3 Воля та емоції
Соотношение волевой и эмоциональной
регуляции
Эмоции и воля являются непременными компонентами управления (и регуляции
как частного случая управления) человеком своим поведением, общением и деяя
тельностью. Традиционно эмоциональнооволевая регуляция — объект рассмотрее
ния общей психологии. Когда говорят об «эмоциональнооволевой сфере», «эмоо
циональнооволевых качествах» [С. Л. Рубинштейн], это подчеркивает лишь связь
воли и эмоций, но не их родство и тем более не тождество. Эти две сферы психики
часто проявляют себя в повседневной жизни как антагонисты, в частности, когда
воля подавляет всплеск эмоций, а иногда, наоборот, становится очевидным, что
сильная эмоция (например, аффект) подавила волю.
Человеку нередко кажется, что он владеет собой, тогда как на самом деле чтоото
владеет им; пока разумом он стремится к одной цели, сердце незаметно увлекает его
к другой.
Ларошфуко
По этому поводу К. Н. Корнилов [1957], критикуя западных психологов, видевв
ших в воле лишь стремление к удовольствию или избегание страдания, писал, что
объяснять волевые процессы лишь чувствами никак нельзя. Чувства являются одним
из стимулов воли, но сводить волевую деятельность человека только к переживаемым
чувствам совершенно неправильно. В то же время К. Н. Корнилов отмечал, что один
интеллект, без вовлечения чувств, далеко не всегда воздействует на волю.
Руководствуясь разумом, можно найти выход из любой ситуации; опираясь лишь
на чувства, можно попасть в безвыходное положение.
В. Швёбель
В процессе регуляции поведения и деятельности эмоции и воля могут выступать
в различных соотношениях. В одних случаях возникающие эмоции оказывают на
поведение и деятельность дезорганизующее и демобилизующее влияние, и тогда
воля (а точнее сила воли) выступает в роли регулятора, компенсируя отрицательь
ные последствия возникшей эмоции. Это отчетливо проявляется при развитии
у человека так называемых неблагоприятных психофизиологических состояний.
Возникающее при утомлении чувство усталости и желание снизить интенсивность
работы или вообще ее прекратить компенсируется волевым качеством терпеливосс
ти. Это же волевое качество проявляется и при других состояниях, например при
монотонии, если ситуация требует продолжения работы. Состояния тревожности
и сомнений, то, что называют «смятением души», преодолеваются с помощью волее
вого качества решительности, состояние страха — с помощью волевого качества
смелости, состояние фрустрации — с помощью упорства и настойчивости, состояя
ния эмоционального возбуждения (злости, радости) — с помощью выдержки.
Можно быть хозяином своих действий, но в чувствах мы не вольны.
Г. Флобер
В других случаях эмоции, наоборот, стимулируют деятельность (воодушевлее
ние, радость, в ряде случаев — злость), и тогда проявления волевого усилия не
требуется. В этом случае высокая работоспособность достигается за счет гиперр
компенсаторной мобилизации энергетических ресурсов. Однако такая регуляция
неэкономна, расточительна, всегда заключает в себе опасность переутомления.
Но и волевая регуляция имеет свою «ахиллесову пяту» — чрезмерное волевое
напряжение может привести к срыву высшей нервной деятельности. Поэтому
П. В. Симонов считал, что личность должна оптимально сочетать сильную волю
с определенным уровнем эмоциональности.
Нередко отсутствие эмоциональных проявлений приписывают сильной воле
человека. Так, например, невозмутимость принимают за выдержку, самообладаа
ние, смелость. В действительности же, очевидно, невозмутимость может отражать
низкую эмоциональную реактивность или же быть результатом адаптации челоо
века к данной ситуации.
Большое значение в настоящее время придается разработке приемов произз
вольной регуляции эмоциональных состояний, поскольку они не подавляются проо
стым желанием, а требуют для их снятия особой техники регуляции. Причем эти
приемы могут использоваться как для устранения состояний, мешающих успешш иицялугер йовелов вомзинахем зи нидо как еилису еовелоВ .6.6131
ности деятельности, так и для возбуждения состояний, способствующих успеху.
Методика, в которой используются эти два направления, названа психорегулируу
ющей тренировкой (ПРТ). О. А. Черникова [1962] показала, что произвольное
управление эмоциями отличается от управления познавательными процессами
(мышлением, запоминанием и пр.). Следует, однако, отметить, что эти приемы не
связаны с использованием волевых усилий и преодолением последствий неблаа
гоприятных состояний, а основываются на вызове определенных представлений,
образов. Поэтому они не могут считаться способами волевой регуляции (в том
смысле, который я вкладываю в это понятие). В то же время разработка упомянуу
того направления способствует более четкому пониманию воли (произвольности)
как управления, овладения собой.
N4. Форми прояву емоційних явищ
Рубінштейн виділяв такі форми емоцій:
-- настрої;
-- афекти;
-- стрес;
-- пристрасті.
Настрій - це більш менш тривалий та стійкий емоційний стан, що забарвлює всі інші переживання і діяльність людини. Настрої відрізняються різним ступенем тривалості, вираженості, усвідомленості. Тому говорять про перехідний і тривалий настрій.
Настрій завжди має причину, але не завжди ці причини усвідомлюються. У різних людей настрій по різному виражається в поведінці. Особливості регуляції визначають характер володіння і управління своїм настроєм.
Афект - це короткочасна, бурхливо протікаючи, надзвичайно інтенсивна емоційна реакція. Для афекту характерна надзвичайна сила прояву, він захоплює людину цілком. Величезна сила і яскравість афекту з'єднуються з короткочасністю його протікання. Нерідко в стані афекту змінюються звичайні установки особистості. Існують афекти, які носять позитивний характер.
Стрес - це такий емоційний стан, який викликається несподіваною напруженою обстановкою. Стресовими станами будуть дії в умовах ризику, необхідність приймати самостійно швидке рішення, миттєві реакції при небезпеці, поведінка в умовах несподіваної зміни обстановки. При цьому навики та звички залишаються без зміни і можуть замінити собою усвідомлені дії. При стресі можливі помилки сприйняття, пам'яті, неадекватні реакції на неочікувані подразники.
На думку Г. Сельє, стрес - це невідьємна складова життя людини, його не можна уникнути. Для кожної людини є оптимальний рівень стресу, при якому досягається набільша ефективність діяльності.
Стрес має 3 стадії розвитку:
-- Шоку ( Павлов називав "что такое?")
-- Мобілізація ( стадія опору)
-- Стадія виснаження
Пристрасть - це сильне стійке почуття, що являє собою спрямованість усіх думок особистості на єдину мету точка. Пристрасть є довготривалим почуттям. Пристрасть виявляється у зосередженості індивіда на певному предметі, який у цей час затьмарює всі інші спонуки діяльності. Предметом пристрасті найчастіше є інша людина, яка стає єдиним засобом задоволення потреби іншій людини, що домінує над усіма іншими. Такою пристрастю може бути один з видів кохання.
Предметом пристрасті може бути й неудохотворенний об'єкт або ж якась ідея. Як і в попередньому випадку індивід потрапляє у поле тяжіння провідної потреби, яка з певних причин сформулювалася протягом його життя.
Існує ще одна форма прояву емоцій, яка називається фрустрація. Крайня незадоволеність, блокада прагнення, що викликає стійке емоційне негативне переживання може стати основою фрустрації, тобто дезорганізація свідомості та діяльності. В стані фрустрації людина відчуває особливо сильне нервово-психічне потрясіння. Воно розкривається як крайня досада, озлобленість, пригніченість.
N5. Особливості психічного відображення в емоціях.
Емоції – це психічне відображення у формі пристрасного переживання життєвого змісту явищ та ситуацій, зумовлена відношенням їх об’єктивних властивостей до потреб суб’єкта.
Зміст відображення: ставлення індивіда до речей, інших людей, себе, світу через зміну власного стану, зміни в собі;
Форма відображення: відображення у формі переживань, пристрасне відображення;
Характер відображення: двоїстий психофізіологічний характер, охоплює афективне хвилювання та органічні зміни;
Структура емоцій: єдність двох моментів – змісту та переживань, єдність ідеального та реального;
Умови існування емоцій: виняткова суб’єктивність емоційних переживань;
N6. Двоїстий характер емоційних явищ.
Оскільки відображальна діяльність емоцій є одночасно психічною і фізіологічною, то психофізіологічний характер емоційних явищ є виразно двоїстим. З одного боку, це афективне хвилювання, а з іншого боку – органічні вияви. Поширенною є точка зору, що про наявність емоційного переживання ми дізнаємось через відчуття, тобто зовнішній вплив усвідомлюється як зміни в суб’єкті. Цілісне емоційне явище завжди являє собою єдність двох моментів: з одного боку – певного відображуванного змісту, з іншого – власне емоційного переживання, тобото того специфічного забарвлення, з яким данний зміст відображується суб’єктом. Двоїсту будову наочно демонструє той факт, що один і той самий зміст може викликати за різних умов досить різні переживання, іноді – прямо протилежні. І навпаки, одне і те саме переживання може забарвлювати різні думки, уявлення, і кожне таке поєднання утворює окреме емоційне явище.
N7. Зовнішній вираз емоцій .
Як уже зазначалося, емоція, безперечно, не обмежується переживаннями, і ми лише умовно розчленовуємо її як цілісне психічне явище, аналізуючи окремо переживання та органічні прояви. Периферичні зміни, що охоплюють організм людини в емоціях, мають і зовнішнє вираження у характерних рухах; зокрема міміці (виразних рухах обличчя), пантоміміці (виразних рухах всього тіла), а також у голосових реакціях (інтонації та тембрі голосу). Емоційні переживання виражаються не лише в сильних рухах, а й у мікрорухах (тремор рук, реакції зіниць). Леонардо да Вінчі вважав, що певна міміка є вираженням не лише переживання горя чи радості, а й різних відтінків цих переживань: брови й вуста по-різному змінюються за різних причин плачу. Це помітно під час плачу-капризу та горісного плачу.
Найвиразніше переживання виявляються в очах (існує до 85 відтінків — живі, ніжні, холодні) і в голосі (у випадку печалі він глухий, страху — покірний). "Кажи, щоб я міг тебе бачити", — прорікав Сократ.
У своєму повсякденному житті ми постійно використовуємо зовнішні виразні рухи для орієнтування в емоційному стані, настроях тих, хто нас оточує. Яке ж співвідношення існує між емоцією і виразними рухами? Вундт розглядав виразні рухи як фізичний корелят емоцій. Це відповідає теорії психофізичного паралелізму. Виразні рухи супроводжують переживання, реальний зв'язок у них існує лише з внутрішніми органічними процесами. Вони виражають фізіологічну реакцію, яка супроводжує замкнений світ внутрішніх переживань.
Дарвін і Сеченов на основі спостережень і теоретичних узагальнень довели, що риси обличчя, і особливо міміка та інші виразні рухи, відображають стан нервової системи і залежать від емоцій. Дарвін підійшов до пояснення виразних рухів з біологічної точки зору: виразні рухи є рудиментарними проявами раніше доцільних дій. Оскільки дія — це не лише зовнішній вираз поведінки, як вважали біхевіористи, а в ній розкривається і внутрішній зміст особистості, остільки виразні рухи не супроводжують емоції, а виступають зовнішньою формою їх існування.
Пояснення виразних рухів можна дати на основі психофізичної єдності, а не паралелізму. Виразні рухи — це складова емоційного прояву, їх компонент, це — неминуче продовження самих емоцій. Діти не відділяють почуття від його виразу. Суб'єктність і суб'єктивність емоцій (не існує об'єктивних корелятів любові чи ненависті, і кожен кохає й ненавидить по-своєму) не заперечують єдності емоцій і виразних рухів. Чистої суб'єктивності не існує. Вона виявляє себе в тих чи інших формах об'єктивації (для емоцій — в жестах, рухах, мигах, міміці, органічних відчуттях). Об'єктивація емоційних переживань передусім виявляється в чуттєво-предметній діяльності, в реальних формах спілкування й у самій свідомості людини. Людина свої емоції відчуває. Об'єктивація також передбачає можливість пізнання емоцій іншими людьми. Спостерігаючи виразні рухи, ми розкриваємо ставлення суб'єкта до оточення, його емоційні переживання, його духовний світ.
Виразні рухи мають індивідуальний характер. Ми сприймаємо особистісний фон, висловлений через емоції, ми проникаємо далі, за межі зовнішнього вираження: від загального, що є в багатьох суб'єктивних станах, до однакового, що є у представників одного виду, й до індивідуального. При цьому ми розпредмечуємо емоційний світ іншої людини і не лише входимо в цей світ, а через свої виразні рухи розкриваємо свій світ емоційних переживань.
Подвійна регуляція мімічних реакцій:
Безпосередньо від кори (свідома);
Через таламус і базальні ядра, які являють собою центри спонтанних емоційних реакцій;
Вплив суспільного досвіду на спонтанні реакції:
Суспільство схвалює вираз одних емоцій і не схвалює вираз інших; соціальний вплив тим потужніший, чим більше соціалізовані емоції;
Суспільство створює мову міміки і жестів, збагачує спонтанні виразні рухи;
Емоціям властива сигнальна функція. Вони можуть виступати у ролі як внутрішнього сигналу (цю роль виконують їхні оцінювальна та спонукальна функції), так і зовнішнього (виразна функція). Зовнішній вираз емоцій — це переклад, переведення переживань у відповідні рухи.
Виразні рухи Й виразні дії збігаються: на радощах ми не розмахуємо люто кулаками й у гніві не даруємо ніжний поцілунок. Емоції сигналізують нам про ймовірні дії, визначаючи їхню спрямованість. Порушення збігу виразних рухів і дій спостерігаються у випадку психічних захворювань, коли виразні рухи не відповідають змістові переживань і діям. У психічно хворих під час переживання горя і болю на вустах застигає посмішка. Але виразні рухи можуть мати і довільний характер. Людина за допомогою певних виразних рухів намагається приховати свої емоційні переживання. Ми формуємо своє переживання, формуючи виразні рухи. У виразній функції, як ні в чому іншому, виявляється специфічність емоцій. Але не через фізіологію і не через розуміння емоцій як суб'єктивного стану і навіть не через ставлення суб'єкта до якихось явищ. Це — цілісність суб'єктивних та об'єктивних, тобто відображальних моментів, що дані нам у нашому переживанні у вигляді єдиного процесу.
N8. Основні характеристики емоційних явищ.
Загальні характеристики емоційних явищ діляться на 2 групи:
- якісні
- кількісні
До якісних відноситься знак (позитивний, негативний, амбівалентний) та модальність (радість, смуток, горе тощо).
Знак почуттів - це первинна основа для їхньої класифікації. П.В.Симонов говорить, про змішані емоції, коли в одному і тому самому переживанні сполучаються позитивні і негативі відтінки. Це свідчить про те, що знак емоційних переживань(приємне/неприємне, бажане/небажане) може і не відповідати традиційному поділові емоцій на позитивні і негативні. Амбівалентність емоційних явищ має місце при одночасному переживанні індивідом емоцій, які мають полярні характеристики.
Модальність емоційних явищ характеризується їх змістом і сигналізує, про особливості ставлення індивіда до тих чи інших явищ дійсності. Це те, що відрізняє одну емоцію від іншої.
До кількісних характеристик емоційних явищ відноситься:
- глибина;
- інтенсивність;
- тривалість.
Інтенсивність емоцій - це сила переживання приємного/неприємного. Інтенсивність переживань залежить від сили подразника, що його викликає.
Ще одна властивість почуттів - це їх тривалість. Переважно вона буває пов'язана з іншою рисою - глибиною почуттів. Чим почуття глибше, тобто чим тісніше пов'язана з істотними бажаннями й прагненнями особистості, тим воно буде тривалішим. Ті почуття живуть у нас довше, які пов'язані з переконаннями особистості, наголошував ще К.Ушинський.