутки про мужа, ані-анітелень. Лячні довжаться тіні, дзвонять німби ікон, і росте голосіння з-за соснових ослон: мій соколе обтятий, в ту гостину, де ти, ні пройти, ні спитати, ні дороги знайти. За тобою, коханий, очі видивила. Ніби кінь на аркані, світ стає дубала.
Стус Василь :: "Сховатися од долі - не судилось..."
Сховатися од долі - не судилось. Ударив грім - і зразу шкереберть пішло життя. І ось ти - все, що снилось як смертеіснування й життєсмерхь- Тож іспитуй, як золото, на пробу коханих, рідних, друзів і дітей: ачи підуть крізь сто своїх смертей тобі услід? А чи твою подобу збагнуть - бодай в передкінці життя? Чи серцем не жахнуться од ознобу на цих всебідах? О, коли б знаття... Та відчайдушне пролягла дорога несамовитих. Світ весь - на вітрах. Ти подолала, доле, слава Богу. На хижім вітрі щезне й ниций страх.